Житомирський апеляційний суд
Справа №274/965/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/144/26
Категорія ст.539 КПК Доповідач ОСОБА_2
12 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі судове провадження №274/965/25 за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19.03.2025,
Зазначеною ухвалою залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, а своїм рішенням задовольнити його клопотання про заміну покарання або його невідбутої частини більш м'яким, відповідно правового положення ст.82 КК України (із змінами, внесеними згідно Закону №2690-ІХ від 18.10.2022) в повному обсязі. При цьому, зазначає, що суд першої інстанції та прокурор вдалися до своїх окремих об'єктивних підходів у питанні визначення ступеня виправлення засудженого, які не відповідають правовим положенням, що діють із 19.01.2023 у правовій формі із ст.82 КК України (із змінами, внесеними згідно із Законом №2690-ІХ від 18.10.2022 року). Вважає, що судом першої інстанції порушено і його право на захист (він не мав змоги спілкування з адвокатом по за межами суду та на одинці, як і не мав жодної зустрічі), був позбавлений висловити думку та позиції захисту, фактично адвокат був формально. Наголошує, що згідно положень ч.7 ст.539 КПК України, визначальним для вирішення питання про заміну покарання більш м'яким виключно тільки останній рік відбування покарання засудженим при розгляді справи судом першої інстанції, коли остаточно перевіряється особа засудженого, його дії та інші характеризуючи ознаки і, відповідно, оцінюється семирічний часовий проміжок при визначенні ступеня виправлення засудженого в ситуації, коли суд приймає рішення про пом'якшення покарання, що судом не враховано. Вважає, що судом помилково не вивчено та не проаналізовано накладені на нього стягнення, як і порушення його прав з боку адміністрації щодо можливості оскаржень цих стягнень. Звертає увагу, що всі порушення (стягнення), які були накладені на нього , були погашені у встановленому законом порядку, а відтак, він вважається таким, що не допускав порушень та не притягався до дисциплінам- відповідальності. Крім того, на стадії виконання вироку він, виконує усі вимоги законодавства України, а відтак можна дійти обґрунтованого висновку про визнання ним своєї провини, усвідомлення ним протиправного характеру вчиненого діяння, його негативного відношення до вчиненого діяння та усвідомлення недопустимості вчинення протиправних дій в майбутньому. Також, починаючи з 2003 року по теперішній час 15.03.2025 року займається суспільно корисною працею, що стосується питання його працевлаштування. Звертає увагу, що в разі заміни покарання довічно позбавлення волі більш м'яким новий термін покарання буде складати період від 15 до 20 років, а враховуючи сьогоднішній вік який становить 53 роки, звільнитися з місць позбавлення волі він зможе не раніше 73-х років. Вважає, що суд першої інстанції не врахував особливості законодавства відносно ст.82 КК України, не застосував прийнятий МЮУ чіткий та прозорий механізм оцінки ступеня виправлення та залишив їх поза увагою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, позицію засудженого та захисника в підтримку апеляційної скарги, доводи прокурора в її заперечення, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження, особову справу засудженого, а також ухвалу суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень ст.7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Згідно зі ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Як вважає апеляційний суд, зазначених вимог кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції при розгляді клопотання засудженого ОСОБА_8 - дотримано.
Так, як убачається з оскаржуваного рішення та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_8 засуджено 26.08.2003 Апеляційним судом Автономної Республіки Крим за ст. 93 п. «а,з,і» КК України 1960 року, ч.3 ст.357, ч.1 ст.358, ч.2 ст.358 КК України 2001 року, 42 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27.08.2018 в строк покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 14.02.2000 по 18.12.2003 із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, згідно ч.5 ст.72 КК України.
Вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26.08.2003 набув законної сили 18.12.2003.
На даний час засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)", станом на момент розгляду подання останній відбув 28 років 11 місяців 5 днів призначеного строку покарання.
Апеляційним судом встановлено, що право на захист засудженого ОСОБА_8 в ході судового розгляду в суді першої інстанції порушено не було. Так, засуджений був забезпечений захистом професійного адвоката, який приймав участь в суді першої інстанції, належно відстоював позицію свого підзахисного, правова позиція захисника та засудженого не містила суперечностей.
Як вважає апеляційний суд, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_8 про заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, діяв у відповідності до положень ст.82 КК України та ст.539 КПК України, відповідним чином мотивувавши свої висновки.
Так, відповідно до ч.ч.1, 5 ст.82 КК України із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року, невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
В свою чергу, за змістом п.3 ч.3 ст.81 КК України із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.
Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (ч.3 ст.82 КК України).
При цьому, аналізуючи дані про поведінку засудженого за весь період відбування покарання, суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_8 на теперішній час не довів досягнення ним виправлення, що є обов'язковою підставою для заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
В свою чергу, з метою належної перевірки апеляційних доводів засудженого, апеляційним судом досліджена особова справ засудженого ОСОБА_8 надана ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)», згідно якої останній за період відбування покарання допустив 27 порушень установленого порядку відбування покарання, за що 26 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності (у тому числі з поміщенням до карцеру), має лише одне заохочення (05.10.2022). При цьому, на час прийняття судом першої інстанції рішення 1 стягнення не зняте та не погашене у встановленому законом порядку (постанова про накладання дисциплінарного стягнення від 18.10.2024).
Таким чином, апеляційний суд вважає, що вищенаведене свідчить про не достатню готовність засудженого до самокерованої правослухняної поведінки, а отже клопотання останнього про заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк наразі є передчасною.
При цьому, з досліджених в судовому засіданні матеріалів провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_8 відбув більше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання, а тому має право на розгляд щодо нього судом питання про заміну йому невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням у порядку, визначеному ст.82 КК України і саме у порядку цієї статті судом першої інстанції було розглянуто клопотання засудженого. Апеляційні посилання засудженого (фактично формальні) на не вірне застосування судом ст.82 КК України, не підтверджено в суді апеляційної інстанції, є безпідставними.
В свою чергу висновки суду першої інстанції базуються на відповідній юридичній оцінки всіх доказів, котрі містяться в матеріалах провадження, є переконливими, чіткими та не містять протиріч, на противагу апеляційним доводам засудженого.
В даному випадку, апеляційний суд приходить до висновку, що розглядаючи клопотання засудженого ОСОБА_8 , в порядку ст.82 КК України, суд першої інстанції повно і об'єктивно дослідив наявність підстав для заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, в тому числі на які посилається засуджений, а також поведінку останнього та ставлення його до праці в процесі відбування покарання, у тому числі й те, що останній допускав неодноразові порушення встановленого порядку відбування покарання за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, має 1 заохочення за більш 27 років відбування покарання, та прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для застосування вимог ст.82 КК України, а саме заміни ОСОБА_8 довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Апеляційний суд враховує апеляційні доводи засудженого про те, що всі стягнення покладені на ОСОБА_8 погашені в установленому законом порядку, він має виключно негативне відношення до вчиненого діяння та усвідомлює недопустимість вчинення протиправних дій в майбутньому, як і прагне до повернення до самостійного загальноприйнятого соціально-нормального життя у суспільстві.
Разом з тим, такі апеляційні твердження, враховуючи вищевикладене, а також дані про особу засудженого в сукупності, не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення клопотання засудженого. Визнання, за даних обставин, факту дійсності виправлення засудженого ОСОБА_8 є передчасним.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19.03.2025, якою залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, - без змін.
Ухвала апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :