19 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 280/6964/25
адміністративне провадження № К/990/54161/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025, постановлену суддею Черновою Ж. М., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025, ухвалену колегією суддів у складі Лукманової О. М., Божко Л. А., Дурасової Ю. В., у справі № 280/6964/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ПІ ДЖІ ОІЛ» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕН ПІ ДЖІ ОІЛ» (далі -ТОВ «ЕН ПІ ДЖІ ОІЛ») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 05.08.2025 № 203-рл про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 08310314202200006 (термін дії з 03.11.2022 до 03.11.2027, адреса місця торгівлі: Запорізька обл., м. Запоріжжя, Хортицький р-н, пр. Інженера Преображенського, 1 в).
Разом з позовною заявою ТОВ «ЕН ПІ ДЖІ ОІЛ» подало до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення відповідача до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою 11.08.2025, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025, заяву позивача про забезпечення позову задовольнив: зупинив дію рішення від 05.08.2025 № 203-рл до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову позивачу буде заподіяна шкода у зв'язку із зупиненням його господарської діяльності, неможливістю реалізації товарів та відмовою контрагентів від співпраці, а відновлення ділових зв'язків та поновлення господарської діяльності потребуватиме значних зусиль заявника.
Суди дійшли висновку, що оскільки правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення підлягає дослідженню лише під час судового вирішення справи по суті, то невжиття заходів забезпечення позовної заяви може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Запорізькій області подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Податковий орган наголосив, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку фактично вирішує спір по суті, що суперечить меті застосування частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позивач не подав відзив на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження повідомлений належним чином.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Положеннями частини шостої статті 154 КАС України визначено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Положеннями Закону України від 19.04.2025 № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 3817-IX) визначено, що припинення дії ліцензії - це позбавлення суб'єкта господарювання права на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності, на який (які) йому надано ліцензію, у порядку, визначеному цим Законом.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, враховали, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів ТОВ «ЕН ПІ ДЖІ ОІЛ», оскільки припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним істотно ускладнить ефективний захист та поновлення прав та інтересів ТОВ «ЕН ПІ ДЖІ ОІЛ», основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля пальним. У розумінні вимог Податкового кодексу України заявник є платником акцизного податку, який зобов'язаний в системі електронного адміністрування реєструвати дані щодо обсягів пального, а також акцизні накладні в строки, визначені статтею 231 Податкового кодексу України, зокрема протягом 15 днів з моменту реалізації пального кінцевому споживачу в роздрібній торгівлі.
Невжиття заходів забезпечення позову призведе до повного припинення провадження основного виду господарської діяльності заявника та неможливість реєстрації акцизних накладних в якості вхідного акцизного податку на акцизний склад та в якості вихідного акцизного податку з акцизного складу, що стане наслідком до зобов'язання сплатити до державного бюджету акцизного податку в розмірі, визначеному в акцизній накладній, в реєстрації яких відмовлено, а також до припинення виконання господарських зобов'язань щодо постачання пального шляхом заправлення паливних баків автомобілів, перед якими виконуються такі зобов'язання із застосуванням в господарській діяльності, включаючи зобов'язання перед суб'єктом господарювання.
Таким чином, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обрання такого способу забезпечення позову є логічним, а невжиття таких заходів призведе до істотного ускладнення в поновленні порушених прав та інтересів заявника, у разі задоволення позову. При цьому, на переконання судів, зміст таких заходів забезпечення позову свідчить про те, що ці заходи спрямовано виключно на збереження існуючого становища до вирішення судом спору по суті і є тимчасовим заходом, покликаним запобігти виникненню ускладнень та докладенню значних та невиправданих зусиль для відновлення господарської діяльності підприємства у разі ухвалення рішення на його користь.
Положеннями частин першої - другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд враховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів, і така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.
Крім того, доводи касаційної скарги щодо підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову аналогічні тим, які контролюючий орган наводив в апеляційній скарзі та які були ретельно перевірені і проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, у касаційній скарзі не наведено і не доведено.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі № 280/6964/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко