19 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/30389/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025, (суддя суду першої інстанції Ремез К.О.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/30389/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про стягнення коштів,
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про стягнення коштів.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм процесуального права просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Державна казначейська служба України не приймає до виконання виконавчі документи щодо виконання рішень зобов'язального характеру. Так, Казначейство не приймає до виконання виконавчі документи, в яких зазначено «нарахувати та зобов'язати виплатити» оскільки немає конкретної суми до стягнення. Отже, необхідно йти шляхом або зміни порядку виконання судового рішення або звертатись до суду з новим позовом про стягнення сум з ДСА України. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірні відносини стосуються виконання судових рішень, оскільки позивачем було заявлено абсолютно нову вимогу - стягнення коштів суддівської винагороди, а також вимога про стягнення 3% річних, яка не вирішувалась судами.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України та просив суд: стягнути з Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) на користь судді Шевченківського районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану, але невиплачену суддівську винагороду у розмірі 1 126 702, 58 (один мільйон сто двадцять шість тисяч сімсот дві гривні), 58 коп., з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, шляхом безспірного списання за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень суддів і працівників апаратів суддів" головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що судовими рішеннями, які набрали законної сили визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати на користь позивача суддівської винагороди за 2020-2024 роки у розмірі, виходячи з прожиткового мінімуму на відповідні календарні роки. Рішення судів набрали законної сили, видані виконавчі листи. Під час примусового виконання судових рішень на підставі листів ДСА позивач дізнався, що заборгованість по виконанню вказаних рішень становить 1 126 702.58 грн. Однак, ці кошти не виплачені позивачу, чим порушено його права та законні інтереси. Позивач, із посиланням на правовий висновок ВС в постанові від 27.02.2025 в справі № 400/5760/24 вказує, що єдиним належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення вказаних сум з ДСА на його користь, а також стягнення 3% річних.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 суд відмовив у відкритті провадження у справі, з огляду на те, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення суддівської винагороди у розмірі 1 26 702.58 грн суд зазначає таке.
Судом на підставі Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 в адміністративній справі № 160/24681/24 визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102, 00 грн. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, у вигляді базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року 2270, 00 грн., на 01 січня 2022 року 2 481, 00 грн., на 01 січня 2023 року 2 684, 00 грн., на 01 січня 2024 року 3 028, 00 грн. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно.
Рішення набрало законної сили 13.02.2025.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 відмовлено позивачу в задоволенні заяви про зміну порядку та способу виконання судового рішення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102, 00 грн. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, у вигляді базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року 3 028, 00 грн. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу, регіонального коефіцієнту 1,2, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно.
Рішення набрало законної сили 22.05.2025.
Позивач зазначає, що вказані судові рішення звернуті до примусового виконання, однак у строк встановлений законом кошти на користь позивача так і не виплачені.
Позивач вважає, що у зв'язку з тим, що судові рішення не виконані, єдиним та належним способом відновлення порушеного права, є саме стягнення з ДСА України невиплаченої суддівської винагороди.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно частини 1 статті 5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Окрім того, за результатами розгляду адміністративної справи, в разі задоволення позову, суд приймає рішення про захист порушеного права чи інтересу особи у спосіб, що передбачений статтями 5, 245 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що спір з приводу права позивача на отримання суддівської винагороди на суму 1 126 702.58 грн вже вирішений судовими рішеннями, права позивача відновлені у спосіб визначений ст. 5 КАС України, а саме: на відповідачів (ТУ ДСА та ДСА) покладений обов'язок здійснити нарахування та виплату коштів.
Наразі триває виконання цих рішень.
Водночас, позивач просить стягнути нараховану, але невиплачену суддівську винагороду у розмірі 1 126 702, 58 (один мільйон сто двадцять шість тисяч сімсот дві гривні), 58 коп., з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, шляхом безспірного списання за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень суддів і працівників апаратів суддів" головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Однак, колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Суд враховує правові позиції Верховного Суду, а саме: Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/7983/21, аналізуючи положення статті 129-1 Конституції України у взаємозв'язку із статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Подібний висновок також сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.02.2022 у справі № 520/3601/19, від 01.06.2022 у справі № 640/25836/20 та від 26.07.2023 у справі № 640/17504/19.
Таким чином, оскільки КАС України не передбачено можливості звернення особи з новим позовом до суду про стягнення коштів, з метою забезпечення виконання рішення суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, а також з огляду на те, що виконання судових рішень здійснюється в порядку встановленому ЗУ «Про виконавче провадження», а не шляхом постановлення нових судових рішень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДСА сум суддівської винагороди.
Відтак, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, в цій частині позовних вимог - відсутні.
Стосовно вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з ДСА 3% річних та інфляційних витрат, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Зазначений висновок сформульований, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 Цивільного кодексу України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Таким чином, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 Цивільного кодексу України та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18.
Спір у цій справі виник з причин невиконання рішення в частині зобов'язання виплатити позивачу суддівської винагороди.
Отже позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є похідними від спору про визнання протиправними дій та зобов'язання виплати суддівської винагорди. Тобто, у цьому випадку такі вимоги пов'язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, водночас, такі вимоги можуть бути заявлені позивачем окремо в новій позовній заяві і така заява підлягає розгляду адміністративним судом.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.03.2024 в адміністративній справі № 440/85/21.
Однак, суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув, внаслідок чого безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі в частині вимоги позивача про стягнення з ДСА 3% річних та інфляційних витрат.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 слід скасувати в частині вимог до ДСА про стягнення 3% річних та інфляційних витрат та направити справу в цій частині на продовження розгляду, в іншій частині ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 320, 321, 325, КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 скасувати в частині відмови у відкритті провадження у справі в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат, справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В іншій частині ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя Н.І. Малиш