Cправа № 127/37190/25
Провадження № 2-а/127/368/25
Іменем України
19 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Гуменюка К.П.,
за участю секретаря судового засідання Бортнюк А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Папенко Руслан Станіславович, до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Дмитра Олеговича серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
вимоги позивача: скасувати постанову поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Д.О. серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі; закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП; стягнути з Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, -
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Папенко Руслан Станіславович, до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Дмитра Олеговича серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Папенко Руслан Станіславович, до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Дмитра Олеговича серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 286 КАС України, без виклику учасників справи на підставі матеріалів справи (у письмовому провадженні).
Позовна заява мотивована тим, що 20 листопада 2025 року інспектором Вінницького РУП ГУ НП у Вінницькій області Гноць Дмитром Олеговичем була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серія ЕНА №6191338 від 20.11.2025р. відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп.
За змістом даної постанови позивач, керуючи автомобілем Volkswagen, нібито не виконав вимоги дорожнього знаку 3.41 ПДР - проїзд без зупинки заборонений.
Однак, працівниками поліції не було задокументовано, обґрунтовано та доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем положень Правил дорожнього руху чи інших нормативно-правових актів, чинних під час дії воєнного часу, які б відповідно до зазначених вимог закону давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу і перевірку документів.
Поліцейський подав знак зупинки водію автомобіля Volkswagen Інякіну Р.О. ще до знаку 3.41 і позивач зупинився у вказаному поліцейським місці. Тобто зупинка автомобіля була. При цьому позивач не порушував вимог ПДР і не зрозумів підстави для зупинки ще перед знаком. Потім поліцейські почали перевірку документів і вже далі вирішили скласти постанову за нібито нездійснення зупинки на знак. При цьому знак 3.41. не був встановлений відповідно до вимог чинного законодавства
На місці складання постанови поліцейський не розглядав справу, не надав доказів і не послався на жодні докази (п. 7 постанови), не роз'яснив всі права і не надав можливості скористатися правничою допомогою. Відповідач не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.
Тобто із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що ОСОБА_1 допустив будь-які порушення Правил дорожнього руху, за які його слід було перевіряти, у зв'язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції він не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення.
У зв'язку з наведеним, позивач переконаний, що постанова інспектора Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області Гноць Дмитра Олеговича про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серія ЕНА №6191338 від 20.11.2025р. відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп. підлягає скасуванню.
На адресу Вінницького міського суду Вінницької області 08.12.2025 засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідачем зазначено, що 20.11.2025 у м. Вінниця відносно ОСОБА_1 було винесено постанову, серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025, по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення вимог дорожнього знаку 3.41.
Як слідує із наявного відеозапису, поліцейський повідомив водієві суть вчиненого правопорушення, на що водій не заперечив та лише зауважив щодо неналежного встановлення дорожнього знаку. Також відеозаписом спростовуються доводи позивача щодо недотримання вимог ДСТУ 4100-2021 при встановленні дорожнього знаку 3.41 «Контроль». Окрім того, позивачем було проігноровано неодноразові вимоги поліцейського щодо надання для перевірки документів. У подальшому поліцейський розпочав розгляд справи про адміністративне правопорушення, роз'яснив водієві суть правопорушення, його права, передбачені ст. 268 КУпАП.
Під час розгляду справи водій пред'явив запитувані документи, погодився на розгляд справи на місці без перенесення, жодних заяв чи клопотань не заявляв, повідомив, що надасть їх екіпажу, який прибуде на його виклик. Вказані обставини спростовують доводи позивача щодо порушення його прав під час розгляду справи. Далі поліцейський повідомив про суму накладеного штрафу та виніс оскаржувану постанову, копію постанови було вручено водієві.
Окрім того, відповідачем наголошується, що оскаржувана постанова відповідає вимогам ст.283 КУпАП у повному обсязі, при цьому положення даної норми не встановлюють обов'язку зазначення в постанові по справі про адміністративне правопорушення доказів, а також їх долучення до примірника, який вручається особі щодо якої розглянуто справу та зобов'язують лише зазначення опису встановлених обставин і нормативного акту, що передбачає відповідальність.
У зв'язку з наведеним вище відповідач у відзиві просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
На підтвердження викладених в оскаржуваній постанові та у відзиві обставин відповідачем також надано відеозапис із портативного нагрудного відеореєстратора поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Д.О.
09.12.2025 засобами системи «Електронний суд» на адресу суду надійшла відповідь представника позивача на відзив відповідача. У даній відповіді представник позивача звертає увагу суду на те, що при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності інспектором не було надано водію для ознайомлення запису з портативного відеореєстратора, і посилання на такий технічний засіб в постанові відсутні, у зв'язку з чим даний доказ згідно з вимогами статті 70 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Також у відповіді на відзив зазначено, що на наданому відповідачем відео немає зафіксованого моменту проїзду автомобіля без зупинки на місці розташування знаку 3.41. Водій прямо заперечив проїзд без зупинки та вимагав докази вчинення правопорушення, які йому для ознайомлення надані не були. При розгляді справи не були досліджені докази порушення, адже їх не було надано на місці на вимогу позивача і не було надано до суду. Окрім того, із відео вбачається, що знак 3.41. не був встановлений відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки попереднього встановлення необхідної кількості знаків 3.29 та/або 3.31. згідно з вимогами пункту 12.10 ПДР України не було.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини в адміністративній справі, дослідивши матеріали справи та надані сторонами доказами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до постанови поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Дмитра Олеговича серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025, водій ОСОБА_1 20.11.2025 о 16:13:25, керуючи транспортним засобом Volkswagen 1D.4 Crozz, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Вінниця по вул. Праведників світу (Максимовича), не виконав вимоги дорожнього знаку 3.41 (проїзд без зупинки заборонено), чим порушив п.8.4 ПДР - порушення вимог дорожніх знаків.
Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеку, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та господарювання, є Закон України «Про дорожній рух».
Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог ЗУ «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до Закону України "Про дорожній рух" єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 ПДР закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У відповідності до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так дорожній знак, визначений пунктом 3.41 «Контроль» глави 3 «Заборонні знаки» розділу 33 "Дорожні знаки" Правил дорожнього руху, передбачає заборону проїзду без зупинки перед контрольними пунктами (дорожня станція патрульної поліції, карантинний пост, прикордонна зона, закрита територія, пункт оплати проїзду на платних дорогах тощо), а частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, серед іншого, за порушення вимог дорожніх знаків.
Частиною 1 статті 276 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Згідно ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, негайне оголошення якої після закінчення розгляду справи регламентовано ч.1 ст.285 КУпАП.
При цьому ст.7 КУпАП задекларовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Справи про адміністративні правопорушення, що стосуються порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів у відповідності до ст. 222 КУпАП розглядають органи Національної поліції.
Частиною 2, 4 ст.258 КУпАП передбачено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) протокол не складається. У таких випадках уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу, що також кореспондується з положеннями ч.1 ст.276 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Дані положення знайшли своє відображення в Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ якої постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до ст. 31 Закону України № 580-VIII поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст.251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП при накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що мало місце в даному випадку.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справ (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в справі №513/899/16-а.
При цьому варто також звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наведене дає підстави для висновку, що порушення Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова КАС ВС від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах КАС ВС від 13 березня 2020 року справа №234/6323/17, від 31 жовтня 2019 року справа №398/3566/16-а, від 30 травня 2018 справа №337/3389/16-а.
Натомість, як встановлено судом, постанова серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить жодних посилань на будь-які докази, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Однак, обґрунтовуючи правомірність винесеного рішення відповідач посилається на відеозапис із портативного відеореєстратора працівника поліції, який в розумінні ст.251 КУпАП, є належним доказом по цій справі.
Разом з тим, дослідивши наданий відповідачем відеозапис, обставин, викладених в оскаржуваній постанові, не вбачається.
Так за змістом постанови поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Д.О. серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025ОСОБА_2 порушив вимоги дорожнього знаку 3.41 «Контроль».
Однак відеозаписом із портативного нагрудного відеореєстратора співробітника поліції не зафіксовано моменту імовірного вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Дане відео починається саме з того моменту, коли співробітник поліції, стоячи біля автомобіля Volkswagen білого кольору, повідомляє водію про порушення останнім Правил дорожнього руху України, зокрема - невиконання вимог дорожнього знаку 3.41. Як вбачається з відео, позивач наголосив на безпідставності його зупинення, заперечив факт вчинення будь-яких правопорушень та просив надати для ознайомлення докази, на що інспектор відмовив, посилаючись на неможливість пред'явлення відео з нагрудного відеореєстратора.
Натомість наданим відеозаписом зафіксовано недотримання вимог чинного законодавства при розміщенні та встановленні дорожнього знаку 3.41.
Згідно п. 8.1 Правил дорожнього руху України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Дорожній знак - це технічний засіб організації дорожнього руху, який має умовні позначення, символи, які інформують учасників дорожнього руху про умови руху, його особливості і необхідні режими, а також про маршрут руху. Перелік і класифікація дорожніх знаків і їх вимоги до учасників дорожнього руху встановлюються розділом 33 Правил дорожнього руху, а їх умовний зовнішній вигляд - додатком № 1 до цих Правил.
Пункт 8.2 ПДР надає перевагу дорожнім знакам перед дорожньою розміткою, а також поділяє їх на постійні, тимчасові та із змінною інформацією.
Тимчасові дорожні знаки, зокрема і знак 3.41, розміщуються на переносних пристроях, дорожньому обладнанні або закріплюються на щиті з фоном жовтого кольору і мають перевагу перед постійними дорожніми знаками.
Згідно пункту 8.21 ПДР України дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Згідно з пунктом 3.41 глави 3 розділу 33 Правил дорожнього руху дорожній знак «Контроль» забороняє проїзд без зупинки перед контрольними пунктами (дорожня станція патрульної поліції, карантинний пост, прикордонна зона, закрита територія, пункт оплати проїзду на платних дорогах тощо).
Вказівка на заборону проїзду без зупинки перед контрольними пунктами чітко свідчить, що в'їжджати на контрольний пункт без зупинки заборонено, що спрямовано на забезпечення належної організації здійснення заходів на контрольному пункті для виконання завдань і мети установлення контрольного пункту, залежно від виду контрольного пункту. Водій при наближенні до дорожнього знаку 3.41 «Контроль» повинен знизити швидкість і повністю зупинитися і не в'їжджати на контрольний пункт, тим самим не заважати здійсненню заходів контролю на ньому уповноваженим особам щодо інших водіїв. Після отримання дозвільного сигналу або вказівки співробітника на пункті контролю продовжити рух на пункт контролю для здійснення заходів контролю і продовжити рух тільки після отримання дозволу.
Отже, за наявності перед контрольним пунктом дорожнього знаку 3.41 «Контроль», водій зобов'язаний виконати його вимоги, а саме обов'язково зупинитись перед цим знаком, а не тільки перед працівниками поліції.
Разом з тим, Правила дорожнього руху України дозволяють застосування дорожнього знаку 3.41 «Контроль» лише за умови обов'язкового поетапного обмеження швидкості руху шляхом попереднього встановлення необхідної кількості знаків 3.29 та(або) 3.31 згідно з вимогами пункту 12.10 цих Правил.
Зокрема, згідно пункту 12.10 ПДР України додаткові обмеження дозволеної швидкості руху можуть вводитися тимчасово і постійно.
При цьому разом зі знаками обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 обов'язково додатково встановлюються відповідні дорожні знаки, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об'єкта.
У разі коли дорожні знаки обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 встановлені з порушенням визначених цими Правилами вимог щодо їх введення чи з порушенням вимог національних стандартів або залишені після усунення обставин, за яких їх було встановлено, водій не може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством за перевищення встановлених обмежень швидкості руху.
В даному випадку події відбувались на ділянці дороги з чотирма смугами руху з розділенням транспортних потоків протилежних напрямків горизонтальною дорожньою розміткою 1.3. Дорожній знак 3.41 розміщений на переносному пристрої посеред правої смуги руху одного з напрямків, а видимість даного знаку обмежена, що спричинено припаркованими поруч транспортними засобами. При цьому з відеозапису вбачається відсутність поетапного обмеження швидкості руху шляхом попереднього встановлення знаків 3.29 та(або) 3.31 та відповідних дорожніх знаків, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об'єкта.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обставини, викладені в оскаржуваній постанові, в даному випадку не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами в розумінні положень статей 73-76 КАС України.
Наведене ставить під сумнів позицію працівників поліції про вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху, про яке йдеться в постанові серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025, та, відповідно, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Відповідно до ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
В силу п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що оскаржувана постанова серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025, винесена поліцейським Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Д.О. без достатніх правових підстав, необґрунтовано, з недотриманням принципів правомірної адміністративної поведінки, отже підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.
Частинами 1, 2 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст. 1 якого судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Зокрема, як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, за подання до Вінницького міського суду Вінницької області даної позовної позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією №1URQ-58Z9-SQKE від 26.11.2025.
Однак, відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі відповідно до ставок судового збору, визначених частиною 2 даної статті.
Окрім того, відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки даний адміністративний позов було подано до Вінницького міського суду Вінницької області засобами системи «Електронний суд» 27.11.2025, а станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3 028,00 грн., то позивачу належало сплатити судовий збір у розмірі, вирахованому за формулою 3028х0,2х0,8, що складає 484,48 грн.
Відтак, беручи до уваги зазначене вище, а також те, що суд дійшов висновку про доцільність задоволення вимог адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 484 грн. 84 коп.
Одночасно суд роз'яснює позивачу, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно із частиною 2 тієї ж статті у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Тож у зв'язку з тим, що в даному випадку позивачем при зверненні до суду із позовною заявою сплачено судовий збір у більшому розмірі на 501 грн. 92 коп., ніж це встановлено законом, він має право звернутися до суду, який розглядав дану справу, із клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору.
Окрім того, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В даному випадку у позовній заяві позивачем наведено розрахунок суми судових витрат, згідно якого витрати на правничу допомогу склали 5000 (п'ять тисяч) грн. Однак жодних доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем та його представником до суду надано не було.
Тож суд дійшов висновку, що підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з ГУНП у Вінницькій області витрат на правничу допомогу відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 33, 121, 122, 222, 245, 247, 251, 287 КУпАП, ст.ст. 2, 20, 72, 77, 90, 132, 139, 229, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову поліцейського Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Гноць Дмитра Олеговича серії ЕНА № 6191338 від 20.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі - скасувати.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій областіна користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Вимоги адміністративного позову в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672, адреса: 21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Театральна, буд. 10).
Повне судове рішення складено 19 лютого 2026 року.
Суддя Вінницького міського суду
Вінницької області Костянтин ГУМЕНЮК