ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/43808.12.10
За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»
До відповідача Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва
Про стягнення 826204,26 грн.
Суддя Удалова О.Г.
Представники сторін:
Від позивача Півень Д.О. (за дов.)
Від відповідача не з'явились
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулась акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»з позовом про стягнення з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва 826 204,26 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2005 р. № 810579, а саме: 538 877,76 грн. основного боргу за спожиту з 01.10.2007 р. по 01.10.2010 р. теплову енергію, 228 906,23 грн. інфляційних втрат, 47 958,56 грн. трьох процентів річних, 10 168,85 грн. пені та 292,86 грн. штрафу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за надані послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2010 р. порушено провадження у справі № 17/438 та призначено останню до розгляду на 22.11.2010 р..
Відповідач відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, повноважних представників для участі в судовому засіданні не направив, подавши 22.11.2010 р. до канцелярії суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та витребування у позивача пояснення щодо нарахування неустойки.
Клопотання відповідача про витребування у позивача пояснення щодо нарахування неустойки судом відхилено як необґрунтоване та безпідставне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2010 р. розгляд справи було відкладено на 08.12.2010 р., у зв'язку з неявкою представників відповідача та неподанням витребуваних судом документів.
Представник відповідача надав суду відзив, в якому заперечив проти вимог щодо стягнення пені та штрафу.
Розглянувши надані позивачем документи та матеріали, повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
01.10.2005 р. між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(постачальником) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства святошинського району (споживачем) було укладено договір № 810579 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору (п. 1.1) постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб з опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити.
Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення в період опалювального сезону; гарячого водопостачання -протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.
Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що споживач зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Згідно з Додатком № 2 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією.
Відповідно до умов вказаного Договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з 01.10.2007 р. по 01.10.2010 р. на загальну суму 1864903,80 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу.
Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач частково сплатив заборгованість в сумі 1326026,04 грн., після чого залишилась заборгованість в сумі 538 877,76 грн.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором за поставлену теплову енергію в сумі 538877,76 грн. належним чином доведений, документально обґрунтований і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 538877,76 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.
Інфляційна складова становить 228906,23 грн., а три проценти річних -47958,56 грн.
Суд приймає розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, наданий позивачем, як вірний.
Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 10 168,85 грн. та штрафу у розмірі 292,86 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.
Позовні вимоги про стягнення пені та штрафу у розмірі 7% від суми боргу за несвоєчасну оплату теплової енергії суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, штрафні санкції у вигляді пені та штрафу можуть бути застосовані за наявності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;
- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;
- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
З огляду на вказане, при розгляді вимог про стягнення штрафних санкцій на підставі частини 2 ст. 231 ГК України слід встановити чи наявні всі перелічені вище обставини.
Слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 231 ГК України зазначені в ній штраф та пеня застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов'язання, що унеможливлює їх застосування до спірних правовідносин.
Крім того, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ГК України, положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог чи їх підстав на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 року N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».
Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати підставу позову, в тому числі і щодо підстав стягнення штрафу.
Також, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Позивачем не надано доказів укладення сторонами письмового правочину щодо відповідальності відповідача у вигляді пені за несвоєчасне оплату поставленої теплової енергії, що також є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.
Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання сторонам у справі статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки а отже норми ч. 2 ст. 231 ГК України не розповсюджуються на правовідносини сторін щодо відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій.
Отже, із заявлених підстав (ст. 231 ГК України) позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені задоволенні не підлягають.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Позивачем належним чином не доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог про стягнення 292,86 грн. штрафу та 10 168,85 грн. пені, з огляду на що позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення боргу, інфляційних та трьох процентів річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позову судом відмовлено.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 8157,43 грн. витрат по оплаті державного мита та 233,01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03179, м. Київ, вул. Прилужна, 6, рахунок 26000300100497 у Святошинському відділені Ощадбанку, м. Київ, МФО 320218, код 3366552) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк»у м. Києві та Київський області, МФО 322669, код 00131305) 538877,76 грн. основного боргу, 228906,23 грн. інфляційних збитків, 47958,56 грн. трьох процентів річних, 8157,43 грн. витрат по оплаті державного мита та 233,01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя О.Г. Удалова
Рішення підписано 05.01.2011 р.