Справа № 127/32166/25
Провадження 2/127/7179/25
20 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.01.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1140-7267, відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 8 000, 00 гривень строком на 300 днів. Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 02.09.2025 становить 44 864, 00 гривень, з яких: 8 000, 00 гривень - прострочена заборгованість за кредитом; 35 664, 00 гривень - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 1 200, 00 гривень - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту. Разом із тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності, а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами та комісією в сумі 4 864, 00 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в сумі 40 000, 00 гривень.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь із відповідача заборгованості за кредитним договором № 1140-7267 від 13.01.2023 в розмірі 40 000, 00 гривень, з яких: 8 000, 00 гривень - прострочена заборгованість за кредитом; 32 000, 00 гривень - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Ухвалою суду від 14.10.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; витребувано у АТ «Пумб» докази по справі.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (квитанція № 1751691). (а.с. 11-11зв.)
Судом встановлено, що направлені позивачем вищевказані документи повернулись на адресу відправника із відміткою «неправильно зазначена/відсутня адреса», що підтверджується інформацією з офіційного вебсайту поштової служби «Е-Пост».
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 14.10.2025, направлене неодноразово відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулось до суду із відмітками «за закінченням терміну зберігання». (а.с. 58-62) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи; за клопотанням відповідача копію позовної із доданими до неї матеріалами 08.12.2025 було надіслано на адресу його електронної пошти. (а.с. 63-67)
18.12.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями щодо задоволення позовних вимог. Так, у своєму відзиві відповідач зазначив, зокрема, що кредитний договір № 1140-7267 від 13.01.2023 із позивачем він не укладав, відповідно не погоджував процентну ставку, неустойку та інші кабальні умови кредитування. Відповідач просив визнати недопустимим доказом надану позивачем паперову копію електронного договору в разі ненадання його оригіналу. Також відповідач зазначив, що кредитор міг нараховувати відсотки лише протягом базового періоду, який позичальник розумів як узгоджений строк кредитування; з урахуванням положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахування процентів за понадстрокове користування в розмірі 30 656, 00 гривень є безпідставним та протиправним, оскільки прострочення зобов'язання відбулось після 24.02.2022. На думку відповідача, позивачем не надано належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір.
За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказаний відзив було одержано позивачем 23.12.2025.
13.01.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив із викладеними у ній поясненнями, міркуваннями і аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотивами їх відхилення.
Вищевказану відповідь на відзив було доставлено до електронного кабінету відповідача 13.01.2026. (а.с. 116-116зв.)
Ухвалою суду від 15.01.2026 позивачу було продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 14.10.2025 для подання відповіді на відзив і усіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду) і прийнято вищевказану відповідь на відзив до розгляду.
Також, ухвалами суду від 15.01.2026 і від 10.02.2026 у АТ КБ «ПриватБанк» та позивача витребувано докази по справі.
У строк, визначений судом ухвалою від 14.10.2025, від відповідача заперечення на відповідь на відзив не надійшли.
05.02.2026 на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли витребувані судом ухвалою від 15.01.2026 докази по справі.
17.02.2026 на адресу суду від позивача надійшли витребувані судом ухвалою від 10.02.2026 докази по справі.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
13.01.2023 ОСОБА_1 до укладення договору про відкриття кредитної лінії ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Укр Кредит Фінанс». (а.с. 25-26зв.)
Того ж дня, 13.01.2023, між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1140-7267. (а.с. 12-17)
За умовами вищевказаного договору позивач зобов'язався відкрити відповідачу кредитну лінію для задоволення його особистих потреб. Загальний розмір кредиту (кредитного ліміту) - 8 000, 00 гривень; строк кредитування - 300 календарних днів (по 09.11.2023); тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована; стандартна процентна ставка - 1, 50 % за кожен день користування кредитом; знижена процентна ставка - 1, 20 %; реальна річна процентна ставка на дату укладення договору - 10445, 00 %; комісія за видачу кредиту - 15 % від суми виданого кредиту.
У додатку № 3 до вищевказаного кредитного договору сторони правочину узгодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором). (а.с. 31-33зв.)
У відповідності до п. 11.12 договору про відкриття кредитної лінії № 1140-7267 від 13.01.2023 його невід'ємною частиною є додатки: Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспорт споживчого кредиту, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України.
У відповідності до п. 11.1 вищевказаного кредитного договору цей договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтвердив, що він попередньо уважно ознайомився із Правилами на вебсайті кредитодавця (https://navse.in.ua/), повністю розуміє всі їх умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.
Також відповідач підтвердив, що до укладення договору він уважно ознайомився з текстом цього договору та Правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ст.ст. 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті https://navse.in.ua/, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (п. 11.3.1 договору).
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного кредитного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписав 13.01.2023 договір про відкриття кредитної лінії № 1140-7267 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А8850. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача. (а.с. 110)
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладеним. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії № 1140-7267 від 13.01.2023 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Досліджуючи оригінали електронних доказів - вищевказаний кредитний договір (а.с. 154), судом прийнято до уваги, що у відповідності до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а на момент виникнення спірних правовідносин - відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Суд зауважує, що у разі надсилання електронного документа кільком адресатам та зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 звернув увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує. Щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина «листа у відповідь». Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.
Як було встановлено судом, відповідач вчинив ряд дій з метою отримання кредиту, результатом чого стало отримання ним кредитних коштів, що підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи вищенаведене твердження відповідача про неукладення ним 13.01.2023 кредитного договору № 1140-7267 є безпідставними.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Із розрахунку заборгованості за укладеним договором про відкриття кредитної лінії № 1140-7267 від 13.01.2023 вбачається, що заборгованість станом на 02.09.2025 становить 44 864, 00 гривень, з яких: 8 000, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 35 664, 00 гривень - заборгованість за процентами; 1 200, 00 гривень - комісія. (а.с. 33-47зв.)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
Укладаючи договір про відкриття кредитної лінії № 1140-7267 від 13.01.2023 сторони чітко узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (розділи 4 і 5 договору).
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за вищевказаним кредитним договором, посилався на Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспорт споживчого кредиту, Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України, які згідно п. 11.12 цього кредитного договору, є його невід'ємною частиною. (а.с. 18-28)
В обґрунтування розміру заборгованості відповідача перед позивачем, останнім, зокрема, надано довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту та повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 17.09.2025. (а.с. 29-32)
У відповідності до вищевказаного повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», останнє на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 перерахувало кошти від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 13.01.2023 в сумі 8 000, 00 гривень через систему LiqPay на номер картки НОМЕР_1 , вказаний позичальником у кредитному договорі як електронний платіжний засіб. (а.с. 29-31, 111-115) Такий спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту визначено умовами кредитного договору.
Вищевказане й узгоджується із довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту. (а.с. 32)
На виконання вимог ухвали суду від 15.01.2026 АТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що платіжна картка № НОМЕР_1 була емітована на ім'я ОСОБА_1 , а також надано виписку по рахунку відповідача за період з 13.01.2023 до 14.01.2023. (а.с. 125-126)
З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Так, з виписки по рахунку відповідача вбачається надходження 13.01.2023 грошових коштів в сумі 8 000, 00 гривень.
Приймаючи до уваги повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 17.09.2025 та від 19.01.2026 і довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс», інформація з яких узгоджується із випискою по рахунку відповідача, судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 1140-7267 від 13.01.2023 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 13.01.2023 перерахувало на платіжну картку відповідача грошові кошти в сумі 8 000, 00 гривень.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем від позивача кредиту 13.01.2023 в сумі 8 000, 00 гривень за вищевказаним договором.
Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів за кредитним договором № 1140-7267 від 13.01.2023.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення тіла кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.
Відповідачем не спростовано розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту по договору № 1140-7267 від 13.01.2023 в сумі 8 000, 00 гривень.
Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами в розмірі 32 000, 00 гривень.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам кредитного договору № 1140-7267 від 13.01.2023.
Судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснено позивачем в межах строку кредитування - з 13.01.2023 до 08.11.2023.
Твердження відповідача про те, що вищевказаним договором було встановлено строк кредитування 14 днів, а не 300, є безпідставними. Із умов кредитного договору № 1140-7267 від 13.01.2023 чітко вбачається узгодження його сторонами строку кредитування - 300 календарних днів і дати повернення кредиту - 09.11.2023 (п. 4.9 договору). Також сторонами правочину чітко узгоджено порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним (розділ 5 договору), періодичність внесення платежів (розділ 4 договору). Строк у 14 календарних днів - це строк першого базового періоду, який починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду (п. 4.4 договору). «Базовий період сплати відсотків» - це проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов'язок сплати відсотків за користування кредитом та комісії за видачу кредиту; кількість днів у базовому періоді вказана у розділі 4 цього договору (п. 1.1 договору). Перебіг кожного базового періоду починається з наступної календарної дати за датою закінчення попереднього базового періоду; перебіг останнього базового періоду закінчується в останній день строку дії цього договору (п. 4.4 договору). Строк договору є рівним строку кредитування (п. 4.9 договору). При цьому позичальник, як вже зазначав суд, підписуючи цей кредитний договір, підтвердив, що він попередньо уважно ознайомився із Правилами на вебсайті кредитодавця (https://navse.in.ua/), повністю розуміє всі їх умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним (п. 11.3.1 договору).
Отже, у кредитному договорі № 1140-7267 від 13.01.2023 сторони чітко та недвозначно визначили умови сплати процентів за користування кредитними коштами.
Доводи відповідача щодо сплати «непропорційно великої суми компенсації» у разі невиконання ним зобов'язання за кредитним договором і посилання на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (п. 8.38) є безпідставними і нерелевантними, а тому не заслуговують на увагу, адже відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання не є предметом спору у даній справі.
Суд зауважує, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», які є предметом спору у даній справі, розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, має компенсаторний характер і на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», саме такий розмір процентів може бути зменшений судом. Однак, як вже суд зазначав, позивач не пред'являв вимогу про стягнення з відповідача процентів як міри відповідальності.
Враховуючи наведене, безпідставним є й посилання відповідача на застосування положень п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Крім того, судом звернуто увагу на те, що у відповідності до п. 6.9. кредитного договору № 1140-7267 від 13.01.2023 відповідач мав право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитись від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, повідомивши про це кредитодавця до закінчення вказаних 14 календарних днів. Однак, таких дій відповідачем вчинено не було.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.
Отже, виходячи з вищевикладеного, усі права, набуті сторонами кредитного договору № 1140-7267 від 13.01.2023 за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення цього договору, підлягають виконанню.
Так, виходячи з умов вищевказаного кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами за період з 13.01.2023 до 08.11.2023 становлять:
-за період з 13.01.2023 до 26.01.2023 (базовий період із застосуванням зниженої процентної ставки):
8 000, 00 гривень х 1, 20 % х 14 днів = 1 344, 00 гривень;
-за період з 27.01.2023 до 08.11.2023 (період із застосуванням стандартної процентної ставки):
8 000, 00 гривень х 1, 50 % х 286 днів = 34 320, 00 гривень,
що разом становить 35 664, 00 гривень.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, матеріали справи не містять.
Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості визначений позивачем по відсотках за користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором.
Таким чином, заборгованість відповідача по відсотках за користування кредитними коштами за період з 13.01.2023 до 08.11.2023 становить 35 664, 00 гривень, що відповідає розрахунку заборгованості, здійсненому позивачем.
Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував умови вищевказаного кредитного договору, у зв'язку із чим перед позивачем виникла заборгованість, яка наразі не погашена.
Водночас, як повідомив позивач, ним було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності, а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами та комісією в сумі 4 864, 00 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в сумі 40 000, 00 гривень.
Суд зауважує, що не досліджує правомірність нарахування комісії і не визначає наявність або відсутність заборгованості по ній, адже заборгованість по комісії не є предметом спору.
Згідно із п. 6.8. кредитного договору № 1140-7267 від 13.01.2023 кредитодавець, у межах програми лояльності відповідно до Правил, має право на власний розсуд анулювати (простити) позичальнику його заборгованість перед кредитодавцем за цим договором у повному обсязі або у певній частині, розмір якої визначається самостійно кредитодавцем.
Так, Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів, затвердженими наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 58-П від 26.10.2022, розроблено Програму лояльності, яка застосовується лише згідно договору і є проявом власної ініціативи кредитодавця. Дана програма, зокрема, може передбачати анулювання (прощення) клієнтам їх заборгованості перед кредитодавцем у повному обсязі або у певній частині, розмір якої визначається самостійно кредитодавцем (розділ 7 Правил). (а.с. 18-24зв.)
Крім того, наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 96-П від 26.12.2023 затверджено Правила акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Так, у відповідності до п. 7.1 цих Правил інформація про конкретні умови акції для конкретного позичальника та про індивідуальний розрахунок суми необхідної оплати для участі в акції надається потенційним учасникам акції, які відповідають критеріям, зазначеним в п. 5.2 розділу 5 цих Правил, шляхом зазначення про це у позовній заяві про стягнення заборгованості за кредитним договором такого учасника акції, яка подається Товариством до національного суду України. (а.с. 28-39зв.)
Судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 1 ст. 20 ЦК України особа право на захист здійснює на свій розсуд. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 13.01.2023 до 08.11.2023 в розмірі 32 000, 00 гривень, підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом відповіддю на відзив та АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 14.10.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені сторонами в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Договір про відкриття кредитної лінії № 1140-7267 від 13.01.2023 є домовленістю сторін цього правочину, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід'ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб'єктивні права і конкретні юридичні обов'язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб'єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.
Суд вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провів розрахунок за договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором кредитної лінії № 1140-7267 від 13.01.2023 в розмірі 40 000, 00 гривень, з яких: 8 000, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 32 000, 00 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 13.01.2023 до 08.11.2023.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 29.09.2025. (а.с. 9)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 526, 527, 530, 610, 611, 625-628, 633, 638, 639, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором кредитної лінії № 1140-7267 від 13.01.2023 в розмірі 40 000, 00 гривень та судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»: код ЄДРПОУ 38548598; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407.
Рішення суду складено 20.02.2026.
Суддя