79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" лютого 2026 р. Справа № 907/52/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Зварич О.В., Панова І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників:
від позивача (скаржника) - Середенко Д.Д. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
від відповідача - Фартушок Т.І. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 24 вересня 2025 року
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 липня 2025 року (повний текст підписано 09.09.2025), суддя Мірошниченко Д.Є.
у справі № 907/52/25
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словацьке підприємство “Фем-інвест», м. Ужгород
про стягнення 1 090 037,98 грн неустойки
встановив:
20 січня 2025 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словацьке підприємство “Фем-інвест» про стягнення 1 090 037,98 грн - неустойки, нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, у зв'язку з неповерненням об'єкта оренди після закінчення договору оренди.
В процесі розгляду справи судом першої інстанції, відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення неустойки на 50%.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17 липня 2025 року у справі № 907/52/25 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 545 018,99 грн - неустойки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат (судового збору).
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач після закінчення дії договору оренди землі, у поновленні якого йому було відмовлено, не повернув орендодавцю об'єкт оренди, чим порушив умови договору та вимоги чинного законодавства та у зв'язку з чим, йому нараховано неустойку на підставі ч.2 ст.785 ЦК України. Поряд з тим, суд, врахувавши наведені відповідачем у письмових поясненнях доводи в обґрунтування наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки, взявши до уваги те, що позивач не зазнав жодних збитків чи втрат від прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору (у тому числі з урахуванням таких обставин як знаходження нерухомого майна за земельній ділянці позивача), виснував, що неустойка в сумі 545 018,99 грн (50% від заявленої до стягнення суми) цілком справедливо відіграє свою компенсаторну та превентивну функцію, як засіб цивільно-правової відповідальності у цій справі, і такий розмір неустойки враховує усі обставини справи та досліджені судом докази у справі, а також дотримання принципів рівності сторін, справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності, як загальних засад цивільного законодавства.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині зменшення розміру неустойки, позивач - Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 липня 2025 року у справі № 907/52/25 та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що зменшення розміру неустойки на 50% нівелює саме значення неустойки, як відповідальності за порушення зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди, що має на меті захист прав та інтересів кредитора, а також стимулювання боржника до належної поведінки, а зменшений на 50% розмір неустойки жодним чином не стимулює відповідача вчинити дії щодо повернення земельної ділянки та оформлення належним чином правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку. Також зазначає, що зменшений на 50% розмір неустойки фактично є сумою орендної плати за земельну ділянку з розрахунку її розміру станом на момент припинення договору, тобто на 2018 рік; водночас, розмір орендної плати за землю не є сталим, він змінюється з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та індексів інфляції за конкретний рік. Відтак, сума орендної плати за умови наявності укладеного договору оренди спірної ділянки за період з червня по грудень 2023 року становила би 254 007,53 грн (36 286,79 грн*7 міс.), за період з січня по грудень 2024 року - 457 649,04 грн. (38 137,42 грн*12 міс.) та всього за період з червня 2023 року по грудень 2024 року - 711 656,57 грн, що на 166 637,58 грн більше, ніж присуджено до стягнення з відповідача судом першої інстанції. На думку позивача стягнення з відповідача неустойки в розмірі 1 090 037,98 грн є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання ним обов'язку щодо повернення об'єкта оренди.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Зокрема, зазначає, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача, що свідчить про те, що останній не ухиляється від повернення об'єкта оренди; водночас не заперечує щодо сплати зменшеного на 50% розміру неустойки. Також наголошує, що при розрахунку суми неустойки позивач перерахував орендну плату з урахуванням коефіцієнту індексації, факт чого відповідачем не оспорювався, відтак, позивач не був позбавлений можливості здійснити розрахунок неустойки у цій справі з урахуванням також і індексу інфляції. Наголошує, що неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Судові засідання з розгляду справи в апеляційному суді проводилися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за клопотанням представника позивача та на підставі відповідних ухвал суду.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 липня 2025 року у справі № 907/52/25 та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2016 року між Департаментом Ужгородської міської ради (в подальшому назву змінено на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словацьке підприємство "Фем-інвест" укладено договір оренди землі № 1848, відповідно до умов якого, а саме: п.п.1,2 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 13 474 кв. м під виробничими будівлями та спорудами для їх обслуговування в м. Ужгороді по вул. Гранітній, 14. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:60:001:0173.
Відповідно до п.5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 10 824 607,38 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Управлінням Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатській області № 88/86-16 від 19.01.2016 року.
Згідно з п.8 Договору останній укладено на строк до 09.11.2018 року з переважним правом поновлення такого на новий строк.
У п.10 Договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 324 738,22 грн на рік.
Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 27 061,52 грн (п.11 Договору).
Відповідно до п.12 Договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Пунктом 13 Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни нормативної грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п.27 Договору орендодавець має право в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства.
Земельна ділянка передається в оренду із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки - під виробничими будівлями та спорудами та для їх обслуговування (п.п.16, 17 Договору).
У відповідності до п.19 Договору підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення Ужгородської міської ради від 09.11.2015 № 1882. Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.
Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п.22 Договору).
У п.30 Договору сторонами погоджено обов'язки орендаря, серед яких: у разі неповернення земельної ділянки в зазначений термін, здійснити плату за фактичне користування земельною ділянкою у розмірах, визначених цим договором.
Відповідно до п.40 Договору останній набирає чинності після підписання сторонами та проведення державної реєстрації права оренди землі.
Рішенням Ужгородської міської ради № 1517 від 18 квітня 2019 року Товариству з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словацьке підприємство "Фем-інвест" відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:60:001:0173 площею 1,3474 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді по вул. Гранітній, 14, у зв'язку з наявною заборгованістю по орендній платі та порушеннями умов договору оренди. Вказане рішення є чинним та відповідачем не оскаржувалося.
Після закінчення строку дії договору позивач неодноразово звертався до відповідача з листами-вимогами, зокрема, щодо повернення спірної земельної ділянки в комунальну власність за актом її приймання-передачі (вимога про повернення об'єкта оренди № 401138 від 10.05.2019, претензії про погашення заборгованості та повернення об'єкта оренди № 32.01-13/56 від 29.04.2021, № 32.01-13/182 від 06.10.2021 та № 30.01-13/174 від 08.06.2022, надіслані на офіційну юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словацьке підприємство «Фем-інвест»: вул. Гранітна, 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000).
Однак, орендар об'єкт оренди (земельну ділянку) позивачу не повернув, що ним (орендарем) не заперечується, та продовжує користуватися такою, посилаючись на те, що на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:60:001:0173 знаходиться нерухоме майно, що належить йому на праві власності.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 401870562 від 01.11.2024 ТОВ «Фем-інвест» є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Гранітна, 14.
У зв'язку з неповерненням об'єкта оренди, позивачем нараховано відповідачу неустойку на підставі ч.2 ст.785 ЦК України за період: з червня 2023 року по грудень 2024 року в сумі 1 090 037,98 грн, стягнення якої є предметом позову у цій справі.
У відповідності з вимогами ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як зазначалося вище, судом першої інстанції за клопотанням відповідача зменшено розмір неустойки на 50%, з чим не погодився позивач та звернувся до апеляційного суду з відповідною апеляційною скаргою.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
В силу ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч.ч.1, 9 ст.93 ЗК України).
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (ст.31 ЗУ «Про оренду землі»).
Згідно з ст.34 ЗУ «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (ч.1 ст.546 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
За висновками Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду постанові від 16 серпня 2024 року у справі № 910/14706/22 неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Так, завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Разом з цим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
При вирішенні питання щодо зменшення розміру неустойки на 50%, місцевий господарський суд врахував: доводи, наведені відповідачем у письмових поясненнях щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, з огляду на те, що позивач не зазнав жодних збитків чи втрат від прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору (у тому числі з урахуванням таких обставин, як знаходження нерухомого майна відповідача за земельній ділянці).
Відтак, суд виснував, що неустойка в сумі 545 018,99 грн (50% від заявленої до стягнення суми) цілком справедливо відіграє свою компенсаторну та превентивну функцію як засіб цивільно-правової відповідальності у цій справі і такий розмір неустойки враховує усі обставини справи та досліджені судом докази у справі.
Наведене, на думку суду, у спірному випадку свідчитиме про дотримання принципів рівності сторін, справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не вбачає в діях місцевого господарського суду щодо зменшення неустойки будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права. Слід зазначити, що позивачем не надано до суду першої інстанції будь-яких доказів понесення ним збитків та розрахунку розміру таких, у зв'язку з порушенням відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди, водночас у додаткових поясненнях на клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки позивачем зазначалося лише про недоведення відповідачем виняткових обставин для такого зменшення.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи положення частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на встановлені судом обставини у цій справі (зокрема, розміщення на земельній ділянці нерухомого майна відповідача; неподання суду першої інстанції доказів понесення позивачем збитків), колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду щодо зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки на 50%.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 липня 2025 року у справі № 907/52/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради - без задоволення.
Матеріали справи № 907/52/25 повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 20 лютого 2026 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Панова І.Ю.