Провадження № 22-ц/803/1861/26 Справа № 243/7025/25 Суддя у 1-й інстанції - Пронін С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
19 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Агєєва О.В., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, -
У серпні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 . Після смерті останнього залишилась недоотримана за життя пенсія. 03.04.2025 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину яка складається з недоотриманої пенсії в сумі 315272, 77 грн. що знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та на теперішній час їй не виплачена.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі 315272, 77 коп. що підлягала виплаті її покійному чоловіку ОСОБА_2 та залишилась недоодержаною в зв'язку з його смертю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 315 272,77 грн., нараховану на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2024 року у справі № 200/7061/23, що підлягала виплаті чоловіку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та залишилась недоодержаною в зв'язку із його смертю.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі 315272 грн 77 коп , що підлягала виплаті її покійному чоловіку ОСОБА_2 та залишилась недоодержаною в зв'язку з його смертю.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недоотриманої за життя ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , недоотриману за життя пенсію за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2024 року у розмірі 315272(триста п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят дві грн..77 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ: 13486010, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів .
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , 1951 року народження є чоловіком позивачки ОСОБА_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року по справі №200/7061/23, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 №ФС-81193/09/01/3046 від 13 жовтня 2023, з урахуванням проведених раніше виплат.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на недоотриману пенсію.
Відповідно до свідоцтва про спадщину виданого 03.04.2025 року державним нотаріусом Третьої краматорської державної нотаріальної контори Краматорського районного нотаріального округу Донецької області, Тодосієнко Л.П. успадкувала після смерті свого чоловіка спадщину у вигляді недоотриманої пенсії у розмірі 315272,77 грн., яка підтверджена довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецткій області від 12.07.2024 № 0500-0508-8/71868.
ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з метою отримання пенсії після померлого чоловіка. Такі звернення відбулися: 08.05.2024, 17.10.2024, 26.12.2024, 02.02.2025, 30.04.2025, що підтверджується роздруківкою із веб- портала Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року по справі №200/7061/23 ОСОБА_3 відмовлено у вимозі заміни сторони у виконавчому листі виданому у справі 200/7061/23.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як спадкоємець, має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, оскільки суми недоотриманої за життя пенсіонером пенсії входять до складу спадщини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, частиною 1 статті 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Як вбачається із частини 1 статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини 1 статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1 статті 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
Тлумачення статті 1227 ЦК України, свідчить про те, що:
- цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1227 ЦК України за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Частиною 1 статті 52 вказаного вище Закону передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
Як вбачається із частини 3 статті 52 вказаного вище Закону, у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Частиною 1 статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Право на спадщину позивачці підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане на її ім'я та не є предметом спору в даній справі.
Частиною 1 статті 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Колегія суддів наголошує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати недоотриманої пенсії пенсіонерів, які є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 успадкувала належні спадкодавцю ОСОБА_2 суми пенсії у відповідності до положень статті 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами та ухвалив рішення, що відповідає вимогам законодавства. Тому, доводи апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального права є безпідставними.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “19» лютого 2026 року.
Повний текст постанови складено “20 » лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: