Справа № 420/3120/26
20 лютого 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про забезпечення позову за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
=встановив:
Військова частина НОМЕР_1 звернулася з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Положая Віктора Євгеновича від 27.01.2026 р. ВП № 80098942 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн.;
Ухвалою від 09.02.2026 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали на усунення недоліків.
20.02.2026 р. позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом зупинення виконання постанови від 27.01.2026 р. ВП № 80098942 про стягнення виконавчого збору. В обґрунтування заяви вказує на те, що в межах даної справи предметом спору є правомірність стягнення виконавчого збору у розмірі 32000 грн. Натомість, станом на момент звернення до суду, постанова 27.01.2026 р. ВП № 80098942 є чинною, і підлягає примусовому виконанню, отже в/ч НОМЕР_2 зобов'язано в будь-якому разі сплатити виконавчий збір у розмірі 34588 грн., незважаючи на його неправомірний розмір та на спір навколо цієї суми. З вказаного слід дійти висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам в/ч НОМЕР_2 до ухвалення рішення в адміністративній справі, та фактична неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Представник позивача посилався також на те, що повернення надміру сплаченого виконавчого збору може потребувати докладання значних зусиль, в тому числі ще одного позовного провадження, оскільки чинним законодавством взагалі не врегульовано питання повернення виконавчого збору у разі скасування постанови про стягнення виконавчого збору в подібних випадках. Крім того, неправильне визначення розміру виконавчого збору прямо впливає на розмір майна (коштів) військової частини, які підлягають арешту, про що прямо вказано в ч.3 ст.56 Закону №1404-VIII. Так як в/ч НОМЕР_1 є бюджетною установою, яка в першу чергу забезпечує охорону державного кордону та здійснює відсіч збройної агресії російської федерації в умовах воєнного стану, арешт коштів може однозначно ускладнити виконання покладених на військову частину завдань у сфері національної безпеки.
При вирішенні даної заяви суд виходить з наступного.
Частинами 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Відповідно до положення ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З аналізу викладених норм, вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Предметом спору у даній справі є оскарження позивачем постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Положая Віктора Євгеновича від 27.01.2026 р. ВП № 80098942 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн.
За приписами ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Щодо очевидної протиправності оскарженої постанови, суддя звертає увагу на те, що п.1 ч.2 ст.18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Тобто, чинним законодавством регламентовано, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, повинен керуватись виключно порядком, встановленим Законом № 1404-VIII
Згідно ч.1 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 2 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Водночас, згідно ч.3 ст.27 Закону № 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Тобто, розмір виконавчого збору залежить від того, якого характеру рішення виконується - майнового чи немайнового.
За приписами ч.4 ст.27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частинами 5 та 9 статті 27 Закону № 1404-VIII визначені випадки, коли виконавчий збір не стягується.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язком державного виконавця є винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. У межах цього спору при розгляді справи по суті визначальним для оцінки правомірності оскарженої постанови буде установлення характеру рішення, яке перебуває на виконанні у відповідача, тобто майнове воно чи немайнове.
Тому у цьому випадку до вирішення спору суті неможливо стверджувати, що очевидними є ознаки протиправності оскарженої постанови, оскільки надання оцінки правомірності оскарженої постанови можливо лише під час розгляду справи по суті на підставі оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Крім того, встановлення ознак протиправності оскарженої постанови за викладених вище обставин є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу. Таким чином, відповідні доводи позивача є необґрунтованими.
Щодо інших доводів суддя зауважує, що рішення, дії та/чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно.
Водночас, суддя вважає, що позивачем не доведено існування обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов'язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував представник позивача. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність відповідних правовідносин.
З огляду на вказане та зважаючи, що на момент звернення із даною заявою позивача не підтверджено свої вимоги належними доказами існування реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвої перешкоди у такому виконанні, а також співмірність цих вимог із предметом адміністративного позову, суддя приходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.150-152, 154, 243, 248 КАС України, суддя -
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.І. Бездрабко