Провадження № 11-кп/803/446/26 Справа № 207/503/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора
в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого
в режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
представника потерпілих
в режимі відеоконференції ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_9 на вирок Південного районного суду м.Кам'янського від 28 травня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041780000710, щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Південного районного суду м.Кам'янського від 28 травня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч.1 ст.263 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 115 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі;
- за ч.1 ст. 263 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання за сукупністю скоєних кримінальних правопорушень у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 вирішено обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення з дня затримання - з 10 вересня 2023 року по дату набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 350000 (триста п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп.
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 (п'ятсот тисяч) грн. 00 коп.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Цим вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині та придбанні та носінні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчинених за наступних обставин.
Солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період і проходячи її на посаді стрільця-санітара 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 6 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , близько 12 год. 50 хв. 08 вересня 2023 року, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3 , під час спілкування із раніше знайомим громадянином ОСОБА_12 , будучи невдоволений спілкуванням з ОСОБА_12 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ними, діючи умисно, з метою залякування останнього та підвищення власного авторитету серед спільних знайомих, взяв з переднього пасажирського сидіння автомобіля «Subaru Forester», державний номерний знак НОМЕР_2 , предмет, схожий на 9 мм пістолет ПМ у праву руку, навів його на ОСОБА_12 та здійснив два постріли біля його ніг в землю, після чого здійснив ще три постріли в область тулуба ОСОБА_12 , якими спричинив йому вогнепальні кульові численні проникаючі сліпи поранення грудної клітки з ушкодженням тканини легень, стінки аорти, вогнепальними переломами ребер, які супроводжувалися внутрішньо плевральною кровотечею, що призвела до гострої крововтрати, про що свідчить наявність вищезазначених ушкоджень, наявність в лівій плевральній порожнині 2300 мл, в правій плевральній порожнині 500 мл рідкої темно-червоної крові зі згортками, а також морфологічні ознаки, виявлені при дослідженні трупу та при судово-гістологічному дослідженні: не рівномірне кровонаповнення внутрішніх органів, розпливчасті смугасті крововиливи під внутрішньою оболонкою серця та на сосочкових м'язах, клітини Краєвського в печінці, морфологічні ознаки «шокової нирки», в результаті чого наступила смерть ОСОБА_12 .
Окрім цього, солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період і проходячи її на посаді стрільця-санітара 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 6 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 за №576, та Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року у невстановлений час та спосіб, у невстановленому місці, (але не пізніше 08.09.2023), реалізуючи злочинний умисел, направлений на незаконне придбання та носіння бойових припасів до вогнепальної зброї, без передбаченого законом дозволу, придбав не менше п'яти патронів з маркуванням «38/72», калібру 9мм, які відносяться до категорії боєприпасів, призначених для стрільби з нарізної вогнепальної зброї під патрон калібру 9 мм (ПМ), а саме - пістолет «ПБ» (пістолет безшумний) пістолет конструкції Макарова (ПМ) або його модифікації та «АПС» (автоматичний пістолет Стєчкіна), не маючи передбаченого законом дозволу та почав носити при собі з метою їх подальшого використання.
У подальшому, у період часу з 16 год. 23 хв. до 17 год. 03 хв. 08 вересня 2023 року, гільзи з вказаних патронів були вилучені працівниками поліції біля будинку №5 по провулку Гетьмана Сагайдачного в м. Кам'янському Дніпропетровської області після здійснення пострілів ОСОБА_8 з предмету, схожому на 9 мм пістолет ПМ.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_11 просить скасувати вирок Південного районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 28 травня 2025 року та ухвалити новий вирок, яким визнати обвинуваченого ОСОБА_8 винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити остаточне покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі. Задовольнити цивільний позов потерпілої - ОСОБА_11 в повному обсязі та стягнути із обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду, спричинену вищевказаним злочином, в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що оскаржуваний вирок було постановлено судом без належного її повідомлення, вона повинна була висловити свою думку у судових дебатах щодо судового розгляду та належного на її думку покарання обвинуваченому ОСОБА_8 за пред'явленим обвинуваченням. На думку потерпілої, визнання своєї вини під час завершення судового розгляду, відсутність вибачення перед потерпілою на стадії досудового розслідування, а також часткове відшкодування завданої шкоди майже через рік та шість місяців свідчить про відсутність у обвинуваченого ОСОБА_8 щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій. Вказала, що наявність документів щодо проходження військової служби за контрактом у лавах ЗСУ не вірно трактовані судом першої інстанції, оскільки не надана належна правова оцінка загальним фактичним обставинам, а саме, що ОСОБА_8 22 березня 2022 року зарахований до лав ЗСУ у ВЧ НОМЕР_1 , а вже 04 вересня 2022 року самовільно залишив вказану військову частину й як наслідок відкрито кримінальне провадження № 62022050010001219, де останній є підозрюваним. Зауважила, що внаслідок втрати онука ОСОБА_12 стан її здоров'я на протязі всього судового розгляду погіршився в наслідок саме постійних емоціональних переживань та постійного хвилювання й переживання тих подій.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_9 просить скасувати вирок Південного районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 28 травня 2025 року та ухвалити новий вирок, яким визнати обвинуваченого ОСОБА_8 винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити остаточне покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі. Задовольнити цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 в повному обсязі та стягнути із обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що в судових дебетах прокурор та сторона потерпілої просила призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі. Вказала, що у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки засудженим, те, що він намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання. Зауважила, що ОСОБА_8 відразу ж після скоєння вбивства поїхав із місця події, переховувався від правоохоронних органів майже два дні й не проживав за місцем свого постійного проживання, не перебував за місцем своєї реєстрації. Вказала, що обвинувачений ОСОБА_8 у 2016 році був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та наразі є інше кримінальне провадження за ч. 2 ст. 121 КК України. Наголосила, перебуваючи на кожному судовому засіданні, кожного разу проживаючи наслідки втрати свого цивільного чоловіка, спостерігаючи за зухвалою поведінкою обвинуваченого ОСОБА_8 в залі судового засідання й досі продовжує спричиняти їй моральну шкоду. Окремо вказала, що цивільний чоловік був єдиним джерелом доходу, оскільки саме він забезпечував всі необхідні потреби.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок Південного районного суду м. Кам'янського від 28 травня 2025 року та вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_8 покарання за сукупністю скоєних кримінальних правопорушень у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що призначене судом першої інстанції покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вказав, що судом першої інстанції помилково було встановлено відсутність активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений на стадії досудового розслідування надав показання, взяв участь у слідчому експерименті та під час судового розгляду повністю визнав свою вину, щиро покаявся під час судового розгляду, приймав участь у всіх необхідних слідчих діях та безпосередньо стороною обвинувачення визначено пом'якшуючі обставини: щире каяття та активне сприяння розриттю кримінального правопорушення, про що було вказано прокурором в судових дебатах.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 та просили її задовольнити, заперечували щодо задоволення апеляційних скарг потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_9 .
Потерпіла ОСОБА_9 та представник потерпілих ОСОБА_10 підтримали вимоги апеляційних скарг потерпілих та просили їх задовольнити, заперечували щодо задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Прокурор у судовому засіданні просив залишити без задоволення апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_9 .
Потерпіла ОСОБА_11 у судове засідання не з'явилася, була повідомлена про день і час слухання справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не надсилала.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в апеляційних скаргах, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, правильність кваліфікації його дій відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, проти яких не заперечували учасники провадження, і вказані обставини не оскаржуються в апеляційних скаргах, тому перегляду не підлягають.
Що стосується доводів апеляційних скарг захисника ОСОБА_7 і потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_9 про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого, слід зазначити наступне.
Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи роз'яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Перевіряючи провадження щодо обвинуваченого в апеляційному порядку суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України та достатніх підстав для призначення ОСОБА_8 більш м'якого покарання чи більш суворого покарання апеляційним судом не встановлено і в апеляційних скаргах також не наведено.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_8 , врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, обставини його вчинення та наслідки, дані про особу обвинуваченого, який одружений, має на утримані двох малолітніх дітей ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період в посаді стрільця-санітара 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 6 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдатом, за місцем мешкання характеризується задовільно, скарги на нього відсутні, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за медичною допомогою не звертався, раніше не судимий.
Крім того, суд першої інстанції визнав обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та часткове відшкодування шкоди, а також суд не встановив обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.
Доводи захисника про ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_8 правопорушення, вже було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання.
При цьому в супереч доводам захисника про те, що судом не було встановлено активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 66 КК України судом першої інстанції було визнано вказану обставину такою, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 .
Разом з тим, той факт, що ОСОБА_8 активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та щиро каявся, має місце, проте не є підставою для пом'якшення призначеного йому покарання з огляду на ступінь тяжкості та обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також особу обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що стороною захисту не наведено таких нових обставин або істотних порушень, які б свідчили, що покарання є надмірно суворим чи не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.
Доводи потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_9 про відсутність щирого каяття у обвинуваченого, апеляційний суд оцінює критично та зазначає наступне.
Так, щире каяття характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину й означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений окрім визнання факту вчинення злочину, ще й дійсно, відверто визнавав свою провину у вчиненому злочині, щиро жалів з приводу скоєного та осудив свою поведінку, намагався відшкодувати завдану злочином шкоду та висловився про готовність нести покарання. Крім того, обвинувачений самостійно з'явився до поліції та зізнався у вчиненому злочині, співпрацював з поліцією, надавав всі показання та добровільно на слідчому експерименті розказав та показав, як відбувалися події того дня. Під час розгляду справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції обвинувачений не просив перекваліфікувати його дії на інше кримінальне правопорушення, підтвердив, що він у повному обсязі визнає себе винним та зазначив, що готовий нести покарання за скоєне, кілька разів приносив свої вибачення потерпілим.
Крім того, апеляційний суд вважає, що системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР (наприклад, при з'явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на стадії досудового розслідування або під час розгляду справи у суді, в тому числі на будь-якій стадії судового розгляду. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23 січня 2024 року (справа №283/2169/19).
Враховуючи вищевикладене апеляційний суд не приймає доводи потерпілої ОСОБА_11 щодо того, що в діях обвинуваченого відсутнє щире каяття, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 визнав вину на завершальній стадії провадження, не вибачився перед нею на досудовому розслідуванні.
Встановлені під час розгляду провадження у суді першої та апеляційної інстанцій обставини, поведінка обвинуваченого, незмінність його позиції щодо визнання своєї вини та висловлювання жалю з приводу наслідків, які настали для потерпілих, активне сприяння розкриттю злочину, бажання відшкодувати шкоду та безпосереднє вжиття таких дій, що не заперечується потерпілими, не можуть вказувати на відсутність щирого каяття у обвинуваченого.
Доводи потерпілої ОСОБА_11 про те, що вирок було постановлено судом без належного її повідомлення, та вона не висловила свою думку у судових дебатах щодо належного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 не заслуговують на увагу, оскільки думка потерпілого про необхідність призначення обвинуваченому суворого покарання, має бути врахована судом разом з іншими матеріалами кримінального провадження та фактичними обставинами справи, проте висновок суду про вид та розмір призначеного обвинуваченому покарання не може грунтуватись лише на позиції потерпілого щодо виду та міри покарання.
Доводи потерпілої ОСОБА_11 , що обвинувачений самовільно залишив військову частину та є підозрюваним, а також доводи потерпілої ОСОБА_9 про те, що у обвинуваченого є провадження за ч. 2 ст. 121 КК України є безпідставними, оскільки згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Крім того, перелік обставин, які обтяжують покарання, визначений у ст. 67 КК України, є вичерпним. Наявність статусу підозрюваного в іншому провадженні у цьому переліку відсутня. Таким чином, посилення відповідальності на цій підставі прямо суперечить вимогам ст. 65 КК України щодо законності та індивідуалізації покарання.
Апеляційний суд зауважує, що засудження Заводським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_8 у 2016 році за ч.1 ст. 121 КК України, за яким останній відбув покарання, само по собі не може бути підставою для призначення більш суворого покарання.
Підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання з мотивів, про які йдеться в апеляційних скаргах потерпілих, апеляційний суд не вбачає.
Апеляційний суд в даному випадку не може не зауважити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах «Ювченко та інші проти України», та в справі «Скачкова та Рижа проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Белане Надь проти Угорщини» та у справі «Садоха проти України» Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
З урахуванням викладеного, з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, мету покарання призначене ОСОБА_8 судом покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 менш суворого покарання з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі захисника, чи призначення обвинуваченому більш суворого покарання з мотивів, про які йдуться в апеляційних скаргах потерпілих, апеляційний суд не вбачає.
З огляду на це наведені в апеляційних скаргах захисника та потерпілих доводи про те, що призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм видом є явно несправедливим, не впливають на відповідність призначеного покарання і не містять достатніх даних для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 менш суворого покарання, про що наполягав в апеляційній скарзі захисник, чи призначення обвинуваченому ОСОБА_8 більш суворого покарання, про що наполягали в апеляційних скаргах потерпілі.
Що стосується доводів потерпілих про те, що суд першої інстанції необґрунтовано частково задовольнив цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 127 КПК України, шкода завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
За вимогами ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Ч. 1 ст. 129 КПК України передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
З вказаного випливає, що розгляд цивільного позову в кримінальному провадженні здійснюється з обов'язковим дотримання судом принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 22 КПК) та принципу диспозитивної ( ст. 26).
При цьому суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Задовольняючи цивільний позов потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_9 щодо відшкодування моральної шкоди частково, суд в повному обсязі дослідив усі обставини справи, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого рішення, та стягнув з ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, на користь потерпілої ОСОБА_11 350000 грн. та потерпілої ОСОБА_9 500000 грн.
Апеляційний суд не вбачає підстав для збільшення розміру стягнутої із обвинуваченого моральної шкоди на користь потерпілих, оскільки потерпілими в апеляційних скаргах не наведено обґрунтованих підстав для такого збільшення, тоді як визначений судом розмір цієї шкоди відповідає моральним стражданням потерпілих і засадам виваженості, розумності та справедливості.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у провадженні, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на викладене апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_9 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , залишити без задоволення.
Вирок Південного районного суду м.Кам'янського від 28 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а особою, яка перебуває під вартою, в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4