18 лютого 2026 р.Справа № 520/26643/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.12.25 по справі № 520/26643/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління ДПС у Харківській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДПС у Харківській області від 07.03.2025 № 0020751-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 рік на суму 16 560,00 грн;
- вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.03.2025 № 0020751-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 року у частині визначення податкового зобов'язання на суму 14 904 грн (чотирнадцять тисяч дев'ятсот чотири гривні 00 копійок).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 090,08 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 р. та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачем на апеляційну скаргу подано відзив, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, вона просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває нежитлова будівля літ. «МЗ-2» загальною площею 552,0 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку належить позивачу у частці 1/2, що становить 276,00 кв. м.
Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме податкове повідомлення-рішення від 07.03.2025 № 0020751-2405-2030-UA63120270000028556, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 рік у сумі 16560,00 грн.
При формуванні зазначеного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом застосовано ставку податку у розмірі 1 відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої на початок звітного періоду, відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17.
Не погоджуючись із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з вимогою про його скасування.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.03.2025 № 0020751-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 року у частині визначення податкового зобов'язання на суму 14 904 грн , оскільки у відповідача були відсутні підстави для незастосування пільги до будівлі площею до 552,00 кв.м., за ставкою 0,1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України).
Статтею 8 Податкового кодексу України (в подальшому - ПК України) встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Згідно із п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 ПК України, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи, зокрема, база оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно із ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 261 ПК України).
Згідно із пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 №542/17 зі змінами та доповненнями та яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Колегія суддів звертає увагу, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №822/2624/16.
Судом встановлено, що нежитлова будівля літ. «МЗ-2» загальною площею 552,0 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності у частці 1/2, що становить 276,00 кв. м, з 28.12.2018, що підтверджується договором дарування частки та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до наявного у матеріалах справи технічного паспорта нежитлова будівля літ. «МЗ-2» є виробничим будинком та складається з приміщень з функціональним призначенням: цех, кабінети та допоміжні приміщення.
Колегія суддів зазначає, що нежитлова будівля літ. «МЗ-2» загальною площею 552,0 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за своїм функціональним призначенням не є готелем, офісом, торговельним приміщенням чи будівлею для публічних виступів, а є виробничим будинком, у зв'язку з чим підпадає під дію пункту 5 додатку 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», а тому до такого об'єкта нерухомості має застосовуватись ставка податку у розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.
Колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо підтипу та цільового призначення нежитлової будівлі як на підставу для покладення на платника податку обов'язку вчиняти додаткові дії з метою забезпечення такої інформації для цілей оподаткування не узгоджується з приписами статті 266 Податкового кодексу України. Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або оригіналів документів платника податку, а згідно з пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України обов'язок щодо подання таких відомостей покладено на органи державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України надає платнику податку право, а не обов'язок, звернутися до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних. Податковим кодексом України не передбачено обов'язку платника податку самостійно забезпечувати наявність у державних реєстрах відомостей про класифікацію об'єктів нерухомості для визначення ставки податку.
Як вбачається з матеріалів справи, при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом застосовано ставку податку у розмірі 1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, визначену відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України та рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17, без урахування функціонального призначення нежитлової будівлі.
При цьому базу оподаткування відповідачем обчислено виключно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких відсутні відомості щодо підтипу та цільового призначення об'єкта.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у розпорядженні відповідача були будь-які належні відомості, які б підтверджували віднесення нежитлової будівлі позивача до будівель готельних, офісних, торговельних або будівель для публічних виступів.
Крім того, судовим розглядом встановлено, що нежитлова будівля літ. «МЗ-2», розташована за адресою: м. Харків, вул. Польова, буд. 67, за своїм функціональним призначенням не належить до готельних, офісних, торговельних будівель чи будівель для публічних виступів, а відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного.
Так, на 1 січня 2021 року мінімальна заробітна плата становила - 6 000,00 грн, отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлової будівлі позивача у 2021 році становила - 6,00 грн (0,1 % х 6 000,00 грн).
Розрахунок за нежитлову будівлю літ. «М3-2», загальною площею 552,0 кв. м., мав би становити 276,00 * 6,00 = 1 656,00 грн., де 276,00 - розмір частки у праві спільної власності (кв. м.), 6,00 - ставка податку у 2021 році (6 000,00 грн. х 0,1%).
З аналізу вищенаведеного вбачається, що у податковому повідомленні-рішенні від 07.03.2025 року № 0020751-2405- 2030-UA63120270000028556 визначене податкове зобов'язання у сумі 16 560,00 грн завищеним на 14 904,00 грн, а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.03.2025 № 0020751-2405-2030-UA63120270000028556 за 2021 рік є правомірним у частині визначення податкового зобов'язання у сумі 1656,00 грн, а не у сумі 16560,00 грн, як визначив відповідач.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до зазначеного об'єкта нежитлової нерухомості підлягає застосуванню ставка податку у розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2021 року, а застосування відповідачем ставки податку у розмірі 1 відсотка є необґрунтованим, а тому зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним у частині визначення податкового зобов'язання на суму 14 904,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормавтиних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі № 520/26643/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 19.02.2026 року