19 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/13021/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату у відставці ОСОБА_1 , якого визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, із розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01.01.2024, оформлене пунктом 13 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.09.2025 за №90/в; зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити старшому солдату у відставці ОСОБА_1 , якого визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2024, у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 за №975.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 25.01.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно нового свідоцтва про хворобу №12108 від 02.11.2023 оглянула ОСОБА_1 щодо зміни категорії інвалідності та по діагнозу: «наслідки мінно-вибухової травми (01.01.2023 р.), закритої черепно- мозкової травми, СГМ, акубаротравми зі стійким цефалічним, вираженим церебростенічним та вираженим вестибуло-атактичним синдромом» та з врахуванням супутньої патології встановлено ІІ (другу) групу інвалідності - «травма, так пов'язана із захистом Батьківщини», довічно з 19.01.2024.
На підставі встановленої довічно ІІ (другої) групи інвалідності ОСОБА_1 у зв'язку із травмою пов'язаною із захистом Батьківщини», направлені документи до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум для вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2024.
Однак, витягом з протоколу засідання Комісії Міноборони позивачу було відмовлено у призначенні даної допомоги.
Причиною відмови слугувало те, що заявнику (позивачу), який був звільнений з органів внутрішніх справ України 05.11.1999, органами МСЕК 15.12.1999 вперше встановлена інвалідність ІІ групи внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку, не пов'язаної з виконанням службових обов'язків. Травма сталась 19.01.1999 під час проходження служби.
На дату первинного встановлення інвалідності в 1999 році не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги. Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.1999, який необхідний для обчислення розміру одноразової грошової допомоги, законодавством не встановлювався. Пунктом 2 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 передбачено, що допомога, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Органами МСЕК 19.01.2024 заявнику була змінена причина інвалідності на травму пов'язану із захистом Батьківщини, ураженням опорно-рухового апарату, внаслідок травми 1999 року та супутніх захворювань та травм, що підтверджується листом Управління охорони здоров'я Волинської ОДА від 11.06.2025 №1892/12/2-25 та довідкою МСЕК.
Ураховуючи відсутність права на отримання одноразової грошової допомоги, а також законодавчого акту, який визначає розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 1999 року, підстав для призначення допомоги за довідкою МСЕК серія 12ААГ № 588656 від 19.01.2024 немає.
Позивач вважає рішення Комісії Міноборони протиправним, оскільки ним було отримано два окремі ушкодження здоров'я не пов'язані між собою, а тому днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, складеної за наслідками огляду через отримання травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (2024), а відтак звернувся із вказаним позовом до суду.
З наведених підстав просив позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.57).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 28.11.2025 (а.с.60-66) представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що оскільки, позивачу вперше встановлено ІІ групу інвалідності в 1999 році, яка настала в результаті нещасного випадку, не пов'язаної з виконанням службових обов'язків, а в 2024 році заявнику була змінена причина інвалідності (категорія) на травму пов'язану із захистом Батьківщини, з ураженням опорно-рухового апарату, внаслідок травми 1999 року та супутніх захворювань та травм, то одноразова грошова допомога повинна бути обрахована виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня календарного року, в якому була встановлена первинна інвалідність (1999 рік), проте на дату первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Вважає, що зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, оскільки принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а відтак при розгляді справи за даним позовом до компетенції суду не належить право приймати рішення про зобов'язання Міністерства оборони України вчинити дії щодо призначення та виплати такої одноразової грошової допомоги.
Крім того, вважає, що витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн є завищеними та не співмірними ні зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), ні з ціною позову, оскільки справа розглядається у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, кількість справ такої категорії є значною, що зумовлює наявність великого обсягу судової практики (судових рішень) у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
У відповіді на відзив представник позивача підтримала доводи та аргументи, наведені у позовній заяві та додатково пояснила, що позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я: (1) у 1999 році внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконання обов'язків військовослужбовця; (2) у 2023 році під час виконання бойових завдань внаслідок отриманої мінно-вибухової травми, у зв'язку із чим йому у 2024 році встановлено ІІ групу інвалідності пов'язану із захистом Батьківщини.
Таким чином, Комісія Міноборони не врахувала, що у 2024 році позивач під час виконання бойових завдань отримав травму, внаслідок якої йому з 19.01.2024 встановлено ІІ групу інвалідності, яка не пов'язана із травмою внаслідок нещасного випадку, отриманою позивачем у 1999 році за інших подій і тому, є двома самостійними страховими випадками. Кожен із них має власні причини, час настання та правові наслідки. Перший випадок (1999 рік) не створював для позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за спеціальним Законом № 2011-ХІІ, тоді як другий випадок (поранення у 2023 році, що призвело до встановлення у 2024 році інвалідності II групи) є окремою підставою, яка вперше породила для нього право на зазначену допомогу. Формальне ототожнення або об'єднання цих подій для визначення дати розрахунку виплати є помилковим і суперечить меті спеціального законодавства.
Відтак, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії, складеної за наслідками огляду через отримання травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. Такою датою є 25.01.2024, зважаючи на що саме прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 01.01.2024, є підставою для розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи (а.с.88-90).
Інших заяв по суті справи, передбачених КАС України до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Згідно витягу з акту огляду МСЕК від 15.12.1999 № 023832 ОСОБА_1 під час первинного огляду було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку, не пов'язаної з виконанням службових обов'язків, яка пролонгувалась до 2009 року. (а.с.85).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 18.02.2009 ОСОБА_1 під час повторного огляду встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку, не пов'язаної з виконанням службових обов'язків довічно (а.с.85 (зворот)).
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 06.02.2024 №2084/1095, старший солдат ОСОБА_1 в період з 26.06.2022 по 29.07.2022, з 20.10.2022 по 04.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Авдіївка Донецької області (а.с.16).
Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2022 №1052 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 7106 ОСОБА_1 29.07.2025 отримав поранення: забій правої гомілки, правого суглобу, акубаротравму.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 11.02.2023 № 1052 ОСОБА_1 02.01.2023 отримав поранення: ВТ, акубаротравму, 3ЧМТ під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони Батьківщини, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо у районі та в період здійснення зазначених заходів, а саме поблизу АДРЕСА_1 близько 03:00 (02.01.2023) (а.с.18).
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 588656 від 25.01.2024 ОСОБА_1 внаслідок зміни категорії встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини довічно (ураження опорно-рухового апарату) (а.с.27).
У зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 21.01.2024 звернувся з заявою до Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2024 (а.с.71).
Розглянувши подані документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняла рішення, оформлене пунктом 13 витягу з протоколу від 25.09.2025 № 90/в про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату у відставці ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у зв'язку зі зміною причинного зв'язку інвалідності, на підставі довідок МСЕК серія ВЛН №023832 від 15.12.1999 та серія 12 ААГ №588656 від 19.01.2024. У рішенні вказано, що розмір одноразової грошової допомоги визначається відповідно до статті 16-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) та розраховується від прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено групу інвалідності.
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону, якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Заявнику, який був звільнений з органів внутрішніх справ України 05.11.1999, органами МСЕК 15.12.1999 вперше встановлена інвалідність ІІ групи внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку, не пов'язаної з виконанням службових обов'язків. Травма сталась 19.01.1999 під час проходження служби.
На дату первинного встановлення інвалідності в 1999 році не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги. Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.1999, який необхідний для обчислення розміру одноразової грошової допомоги, законодавством не встановлювався. Пунктом 2 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 передбачено, що допомога, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Органами МСЕК 19.01.2024 заявнику була змінена причина інвалідності на травму пов'язану із захистом Батьківщини, ураженням опорно-рухового апарату, внаслідок травми 1999 року та супутніх захворювань та травм, що підтверджується листом Управління охорони здоров'я Волинської ОДА від 11.06.2025 №1892/12/2-25 та довідкою МСЕК.
Ураховуючи відсутність права на отримання одноразової грошової допомоги, а також законодавчого акта, який визначає розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 1999 року, підстав для призначення допомоги за довідкою МСЕК серія 12ААГ № 588656 від 19.01.2024 немає (а.с.32, 33).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17 Конституції України).
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Приписами частини першої статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до положень пункту "б" частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно з частиною дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).
Пунктом 3 Порядку № 975 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності);
документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
При цьому, пунктом 19 Порядку №975 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком:
- вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
- вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;
- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
З відзиву відповідача та оскаржуваного рішення слідує, що Комісією Міноборони відмовлено у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оскільки на час первинного встановлення інвалідності, а саме 12.12.1999 норма статті 16 Закону 2011-ХІІ не діяла.
Таку позицію відповідача суд вважає протиправною та необгрунтованою з огляду на наступне.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 у 1999 році було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку і яка не пов'язана з проходженням військової служби.
Проте згодом, за інших обставин - під час безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та під час захисту Батьківщини, позивач отримав мінно-вибухову травму, внаслідок чого Волинською обласною МСЕК 25.01.2024 було внесено зміни категорії інвалідності та по діагнозу «наслідки мінно-вибухової травми (01.01.2023 р.), закритої черепно-мозкової травми, СГМ, акубаротравми зі стійким цефалічним, вираженим церебростенічним та вираженим вестибуло-атактичним синдромом» та з врахуванням супутньої патології позивачу з 19.01.2024 встановлено ІІ (другу) групу інвалідності - «травма, так пов'язана із захистом Батьківщини», довічно.
У відповідності до правового висновку, який викладений в пункті 54 постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в справі 240/4278/24 від 02.09.2025, що з аналізу положень статей 16, 16-2, 16-3 Закону №2011 -XII та Порядку № 975 убачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є виключно встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, які настали внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби, у тому числі у зв'язку із захистом Батьківщини, оскільки зазначеними нормативними актами чітко визначено, що таке право виникає лише у випадках поранення, контузії, травми, каліцтва, отриманих під час проходження військової служби, або захворювання, прямо пов'язаного з її виконанням.
Відтак лише встановлення інвалідності з вищенаведених вище причин, породжує у військовослужбовця або особи, звільненої з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв'язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату та прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір.
Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв'язку з виконанням військового обов'язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги. Інше тлумачення фактично розширювало б межі застосування Закону №2011-XII та Порядку №975 на категорії осіб, які не зазнали ушкоджень здоров'я у зв'язку з виконанням військового обов'язку, що суперечило б як їхній меті, такі соціальному призначенню.
Отже, для правильного застосування Закону №2011-ХІІ та Порядку № 975 вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов'язаний із виконанням обов'язків військової служби чи захистом Батьківщини. Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Повертаючись до матеріалів справи №140/13021/25, суд звертає увагу на те, що позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я: 1) у 1999 році внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконання обов'язків військовослужбовця; 2) у 2023 році під час виконання бойових завдань внаслідок отриманої мінно-вибухової травми, у зв'язку із чим йому у 2024 році встановлено ІІ групу інвалідності пов'язану із захистом Батьківщини.
Таким чином, Комісія Міністерства оборони України не врахувала, що у 2024 році позивач під час виконання бойових завдань отримав травму, внаслідок якої йому з 19.01.2024 встановлено ІІ групу інвалідності, яка не пов'язана із травмою внаслідок нещасного випадку, отриманою позивачем у 1999 році за інших подій і тому, є двома самостійними страховими випадками. Кожен із них має власні причини, час настання та правові наслідки.
Перший випадок (1999 рік) не створював для позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за спеціальним Законом № 2011-ХІІ, тоді як другий випадок (поранення у 2023 році, що призвело до встановлення у 2024 році інвалідності II групи) є окремою підставою, яка вперше призвела до виникнення у нього права на зазначену допомогу. Формальне ототожнення або об'єднання цих подій для визначення дати розрахунку виплати є помилковим і суперечить меті спеціального законодавства.
Також у висновку по матеріалах службового розслідування факту отримання тілесних ушкоджень міліціонером відомчого взводу батальйону міліції ВДСО при Луцькому МВВС ст. сержантом міліції ОСОБА_1 зазначено, що факт отримання тілесних ушкоджень 19.01.1999 стався внаслідок власної необережності позивача під час перебування у черговій відпустці.
Згідно з довідкою ПАТ «НАСК «Оранта» страхові суми по державному обов'язковому особистому страхуванні ОСОБА_1 не виплачувалися.
З листа Управління поліції охорони у Волинській області НПУ від 23.05.2025 слідує, що позивачу була виплачена лише одноразова допомога при звільненні в сумі 720, 00 грн.
Відтак, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, складеної за наслідками огляду через отримання травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача, оформлене пунктом 13 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.09.2025 за №90/в про відмову старшому солдату ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
На переконання суду, Комісія Міноборони, приймаючи оскаржуване рішення, діяла не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), недобросовісно та нерозсудливо, а тому позовні вимоги у частині скасування рішення є підставні та такі, що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити старшому солдату у відставці ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2024, у відповідності до Закону №2011-XII та Порядку №973, суд зазначає наступне.
У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:
- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб'єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.
Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із сплатою судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд застосовує такі положення КАС України.
За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частин п'ятої, сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
З матеріалів справи слідує, що відповідно до договору про надання правової допомоги №121/25 від 20.10.2025, додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №121/25, акта про надані послуги від 20.10.2025, квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №109, ордера на надання правової допомоги Серії АС №1162511 від 05.11.2025, позивачу ОСОБА_1 адвокатом Лукомською В.В. надано правову допомогу у розмірі 7000 грн (а.с.43-48).
У договорі про надання правової допомоги №121/25 від 20.10.2025 вказано, що вартість та порядок оплати послуг, передбачених розділом 1 цього договору визначаються сторонами в додаткових угодах до договору (пукт 5.1) (а.с. 43-45).
У додатковій угоді №1 від 20.10.2025 до договору про надання правової допомоги №121/25 вказано, що вартість послуг, передбачених розділом 1 договору про надання правової допомоги №121/25 від 20.10.2025 на стадії підготовки необхідних документів (отримання документів від уповноважених органів, підготовка позовної заяви) та розгляду справи в суді першої інстанції (подання відповіді на відзив, заяв, клопотань, інших процесуальних документів) становить 7000, 00 грн (а.с.47).
З акта про надані послуги від 20.10.2025 слідує, що адвокатом надано послуги щодо вивчення та аналізу наданих клієнтом документів, вивчення та аналіз судової практики, підготовка позовної заяви до суду, підготовка на стадії розгляду справи в суді першої інстанції відповіді на відзив та інших документів (в разі необхідності), всього на суму 7 000 грн (а.с. 46).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечив щодо розумності та обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Суд, враховуючи зазначені обставини, складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення відповідача та часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату у відставці ОСОБА_1 , яке оформлене пунктом 13 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.09.2025 за №90/в.
Зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Міністерство оборони України (03168, Київська область, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022).
Суддя Т.М. Димарчук