18 лютого 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/4253/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Інтербуд», м. Миколаїв
до товариства з обмеженою відповідальністю “Мід Сервіс Груп», Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 20155,18 грн
представники сторін:
від позивача - Літвінова І.С., ордер серія АХ №1207476 від 12.12.2025
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Інтербуд» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Мід Сервіс Груп» про стягнення заборгованості в сумі 20155,18 грн., з яких.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 11.01.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Інтербуд» (генеральний підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Мід Сервіс Груп» (субпідрядник) укладено договір субпідряду №201/03/01-23/02053.
Актом надання послуг №382 від 05.04.2023 підтверджується вартість наданих позивачем генпідрядних послуг в сумі 15378,99 грн., у зв'язку з чим позивачем направлено відповідачу рахунок №19 від 05.04.2023.
Проте, на день пред'явлення позову, відповідачем не здійснено оплату за надані генпідрядні послуги в сумі 15378,99 грн.
Крім того, за неналежне виконання договірних зобов'язань позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в сумі 3546,29 грн та 3% річних в сумі 1229,90 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2025 справу №926/4253/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.01.2026.
23.12.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 23.12.2025 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 23.12.2025.
Ухвалою від 08.01.2026 відкладено підготовче засідання на 28.01.2026.
Ухвалою від 28.01.2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 18.02.2026.
В судовому засіданні 18.02.2026 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 28.01.2026 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 28.01.2026 доставлена до електронного кабінету відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
11.01.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Інтербуд» (позивач, генеральний підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Мід Сервіс Груп» (відповідач, субпідрядник) укладено договір субпідряду №201/03/01-23/02053.
Згідно п. 1.1. договору за дорученням Генерального підрядника Субпідрядник власними силами та на власний ризик зобов'язується виконати «Поточний ремонт приміщень першого та четвертого поверхів лікувального корпусу № 1, а саме: облаштування місць розміщення громадян з числа внутрішньопереміщених (евакуйованих) осіб (Код ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи), Лот 1 - Поточний ремонт приміщення першого поверху лікувального корпусу № 1, а саме: облаштування місць розміщення громадян з числа внутрішньопереміщених (евакуйованих) осіб» (далі - «Роботи») а Генеральний підрядник зобов'язується прийняти такі роботи та оплатити їх. Найменування та обсяги робіт, що підлягають виконанню субпідрядником визначаються у Договірній ціні (Додаток №1), Локальному кошторисі (Додаток №2), Відомості ресурсів (Додаток № 3), Календарному графіку надання послуг по об'єкту (Додаток №4), Календарному графіку фінансування за надання послуг по об'єкту (Додаток №5) які є невід'ємною частиною Договору.
Дата початку виконання робіт - 12 січня 2023 року, дата закінчення виконання робіт - до 25 травня 2023 року (п. 6.1. договору).
Вартість робіт, які виконуються Субпідрядником 2424069,12 гривень, в тому числі ПДВ 404011,52 грн (п. 7.1. договору).
Генпідрядні послуги у розмірі - 5% (п. 7.4. договору).
Оплата здійснюється протягом (семи) календарних днів з дати отримання рахунку- фактури та дати запланованого платежу, згідно Календарного графіку фінансування надання послуг по об'єкту (Додаток №5). Оплата за виконані роботи здійснюється на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2 та/або довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3 (п. 7.7.1., 7.8. договору).
Відповідно до п. 9.1.-9.3. договору Субпідрядник надає Генеральному підряднику на підписання Акт приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та/або витрат за формою № КБ-3 або інших форм актів виконаних робіт (наданих послуг), передбачених даним Договором. Генеральний підрядник протягом 3-х робочих днів з моменту отримання від Субпідрядника Акту виконаних робіт зобов'язаний підписати його та передати Субпідряднику або у цей же строк дати у письмовій формі мотивовану відмову від прийняття робіт. У випадку мотивованої відмови Генерального підрядника від прийняття робіт, Сторони складають акт із зазначенням в ньому дефектів (недоліків) та термінів їх усунення.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31 грудня 2023 року (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п. 13.1. договору).
Актом приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2023 та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за квітень 2023, підписаних сторонами на виконання робіт згідно договору субпідряду №201/03/01-23/02053 віл 11.01.2023, підтверджується прийняття генеральним підрядником виконаних робіт субпідрядником на загальну суму 307579,81 грн.
Актом приймання виконаних будівельних робіт за червень 2023 та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за червень 2023, підписаних сторонами на виконання робіт згідно договору субпідряду №201/03/01-23/02053 віл 11.01.2023, підтверджується прийняття генеральним підрядником виконаних робіт субпідрядником на загальну суму 579225,16 грн.
Сторонами на підставі п. 7.4. договору складено та підписано акт надання послуг №382 від 05.04.2023, згідно якого виконавцем виконані наступні роботи (надані послуги): Генпідрядні послуги: Поточний ремонт приміщення першого поверху лікувального корпусу № 1, а саме: облаштування місць розміщення громадян з числа внутрішньо переміщених (евакуйованих) осіб.
Згідно акту надання послуг №382 від 05.04.2023 вартість генпідрядних послуг становить 15378,99 грн.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок №19 від 05.04.2023 щодо оплати генпідрядних послуг в сумі 15378,99 грн.
Окрім того, заборгованість в сумі 15378,99 грн підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період: 9 місяців 2023 року.
Позивачем надсилався на адресу відповідача лист-вимога №10/10.03-1 від 10.10.2025 про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без реагування.
Оскільки відповідачем не здійснено оплату за надані генпідрядні послуги, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення зазначеної заборгованості.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 838 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
В силу ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст. 854 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначено в п. 6.4.2 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 р. № 293, при визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи по об'єктах будівництва, зведення яких здійснюється за рахунок державних коштів, застосовуються примірні форми первинних облікових документів "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (примірна форма № КБ-2в) і "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та виграти" (примірна форма № КБ-3). які наведено у додатку Т або У.
Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками за виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності (лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комупального господарства України від 16.03.2010 № 12/19-3-9-14-295 "Щодо застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві").
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, акти виконаних робіт форми КБ-2в і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 є первинними звітними документами бухгалтерського обліку, які відображають вартість, види та обсяги виконаних будівельних робіт.
Згідно п. 89 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМ України №668 від 01.08.2005р., після одержання повідомлення підрядника про готовність до передачі закінчених робіт (об'єкта будівництва) замовник зобов'язаний негайно розпочати їх приймання.
Відповідно до п. 91 Загальних умов передача виконаних робіт (об'єкта будівництва) підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом про виконані роботи.
Як встановлено п.п. 99, 100 Загальних умов розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.
Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду.
У разі виявлення невідповідності робіт, пред'явлених до оплати, встановленим вимогам, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю підрядника скоригувати суму, що підлягає сплаті.
На замовника покладений обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт).
Обов'язок замовника прийняти виконані роботи та підписати акти визначені як умовами договору, так і нормами ст. 853, 882 ЦК України.
Крім того, відсутність своєчасно висловлених зауважень до виконаних робіт свідчить про прийняття робіт та відповідно, виникнення у замовника обов'язку щодо їх оплати.
Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов'язок виконати певну роботу, і водночас замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Таким чином, виконання позивачем робіт за відсутності заперечень відповідача щодо якості таких робіт, надає позивачу "законне очікування", що виконані ним роботи за цим договором будуть оплачені. Невиплата замовником таких коштів виконавцю прирівнюється до порушення права останнього на "мирне володіння майном" (рішення ЄСІІЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).
Актом приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2023 та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за квітень 2023, підписаних сторонами на виконання робіт згідно договору субпідряду №201/03/01-23/02053 віл 11.01.2023, підтверджується прийняття генеральним підрядником виконаних робіт субпідрядником на загальну суму 307579,81 грн.
Генпідрядні послуги у розмірі - 5% (п. 7.4. договору).
Згідно підписаного сторонами акту надання послуг №382 від 05.04.2023 вартість генпідрядних послуг становить 15378,99 грн.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок №19 від 05.04.2023 щодо оплати генпідрядних послуг в сумі 15378,99 грн.
Оплата здійснюється протягом (семи) календарних днів з дати отримання рахунку- фактури та дати запланованого платежу, згідно Календарного графіку фінансування надання послуг по об'єкту (Додаток №5) (п. 7.7.1. договору).
Проте, в порушення умов Договору субпідряду №201/03/01-23/02053 віл 11.01.2023 оплата за генпідрядні послуги відповідачем здійснена не була.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов'язок по оплаті генпідрядних послуг в сумі 15378,99 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1229,90 грн та інфляційних втрат в сумі 3546,29 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату вартості генпідрядних послуг в розмірі 15378,99 грн не здійснив, а отже, є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
За неналежне виконання зобов'язань за договором, позивач нарахував на суму основної заборгованості в розмірі 15378,99 грн за період з 12.04.2023 по 10.12.2025 інфляційні втрати в сумі 3546,29 грн та 3% річних в сумі 1229,90 грн з посиланням на те, що рахунок на оплату №19 від 05.04.2023 року надісланий відповідачу та отриманий 05.04.2023, а отже, оплата мала бути здійснена до 12.04.2023.
Проте, суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання 05.04.2023 вищевказаного рахунку відповідачем.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що 10.10.2025 позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою щодо сплати заборгованості відповідно до рахунку на оплату №19 від 05.04.2023 у сумі 15378,99 грн протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання даної претензії.
10.10.2025 зазначений лист та рахунок на оплату №19 від 05.04.2023 направлений на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача засобами поштового зв'язку за трекінгом №54000601004875 із описом вкладення та згідно інформації з сайту АТ "Укрпошта" не вручений відповідачу 18.10.2025 з зазначенням причин невручення “адресат відсутній за вказаною адресою».
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі, якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення,
Таким чином, 18.10.2025 вважається днем отримання відповідачем рахунку №19 від 05.04.2023.
Згідно п. 7.7.1. договору оплата здійснюється протягом (семи) календарних днів з дати отримання рахунку-фактури та дати запланованого платежу, згідно Календарного графіку фінансування надання послуг по об'єкту.
Відтак, з урахуванням положень п. 7.7.1. договору оплата мала бути здійснена до 25.10.2025 року (включно), отже, зобов'язання відповідача є простроченими з 26.10.2025, а тому, вірним періодом нарахування інфляційних втрат та 3% річних є з 26.10.2025 по 10.12.2025, а не з 12.04.2023 як визначено позивачем.
Тому, судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 26.10.2025 по 10.12.2025, згідно з яким 3% річних становлять 58,15 грн та інфляційні втрати становлять 61,52 грн.
Як наслідок, належить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 58,15 грн та інфляційні втрати в сумі 61,52 грн. а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
У частині вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 3484,77 грн та 3% річних в сумі 1171,75 грн у задоволенні позову суд відмовляє.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 15498,66 грн., з яких: 15378,99 грн - основна заборгованість, 61,52 грн - інфляційні втрати, 58,15 грн - 3% річних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 складає 3028,00 грн.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням викладеного, оскільки у поданій через систему “Електронний суд" позовній заяві міститься одна вимога майнового характеру, ціна позову складає 20155,18 грн., позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом позов задоволено частково та визнано обгрунтованими позовні вимоги на загальну суму 15498,66 грн.
Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 1862,75 грн і покладається на відповідача (15498,66 грн (сума задоволених позовних вимог) х 2422,40 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) : 20155,18 (загальна сума позовних вимог) = 1862,75 грн).
Решта судового збору в сумі 559,65 грн залишається за позивачем (2422,40 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) - 1862,75 грн (стягнутий з відповідача судовий збір) = 559,65 грн).
Окрім того, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн (платіжна інструкція №4836 від 10.12.2025), хоча належним до сплати був судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України “Про судовий збір», у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Відтак, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернення до суду з клопотанням про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МІД СЕРВІС ГРУП" (59124, Чернівецька обл., Вижницький р-н., с. Киселиці, вул. Головна, 38, код ЄДРПОУ 42946557) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ІНТЕРБУД" (54006, м. Миколаїв, вул. Робоча, 2-А, оф. 307, код ЄДРПОУ 40356536) заборгованість у сумі 15498,66 грн (з яких: 15378,99 грн - основна заборгованість, 61,52 грн - інфляційні втрати, 58,15 грн - 3% річних) та судовий збір в сумі 1862,75 грн.
3. У частині вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 3484,77 грн та 3% річних в сумі 1171,75 грн у задоволенні позову відмовити. Судовий збір в сумі 559,65 грн залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2026.
Суддя С.О.Миронюк