ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 37/54220.12.10
За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»
ДоКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва
Простягнення 967 064,45 грн.
Суддя Гавриловська І.О.
У судових засіданнях брали участь:
від позивача: Марковська В.В. -дов. № Д07/2009/12/31-13 від 31.12.09 р.
від відповідача: Ходієнко Л.В. -дов. № 40-Д від 27.01.10 р.
Хижниченко Н.С. -дов. № 65-Д від 05.10.10 р.
Шумельов Р.В. -дов. № 41-Д від 11.03.10 р.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва про стягнення 696 804,07 грн. основного боргу, 189 826,87 грн. інфляційних нарахувань, 42 964,34 грн. трьох річних відсотків, 24 742,19 грн. пені та 12 726,98 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 9427002 від 14.11.2003 р. на постачання теплової енергії в гарячій воді та додатками до нього.
Ухвалою суду від 12.11.10 р. було порушено провадження у справі № 37/542 та призначено її розгляд на 08.12.10 р., зобов'язано сторін надати певні документи.
У судовому засіданні 08.12.10 р. представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 12.11.10 р. та оригінали документів для огляду у судовому засіданні, копії яких було додано до позовної заяви, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 08.12.10 р. заявив письмове клопотання про зупинення провадження у справі № 37/542 до вирішення справ № 2а-57/09 та № 2а-851/2010.
Розглянувши зазначене клопотання, суд його відхилив з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Відповідачем не доведено та не обґрунтовано неможливості розгляду та прийняття рішення у справі № 37/542 до вирішення справ № 2а-57/09 та № 2а-851/10.
Враховуючи вищевикладене, взаємопов'язаність зі справами № 2а-57/09 та № 2а-851/10 не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі № 37/542, у зв'язку з чим суд відхилив клопотання Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва про зупинення провадження у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 20.12.10 р. для витребування додаткових доказів у справі.
У судовому засіданні 20.12.10 р. представник відповідача заявив письмові клопотання про зобов'язання позивача надати суду розгорнутий розрахунок із зазначенням різниці в тарифах та пільг і субсидій за спірний період; зобов'язати КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр»КМДА надати суду інформацію стосовно коштів, що були зараховані на розрахунковий рахунок позивача за спірний період, які судом були відхилені.
Представник позивача у судовому засіданні 20.12.10 р. заперечив проти задоволення даних клопотань, повторно підтримав позовні вимоги та росив їх задовольнити.
Представник відповідача пояснив суду, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у позові повністю.
Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»(постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва (споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 9427002 від 14.11.2003 р., відповідно умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у даному договорі.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.
У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Пунктом 2.1 договору № 9427002 від 14.11.2003 р. визначено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією (КМДА), чинним законодавством України, правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Згідно з п. 2.2.1 договору № № 9427002 від 14.11.2003 р., постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення -в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання -протягом року, згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 до даного договору.
Відповідно до п. 2.3.1 вищезазначеного договору, споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього договору.
Пунктом 2 додатку № 2 до договору № 9427002 від 14.11.2003 р. визначено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії -кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3,4).
Згідно з п. 3 додатку № 2 до договору № 9427002 від 14.11.2003 р., у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3. додатку 1.
Відповідно до п. п. 4. і 5. додатку № 2 до договору № 9427002 від 14.11.2003 р., дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку -по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-7 -не пізніше 28 числа поточного місяця.
Згідно з п. 7 додатку № 2 до договору № 9427002 від 14.11.2003 р., у випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) - від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень.
Пунктом 8 додатку № 2 до договору № 9427002 від 14.11.2003 р. визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:
- на опалення -як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;
- на гаряче водопостачання -як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.
Відповідно до п. 9 додатку № 2 до договору № 9427002 від 14.11.2003 р., споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-7 за адресою: м. Київ, вул. Горького, 29 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Згідно з п. 10 додатку № 2 до договору № 9427002 від 14.11.2003 р., споживач щомісячно:
- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;
- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.
Позивач в обґрунтування позовних вимог надав суду облікові картки відповідача за період з квітня 2009 р. до вересня 2010 р. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.10.2007 р. до 01.10.2010 р. становила 2 142 894,05 грн.
Позивач пояснив суду, що ним були належним чином виконані зобов'язання за договором № 9427002 від 14.11.2003 р., тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 1 446 089,98 грн., у зв'язку з чим станом на 01.10.10 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 696 804,07 грн.
За таких обставин АЕК «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва про стягнення 696 804,07 грн. основного боргу, 189 826,87 грн. інфляційних нарахувань, 42 964,34 грн. трьох річних відсотків, 24 742,19 грн. пені та 12 726,98 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 9427002 від 14.11.2003 р. на постачання теплової енергії в гарячій воді та додатками до нього.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 9427002 від 14.11.2003 р. та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю.
За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 696 804,07 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в частині стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва суми основного боргу за договором № 9427002 від 14.11.2003 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього у розмірі 696 804,07 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 189 826,87 грн. інфляційної складової боргу та 42 964,34 грн. трьох відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 9427002 від 14.11.2003 р. за період з 01.10.07 р. до 01.10.10 р.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов'язані із встановленням рівня інфляції у липні 2008 р., серпні 2008 р., липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99,5 %, 99,9 %, 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8 % відповідно.
Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншими, ніж заявлені АЕК «Київенерго».
У зв'язку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого підлягають стягненню з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва інфляційні нарахування за період з 01.10.07 р. до 01.10.10 р. у розмірі 174 246,32 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 15 580,55 грн. інфляційних нарахувань.
Також, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 9427002 від 14.11.2003 р. станом на 01.10.10 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 42 964,34 грн. трьох відсотків річних.
Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також просить суд стягнути з відповідача 24 742,19 грн. пені та 12 726,98 грн. -7 % штрафу за порушення грошового зобов'язання за договором№ 9427002 від 14.11.2003 р.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.
У відповідності до пункту 3.1. договору № 9427002 від 14.11.2003 р., сторони несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або неналежне їх виконання -винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі % від суми договору за кожен день невиконання або неналежного виконання взятих обов'язків.
Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За розрахунком позивача, перевіреним судом, нарахована відповідачу пеня за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором № 9427002 від 14.11.2003 р. становить 24 742,19 грн.
В обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 12 726,98 грн. (7 %) позивач посилається на те, що АЕК «Київенерго»належить до державного сектору економіки, у зв'язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу пеню та штраф у розмірі 7 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що дані пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення державною установою-відповідачем зобов'язання щодо оплати за спожиту електричну енергію (Даний висновок підтверджується також зазначеним у постанові ВГСУ від 29.01.09 р. у справі № 20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов'язання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.2009 р. у справі 24/31).
У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
З інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kievenergo.com.ua, не вбачається, що Акціонерена енергопостачальна компанія «Київенерго»діє лише на основі державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справ в суді перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.
Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.
Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.
Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як суб'єкта господарювання державного сектору економіки також не надано.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин у Господарського суду міста Києва відсутні підстави для висновку про належність позивача до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, у зв'язку з чим, відсутні підстави до застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України та позовна вимога про стягнення 12 726,98 грн. штрафу задоволенню не підлягає.
Таким чином, позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва підлягає задоволенню частково.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 551, 611, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 193, 216, 217, 230, 231, 232, 233, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, код ЄДРПОУ 31731838) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 696 804 (шістсот дев'яносто шість тисяч вісімсот чотири) грн. 07 коп. основного боргу, 174 246 (сто сімдесят чотири двісті сорок шість) грн. 32 коп. інфляційної складової боргу, 42 964 (сорок дві тисячі дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 34 коп. трьох відсотків річних, 24 742 (двадцять чотири тисячі сімсот сорок дві) грн. 19 коп. пені, 9 387 (дев'ять тисяч триста вісімдесят сім) грн. 57 коп. витрат по сплаті державного мита та 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 09 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити..
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Гавриловська І.О.