Унікальний номер справи 759/4755/19
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/3499/2026
Головуючий у суді першої інстанції Н. Д. Бабич
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
28 січня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
учасники справи
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»
заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест -Кредо»
заінтересована особа Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта Іван Миколайович
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року, постановлену у складі судді Н. Д. Бабич, в примішенні Святошинського районного суду м. Києва,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
В обгрунтування заявлених вимог вказала, що 12.12.2019 Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову у справі № 759/4755/19.
15.04.2020 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (яке змінило назву наТОВ «Інвест-Кредо») було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 2227/К, відповідно до умов якого АТ «Дельта Банк» продало ТОВ «Інвест-Кредо» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 02.06.2008 № 1210-Ф.
30.09.2020 Київський апеляційний суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Інвест-Кредо» про заміну сторони у справі АТ «Дельта Банк» правонаступником ТОВ «Інвест-Кредо».
30.09.2020 Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою було задоволено апеляційну скаргу АТ «Дельта Банк», скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12.12.2019 та ухвалено нове рішення яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №1210-Ф від 02.06.2008 у розмірі у розмірі 2 503 025,18 грн, яка складається з 3% річних - 457 803,93 грн та інфляційних втрат - 2 045 221,25 грн, в порядку положень ст. 625 ЦК України. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» понесені судові витрати у розмірі 93 863,45 грн.
11.01.2021 Касаційний цивільний суд відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30.09.2020. 25.05.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою залучив ТОВ «Інвест-Кредо» як правонаступника позивача АТ «Дельта Банк» до участі у цій справі.
28.09.2021 Верховний Суд ухвалив постанову, якою постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишив без змін.
25.10.2021 Святошинський районний суд міста Києва видав за заявою ТОВ «Інвест-Кредо» два виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором №1210-Ф від 02.06.2008 року у розмірі у розмірі 2 503 025,18 грн., яка складається з 3% річних- 457 803,93 грн. та інфляційних втрат - 2 045 221,25 грн. та другий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» понесені судові витрати в розмірі у розмірі 93863,45 грн.
28.10.2021 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта І.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» судових витрат у розмірі 93 863,45 грн.
28.10.2021 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта І. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвест-Кредо» заборгованості у розмірі 2 503 025,18 грн.
28.10.2021 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта І. М. виніс постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об'єднав виконавчі провадження НОМЕР_4 та НОМЕР_6 у зведене виконавче провадження НОМЕР_5.
ОСОБА_1 вважає, що обидва виконавчі листи, видані Святошинським районним судом міста Києва від 25.10.2021 у справі № 759/4755/19, на підставі яких приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта І. М. 28.10.2021 виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_4 та НОМЕР_6, а також постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об'єднав виконавчі провадження НОМЕР_4 та НОМЕР_6 у зведене виконавче провадження НОМЕР_5, підлягають визнанню такими, що не підлягають виконанню, оскільки суд видав дані виконавчі листи з порушенням ч.ч. 1, 3, 5 ст. 431 ЦПК України, ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Заявник зазначає, що у виконавчому листі від 25.10.2021 у справі № 759/4755/19 Святошинський районний суд міста Києва з метою примусового виконання рішення суду зазначив постанову Верховного Суду від 28 вересня 2021 року та послався нібито на резолютивну частину цієї постанови Верховного Суду: «Суд вирішив (присудив): Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» понесені судові витрати в розмірі у розмірі 93863,45 грн.». Однак, зазначений у вказаному виконавчому листі текст резолютивної частини судового рішення не відповідає тексту резолютивної частини постанови Верховного Суду. 28.09.2021 Верховний Суд ухвалив постанову з резолютивною частиною такого змісту: «Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін».
Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист на виконання постанови Верховного Суду від 28 вересня 2021 року, резолютивна частина якої не підлягає примусовому виконанню.
Святошинський районний суд міста Києва зазначив як підставу для примусового виконання резолютивну частину іншого судового рішення - постанови Київського апеляційного суду від 30.09.2020, в якій позивачем був АТ «Дельта Банк» та в якій було відмовлено у заміні АТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «Інвест-Кредо».
З метою примусового виконання цієї ж постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 759/4755/19 Святошинський районний суд міста Києва видав другий виконавчий лист, в якому зазначено, що «Верховний Суд 28 вересня 2021 року розглянув справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, Суд вирішив (присудив): Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020, адреса: м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) заборгованість за кредитним договором №1210-Ф від 02.06.2008 року у розмірі у розмірі 2 503 025,18 грн., яка складається з 3% річних- 457 803,93 грн. та інфляційних втрат - 2 045 221,25 грн., в порядку положень ст. 625 ЦК України.».
Текст у другому виконавчому листі інформація теж не відповідає дійсності, оскільки Верховний Суд 28 вересня 2021 року не вирішив (присудив): Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020, адреса: м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) заборгованість за кредитним договором №1210-Ф від 02.06.2008 року у розмірі у розмірі 2 503 025,18 грн., яка складається з 3% річних 457 803,93 грн. та інфляційних втрат - 2 045 221,25 грн., в порядку положень ст. 625 ЦК України. 28.09.2021 Верховний Суд ухвалив постанову з резолютивною частиною: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Отже, Святошинський районний суд міста Києва видав другий виконавчий лист на виконання тієї ж постанови Верховного Суду від 28 вересня 2021 року, резолютивна частина якої не підлягає примусовому виконанню. Святошинський районний суд міста Києва зазначив у виконавчому листі як підставу для примусового виконання резолютивну частину іншого судового рішення - постанови Київського апеляційного суду від 30.09.2020, в якій позивачем був АТ «Дельта Банк» та в якій було відмовлено у заміні АТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «Інвест Кредо».
ОСОБА_1 вказує, що виконавчі листи Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2021 у справі № 759/4755/19, видані на підставі постанови Верховного Суду від 28.09.2021, яка не містить резолютивної частини, текст якої зазначений у виконавчих листах Святошинського районного суду міста Києва від 24.10.2021. Виконавчі листи, видані на підставі постанови Верховного Суду від 28.09.2021, резолютивною частиною якої не передбачено заходів примусового виконання судового рішення.
В постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 824/2/22 зроблено правовий висновок, що процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Таким чином цей правовий висновок Верховного Суду підтверджує, що Святошинський районний суд міста Києва 24.10.2021 помилково та всупереч ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» видав виконавчі у цій справі на підставі постанови Верховного Суду від 28.09.2021, резолютивна частина якої не передбачає заходів примусового виконання судового рішення.
Виконавчі листи Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2021 у справі № 759/4755/19 підлягають визнанню такими, що не підлягають виконанню, оскільки вони не відповідають вимогам, які ставляться до виконавчого документа, визначеним ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, Святошинський районний суд міста Києва, який видав 24.10.2021 на підставі постанови Верховного Суду від 28.09.2021 виконавчі листи, в яких не зазначив резолютивну частину вказаної постанови Верховного Суду, фактично вніс зніс зміни у резолютивну частину постанови Верховного Суду від 28.09.2021, змінивши судове рішення.
При цьому, у суду, який видає виконавчий лист, з урахуванням положень ЦПК України, відсутні повноваження вносити зміни у резолютивну частину судового рішення, на підставі якого він видає виконавчий лист.
Зазначене є ще однією підставою для визнання виконавчих листів, виданих Святошинським районним судом міста Києва, такими, що не підлягають виконанню.
Святошинський районний суд міста Києва 24.10.2021 видав у цій справі два виконавчі листи на одне судове рішення, в яких вказав одного й того ж стягувача (ТОВ «Інвест-Кредо») та одного й того ж боржника ( ОСОБА_1 ) з вимогами щодо стягнення коштів, що не передбачено ЦПК України.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судом виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про визнання виконавчих листі такими, що не підлягають виконанню.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи оскаржувану ухвалу суд не звернув увагу на усі доводи та аргументи, якими заявник обгрунтовувала свою заяву, та взагалі не зазначив вмотивованих підстав відхилення чи спростування доводів та аргументів заявника.
ОСОБА_1 вважає, що суддя Святошинського районного суду міста Києва Бабич Н. Д. була зацікавлена відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 щоб не фіксувати в судовому рішенні суддівські помилки, допущені цією суддею при видачі виконавчих листів. Тобто, суддя Святошинського районного суду міста Києва Бабич Н. Д. не бажала визнавати свою помилку при видачі виконавчих листів, що мало б наслідком скасування нею своїх же рішень, що викликало б питання до професійної кваліфікації судді.
Також зазначила, що у судових засіданнях представники АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Інвест-Кредо» відмовились надавати відповіді на питання: - на підставі якого судового рішення були видані виконавчі листи? - чи підлягає примусовому виконанню резолютивна частина постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у цій справі? - на підставі якого правового акту ТОВ «Інвест-Кредо» набуло права вимоги на кошти судового збору, який був оплачений АТ «Дельта Банк»? - чи є право на стягнення судового збору цивільним чи господарським зобов'язанням, щоб його можна було відчужити третій особі за договором?
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала подану апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених у ній доводів.
Представник ТОВ «Інвест - Кредо» Раєнок В. А. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги вважаючи її безпідставною. Ухвалу суду першої інстанції просить залишити без змін як законну та обгрунтовану.
Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від заінтересованих осіб не надходило.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності заінтересованих осіб, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року у справі №759/4755/19 ПАТ «Дельта Банк» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі №759/4755/19 задоволено апеляційну скаргу АТ «Дельта Банк», скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року та ухвалено нове яким задоволено позов АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 2 503 025, 18 грн, яка складається з 3% річних - 457 803, 93 грн та інфляційних втрат - 2 045 221, 25 грн, в порядку положень ст. 625 ЦК України. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» понесені судові витрати у розмірі 93 863, 45 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року відмовлено ТОВ «Інвест-Кредо» у задоволенні заяви про заміну сторони у справі правонаступником, оскільки на час апеляційного розгляду справи існував спір щодо права вимоги до ОСОБА_1 , який перебував у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва.
Не погоджуючись із судовими рішеннями по справі № 759/4755/19 ОСОБА_1 оскаржила до Верховного Суду постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, АТ «Дельта Банк» - ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, а ТОВ «Інвест-Кредо» - ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року.
