Номер провадження: 22-ц/813/3249/26
Справа № 523/15869/25
Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.
Доповідач Комлева О. С.
10.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко Юрій Валерійович на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року, постановленого під головуванням судді Малиновського О.М., присяжних: Колесникова В.А., Кременюка Ю.Ю., повний текст рішення складений 13 листопада 2025 року, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Пересипського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оголошення особи померлою, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про оголошення особи померлою, в якій просила:
- оголосити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій поблизу населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області, під час захисту Батьківщини - померлим;
- днем оголошення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померлим вважати день набрання законної сили рішенням суду, місцем смерті вважати населений пункт Торецьк Бахмутського району Донецької області.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що вона з 30.09.2022 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . 10.01.2024 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації та з 30.04.2024 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Втім, у серпні 2024 року вона отримала сповіщення про зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 отримане з ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За результатами службового розслідування встановлено, що 04.08.2024 року о 19.35 годині в районі пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області, військові формування російської федерації здійснили скид боєприпасу з безпілотного літального апарату по позиції де перебував солдат ОСОБА_2 . Після вибуху боєприпасу солдат ОСОБА_2 отримав поранення несумісні з життям. Через інтенсивність обстрілів спроби евакуювати тіло ОСОБА_2 було безуспішним.
За фактом зникнення безвісти відкрито кримінальне провадження, а ОСОБА_2 внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Інформації щодо можливого перебування його в полоні не надходило.
Оскільки, тіло ОСОБА_2 досі не знайдено, заявниця позбавлена можливості отримати медичний документ для здійснення реєстрації смерті та відповідно отримати свідоцтво про смерть, тоді як реєстрація смерті можлива на підставі рішення суду про оголошення особи померлою.
З урахуванням викладених обставин заявниця просила оголосити його померлим на підставі ч. 2 ст. 46 ЦК України.
Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про оголошення особи померлою.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко Ю.В.звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що чоловік заявниці продовжує перебувати в статусі особи зниклої безвісти за особливих обставин при одночасній наявності переконливої інформації, яка надає підстави вважати його таким, що загинув під час захисту Батьківщини.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 10 лютого 2026 року учасники справине з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 88, 89, 89зв.б., 90, 90зв.б., 91).
До суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Крамаренко Ю.В. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 92-94).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30.09.2022 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, актовий запис № 1351, складений Суворовським відділом ДРАЦС у м. Одесі.
10.01.2024 року ОСОБА_2 під час мобілізації призваний на військову службу, яку з 30.04.2024 року походив в особовому складі військової частини НОМЕР_1 .
У серпні 2024 року заявниця отримала від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що її чоловік - солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрілець-снайпер 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , призваний до лав Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_4 10 січня 2024 року, безвісти зник 04 серпня 2024 року під час скиду з FPV-дрона, виконуючи бойове завдання в ході бойових дій з відбиття збройної агресії російської федерації у районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області.
Згідно з актом, відповідно до рапорту командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 від 07 серпня 2024 року № 3766кп, 04.08.2024 року о 19 годині 35 хвилин військові формування російської федерації здійснили скид боєприпасу з безпілотного літального апарату по позиції «Нісан» 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , де перебував стрілець-снайпер 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 , поблизу населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області. Після вибуху боєприпасу солдат ОСОБА_2 отримав поранення несумісні з життям. Через інтенсивність обстрілів збройними формуваннями російської федерації спроби евакуювати тіло були безуспішні. На даний час евакуація неможлива.
Актом службового розслідування також зазначено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.07.2024 року № 215 солдат ОСОБА_2 , стрілець-снайпер 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 28.07.2024року прибув в район виконання завдань у складі оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_5 » з метою забезпечення національної безпеки і оборони України.
Відповідно до попереднього бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 29 липня 2024 року № 59 та бойового розпорядження командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 від 29 липня 2024 року № 25 стрілець-снайпер 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 виконував бойове завдання з оборони опорного ротного пункту в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області.
Згідно з поясненням командира 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , близько 20 години 00 хвилин 04 серпня 2024 року він дізнався про те, що стрілець-снайпер 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області потрапив під атаку ворожого ОСОБА_3 -дрону, внаслідок чого отримав поранення несумісні з життям. Були розпочаті заходи по евакуюванню, однак через інтенсивні обстріли вони не дали результату.
Інформації щодо місця перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як за місцем його проживання, так й несення військової служби немає, також відсутні відомості про його перебування у полоні.
07.08.2024 року за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження №12024141360002395.
28.08.2024 року відомості про ОСОБА_2 внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Інформація щодо можливого перебування в полоні стрільця-снайпера 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 відсутня.
Судом зазначено, що на теперішній час тіло ОСОБА_2 не знайдено, родина загиблого позбавлена можливості отримати медичний документ для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та отримати свідоцтво про смерть.
Факт, який просить встановити заявниця, потрібен їй для реєстрації факту смерті чоловіка та отримання свідоцтва про смерть, у подальшому для реалізації права на прийняття спадщини та інших прав, передбачених чинним законодавством України, у випадку загибелі військовослужбовця під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_1 ,суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для оголошення ОСОБА_2 померлим до спливу строків, вказаних у частині другій статті 46 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
За нормами ч. 2 ст. 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК) України).
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписи частини другої статті 46 ЦК України пов'язують оголошення фізичної особи померлою у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв'язку з воєнним станом як таким.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).
За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (станом на час виникнення правовідносин у цій справі):
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
- бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);
- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;
- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Відповідно бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії). Тому воєнні дії, які законодавець згадує у частині другій статті 46 ЦК України, не обмежуються лише бойовими діями.
Збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт) (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України»).
Законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан».
Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов'язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.
Шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв'язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.
Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
У цьому Наказі зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.
Обчислення шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій - правовій визначеності.
У частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України.
Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв'язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об'єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.
Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв'язок з різних причин, пов'язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з'ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.
Суд, з урахуванням конкретних обставин справи може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22).
У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв'язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.
Судом, у відповідності до наданих доказів вірно встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрілець-снайпер 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , 04.08.2024 року виконував бойове завдання у районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області, де і зник безвісти.
За Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 року № 309, який діяв на момент виконання бойового завдання 04.08.2024 року на вказаній території велися активні бойові дії.
За Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, на час звернення заявниці до суду з заявою, та на теперішній час на вказаній території ведуться активні бойові дії.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обставини справи не дають підстав припускати смерть ОСОБА_2 в певний час і за певних обставин, тому відсутні підстави для оголошення його померлим до спливу строків, вказаних у частині другій статті 46 ЦК України.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені заяви, оскільки ОСОБА_1 передчасно звернулася до суду з заявою про оголошення особи померлою.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко Ю.В. про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що чоловік заявниці продовжує перебувати в статусі особи зниклої безвісти за особливих обставин при одночасній наявності переконливої інформації, яка надає підстави вважати його таким, що загинув під час захисту Батьківщини, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вказані доводи спростовуються встановленими обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко Юрій Валерійович - залишити без задоволення.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19 лютого 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда