Справа № 204/1560/26
Провадження № 1-кс/204/276/26
Іменем України
20 лютого 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі, клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області капітана юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Карлівка, Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 408 КК України, -
встановив:
До суду надійшло клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області капітана юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 408 КК України.
В обґрунтування клопотання зазначено, що слідчим відділом Управління СБ України у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України, та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 408 КК України. Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу. Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №370 від 18 грудня 2025 року солдата ОСОБА_8 призначено на посаду стрільця. Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_8 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Так, 15 січня 2026 року, у період з 10 год. 33 хв. по 10 год. 40 хв. ОСОБА_9 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та за попередньо змовою із ОСОБА_10 , під час спілкування засобами телефонного зв'язку з громадянкою України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка була залучена до конфіденційного співробітництва з метою викриття їх протиправної діяльності), повідомила останній, що має знайомих осіб, які, за грошову винагороду у розмірі 10 000 доларів США можуть посприяти у дезертирстві ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окремий штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_5 ), шляхом вивезення останнього на транспортному засобі з території тимчасової дислокації вказаної військової частини для подальшого ухилення від проходження військової служби. Після чого, 15 січня 2026 року о 10 год. 41 хв., ОСОБА_9 на виконання спільного злочинного умислу, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, використовуючи вищевказаний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp», надіслала повідомлення громадянину України ОСОБА_10 , яким передала контактні дані ОСОБА_11 та зазначила грошову винагороду у розмірі 10 000 доларів США та умовну назву військового підрозділу, де проходить військову службу ОСОБА_8 , чим фактично запропонувала ОСОБА_10 посприяти у дезертирстві ОСОБА_8 . Далі, 15 січня 2026 року о 11 год. 16 хв., ОСОБА_10 перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, використовуючи вищевказаний власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» зателефонував ОСОБА_9 , яка запропонувала йому про необхідність поспілкуватись з ОСОБА_11 щодо сприяння дезертирству ОСОБА_8 , тобто ОСОБА_10 погодився на вчинення вказаного злочину. На виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 15 січня 2026 року, зателефонував ОСОБА_11 та повідомив останній, що допоможе посприяти у дезертирстві ОСОБА_8 шляхом його вивезення з місця дислокації військової частини за грошову винагороду у розмірі 10000 доларів США. Крім того, ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_11 , щоб вона надіслала йому фото особистих документів ОСОБА_8 та номер його мобільного телефону. Того ж дня, ОСОБА_11 на виконання вимоги ОСОБА_10 використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» надіслала ОСОБА_10 зображення копії паспорта громадянина України ОСОБА_8 та номер його мобільного телефону. 28 січня 2026 року, о 14 год. 54 хв., на виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» надіслав ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , повідомлення з номером мобільного телефону ОСОБА_8 , після чого зателефонував ОСОБА_12 . Під час телефонної розмови ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , останній запропонував ОСОБА_12 зателефонувати за раніше надісланим ним номером телефону, який належить військовослужбовцю ОСОБА_8 з метою встановлення його місцезнаходження, а також погодження з ним плану дій з метою сприяння у вчиненні ОСОБА_8 дезертирства. Після чого, 28 січня 2026 року о 14 год. 55 хв., на виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_12 зателефонував на номер мобільного телефону, який раніше надав йому ОСОБА_10 та використовується ОСОБА_8 , та повідомив останньому про те, що зможе посприяти йому у дезертирстві шляхом вивезення транспортним засобом з місця дислокації військової частини. На вказану пропозицію ОСОБА_8 надав свою згоду та повідомив ОСОБА_12 про своє місцезнаходження, а саме місце тимчасової дислокації військової частини, яке розташоване поблизу АДРЕСА_2 . Далі, 28 січня 2026 року о 14 год. 57 хв., ОСОБА_12 , використовуючи власний мобільний телефон зателефонував ОСОБА_10 та повідомив йому про те що ОСОБА_8 перебуває за місцем тимчасової дислокації військової частини, яке розташоване поблизу АДРЕСА_2 , а також про те, що погодив з ОСОБА_8 план дій під час вивезення його з місця дислокації військової частини. При цьому, під час розмови ОСОБА_10 та ОСОБА_12 дійшли згоди щодо необхідності завчасного отримання від ОСОБА_11 грошової винагороди у розмірі 10 000 доларів США, перед тим як вони вчинять дії спрямовані на сприяння дезертирству ОСОБА_8 . Продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , 28 січня 2026 року о 15 год. 12 хв., зателефонував ОСОБА_11 та в ході розмови повідомив останню про необхідність особистої зустрічі з метою отримання грошової винагороди у розмірі 10 000 доларів США для подальшого сприяння ним дезертирству ОСОБА_8 . Після цього, 28 січня 2026 року о 16 год. 42 хв., ОСОБА_10 надіслав ОСОБА_11 повідомлення , яким повідомив ОСОБА_11 спосіб передачі йому грошової винагороди за сприяння дезертирству ОСОБА_8 . Після чого, 28 січня 2026 року о 15 год. 14 хв., ОСОБА_10 , використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» зателефонував громадянину України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та повідомив останньому про необхідність прибути 28 січня 2026 року о 17 год. 30 хв. до центрального входу Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова за адресою: м. Дніпро, площа Соборна, 14, з метою отримання грошових коштів від ОСОБА_11 за сприяння у дезертирстві ОСОБА_8 . При цьому, ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_5 про те, що за вказану протиправну діяльність вони з ним отримають грошову винагороду у розмірі 1000 доларів США кожен. На виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , 28 січня 2026 року о 15 год. 14 хв., використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» надіслав повідомлення ОСОБА_5 , яким повідомив ОСОБА_5 спосіб, час та місце отримання від ОСОБА_11 грошової винагороди за сприяння дезертирству ОСОБА_8 28 січня 2026 року, у період з 17 год. 24 хв. по 17 год. 42 хв., продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу ОСОБА_5 прибув до центрального входу Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова за адресою: м. Дніпро, площа Соборна, 14, де зустрівся з ОСОБА_11 та отримав від останньої грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США. Після чого, 28 січня 2026 року, у період з 18 год. 08 хв. по 18 год. 25 хв., ОСОБА_5 прибув на територію АЗС «UPG» за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 32, де зустрівся з ОСОБА_10 якому передав раніше отримані від ОСОБА_11 грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США. Далі, 29 січня 2026 року о 12 год. 45 хв. ОСОБА_10 зателефонував ОСОБА_12 та під час розмови останні визначили розмір грошової винагороди для кожного з учасників протиправної діяльності, які сприяють дезертирству ОСОБА_8 , відповідно до якого: грошову винагороду у розмірі 500 доларів США мала отримати ОСОБА_9 , 1000 доларів США мав отримати ОСОБА_5 , 2000 доларів США мав отримати ОСОБА_13 та залишок грошових коштів мав отримати ОСОБА_12 . Після чого, 30 січня 2026 року о 08 год. 30 хв., ОСОБА_12 використовуючи власний мобільний телефон зателефонував ОСОБА_10 та повідомив йому про те, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 за вказівкою ОСОБА_12 здійснить сприяння у дезертирстві ОСОБА_8 , шляхом вивезення останнього на власному автомобілі з території тимчасової дислокацій військової частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окремий штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Далі, 30 січня 2026 року у період часу з 13 год. 59 хв., ОСОБА_14 прибув на ділянку місцевості за місцем тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окремий штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_5 ), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (поблизу АДРЕСА_2 ), та на власному транспортному засобі «SKODA OCTAVIA» державний номерний знак НОМЕР_3 забрав військовослужбовця ОСОБА_8 , після чого вивіз його з місця тимчасової дислокації вказаної військової частини та привіз до території прилеглої до ТЦ «Нагорка» за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 8а, чим сприяв у вчиненні ОСОБА_8 дезертирства та завершив реалізацію спільного з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_5 плану на вчинення вказаного злочину. За викладених обставин ОСОБА_10 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України - пособництво у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. 19 лютого 2026 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України, тобто у пособництві у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. Викладені обставини у своїй сукупності дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України, та підтверджуються зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема: протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ; протоколами про результати проведення НСРД; протоколом огляду відеозаписів з камер відеоспостереження АЗС «UPG»; відповідями на доручення з відділу у м. Павлограді Управління СБ України у Дніпропетровській області; іншими матеріалами кримінального провадження, які самі по собі так і в сукупності із іншими доказами містять відомості, як доказ факту та обставин вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, який згідно санкції ч. 4 ст. 408 КК України, яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Відповідно до ч. 6 ст. 176, ст.183 КПК України, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 є винятковим та вбачається єдиним можливим запобіжним заходом, оскільки останній підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України. Метою та підставами застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, може здійснити вищезазначені дії. Необхідність обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Переховуватися від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 12 років у зв'язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (справа «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року), також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (справа «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990). Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства. Крім того, наявність ризику переховування від органу досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що у разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, ОСОБА_5 може змінити місце фактичного мешкання, виїхати за межі території України, виїхати на тимчасово окуповану територію України, та переховуватися від органів досудового слідства та суду. Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність вказаного ризику обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, враховуючи тяжкість інкримінованого йому злочину, може вчинити дії спрямовані на знищення носіїв інформації, що мають доказове значення, та засобів зв'язку, якими користувався підозрюваний у протиправної діяльності під час готування та вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, ОСОБА_5 , може повідомити інших осіб, причетних до вчинення вказаного злочину, про необхідність знищення засобів зв'язку якими вони користувались під час здійснення протиправної діяльності, в тому числі під час спілкування з ОСОБА_5 . Водночас, зазначені речові докази до цього часу не були відшукані, а отже існує реальний ризик, що підозрювана, не перебуваючи під вартою, зможе знищити відповідні речові докази.
Незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність ризику незаконно впливу на свідків у даному кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що після оголошення підозри ОСОБА_5 , останній обізнаний про факти свідчення свідків, які стали очевидцями його протиправної діяльності. В свою чергу, ОСОБА_5 може вплинути на свідків з метою зміни ними наданих раніше показань або повідомити інших осіб, причетних до вчинення вказаного злочину, про необхідність впливу на свідків. Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Також, наявність вказаного ризику обґрунтовується тим, що після оголошення підозри ОСОБА_5 , останній обізнаний про встановлення органом досудового розслідування інших осіб, причетних до вчинення злочину. В свою чергу, ОСОБА_5 , може повідомити зазначених осіб про необхідність переховування від органу досудового розслідування для ухилення від кримінальної відповідальності. Крім того, під час досудового розслідування отримано відомості про те, що ОСОБА_5 сприяв у вчиненні дезертирства іншим військовослужбовцям, місцезнаходження яких на даний час встановлюється. Таким чином, наведені обставини свідчать про можливість незаконного впливу на вказаних військовослужбовців шляхом повідомлення їх про необхідність зміни місця проживання для подальшого ухилення від кримінальної відповідальності, а також застосування до зазначених військовослужбовців та їх близьких осіб методів залякування, погроз, або пропозицій надання неправдивих показань. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України). Хоча органом досудового розслідування на даний час виконано значний обсяг слідчих дій, завдяки яким вдалось встановити правопорушників, на даний час у кримінальному провадженню встановлюються інші особи, які причетні до скоєння вказаного злочину та збираються докази на доведення їх вини у вчиненні злочинів, оскільки очевидно, що ОСОБА_5 у своїй протиправній діяльності діяв не самостійно, а за попередньою змовою групою осіб, у зв'язку з чим, ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може повідомити зазначених осіб про його переслідування правоохоронними органами, а вказані особи можуть знищити або сховати предмети злочинної діяльності, які мають доказове значення для провадження, уникати прибуття до органу досудового розслідування для проведення процесуальних дій. Крім того, існує ризик того, що у разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, ОСОБА_5 отримавши матеріали обґрунтування підозри та перебуваючи на волі, може розголосити відомості досудового розслідування та фактично, матиме можливість безконтрольно спілкуватися особисто або за допомогою телефонних засобів зв'язку з іншими особами причетними до скоєння вказаного злочину, та надавати їм вказівки, що перешкоджатимуть проведенню необхідних слідчих та розшукових дій необхідних для встановлення причетних до вчинення злочину, а також обставин вчинення злочину. Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_5 підозрюється, обґрунтовується фактом того, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може продовжити сприяти військовослужбовцям у вчиненні дезертирства. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчиняти інші кримінальні правопорушення. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану, обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. При цьому, застосування більш м'якого запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_5 з правом внесення застави, не є доцільним та можливим, оскільки обставини злочину, у вчиненні якого останній об'єктивно підозрюється, свідчать про нехтування ним встановленими чинним законодавством України, гарантіями захисту прав і свобод людини та зневажливе відношення до загальнолюдських цінностей і дають підстави вважати, що аналогічним чином він, у разі обрання інших запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, віднесеться до вимог та обмежень запобіжних заходів, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, та зможе перешкоджати виконанню процесуальних рішень, взагалі не виконувати покладених на нього обов'язків, переховуватись від органу досудового розслідування і суду, продовжити злочину діяльність, здійснити незаконний вплив на підозрюваних та свідків. Обрання ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу не може гарантувати його належну процесуальну поведінку, враховуючи всі встановлені під час досудового розслідування обставини, його особистість, а також беручи до уваги резонансність події та її подальший широкий розголос в суспільстві. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. Вищевикладені обставини свідчать про те, що безальтернативне тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_5 є єдиними запобіжним заходом, який здатен запобігти вказаним ризикам. Враховуючи вагомість наявних доказів, тяжкість злочину та суворість покарання, а саме те, що ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином, а також враховуючи, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На підставі викладеного, слідчий звертається до суду з даним клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Підозрюваний та його захисник заперечували щодо клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у задоволені клопотання просили відмовити, та/або застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Ознайомившись з наданими матеріалами клопотання, заслухавши думку сторін, вивчивши письмові заперечення та додаті матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.
Подане слідчим клопотання відповідає вимогам ст.ст. 183, 184 КПК України.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про достатність підстав вважати обґрунтованою підозру у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочинів, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначає, що причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Згідно з ч.8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Прокурором доведено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 ч.4 ст. 408 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, намагаючись уникнути покарання може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може незаконно впливати на інших підозрюваних у кримінальному провадженні, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та може вчинити інше кримінальне правопорушення. Запобігти вище зазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому слідчий суддя вважає можливим задовольнити клопотання слідчого та застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного строком до 60 днів. Застосування більш м'якого запобіжного заходу, є недоцільним, та не буде достатнім для запобігання визначеним ризикам, передбаченим п.п. 1,2,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Слідчий суддя, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, беручи до уваги, що на даний час на території України введено воєнний стан, враховуючи, характер вчиненого кримінального правопорушення, який свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи, суд в даному випадку вважає за доцільне не визначати розміру застави.
Керуючись ст. ст. 110, 131-132, 176-178, 183-187, 193-194,196-197, 205, 309-310, 369-372, 392-393, 395 КПК України, суд,-
постановив:
Клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області капітана юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 408 КК України - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 60 днів, тобто до 19 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Контроль за виконанням запобіжного заходу покласти на прокурора.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1
Іменем України
20 лютого 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі, клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області капітана юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Карлівка, Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 408 КК України, -
встановив:
До суду надійшло клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області капітана юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 408 КК України.
В обґрунтування клопотання зазначено, що слідчим відділом Управління СБ України у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України, та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 408 КК України. Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу. Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №370 від 18 грудня 2025 року солдата ОСОБА_8 призначено на посаду стрільця. Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_8 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Так, 15 січня 2026 року, у період з 10 год. 33 хв. по 10 год. 40 хв. ОСОБА_9 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та за попередньо змовою із ОСОБА_10 , під час спілкування засобами телефонного зв'язку з громадянкою України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка була залучена до конфіденційного співробітництва з метою викриття їх протиправної діяльності), повідомила останній, що має знайомих осіб, які, за грошову винагороду у розмірі 10 000 доларів США можуть посприяти у дезертирстві ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окремий штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_5 ), шляхом вивезення останнього на транспортному засобі з території тимчасової дислокації вказаної військової частини для подальшого ухилення від проходження військової служби. Після чого, 15 січня 2026 року о 10 год. 41 хв., ОСОБА_9 на виконання спільного злочинного умислу, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, використовуючи вищевказаний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp», надіслала повідомлення громадянину України ОСОБА_10 , яким передала контактні дані ОСОБА_11 та зазначила грошову винагороду у розмірі 10 000 доларів США та умовну назву військового підрозділу, де проходить військову службу ОСОБА_8 , чим фактично запропонувала ОСОБА_10 посприяти у дезертирстві ОСОБА_8 . Далі, 15 січня 2026 року о 11 год. 16 хв., ОСОБА_10 перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, використовуючи вищевказаний власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» зателефонував ОСОБА_9 , яка запропонувала йому про необхідність поспілкуватись з ОСОБА_11 щодо сприяння дезертирству ОСОБА_8 , тобто ОСОБА_10 погодився на вчинення вказаного злочину. На виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 15 січня 2026 року, зателефонував ОСОБА_11 та повідомив останній, що допоможе посприяти у дезертирстві ОСОБА_8 шляхом його вивезення з місця дислокації військової частини за грошову винагороду у розмірі 10000 доларів США. Крім того, ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_11 , щоб вона надіслала йому фото особистих документів ОСОБА_8 та номер його мобільного телефону. Того ж дня, ОСОБА_11 на виконання вимоги ОСОБА_10 використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» надіслала ОСОБА_10 зображення копії паспорта громадянина України ОСОБА_8 та номер його мобільного телефону. 28 січня 2026 року, о 14 год. 54 хв., на виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» надіслав ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , повідомлення з номером мобільного телефону ОСОБА_8 , після чого зателефонував ОСОБА_12 . Під час телефонної розмови ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , останній запропонував ОСОБА_12 зателефонувати за раніше надісланим ним номером телефону, який належить військовослужбовцю ОСОБА_8 з метою встановлення його місцезнаходження, а також погодження з ним плану дій з метою сприяння у вчиненні ОСОБА_8 дезертирства. Після чого, 28 січня 2026 року о 14 год. 55 хв., на виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_12 зателефонував на номер мобільного телефону, який раніше надав йому ОСОБА_10 та використовується ОСОБА_8 , та повідомив останньому про те, що зможе посприяти йому у дезертирстві шляхом вивезення транспортним засобом з місця дислокації військової частини. На вказану пропозицію ОСОБА_8 надав свою згоду та повідомив ОСОБА_12 про своє місцезнаходження, а саме місце тимчасової дислокації військової частини, яке розташоване поблизу АДРЕСА_2 . Далі, 28 січня 2026 року о 14 год. 57 хв., ОСОБА_12 , використовуючи власний мобільний телефон зателефонував ОСОБА_10 та повідомив йому про те що ОСОБА_8 перебуває за місцем тимчасової дислокації військової частини, яке розташоване поблизу АДРЕСА_2 , а також про те, що погодив з ОСОБА_8 план дій під час вивезення його з місця дислокації військової частини. При цьому, під час розмови ОСОБА_10 та ОСОБА_12 дійшли згоди щодо необхідності завчасного отримання від ОСОБА_11 грошової винагороди у розмірі 10 000 доларів США, перед тим як вони вчинять дії спрямовані на сприяння дезертирству ОСОБА_8 . Продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , 28 січня 2026 року о 15 год. 12 хв., зателефонував ОСОБА_11 та в ході розмови повідомив останню про необхідність особистої зустрічі з метою отримання грошової винагороди у розмірі 10 000 доларів США для подальшого сприяння ним дезертирству ОСОБА_8 . Після цього, 28 січня 2026 року о 16 год. 42 хв., ОСОБА_10 надіслав ОСОБА_11 повідомлення , яким повідомив ОСОБА_11 спосіб передачі йому грошової винагороди за сприяння дезертирству ОСОБА_8 . Після чого, 28 січня 2026 року о 15 год. 14 хв., ОСОБА_10 , використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» зателефонував громадянину України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та повідомив останньому про необхідність прибути 28 січня 2026 року о 17 год. 30 хв. до центрального входу Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова за адресою: м. Дніпро, площа Соборна, 14, з метою отримання грошових коштів від ОСОБА_11 за сприяння у дезертирстві ОСОБА_8 . При цьому, ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_5 про те, що за вказану протиправну діяльність вони з ним отримають грошову винагороду у розмірі 1000 доларів США кожен. На виконання спільного злочинного умислу ОСОБА_10 , 28 січня 2026 року о 15 год. 14 хв., використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням додатку «WhatsApp» надіслав повідомлення ОСОБА_5 , яким повідомив ОСОБА_5 спосіб, час та місце отримання від ОСОБА_11 грошової винагороди за сприяння дезертирству ОСОБА_8 28 січня 2026 року, у період з 17 год. 24 хв. по 17 год. 42 хв., продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу ОСОБА_5 прибув до центрального входу Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова за адресою: м. Дніпро, площа Соборна, 14, де зустрівся з ОСОБА_11 та отримав від останньої грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США. Після чого, 28 січня 2026 року, у період з 18 год. 08 хв. по 18 год. 25 хв., ОСОБА_5 прибув на територію АЗС «UPG» за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 32, де зустрівся з ОСОБА_10 якому передав раніше отримані від ОСОБА_11 грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США. Далі, 29 січня 2026 року о 12 год. 45 хв. ОСОБА_10 зателефонував ОСОБА_12 та під час розмови останні визначили розмір грошової винагороди для кожного з учасників протиправної діяльності, які сприяють дезертирству ОСОБА_8 , відповідно до якого: грошову винагороду у розмірі 500 доларів США мала отримати ОСОБА_9 , 1000 доларів США мав отримати ОСОБА_5 , 2000 доларів США мав отримати ОСОБА_13 та залишок грошових коштів мав отримати ОСОБА_12 . Після чого, 30 січня 2026 року о 08 год. 30 хв., ОСОБА_12 використовуючи власний мобільний телефон зателефонував ОСОБА_10 та повідомив йому про те, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 за вказівкою ОСОБА_12 здійснить сприяння у дезертирстві ОСОБА_8 , шляхом вивезення останнього на власному автомобілі з території тимчасової дислокацій військової частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окремий штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Далі, 30 січня 2026 року у період часу з 13 год. 59 хв., ОСОБА_14 прибув на ділянку місцевості за місцем тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окремий штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_5 ), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (поблизу АДРЕСА_2 ), та на власному транспортному засобі «SKODA OCTAVIA» державний номерний знак НОМЕР_3 забрав військовослужбовця ОСОБА_8 , після чого вивіз його з місця тимчасової дислокації вказаної військової частини та привіз до території прилеглої до ТЦ «Нагорка» за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 8а, чим сприяв у вчиненні ОСОБА_8 дезертирства та завершив реалізацію спільного з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_5 плану на вчинення вказаного злочину. За викладених обставин ОСОБА_10 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України - пособництво у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. 19 лютого 2026 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України, тобто у пособництві у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. Викладені обставини у своїй сукупності дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України, та підтверджуються зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема: протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ; протоколами про результати проведення НСРД; протоколом огляду відеозаписів з камер відеоспостереження АЗС «UPG»; відповідями на доручення з відділу у м. Павлограді Управління СБ України у Дніпропетровській області; іншими матеріалами кримінального провадження, які самі по собі так і в сукупності із іншими доказами містять відомості, як доказ факту та обставин вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, який згідно санкції ч. 4 ст. 408 КК України, яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Відповідно до ч. 6 ст. 176, ст.183 КПК України, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 є винятковим та вбачається єдиним можливим запобіжним заходом, оскільки останній підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408 КК України. Метою та підставами застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, може здійснити вищезазначені дії. Необхідність обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Переховуватися від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 12 років у зв'язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (справа «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року), також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (справа «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990). Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства. Крім того, наявність ризику переховування від органу досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що у разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, ОСОБА_5 може змінити місце фактичного мешкання, виїхати за межі території України, виїхати на тимчасово окуповану територію України, та переховуватися від органів досудового слідства та суду. Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність вказаного ризику обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, враховуючи тяжкість інкримінованого йому злочину, може вчинити дії спрямовані на знищення носіїв інформації, що мають доказове значення, та засобів зв'язку, якими користувався підозрюваний у протиправної діяльності під час готування та вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, ОСОБА_5 , може повідомити інших осіб, причетних до вчинення вказаного злочину, про необхідність знищення засобів зв'язку якими вони користувались під час здійснення протиправної діяльності, в тому числі під час спілкування з ОСОБА_5 . Водночас, зазначені речові докази до цього часу не були відшукані, а отже існує реальний ризик, що підозрювана, не перебуваючи під вартою, зможе знищити відповідні речові докази.
Незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність ризику незаконно впливу на свідків у даному кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що після оголошення підозри ОСОБА_5 , останній обізнаний про факти свідчення свідків, які стали очевидцями його протиправної діяльності. В свою чергу, ОСОБА_5 може вплинути на свідків з метою зміни ними наданих раніше показань або повідомити інших осіб, причетних до вчинення вказаного злочину, про необхідність впливу на свідків. Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Також, наявність вказаного ризику обґрунтовується тим, що після оголошення підозри ОСОБА_5 , останній обізнаний про встановлення органом досудового розслідування інших осіб, причетних до вчинення злочину. В свою чергу, ОСОБА_5 , може повідомити зазначених осіб про необхідність переховування від органу досудового розслідування для ухилення від кримінальної відповідальності. Крім того, під час досудового розслідування отримано відомості про те, що ОСОБА_5 сприяв у вчиненні дезертирства іншим військовослужбовцям, місцезнаходження яких на даний час встановлюється. Таким чином, наведені обставини свідчать про можливість незаконного впливу на вказаних військовослужбовців шляхом повідомлення їх про необхідність зміни місця проживання для подальшого ухилення від кримінальної відповідальності, а також застосування до зазначених військовослужбовців та їх близьких осіб методів залякування, погроз, або пропозицій надання неправдивих показань. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України). Хоча органом досудового розслідування на даний час виконано значний обсяг слідчих дій, завдяки яким вдалось встановити правопорушників, на даний час у кримінальному провадженню встановлюються інші особи, які причетні до скоєння вказаного злочину та збираються докази на доведення їх вини у вчиненні злочинів, оскільки очевидно, що ОСОБА_5 у своїй протиправній діяльності діяв не самостійно, а за попередньою змовою групою осіб, у зв'язку з чим, ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може повідомити зазначених осіб про його переслідування правоохоронними органами, а вказані особи можуть знищити або сховати предмети злочинної діяльності, які мають доказове значення для провадження, уникати прибуття до органу досудового розслідування для проведення процесуальних дій. Крім того, існує ризик того, що у разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, ОСОБА_5 отримавши матеріали обґрунтування підозри та перебуваючи на волі, може розголосити відомості досудового розслідування та фактично, матиме можливість безконтрольно спілкуватися особисто або за допомогою телефонних засобів зв'язку з іншими особами причетними до скоєння вказаного злочину, та надавати їм вказівки, що перешкоджатимуть проведенню необхідних слідчих та розшукових дій необхідних для встановлення причетних до вчинення злочину, а також обставин вчинення злочину. Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_5 підозрюється, обґрунтовується фактом того, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може продовжити сприяти військовослужбовцям у вчиненні дезертирства. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчиняти інші кримінальні правопорушення. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану, обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. При цьому, застосування більш м'якого запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_5 з правом внесення застави, не є доцільним та можливим, оскільки обставини злочину, у вчиненні якого останній об'єктивно підозрюється, свідчать про нехтування ним встановленими чинним законодавством України, гарантіями захисту прав і свобод людини та зневажливе відношення до загальнолюдських цінностей і дають підстави вважати, що аналогічним чином він, у разі обрання інших запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, віднесеться до вимог та обмежень запобіжних заходів, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, та зможе перешкоджати виконанню процесуальних рішень, взагалі не виконувати покладених на нього обов'язків, переховуватись від органу досудового розслідування і суду, продовжити злочину діяльність, здійснити незаконний вплив на підозрюваних та свідків. Обрання ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу не може гарантувати його належну процесуальну поведінку, враховуючи всі встановлені під час досудового розслідування обставини, його особистість, а також беручи до уваги резонансність події та її подальший широкий розголос в суспільстві. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. Вищевикладені обставини свідчать про те, що безальтернативне тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_5 є єдиними запобіжним заходом, який здатен запобігти вказаним ризикам. Враховуючи вагомість наявних доказів, тяжкість злочину та суворість покарання, а саме те, що ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином, а також враховуючи, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На підставі викладеного, слідчий звертається до суду з даним клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Підозрюваний та його захисник заперечували щодо клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у задоволені клопотання просили відмовити, та/або застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Ознайомившись з наданими матеріалами клопотання, заслухавши думку сторін, вивчивши письмові заперечення та додаті матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.
Подане слідчим клопотання відповідає вимогам ст.ст. 183, 184 КПК України.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про достатність підстав вважати обґрунтованою підозру у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочинів, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначає, що причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Згідно з ч.8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Прокурором доведено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 ч.4 ст. 408 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, намагаючись уникнути покарання може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може незаконно впливати на інших підозрюваних у кримінальному провадженні, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та може вчинити інше кримінальне правопорушення. Запобігти вище зазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому слідчий суддя вважає можливим задовольнити клопотання слідчого та застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного строком до 60 днів. Застосування більш м'якого запобіжного заходу, є недоцільним, та не буде достатнім для запобігання визначеним ризикам, передбаченим п.п. 1,2,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Слідчий суддя, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, беручи до уваги, що на даний час на території України введено воєнний стан, враховуючи, характер вчиненого кримінального правопорушення, який свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи, суд в даному випадку вважає за доцільне не визначати розміру застави.
Керуючись ст. ст. 110, 131-132, 176-178, 183-187, 193-194,196-197, 205, 309-310, 369-372, 392-393, 395 КПК України, суд,-
постановив:
Клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області капітана юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 06.10.2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 408 КК України - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 60 днів, тобто до 19 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Контроль за виконанням запобіжного заходу покласти на прокурора.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1