Справа №491/457/25
Провадження № 2/491/135/26
іменем України
23 лютого 2026 року м. Ананьїв
Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Желяскова О.О., розглянувши в залі суду в м. Ананьїв Подільського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06 жовтня 2024 року між сторонами по справі укладено договір про споживчий кредит № 103617243, згідно умов якого відповідачка отримала 12 600,00 гривень зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідачка, в свою чергу, не виконала умов кредитного договору.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою. Позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 29 261,54 гривня, яка складається з: заборгованості за кредитом - 12 600,00 гривень; заборгованості по відсотках - 9 549,54 гривень; заборгованості по комісії за видачу кредиту - 1 512,00 гривень; штрафних санкцій - 5 600,00 гривень, та понесені ним судові витрати, що складаються з витрат на оплату судового збору та витрат на отримання професійної правничої допомоги.
Ухвалою суду від 06 червня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до частини п'ятої статті 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України (а.с.66).
У передбачений частиною сьомою статті 279 ЦПК України строк, сторони не звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Строк, визначений частиною третьою статті 279 ЦПК України, для реалізації особами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків сплив.
Водночас, 17 червня 2025 року від відповідачки на електронну пошту суду з подальшим поштовим відправленням надійшов відзив на позовну заяву (а.с.69-73, 74-86, 88-97). Відповідачка з позовом не погоджується з тих підстав, що позивач не надав доказів видачі їй кредитних коштів, не довів правильність нарахування суми заборгованості. Також зазначає щодо неправомірності стягнення комісії за обслуговування кредиту і штрафу. Відповідачка просить в задоволенні позовної заяви відмовити, при цьому просить зменшити проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, судове засідання для її розгляду у відповідності до норм ЦПК України не проводиться.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За правилами статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів у мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Положеннями статті 3 Закону № 675-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору) передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до статтей 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону № 675-VIII).
Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103617243 у формі електронного документу, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора «520819», на підставі якого відповідачкою був отриманий кредит шляхом безготівкового переказу грошових коштів у розмірі 12 600,00 гривень зі строком користування кредитом 345 днів - 16 вересня 2025 року (дата остаточного погашення заборгованості).
Зі змісту пунктів 6.1, 6.2 договору про споживчий кредит вбачається, що його укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі та доступний, зокрема, через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається Товариством електронним повідомленням на мобільний телефонний номер позичальника (SMS) або у мессенджери, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Після укладення цей договір надається (надсилається) позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника.
Приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами та графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, зокрема, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеними умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил (пункт 6.3 договору) (а.с.25 зворотний).
Встановлено, що договір про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором «520819», який було надіслано на номер відповідачки НОМЕР_1 (а.с.21, 26 зворотний).
В договорі зазначені всі дані про особу відповідачки необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
Відповідачка через особистий кабінет на вебсайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_1 одноразовий ідентифікатор у вигляді SMS-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Суд зазначає, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачці зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього SMS-кодів, тобто не спростовано відповідачкою, що в силу положень статтей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених в постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).
Також відповідачкою не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.
Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З наведеного суд дійшов висновку, що 06 жовтня 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» та відповідачкою ОСОБА_1 з дотриманням наведених норм законодавства було укладено договір про споживчий кредит,як такий, що укладений у письмовому вигляді. При цьому відповідачка була ознайомлена з усіма його істотними умовами та прийняла їх. Також повністю ознайомлена з правилами, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів, їх змістом, суттю, об'ємом зобов'язань сторін та наслідками укладення цього договору, оскільки інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з Правилами клієнт не може перейти до наступного етапу.
Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду викладеними, як приклад у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачкою не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 року. Зазначений договір недійсним не визнано. Відповідачка не ставила під сумнів надану позивачем копію кредитного договору, не заперечувала факт його цілісності і незмінюваності.
З приводу виконання кредитором обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов'язку щодо погашення заборгованості з боку позичальника, суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, згідно з вимогами статтей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
В постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».
Як вбачається з умов договору про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 року, зокрема, пункту 2.1, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_2 (а.с.22).
Факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено квитанцією від 06 жовтня 2024 року № 2528140690, в якій в графі платник зазначено - ЄДРПОУ: 40484607 (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ ТОВ «МІЛОАН»), отримувач - VISA 414949*61, сума платежу - 12 600,00 гривень, призначення платежу - кошти згідно договору № 103617243 (а.с.34).
В заявці на отримання кредиту № 103617243 відповідачкою зазначено платіжну картку, на яку має бути перерахована сума кредиту, саме НОМЕР_2 (а.с.28).
Отже, номер картки збігається з номером, що міститься в квитанції (а.с.34), договорі про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 року (а.с.22) та заявці на отримання кредиту (а.с.28).
Суд вважає зазначені докази належними та такими, що підтверджують факт перерахування позичальникові на вказаний ним рахунок кредитних коштів.
В постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18)) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачкою отримано кредитні кошти за договором про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 року в розмірі 12 600,00 гривень, однак належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання та не повернула кредитні кошти у передбачений договором строк.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що відповідачка оспорює укладений між нею та позивачем договір про споживчий кредит в частині неправильного нарахування суми заборгованості.
Згідно з пунктом 1.1 договору кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений пунктом 1.3 договору надати позичальникові грошові кошти у сумі визначеній у пункті 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та у строки/терміни, що визначені договором.
Пунктом 1.4 договору визначено, що остаточним терміном (датою) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів) є 16 вересня 2025 року.
Комісія за надання кредиту: 1 512,00 гривень, яка нараховується за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (пункт 1.5.1 договору). Комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування): 19 404,00 гривні, що нараховується за ставкою 7,00 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів (пункт 1.5.2 договору). Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 220,00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (пункт 15.3 договору). Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 220,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту, починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів (пункт 1.5.4 договору).
Відповідно до пункту 1.6 договору тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування та сплати комісій та процентів, а також тіла кредиту встановлені пунктами 2.2.2, 2.2.3 цього договору. Так, згідно пункту 2.2.3 проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена пунктом 1.5.4 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування.
У разі ж прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісій та/або інших платежів згідно з умовами цього договору та графіку платежів, позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитодовця штраф у розмірі 700 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов'язання зі сплати платежів у визначені графіком платежів дати, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 4 днів (пункт 4.1 договору).
Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначений штраф договір пов'язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком, що суперечить вимогам ЦК України.
В постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зазначається, що: проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91);
- на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 97);
- при цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (пункт 106);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128).
Згідно приписів пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією проти України та відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє наразі.
З приводу включення до договору позиції щодо сплати комісії за надання кредиту суд зазначає, що 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим в Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в новій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закон України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Законі України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закон України «Про споживче кредитування».
Відповідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно пункту 5 Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України від 11 лютого 2021 року № 16 (далі - Правила), банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги банку, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).
Правила розроблені й затверджені на виконання вимог, зокрема, Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо включення в договорі споживчого кредиту комісії за надання кредиту.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої палати Верховного суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов'язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості.
Позивач на підтвердження наявної суми заборгованості ОСОБА_1 надав розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 року станом на 17 лютого 2025 року, на який посилався як на обґрунтований розрахунок боргу (а.с.35-38).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит станом на 17 лютого 2025 року становить 29 261,54 гривня, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 12 600,00 гривень; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 9 549,54 гривень, заборгованості по комісії за видачу кредиту - 1 512,00 гривень; штрафних санкцій - 5 600,00 гривень.
З вказаного розрахунку вбачається, що з 06 жовтня 2024 року по 17 лютого 2025 року заборгованість по відсоткам розраховувалася виходячи з процентної ставки 0,60%, що відповідає пунктам 1.5.3 та 1.5.4 договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка порушила умови договору в частині неповернення кредиту та несплати відсотків за його користування та не виконала взяті на себе зобов'язання, тобто в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов'язань. Матеріали справи належних та допустимих доказів повернення відповідачкою отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування, не містять.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідачкою не було жодним чином доведено, що у неї відсутній борг перед позивачем, не надані заперечення проти позову, які б містили належні та допустимі докази щодо спростування укладення договору та правильності нарахованої позивачем кредитної заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З відповідачки підлягає до стягнення заборгованість за договором про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 рокув загальному розмірі 23 661,54 гривня, з яких: 12 600,00 гривень - тіло кредиту, 9 549,54 гривень - проценти за користування кредитними коштами, 1 512,00 гривень - комісія за видачу кредиту. Вимога в частині стягнення з відповідачки заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 5 600,00 гривень є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Питання зазначені відповідачкою у відзиві з приводу витребування доказів та неправомірності стягнення комісії за обслуговування кредиту не розглядаються та не вирішуються судом, оскільки позивачем клопотання про витребування доказів не подавались та вимоги про стягнення з відповідачки комісії за обслуговування кредиту не заявлялись, відповідно.
В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково на суму 23 661,54 гривня, що становить 80,86%, а позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40 гривні (а.с.1), суд вважає за необхідне пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1 958,75 гривень (80,86%), покласти на відповідачку.
Щодо вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 100,00 гривень, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За правилами частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу ТОВ «МІЛОАН» надало: договір про надання правничої допомоги № 16012025 від 16 січня 2025 року, укладений між ТОВ «МІЛОАН» та АО «ПРАВОВИЙ КУРС» (а.с.42-48); додаткову угоду № 1 від 23 січня 2025 року до договору про надання правничої допомоги № 16012025 від 16 січня 2025 року (а.с.49); реєстр боржників до договору про надання правничої допомоги № 16012025 від 16 січня 2025 року (а.с.50); акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 28 квітня 2025 року за договором про надання правничої допомоги № 16012025 від 16 січня 2025 року, відповідно до якого позивачу надано такі види правової допомоги: складання проєкту позовної заяви та направлення/подача до суду - 7 100,00 гривень (а.с.51); платіжну інструкцію № 15888 від 29 квітня 2025 року (а.с.52).
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід враховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі представника позивача. Крім того, послуги надані адвокатом, є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом його діяльності, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги зміст заяв та клопотань представника позивача по суті, складність справи, яка є нескладною та розглядалась у спрощеному позовному провадженні, а також враховує, що представник позивача не брав участі у судовому засіданні.
Виходячи з критерію розумності, реальності таких витрат, суд вважає, що визначений розмір оплати є завищеним та не є співмірним обсягу наданих послуг.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Проаналізувавши надані представником позивача документи на надання правничої допомоги, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 7 100,00 гривень є дещо завищеною, виходячи з того, що справа відноситься до категорії малозначних, обсяг документів доданих до позовної заяви є незначним, судова практика у справах цієї категорії є сталою і не потребувала значного часу для аналізу законодавства. Складання тексту позовної заяви, враховуючи професійну підготовку адвоката, який є фахівцем у галузі права, не становить складності, крім того, подана до суду через підсистему «Електронний суд», що не потребує значних витрат часу роботи адвоката
Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень, вважаючи таке рішення справедливим і виваженим.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України, суд
Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40484607; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04107, м. Київ, вул. Загорівська, буд. 17/21), заборгованість за договором про споживчий кредит № 103617243 від 06 жовтня 2024 рокув розмірі 23 661 (двадцять три тисячі шістсот шістдесят одна) гривня 54 коп., яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 12 600,00 гривень, суми прострочених платежів по процентах в розмірі 9 549,54 гривень, суми комісії за користування кредитом в розмірі 1 512,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40484607; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04107, м. Київ, вул. Загорівська, буд. 17/21), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 958 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 75 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
позивач:ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН"», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40484607; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04107, м. Київ, вул. Загорівська, буд. 17/21
відповідачка:ОСОБА_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3
Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 23 лютого 2026 року, тобто дата складання повного судового рішення.
Суддя О.О. Желясков
Рішення суду набрало законної сили «_____» __________________20_____ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/457/25 Ананьївського районного суду Одеської області.