19 лютого 2026 року
м. Черкаси
Справа № 697/3376/25
Провадження № 22-ц/821/516/26
Категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хорошун Оксани Володимирівни на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хорошун О. В.звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.01.2026 матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури направлено за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, суддя дійшов висновку про звернення позивача до Канівського міськрайонного суду Черкаської області із порушенням правил підсудності розгляду справ даної категорії.
Місце реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Позивач обґрунтовував звернення саме до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з посиланням на те, що місце проживання останнього: АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції вказав, що Акт про фактичне місце проживання від 11.11.2025 не підтверджує зареєстроване місце проживання або перебування позивача, а отже позивачем не обґрунтовано підстави для звернення з вказаним позовом саме до Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Хорошун О. В.подала через підсистему «Електронний суд» до Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу, вважаючи ухвалу суду першої інстанції винесеною з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що положення ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Вказує, що відповідно до довідки від 07.04.2022 № 7103-5000843154 ОСОБА_1 взятий на облік Управлінням соціального захисту населення Канівської міської ради як внутрішньо-переміщена особа, тобто фактично його місце перебування зареєстроване у встановленому законом порядку в АДРЕСА_3 , дана довідка міститься в матеріалах справи, але судом першої інстанції не взята до уваги в порушення положень ст. 263 ЦПК України.
Вважає, що рішення суду про передачу справи на розгляд іншому суду ухвалене всупереч нормам Цивільно-процесуального кодексу України.
Просить ухвалу суду від 05.01.2026 скасувати та повернути справу для вирішення питання про відкриття провадження та розгляду Канівським міськрайонним судом Черкаської області.
27.01.2026 від Київської обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві вказує, що питання щодо винесення судом ухвали про направлення матеріалів справи за позовною заявою ОСОБА_1 для розгляду за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області є виключно дискреційними повноваженнями суду, оскільки ухвалюючи рішення, останній може здійснювати повноваження з певною свободою розсуду.
Просить прийняти даний відзив до розгляду та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема, передачі справи на розгляд іншого суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Постановляючи ухвалу про направлення справи за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області, суд першої інстанції виходив з того, що даний позов повинен розглядатися за зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Територіальна підсудність (юрисдикція) - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
За загальним правилом у відповідності до ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Виняток із вказаного правила становлять альтернативна підсудність (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).
Згідно ч. 4 ст. 28 ЦПК України, позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно ст. 1 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Місце перебування-житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
З метою забезпечення умов для стабільності цивільних відносин та виконання фізичними особами обов'язків щодо інших суб'єктів права, встановлена їхня реєстрація за місцем проживання і за місцем тимчасового перебування.
Статтею 3 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» встановлено, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) (ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).
В ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
Подаючи позовну заяву саме до Канівського міськрайонного суду Черкаської області, представник позивача використала надане позивачу процесуальним законодавством право обрати суд та визначила територіальну підсудність за місцем фактичного проживання (перебування) позивача у даній справі, а саме в м. Канів. На підтвердження даного факту до позовної заяви додано копію Акту про фактичне місце проживання ОСОБА_1 . Клопотанням від 03.01.2026 представником позивача долучено до матеріалів даної справи довідку від 07.04.2022 № 7103-5000843154 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій зазначена адреса фактичного місця проживання/перебування ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_3 (а.с. 73).
Згідно вимог ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону
У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.08.2024 у справі № 607/5535/22, особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування.
Отже, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Суд першої інстанції, направляючи справу за підсудністю до іншого суду, вказав, що Акт про фактичне місце проживання від 11.11.2025 не підтверджує зареєстроване місце проживання або перебування позивача, водночас, суд не дослідив та не надав належну правову оцінку довідці від 07.04.2022 № 7103-5000843154 про взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на облік як внутрішньо переміщену особу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передачу справи до Чернігівського районного суду Чернігівської області, оскільки, звертаючись із позовом саме до Канівського міськрайонного суду Черкаської області, представник позивача виходила із фактичного місця проживання/перебування позивача, як особи, яка взята на облік внутрішньо переміщеної особи, а відтак представник позивача обґрунтовано, відповідно до вимог ст. 28 ЦПК України, звернулася з даним позовом.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ст. 8 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»).
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Частиною 9 ст. 187 ЦПК України передбачено, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст. 32 ЦПК України).
Враховуючи, що суд першої інстанції не встановлював актуального зареєстрованого місця перебування позивача як ВПО, колегія суддів вважає висновки суду про направлення справи за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області передчасними.
Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала судді першої інстанції, відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, підлягає скасуванню, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права, з направленням справи для продовження розгляду до Канівського районного суду Черкаської області.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хорошун Оксани Володимирівни - задовольнити.
Ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2026 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Текст постанови складено 19 лютого 2026 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. М. Новіков
Ю. В. Сіренко