Ухвалами Верховного Суду від 25 травня 2021 року та 08 вересня 2021 року закрито касаційне провадження за касаційними скаргами АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Інвест-Кредо» на ухвали Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року та 30 вересня 2020 року, оскільки касаційні скарги подані на судові рішення, яке не підлягають касаційному оскарженню.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року задоволено заяву ТОВ «Інвест-Кредо» про залучення правонаступника АТ «Дельта Банк». Залучено ТОВ «Інвест-Кредо» як правонаступника позивача АТ «Дельта Банк» до участі у справі за позовом АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Постановою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишено без змін.
У жовтні 2021 року ТОВ «Інвест-Кредо» звернулось до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про видачу виконавчих листів на виконання постанови Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року, в якій зазначило, що ТОВ «Інвест-Кредо» є правонаступником АТ «Дельта Банк» на підставі ухвали Верховного Суду від 25 травня 2021 року.
На виконання вказаних рішень ТОВ «Інвест-Кредо» отримало два виконавчі листи від 25 жовтня 2021 року про стягнення заборгованості та про стягнення понесених судових витрат, в яких стягувачем зазначено ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», а боржником - ОСОБА_1 .
Постановами приватного виконавця Іванюти І. М. від 28 жовтня 2021 року за цими виконавчими листами відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, які були об'єднані у зведене виконавче провадження № 67315021.
Звертаючись до суду із завою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконнню, ОСОБА_1 вказала, що обидва виконавчі листи Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2021 у справі № 759/4755/19, на підставі яких приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта І.М. 28.10.2021 виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_4 та НОМЕР_6, а також постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об'єднав виконавчі провадження НОМЕР_4 та НОМЕР_6 у зведене виконавче провадження НОМЕР_5, підлягають визнанню такими, що не підлягають виконанню, оскільки суд видав виконавчі листи з порушенням ч.ч. 1, 3, 5 ст. 431 ЦПК України, ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не доведено у встановленому законом порядку, що виконавчі листи були видані помилково або обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, а тому суд вважав відсутніми підстави для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, у розумінні ст. 432 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина другастатті 2 ЦПК України).
Одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства та конституційною гарантією є обов'язковість судового рішення (стаття 129-1 Конституції України, пункт 7 частини третьої статті 2, стаття 18 ЦПК України).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин першої, другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав.
Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книгип'ятої ЦК.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження (див. постанову Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 750/9956/17).
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Позиція заявника у справі зводиться до того, що виконавчі листи Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2021 у справі № 759/4755/19, видані на підставі постанови Верховного Суду від 28.09.2021, яка не містить резолютивної частини, текст якої зазначений у виконавчих листах Святошинського районного суду міста Києва від 24.10.2021. Виконавчі листи, видані на підставі постанови Верховного Суду від 28.09.2021, резолютивною частиною якої не передбачено заходів примусового виконання судового рішення. Святошинський районний суд міста Києва, який видав 24.10.2021 на підставі постанови Верховного Суду від 28.09.2021 виконавчі листи, в яких не зазначив резолютивну частину вказаної постанови Верховного Суду, фактично вніс зміни у резолютивну частину постанови Верховного Суду від 28.09.2021 змінивши це судове рішення.
Ураховуючи зазначене колегія суддів вважає, що вказані ОСОБА_1 обставини щодо визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню можуть слугувати підставою для подання до суду заяви про виправлення описки у виконавчих документах, якщо такі описки були допущені при видачі цих виконавчих документів.
Проте, у заяві не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б дали змогу суду вирішити питання про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
Водночас, рішення суду про стягнення заборгованості залишається невиконаним, заявник не спростовує наявність заборгованості за вищезазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили та не скасоване у встановленому законом порядку.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, не доведено, що нею було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого її обов'язок припинився, або її обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України. Зокрема не надано доказів на підтвердження того, що виконавчі листи були видані судом помилково за рішенням, яке взагалі не підлягало примусовому виконанню, про що заявник стверджує у поданій до суду заяві, оскільки зазначене повністю спростовується матеріалами справи та судовими рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій, ухваленими у цій справі
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано заявником до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Відтак ОСОБА_1 не довела існування обставин, з якими цивільний процесуальний закон пов'язує можливість суду визнати зазначені виконавчі документи такими, що не підлягають виконанню, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність законних підстав для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, відсутні правові підстави для задоволення такої заяви.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд першої інстанції при постановленні ухвали дав відповідну правову оцінку.
Постановляючи ухвалу про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що заява боржника не підлягає задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. (Желтяков проти України, №4994/04, п. 4244, рішення від 09.06.2001 р.)
ОСОБА_1 також не надала належних та допустимих доказів, які б довели суду апеляційної інстанції необ'єктивність і упередженість судді суду першої інстанції у розгляді заяви ОСОБА_1 , вона не надала доказів заявлення нею відводу судді суду першої інстанції, не надала доказів обгрунтованості такого відводу та не надала доказів незаконності вирішення питання про відвід. Відводу судді в установленому законом порядку ОСОБА_1 не заявляла.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 19 лютого 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна