11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 917/504/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. -головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 (колегія суддів: Склярук О. І., Гетьман Р. А., Хачатрян В. С.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 15.09.2025 (суддя Байдуж Ю. С.) у справі
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до Приватного підприємства "Нектар брус" про стягнення 2 214 951,50 грн,
за участю представників:
позивача - адвоката Шимка А. Р.,
відповідача - адвоката Кудрявцева С. С.,
Короткий зміст позовних вимог
1. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (далі - КЕВ м. Одеса) звернувся у Господарський суд Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Нектар брус" (далі - ПП "Нектар брус"), в якому просив стягнути з відповідача пеню та штраф на загальну суму 2 214 951,50 грн за порушення строків постачання товару за укладеними між сторонами спору договорами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
2. За результатами проведеної процедури закупівлі паливної деревини (дрова) твердих порід шляхом проведення відкритих торгів через електронну систему публічних закупівель Prozorro між позивачем та відповідачем 11.11.2024 було укладено договори з ідентичним змістом для кожного, зокрема: договір № 433, договір № 434, договір № 435, договір № 437, договір № 438, договір № 439, строком дії до 31.12.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (далі - договори).
3. Предметом договорів є зобов'язання відповідача (Постачальник / Продавець за договорами) передати у власність позивача (Замовник / Покупець за договорами) паливну деревину (дрова) твердих порід, 1 групи, 1 м, не колоті, ТУУ-00994207" (далі за текстом - товар), визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток 1 до договорів), а позивача, у свою чергу, - прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах договорів (пункт 1.1 договорів).
4. Обсяг та ціна за договорами визначена згідно зі специфікацією до договорів, зокрема: 2300 куб. м, на загальну суму 5 195 700,00 грн за договором № 433; 1800 куб. м, на загальну суму 4 060 800,00 грн за договором № 434; 1700 куб. м, на загальну суму 3 840 300,00 грн за договором № 435; 1500 куб. м, на загальну суму 3 397 500,00 грн за договором № 437; 1400 куб. м, на загальну суму 3 158 400,00 грн за договором № 438; 1300 куб. м, на загальну суму 2 944 500,00 грн за договором № 439.
5. Загальний обсяг товару за договорами складає 10 000 куб. м на загальну суму 22 597 200,00 грн.
6. Строк поставки товару визначено до 30.11.2024.
7. Датою виконання зобов'язання з поставки товару при цьому є дата підписання замовником акта приймання-передачі товару (пункт 4.1 договорів).
8. Згідно з пунктом 4.6 договорів порядок оплати визначено шляхом внесення післяплати - після отримання товару, але не пізніше 15 робочих днів із моменту отримання товару на підставі рахунка та видаткової накладної.
9. Саме такі істотні умови договорів були визначені позивачем в оголошеннях про проведення відкритих торгів від 15.09.2024 при оприлюдненні інформації про закупівлю.
10. Відповідно до умов договорів зобов'язаннями продавця визначено зобов'язання здійснити поставку товару у строки, визначені договорами (пункт 5.3 договорів).
11. У разі порушення термінів поставки товару визначена міра відповідальності продавця, зокрема: продавець перераховує на відповідний рахунок покупця пеню у розмірі 0,2 % від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково з продавця стягується штраф у розмірі 7 % вартості товару, поставку якого прострочено. Штрафні санкції сплачуються продавцем протягом 10-ти днів після отримання відповідної вимоги продавця (пункти 6.2, 6.4 договорів).
12. Крім того, умовами укладених договорів передбачено забезпечення їх виконання.
13. Так, продавець вносить забезпечення виконання договору згідно з тендерною документацією шляхом перерахування покупцю коштів у розмірі 3 (трьох) % від вартості договору (пункт 13.1 договорів).
14. Розмір забезпечення вноситься продавцем з моменту оприлюднення замовником у електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір, але не пізніше укладення договору (пункт 13.3 договорів).
15. За змістом пункту 13.4 договорів термін дії забезпечення розпочинається з дати зарахування коштів і діє протягом строку дії договору та до повного належного виконання зобов'язань продавцем за договором або до припинення права забезпечення виконання договору у випадках, що прямо передбачені чинним законодавством.
16. Забезпечення не повертається покупцем продавцю, зокрема, внаслідок невиконання або неналежного виконання продавцем своїх зобов'язань за договором, внаслідок, в тому числі, порушення строків постачання товару; дострокового розірвання договорів за ініціативою покупця у випадку, якщо продавець не виконує чи неналежним чином виконує свої зобов'язання за договорами (пункт 13.6 договорів).
17. Підставою укладення договорів стали не лише результати проведення процедури закупівлі паливної деревини (дрова) твердих порід шляхом проведення відкритих торгів через електронну систему публічних закупівель Prozorro, а також рішення Комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 28.10.2024 № 17472-р/пк-пз, від 28.10.2024 № 17463-р/пк-пз, від 28.10.2024 № 17464-р/пк-пз, від 29.10.2024 № 17574-р/пк-пз, від 29.10.2024 № 17578-р/пк-пз, від 29.10.2024 № 17579-р/пк-пз про зобов'язання Одеського квартирно-експлуатаційного управління скасувати рішення про відхилення тендерних пропозицій за процедурами закупівель - Паливна деревина (дрова) твердих порід, 1 групи, 1 м, неколоті, ТУУ-00994207-005, оголошення про проведення яких оприлюднене на вебпорталі Уповноваженого органу за № UA-2024-09-15-000465-а, № UA-2024-09-15-000483-а, № UA-2024-09-15-000491-а, № UA-2024-09-15-000521-а, № UA-2024-09-15-000501-а,
№ UA-2024-09-15-000515-а.
18. Зазначені рішення були винесені за результатом розгляду Антимонопольним комітетом України скарг відповідача на дії позивача, які полягали у відхиленні позивачем тендерних пропозицій відповідача, в ході якого Антимонопольний комітет України дійшов висновку про те, що пропозиції відповідача були відхилені неправомірно, з порушенням пункту 44 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.
19. З метою вчинення дій, спрямованих на укладення відповідних договорів, відповідач вніс на рахунок позивача грошові кошти в якості забезпечення виконання договорів, зокрема:
121 824, 00 грн; 88 335,00 грн; 101 925,00 грн; 155 871,00 грн; 6777,00 грн; 3384,00 грн; 91 368,00 грн; 108 432,00 грн; 108 432,00 грн; 91 368,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні інструкції.
20. На виконання укладених договорів відповідач поставив на адресу позивача товар: за договором № 433 - 18.12.2024 на загальну суму 2 579 778,00 грн, 25.12.2024 на загальну суму
2 615 922, 00 грн; за договором № 435 - 25.12.2024 на загальну суму 318 519,00 грн, 26.12.2024 на загальну суму 800 484,50 грн, 27.12.2024 на загальну суму 404 361 грн; за договором № 437 - 30.11.2024 на загальну суму 2 544 727,50 грн, 10.12.2024 на загальну суму 852 772,50 грн.
21. В іншій частині договорів відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав.
22. У зв'язку з порушенням строків поставки товару позивач повідомив відповідача про розірвання договорів № 434, № 435, № 438, № 439, направивши на адресу відповідача відповідні повідомлення від 02.01.2025 за вих. №№ 5765, 5764, 5763, 5762.
23. Відомості про отримання зазначеної вимоги відповідачем у матеріалах справи відсутні, проте зазначені обставини не заперечуються відповідачем.
24. Таким чином, договори були розірвані з 11.01.2025 за ініціативою позивача.
25. 13.01.2025 позивач направив на адресу відповідача вимогу (претензію) за вих. № 5905, нарахувавши штраф та пеню за порушення строків поставки товару.
26. Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом.
27. Відповідач подав клопотання про зменшення розміру неустойки на 99 % через надмірність нарахованої суми.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
28. 15.09.2025 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2025, яким задовольнив позов частково; стягнув із відповідача на користь позивача 106 011,14 грн неустойки у виді штрафу та пені, в іншій частині позову - відмовив.
29. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, виходили з такого:
30. З огляду на обставини порушення відповідачем строків виконання зобов'язань за укладеними договорами до нього підлягає застосуванню відповідальність, установлена договором, а саме: пеня у розмірі 0,2 % від вартості товару, щодо якого допущено прострочення, за кожен день прострочення, а також додатково штраф у розмірі 7 % від вартості товару, поставку якого прострочено понад 30 днів.
31. Позивач неправомірно нарахував пеню у розмірі 0,2 % від вартості товару, поставку якого прострочено, починаючи з 01.12.2024, оскільки останній день строку поставки (30.11.2024) припав на вихідний день (суботу). Згідно з вимогами частини п'ятої статті 254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо останній день строку поставки товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 02.12.2024. Отже, першим днем прострочення виконання зобов'язань із поставки товару є 03.12.2024. Датою виконання зобов'язання є дата поставки товару, тому зазначена дата у термін прострочення не враховується.
32. За розрахунками судів попередніх інстанцій загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 1 246 578,32 грн, штрафу - 873 644,48 грн, що загалом становить 2 120 222,80 грн.
33. Суди попередніх інстанцій, урахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, а також недобросовісні дії позивача, зокрема під час проведення публічних закупівель, внаслідок яких строки виконання договорів для відповідача фактично скоротилися до 19 днів, та встановивши відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем договору, дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 95 %, тому позов задовольнили частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 62 328,92 грн пені та 43 682,22 грн штрафу.
Короткий зміст касаційної скарги
34. 22.12.2025 КЕВ м. Одеса звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, зі змісту якої вбачається, що скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення всієї суми штрафних санкцій.
35. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення щодо зменшення розміру пені, допустили неправильне застосування норм матеріального права, закріплених у статтях 546, 549, 551, 611 ЦК України та у статтях 231-233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), та не врахували висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 22.05.2024 у справі № 911/95/20, від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 13.07.2023 у справі № 904/221/22, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 08.09.2021 у справі № 914/416/20, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, в частині визначення критеріїв для зменшення розміру штрафних санкцій.
36. Узагальнено доводи позивача зводяться до того, що суди необґрунтовано взяли до уваги аргументи відповідача в якості підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки до 95 %.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
37. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
38. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
39. У цій справі Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
40. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
41. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
42. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
43. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
44. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
45. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
46. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
47. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
48. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, закріплені у статтях 546, 549, 551, 611 ЦК України та у статтях 231-233 ГК України, та не врахували висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 22.05.2024 у справі № 911/95/20, від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 13.07.2023 у справі № 904/221/22, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 08.09.2021 у справі № 914/416/20, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, в частині визначення критеріїв для зменшення розміру штрафних санкцій.
49. Причиною виникнення спору стало питання наявності підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій в порядку приписів статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України на 95 %.
50. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
51. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
52. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
53. Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема, з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
54. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
55. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
56. Так, у справі № 910/22964/17, на неврахування висновків якої посилається скаржник, Верховний Суд зазначив про здійснення судом апеляційної інстанції належної перевірки та надання оцінки усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого дійшов обґрунтованого висновку про недоведення відповідачем існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а також ненадання відповідачем доказів звернення до позивача про внесення змін до договору з метою зменшення розміру штрафних санкцій. Водночас заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов'язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.
57. У справі № 918/116/19, на неврахування якої посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди обґрунтовано зменшили розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, оскільки зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Проте вказаний висновок Верховного Суду у справі № 918/116/19 не може означати, що пеня підлягає обов'язковому зменшенню до 50 %. Це питання віднесено на розсуд суду у кожній конкретній справі. Його вирішення залежить від обставин кожної справи, наданих сторонами доказів і наведених аргументів.
58. Скаржник у касаційній скарзі також посилається на постанову Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, де розглядалось питання про наявність підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" на користь Міністерства оборони України. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов'язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов'язані з відповідним договором. Тобто особливий статус Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, який укладає договори не з комерційним інтересом, а для виконання відповідних завдань, покладених на нього згідно з законом, був врахований саме при вирішенні питання щодо неможливості надмірного зменшення розміру неустойки (до 90 чи 99%), яка підлягала стягненню з підприємства, яке порушило свої зобов'язання за договором саме по відношенню до Міністерства оборони України.
59. У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 (на яку скаржник посилається у касаційній скарзі), Суд змінив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення штрафу, зменшивши його розмір на 50%, оскільки господарські суди не звернули увагу на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
60. Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18, та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 (на яку посилається скаржник).
61. Застосовані у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчать про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань, як правило, не належить до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, та від 22.05.2024 у справі № 911/95/20 (на яку посилається скаржник).
62. Крім цього, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК України та у статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
63. У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об'єднана палата) від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформульовано висновок про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватися із положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом відповідно до статей 86, 210, 237 ГПК України.
64. У пункті 7.42 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об'єднана палата виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
65. Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить із конкретних обставин.
66. Такий підхід є усталеним у судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
67. У свою чергу, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі № 917/504/25 не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
68. Також аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у справах, на які послався скаржник в касаційній скарзі (пункт 35 постанови), свідчить про те, що Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення (відмови у зменшенні) розміру штрафних санкцій так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним.
69. У справі, що розглядається, суди встановили, що неправомірні дії позивача через продовження позивачем термінів розгляду тендерних пропозицій відповідача та відхилення позивачем тендерних пропозиції відповідача, необхідність оскарження дій позивача до Антимонопольного комітету України призвели до затягування укладення договорів та скорочення строків їх виконання до 19 днів, що вочевидь для суду стало об'єктивною підставою для прострочення поставки товару відповідачем.
70. Суди попередніх інстанцій у межах наданих їм дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, дослідивши надані сторонами докази, проаналізувавши правові позиції сторін, причини прострочення поставки товару, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем договору, а також те, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, дійшли висновку про наявність підстав для зменшення нарахованих позивачем відповідачу штрафних санкцій на 95 %.
71. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами попередніх інстанцій у розгляді справи № 917/504/25 положень зазначених норм матеріального права в контексті наявності підстав для зменшення пені та штрафу у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин цієї конкретної справи, поведінки учасників спірних правовідносин, а також оцінки наданих до суду доказів, що входили до предмета доказування та формували фактично-доказову базу, а тому зазначені справи є неподібними за змістовним критерієм.
72. Таким чином, наведені скаржником КЕВ м. Одеса підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині з цих підстав. Решта зазначених скаржником доводів не охоплюється підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України.
73. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
74. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою якого є принцип правової визначеності.
75. Одним із аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
76. Верховний Суд також зауважує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
77. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
78. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
79. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, враховуючи також доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою.
80. У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 15.09.2025 у справі № 917/504/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач