вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" лютого 2026 р. Справа№ 911/2575/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Сидоренка П.С.;
відповідача - не з'явилися.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Еко Транс Слав" на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2025
у справі №911/2575/25 (суддя - Бацуца В.М.)
за позовом Комунального підприємства "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області
до Приватного підприємства "Еко Транс Слав"
про стягнення заборгованості.
Комунальне підприємство "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області звернулося з позовом до Приватного підприємства "Еко Транс Слав" про стягнення 695191,73 грн основної заборгованості, 99749,59 грн інфляційних втрат, 21001,88 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати за спожиті ним послуги згідно з договором №4/10-23 від 19.10.2023 про надання послуг з захоронення побутових відходів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2025 відкрито провадження у справі №911/2575/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.11.2025 (повне рішення складене 30.12.2025) у справі №911/2575/25 позов Комунального підприємства "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Еко Транс Слав" 695191,73 грн основної заборгованості, 98159,71 грн інфляційних втрат та 21001,88 грн 3% річних, в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Еко Транс Слав" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, без з'ясування всіх обставин справи.
Основні аргументи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової інженерно-транспортної експертизи;
- при ухваленні оскаржуваного рішення суд не звернув увагу, що назва позивача відрізняється від назви юридичної особи, яка зазначена в договорі, та не встановив чи є Комунальне підприємство "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області належним позивачем у справі;
- умовами спірного договору не передбачено можливість вести облік прийнятих відходів на підставі товарно-транспортних накладних;
- суд першої інстанції оцінив лише товарно-транспортні накладні, які були надані позивачем і залишив поза увагою копії товарно-транспортних накладних наданих відповідачем;
- надані позивачем до суду товарно-транспортні накладні містять недоліки в їх заповненні, як-то, відсутні відомості про серію і номер водійського посвідчення, масу брутто, повну назву перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача;
- акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000104 від 23.07.2024, №ОУ-0000105 від 23.07.2024, №ОУ-0000106 від 23.07.2024 та №ОУ-0000107 від 23.07.2024 не містять обов'язкових реквізитів та надіслані відповідачу більше ніж через пів року з моменту начебто наданих послуг;
- оплата відповідача за надані позивачем послуги залежить від сплати споживачами за комунальні послуги у відсотковому співвідношенні;
- оскільки рахунки на оплату та акти здачі-прийняття робіт були вручені відповідачу лише 07.08.2024, період прострочення повинен розраховуватися з жовтня 2024 року;
- суддя у справі Бацуца В.М. на початку підготовчого засідання 24.09.2025 проявив упередженість і наперед висловив свою позицію щодо винуватості відповідача по виконанню умов договору; без клопотання позивача повернув йому надлишково сплачений судовий збір.
Також до апеляційної скарги Приватним підприємством "Еко Транс Слав" додано клопотання про призначення у справі судової інженерно-транспортної експертизи.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2026 апеляційну скаргу у справі №911/2575/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Еко Транс Слав" на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2025 у справі №911/2575/25, справу призначено до розгляду на 17.02.2026, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
30.01.2026 до суду позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого підприємство просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Заперечуючи проти клопотання відповідача про призначення судової експертизи позивач відмічає, що предметом розгляду даного спору є стягнення заборгованості за надані послуги із захоронення побутових відходів, облік яких за умовами договору вівся в кілограмах, тоді як відповідач просить поставити перед судовим експертом питання щодо з'ясування об'єму твердих відходів, які можливо розмістити в кузові сміттєвозів.
У судове засідання 17.02.2026 з'явився представник позивач, натомість представник відповідача не з'явився, про розгляд справи судом повідомлений належним чином.
Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін, зважаючи на належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, а також на строки розгляду апеляційної скарги, суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
У судовому засіданні головуючий суддя поставив на обговорення подане скаржником клопотання про призначення судової інженерно-транспортної експертизи.
Представник позивача заперечував проти задоволення вказаного клопотання, зауваживши, що відповідне клопотання було предметом розгляду в суді першої інстанції та суд обґрунтовано відмовив в його задоволенні.
Розглянувши клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Північний апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими (відповідна позиція наведена в постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 26.10.2022 у справі №904/5077/21).
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Отже, при призначенні судової експертизи обов'язковим є визначення предмета доказування та з'ясування дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення певних фактичних даних, що входять до предмету доказування.
Порушуючи перед судом клопотання про призначення у справі судової експертизи, позивач зазначає, що при вирішенні даного спору слід з'ясувати питання стосовно того, чи дійсно об'єми твердо-побутових відходів, які вказані в товарно-транспортних накладних, відповідають максимальному об'єму твердо-побутових відходів, який можливо розмістити в кузові (бункері) сміттєвозів.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором з захоронення побутових відходів.
За умовами спірного договору обсяг побутових відходів, доставлених замовником на полігон ТПВ, визначався працівником полігону відповідно до фактичних вимірів відходів на вагах. Після 19.10.2023 почав вестися згідно даних товарно-транспортних накладних наданих замовником (відповідачем).
За наведеного, виходячи з предмету та підстав даного позову, а також зважаючи на те, що товарно-транспортні накладні заповнювалися відповідачем (тобто саме відповідач несе відповідальність за достовірність даних внесених в товарно-транспортні накладні), колегія суддів не вбачає необхідності у проведенні судової експертизи для вирішення спору у даній справі, а тому відмовляє у задоволенні клопотання позивача.
Вказаним спростовуються твердження скаржника про безпідставність відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, позаяк при вирішенні даного спору відсутня потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних щодо обсягу поставлених побутових відходів.
Разом з тим колегія суддів наголошує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. Відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи. Таку позицію викладено також в постанові Верховного Суду від 19.12.2023 по справі №903/138/20.
Представник позивача надав пояснення по суті спору, заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 07.02.2007 №49 з балансу Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» на баланс Виконавчого комітету Славутицької міської ради передано полігон твердих побутових відходів, а також вирішено Виконавчому комітету Славутицької міської ради здійснити передачу вищевказаного майна на баланс Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» згідно чинного законодавства.
19.10.2023 між Комунальним підприємством "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради (виконавець) та Приватним підприємством "Еко Транс Слав" (замовник) укладено договір про надання послуг з захоронення побутових відходів №4/10-23, згідно з п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги з захоронення побутових відходів, що надходять від замовника на полігон твердих побутових відходів за кодом ДК 021:2015 90510000-5 - Утилізація сміття та поводження зі сміттям (надалі - послуги), а замовник зобов'язується здійснювати оплату, передбачену цим договором.
Відповідно до п 2.1. договору закріплено, що послуги надаються виконавцем на полігоні твердих побутових відходів м. Славутич (надалі - полігон ТПВ) протягом строку дії договору.
Доставка до місця захоронення побутових відходів, безпосередньо на полігон ТПВ здійснюється транспортними засобами замовника - сміттєвозами та іншим спеціалізованим транспортом (п. 2.2. договору).
Згідно п. 2.3. договору облік прийнятих побутових відходів на полігоні ТПВ ведеться в кілограмах. Для перерахунку обсягу відходів в метри кубічні застосовується коефіцієнт за наступною формулою: V=M/Y, де У - об?ємна вага побутових відходів, М - фактична маса побутових відходів в кілограмах по вагам, V - кількість побутових відходів в кубічних метрах в транспортних засобах. Основою для обрахунку обсягів твердих побутових відходів встановлюється об'ємна вага в 164,95 кілограмів, що відповідає 1 кубічному метру. Основою для обрахунку обсягів великогабаритних побутових відходів встановлюється об'ємна вага в 174.5 кілограмів, що відповідає 1 кубічному метру.
Пунктами 2.4.-2.5 договору сторони погодили, що обсяг побутових відходів, доставлених замовником на полігон ТПВ, визначається працівником полігону відповідно до фактичних вимірів відходів на вагах та вказується ним у журналах обліку побутових відходів. Обсяг побутових відходів засвідчується у журналах обліку побутових відходів працівником замовника - водієм транспортного засобу при наявності відповідних супровідних документів (дорожній лист, накладна, наряд-завдання, тощо).
Відповідно до п. п. 3.1., 3.6., 3.7. договору ціна послуги з захоронення 1 кубічного метру побутових відходів становить 104,07 грн, в т.ч. ПДВ- 17,35 грн.
Замовник оплачує виконавцю надання послуг за фактичні обсяги відходів, доставлених замовником на полігон ТПВ та прийнятих виконавцем на захоронення.
Фактичний обсяг побутових відходів визначається відповідно до довідок з обсягу прийнятого сміття, наданих працівником полігону ТПВ на підставі даних журналів обліку побутових відходів.
Згідно з п. 4.2. договору оплата за надані виконавцем послуги здійснюється на підставі підписаних сторонами актів здачі-приймання наданих послуг з захоронення побутових відходів.
Відповідно до п. 6.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до " 31" грудня 2023 року, а відносно фінансових зобов'язань - до їх повного виконання. У відповідності до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умови даного договору розповсюджуються на взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з " 01" серпня 2023 року.
В рамках виконання договору сторони у період з 12.01.2024 по 26.03.2024 підписали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) про надання виконавцем замовнику послуг з розміщення/захоронення побутових відходів за період серпень-вересень 2023 року на загальну суму 415000 грн з ПДВ, а саме:
- акт №ОУ-1966 від 12.01.2024 на суму 25000 грн;
- акт №ОУ-1967 від 15.01.2024 на суму 20000 грн;
- акт №ОУ-1970 від 19.01.2024 на суму 20000 грн;
- акт №ОУ-1968 від 22.01.2024 на суму 40000 грн;
- акт №ОУ-0000015 від 26.01.2024 на суму 10000 грн;
- акт №ОУ-0000016 від 29.01.2024 на суму 10000 грн;
- акт №ОУ-0000133 від 09.02.2024 на суму 30000 грн;
- акт №ОУ-0000134 від 12.02.2024 на суму 30000 грн;
- акт №ОУ-0000191 від 19.02.2024 на суму 50000 грн;
- акт №ОУ-0000192 від 27.02.2024 на суму 3216,24 грн;
- акт №ОУ-0000193 від 27.02.2024 на суму 26783,76 грн;
- акт №ОУ-0000298 від 18.03.2024 на суму 100000 грн;
- акт №ОУ-0000304 від 19.03.2024 на суму 20000 грн;
- акт №ОУ-0000305 від 21.03.2024 на суму 10000 грн;
- акт №ОУ-0000306 від 25.03.2024 на суму 10000 грн;
- акт №ОУ-0000307 від 26.03.2024 на суму 10000 грн.
Відповідно до змісту зазначених актів сторони претензій одна до одної не мають, акти підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств.
Послуги за вказаними актами у розмірі 415000 грн оплачені відповідачем у повному обсязі.
Також Комунальне підприємство «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області в односторонньому порядку склало акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) про надання виконавцем замовнику послуг з розміщення/захоронення побутових відходів за період вересень-грудень 2023 року на загальну суму 695191,73 грн з ПДВ, а саме:
- акт №ОУ-0000104 від 23.07.2024 на суму 46941,77 грн;
- акт №ОУ-0000105 від 23.07.2024 на суму 231449,60 грн;
- акт №ОУ-0000106 від 23.07.2024 на суму 212302,80 грн;
- акт №ОУ-0000107 від 23.07.2024 на суму 204497,56 грн.
Зазначені акти направлені відповідачу 06.08.2024 засобами поштового зв'язку на адресу його місцезнаходження, що вбачається з наявних в матеріалах електронної справи доказів (накладної Укрпошти, опису вкладення).
07.08.2024 відповідач отримав поштове відправлення. Вмотивованої відмови від підписання чи заперечень щодо актів відповідачем надано не було.
Як зазначив позивач, вартість послуг у сумі 1110191,73 грн визначена, виходячи із даних зазначених в довідках наданих робітником полігону про прийняття твердих побутових відходів і великогабаритного сміття на полігон, а саме:
- довідкою №624 від 18.09.2023 про прийняття ТПВ і ВГВ на полігоні ТПВ м. Славутич з 01.08.2023 по 31.08.2023;
- довідкою №686 від 13.10.2023 про прийняття ТПВ і ВГВ на полігоні ТПВ м. Славутич з 01.09.2023 по 30.09.2023;
- довідкою №737 від 08.11.2023 про прийняття ТПВ і ВГВ на полігоні ТПВ в м. Славутич з 01.10.2023 по 31.10.2023;
- довідкою №527 від 21.12.2023 про прийняття ТПВ і ВГВ на полігоні ТПВ в м. Славутич з 01.11.2023 по 30.11.2023;
- довідкою №11 від 08.01.2024 про прийняття ТПВ і ВГВ на полігоні ТПВ в м. Славутич з 01.12.2023 по 31.12.2023.
За повідомленням позивача, в період з 01.08.2023 по 18.10.2023 облік прийнятих побутових відходів на полігоні ТВП вівся в кілограмах, про що робився відповідний запис у журналі обліку побутових відходів згідно із затвердженою формою обрахунку.
З 19.10.2023 облік прийнятих побутових відходів на полігоні ТВП почав вестися згідно даних товарно-транспортних накладних наданих замовником.
У травні 2025 року позивач звернувся до відповідача із претензією №200 від 05.05.2025 в якій вимагав сплатити 695191,73 грн основної заборгованості за договором.
У відповідь на вказану претензію відповідач листом №200 від 12.05.2025 вказав, що за умовами договору оплата отриманих послуг здійснюється на підставі актів здачі-прийняття робіт, проте відповідних актів відповідач не отримував.
У червні 2025 позивач звернувся до відповідача із претензією №253 від 06.06.2025, в якій вимагав від останнього сплатити 695191,73 грн основної заборгованості за договором. Крім того, позивачем разом із даною претензією було повторно надіслано відповідачу оформлені та підписані в односторонньому порядку з боку позивача акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000104 від 23.07.2024 на суму 46941,77 грн, №ОУ-0000105 від 23.07.2024 на суму 231449,60 грн, №ОУ-0000106 від 23.07.2024 на суму 212302,80 грн та №ОУ-0000107 від 23.07.2024 на суму 204497,56 грн, а також акт звірки розрахунків станом на 01.05.2025 між Комунальним підприємством "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області та Приватним підприємством "Еко Транс Слав" за договором №4/10-23 від 19.10.2023.
02.07.2025 поштове відправлення повернулося на адресу відправника (причина повернення - закінчення встановленого терміну зберігання).
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 695191,73 грн основної заборгованості, 99749,59 грн інфляційних втрат та 21001,88 грн 3% річних.
Відповідач заперечував проти позову вказуючи на недоведеність обсягу та вартості спожитих ним послуг за договором, з огляду на порушення позивачем визначеного у договорі порядку обліку обсягів доставлених побутових відходів на полігон.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за договором суд першої інстанції виходив з того, що факт надання послуг відповідачу на спірну суму підтверджується наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності, тоді як відповідач отримавши акти здачі-прийняття робіт не надав своїх зауважень чи заперечень щодо обсягу отриманих послуг. Водночас здійснивши перевірку нарахованих позивачем сум інфляційних втрат суд встановив арифметичну неточність нарахувань, в результаті чого частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат. Розрахунок 3% річних виконаний позивачем вірно, а тому суд дійшов висновку про повне задоволення вимог позивача в цій частині.
З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
При цьому загальне правило ст. 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг. За відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг (відповідна позиція наведена в постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №915/103/21, від 03.06.2022 у справі №915/104/21, від 07.06.2022 у справі №911/27/21).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з п. 4.2. договору оплата за надані виконавцем послуги здійснюється на підставі підписаних сторонами актів здачі-приймання наданих послуг з захоронення побутових відходів.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що на виконання умов договору, 06.08.2024 позивач направив на адресу відповідача акти здачі-прийняття робіт за період вересень-грудень 2023 року (акт №ОУ-0000104 від 23.07.2024, акт №ОУ-0000105 від 23.07.2024, акт №ОУ-0000106 від 23.07.2024, акт №ОУ-0000107 від 23.07.2024) на загальну суму 695191,73 грн.
07.08.2024 відповідач отримав поштове відправлення з наведеними актами здачі-прийняття робіт, проте підписані їх примірники на адресу позивача не повернув, жодних зауважень стосовно фактичного обсягу побутових відходів не надав.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Таких висновків дотрималася об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач не погоджується із об'ємами відходів, які фактично завезені на полігон та тими об'ємами, які вказані позивачем в актах здачі-приймання робіт (надання послуг).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вартість послуг у спірних актах вказана за фактичні обсяги відходів, доставлених замовником на полігон ТПВ та прийнятих виконавцем на розміщення/захоронення, який визначався відповідно до довідок з обсягу прийнятого сміття, наданих працівником полігону ТПВ.
Як вже було зазначено, положеннями п. п. 2.4., 2.5. договору визначено, що обсяг побутових відходів, доставлених відповідачем на полігон, визначається працівником полігону відповідно до фактичних вимірів відходів на вагах, вказується ним у журналах обліку побутових відходів та засвідчується водієм транспортного засобу при наявності відповідних супровідних документів.
За повідомленням позивача, облік прийнятих побутових відходів на полігоні ТПВ вівся у встановлений договором спосіб в період з 01.08.2023 по 18.10.2023, але з 19.10.2023 облік прийнятих побутових відходів на полігоні ТПВ почав вестися згідно даних товарно-транспортних накладних наданих відповідачем, зважаючи на те, що за умовами договору доставка побутових відходів на полігон ТПВ здійснювалася транспортними засобами відповідача.
Суд апеляційної інстанції відмічає, що згідно наявних в матеріалах справи доказів, послуги із захоронення побутових відходів надавалися відповідачу кожного дня. А відтак, не погоджуючись з умовами обліку прийнятих побутових відходів на полігоні ТПВ відповідач мав можливість висловити свої заперечення щодо такого обліку. Проте, здійснюючи доставку побутових відходів до місця захоронення впродовж трьох місяців (з 19 вересня по грудень 2023 року) погоджувався з їх обліком на підставі даних товарно-транспортних накладних. Такі дії відповідача свідчать про схвалення змін до договору в частині ведення обліку прийнятих побутових відходів.
Більше того, доставлений відповідачем обсяг побутових відходів за весь період дії договору (з серпня 2023 року по грудень 2023 року) відображений у журналах обліку побутових відходів, що вівся працівником полігону. При цьому, за послуги отримані в серпні-вересні 2023 року відповідач частково розрахувався, тобто не заперечував щодо відомостей, які містилися в журналі обліку побутових відходів (не зважаючи на відсутність у журналі підпису водія, про що відповідач вказує в апеляційній скарзі).
Окрім того судом першої інстанції вірно наголошено, що за умовами п. 2.2. договору доставка побутових відходів на полігон ТПВ здійснювалася транспортними засобами відповідача.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Згідно з ст. 511 цього ж закону вантажовідправник зобов'язаний вносити до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж відомості про масу або габарити вантажу, а також повне найменування вантажоодержувача та автомобільного перевізника (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті або відмітку у відповідному полі в ID-картці), прізвище, ім'я, по батькові, номер посвідчення водія, а також інші відомості, визначені законодавством.
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила).
Відповідно до п. 11.3 гл. 11 цих Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках, замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається перевізнику (п. 11.5 гл. 11 Правил).
З наведеного слідує, що з 19.10.2023 саме відповідач, як замовник послуг перевезення побутових відходів та вантажовідправник, оформлював, виписував (в тому числі визначав відомості щодо вантажу: одиниці виміру, кількість місць, загальну суму, вид пакування) та засвідчував товарно-транспортні накладні, на підставі яких позивачем і вівся облік прийнятих побутових відходів за спірним договором.
Отже, відповідальність за внесення до товарно-транспортних накладних не повних відомостей (як-то, про серію і номер водійського посвідчення, масу брутто, повну назву перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача) покладається в даному випадку на відповідача, як особу, яка виписала відповідні документи, та відповідно, не може ставити в невигідне становище позивача.
Колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи наявні примірники товарно-транспортних накладних, як позивача, так і відповідача. При цьому, в примірниках товарно-транспортних накладних наданих відповідачем містяться виправлення в графі «Відомості про вантаж» (внесені інші дані обсягу побутових відходів). Стосовно наведеного суд зауважує, що внесення виправлень в товарно-транспортні накладні допускається, але виправлення мають бути відображені в усіх примірниках, щоб забезпечити їх ідентичність. Зважаючи на те, що виправлення внесено лише в примірник товарно-транспортних накладних відповідача, колегія суддів не приймає їх в якості належних доказів в підтвердження поставленого об'єму побутових відходів.
За встановлених обставин, оскільки акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000104 від 23.07.2024, №ОУ-0000105 від 23.07.2024, №ОУ-0000106 від 23.07.2024 та №ОУ-0000107 від 23.07.2024 були в належний спосіб направлені позивачем відповідачу, відповідачем не надано вмотивованої відмови чи заперечень щодо них, а наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання послуг за договором, замовник згідно п. п. 4.2 та 4.3 зобов'язується їх оплатити, строк оплати яких настав.
Доводи скаржника стосовно того, що вказані акти здачі-прийняття робіт не є документами, які підтверджують фактичне надання послуг за договором, оскільки не містять обов'язкових реквізитів та надіслані відповідачу більше ніж через пів року з моменту начебто наданих послуг колегією суддів відхиляються, позаяк неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Підприємство самостійно розробляє форму актів приймання-передачі з урахуванням особливостей своєї діяльності.
Направлення ж позивачем актів здачі-прийняття робіт через пів року після надання послуги не є підставою для відмови в їх підписанні/неприйнятті послуги/оплати наданих послуг, оскільки умовами договору не узгоджено строків їх направлення та підписання.
Заперечуючи проти позову відповідач крім іншого покликається на те, що при визначенні суми боргу за договором слід застосовувати положення п. 4.3 договору та враховувати коефіцієнт сплати споживачів за відповідні комунальні послуги.
Пунктами 4.2., 4.3. договору сторонами погоджено, що оплата за надані виконавцем послуги здійснюється на підставі підписаних сторонами актів здачі-приймання наданих послуг з захоронення побутових відходів. Оплата за договором здійснюється замовником щомісячно шляхом безготівкового перерахування коштів замовника на поточний рахунок виконавця після отримання коштів від споживачів за відповідні комунальні послуги (сума оплати залежить від відсотка сплати споживачів за відповідні комунальні послуги та обчислюється за формулою: Опв х Ц х КС, де ОПпв - обсяг побутових відходів, Ц - ціна за 1м3, Кс - коефіцієнт сплати споживачів).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що формулювання п. 4.2 договору не надає можливості визначити точну дату виконання зобов'язання з оплати, а також позбавляє виконавця послуг будь-яких засобів контролю та впливу за надходженням коштів та повнотою виконання зобов'язань замовником, а відтак щодо визначення строку оплати послуг наданих за договором слід виходити з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи слідує, що Приватне підприємство "Еко Транс Слав" отримало акти здачі-приймання наданих послуг з захоронення побутових відходів 07.08.2024, а відтак протягом семи календарних днів мало погасити наявну заборгованість. З 15.08.2024 настало прострочення кредитора. Отже, як слушно наголошено судом першої інстанції, строк оплати за отримані послуги настав.
Окрім того колегія суддів звертає увагу скаржника, що за умовами п. 4.4. договору заборгованість замовника з оплати в повному обсязі за виконані виконавцем послуги за певний місяць не повинна перевищувати 2 календарних місяці. Тобто, оплата отриманих замовником послуг має бути здійснена протягом 2 календарних місяців, не залежно від сплати споживачів за відповідні комунальні послуги.
При розгляді даного спору колегія суддів вважає за необхідне також застосувати доктрину venire contra factum proprium.
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.
Очевидно, що дії Приватного підприємства "Еко Транс Слав", який уклав спірний договір, отримував протягом дії договору відповідні послуги, з урахуванням визначеного самостійно ним об'єму, частково оплатив отримані послуги, допустивши порушення умов договору заперечує щодо поставленого об'єму побутових відходів, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг, часткову оплату інше), є недобросовісними та спрямовані не на захист порушених прав Приватного підприємства "Еко Транс Слав", а на створення підстав для невиконання грошових зобов'язань з оплати отриманих без зауважень послуг.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у Приватного підприємства "Еко Транс Слав" наявна прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 695191,73 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 99749,59 грн та 3% річних на суму 21001,88 грн, розрахованих за період з 23.07.2024 по 25.07.2025, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманих за договором послуг, позивач відповідно до положень ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань інфляційні втрати та 3% річних.
Колегія суддів здійснивши арифметичну перевірку здійснених судом нарахувань, з урахуванням дати початку прострочення (15.08.2024) встановила, що хоча відповідачем невірно визначено дату початку прострочення, а судом першої інстанції не виправлено даний недолік, це не вплинуло на вірність розрахунків інфляційні втрати та 3% річних. Рішення суду першої інстанції і в цій частині є вірним.
Доводи скаржника про неналежність позивача у даній справі, з огляду на те, що назва позивача відрізняється від назви юридичної особи, яка зазначена в договорі, є неспроможними, зважаючи на наступне.
Позивачем у даній справі є Комунальне підприємство "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 32631821), виконавцем за спірним договором визначено - Комунальне підприємство "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради (код ЄДРПОУ 32631821).
Неповна назва юридичної особи в договорі за умови зазначення вірного коду ЄДРПОУ не є підставою для визнання договору неукладеним чи недійсним, оскільки код ЄДРПОУ є унікальним ідентифікатором, що однозначно визначає сторону правочину. Основною вимогою є реальний намір сторін укласти договір та наявність повноважень у підписанта. Під час розгляду спору судом встановлено, що договір виконувався як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, що свідчить про реальність правовідносин, схвалення договору та фактичне прийняття зобов'язань, що нівелює сумніви у належності позивача у даній справі.
Також не знайшли свого підтвердження доводи скарги про упередженість судді у справі Бацуци В.М., оскільки дослідивши звукозапис судового засідання 24.09.2025 колегією суддів не встановлено жодних ознак упередженості судді.
Щодо повернення судом першої інстанції позивачу надлишково сплаченого судового збору, суд апеляційної інстанції наголошує, що згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір» надміру сплачений судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.
Убачається, що позивач не заявляв до суду першої інстанції клопотання про повернення йому надлишково сплаченого судового збору. Відтак, здійснюючи повернення позивачу судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд допустив порушення норм матеріального права. Разом з тим таке порушення, в силу приписів ст. 277 ГПК України, не є підставою для скасування вірного по суті рішення суду.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, §58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
За приписами ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом при винесенні рішення від 05.11.2025 належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для його зміни чи скасування, в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства "Еко Транс Слав" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Еко Транс Слав" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2025 у справі №911/2575/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 20.02.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко