19 лютого 2026 року справа №200/378/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 р. у справі № 200/378/25 (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якій просив:
-визнати протиправними дії відповідача, ГУ ПФУ в Донецькій області, щодо припинення нарахування щомісячної страхової виплати позивачу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 червня 2014 року.
-зобов'язати відповідача, ГУ ПФУ в Донецькій області, відновити нарахування та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам позивачу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виникла за період з 01 червня 2014 року по даний час.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року позов задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення ОСОБА_1 нарахування щомісячної страхової виплати з 01.12.2015 та припинення виплати щомісячних страхових виплат з 01.07.2014.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити ОСОБА_1 нарахування з 01.12.2015 та поновити виплату щомісячних страхових виплат з 01.07.2014.
В іншій частині позову відмовив.
Рішення суду у межах суми страхових виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, ЄДРПОУ 13486010) на користь державного бюджету судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що позивачу з 01.07.2014 Куйбишевське відділення Фонду припинило здійснення виплати нарахованих сум щомісячних страхових виплат у зв'язку з тим, що Держказначейство України не здійснювало свої повноваження на території м. Донецьк через окупацію міста згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07.11.2014 № 1085-р.
У зв'язку з відсутністю інформації щодо перебування ОСОБА_1 на підконтрольній українській владі території, на виконання рішення Адміністративної комісії ВД ФССНВУ (протокол від 11.11.2015 № 71/2015) нарахування щомісячних страхових виплат потерпілому було припинено з 01.12.2015.
Згідно з додатком 29.1 «Розшифровка інших поточних зобов'язань по розрахункам з депонентами по виплатах потерпілим станом на 01.04.2023» до передавального акту, укладеного між Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області і Пенсійним фондом України та інформацією АС «Реєстр потерпілих» сума нарахованих, але не виплачених ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2014 по 30.11.2015 становить 31 642,63 грн.
За період з 01.12.2015 по теперішній час позивач за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не звертався, виплати не нараховувались.
Заборгованість перед потерпілим за зазначений період відсутня. Згідно актів прийому-передачі паперова справа ОСОБА_1 або окремі документи з неї до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не передавались.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 3.8 розділу ІІІ Порядку № 27).
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських території, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду (пункт 3.9 розділу ІІІ Порядку № 27).
Відповідно до підпункту 6 частини 1 статті 46 Закону №1105 страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються в інших випадках, передбачених законодавством.
Тобто, законодавством передбачені також інші випадки припинення страхових виплат.
Суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять доказів перебування позивача на обліку та отримання щомісячних страхових виплат у відділенні Фонду на підконтрольній українській владі території після 01.12.2015.
Ані довідки ВПО від 09.08.2017 №0000292613, на яку посилається представник позивача у позові, ані довідки ВПО від 29.03.2018 № 00000503602/24091, про яку йдеться у тексті оскаржуваного рішення, в матеріалах справи не міститься.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зазначає, що порядок дій територіальних органів Пенсійного фонду України при розгляді та вирішенні продовження щомісячних страхових виплат здійснюється на підставі поданої заяви встановленої форми та виключно у способи визначений статтями 37-38 Закону № 1105 та конкретизований нормами Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальних страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 4-1 від 26.01.2024 (далі - Порядок № 4-1).
Суд першої інстанції не врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» визначено, що продовження, зокрема, соціальних послуг внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (зі змінами).
Після 01.12.2015 позивач не перемістився в населенні пункти України, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, тому підстав для поновлення щомісячних страхових виплат позивачу немає. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області належним чином.
Отже, орган Фонду діяв виключно в межах, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством України, тому протиправність в діях органу Фонду та вина в неотриманні позивачем сум страхових виплат відсутня.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач, є інвалідом 3 групи безстроково, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії МСЕ №067333.
Згідно відомостей довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2018 №00000503602/24091 позивач, що згідно з паспортом зареєстрований у м. Донецьк, переміщений та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
01.04.2024 до ГУ ПФУ в Донецькій області направлено адвокатський запит щодо надання правової допомоги ОСОБА_1 .
Листом від 15.11.2024 № 31179-28244/Т-02/8-0500/24 Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач у справі) повідомив представника позивача, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні як отримувач щомісячних страхових виплат не перебуває.
ОСОБА_1 перебував на обліку у відділені виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Куйбишевському районі м. Донецька.
З червня 2014 року м. Донецьк знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з Переліком населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р.
За продовженням щомісячних страхових виплат до будь-якого відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, як внутрішньо переміщена особа не звертався, паперова справа знаходиться на тимчасово окупованій території, отже відповідне рішення про призупинення щомісячних страхових виплат в Головному управлінні відсутнє.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 р. № 2620- ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
З 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, до Головного управління Пенсійного Фонду України.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), в редакції на час виникнення спірних правовідносин - припинення виплати, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції на час виникнення спірних правовідносин - припинення виплати страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV в редакції на час виникнення спірних правовідносин - припинення виплати визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV в редакції на час виникнення спірних правовідносин - припинення виплати).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV в редакції на час виникнення спірних правовідносин - припинення виплати виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» .
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV в редакції на час виникнення спірних правовідносин - припинення виплати, регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною 1 статті 41 Закону № 1105-XIV в редакції на час звернення представника з заявою визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Згідно з частинами 4, 7 статті 41 Закону № 1105-XIV в редакції на час звернення представника з заявою страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
За пунктом 1 частини 1 статті 6 Закону, уповноважений орган управління та його територіальні органи мають право: отримувати інформацію шляхом електронної інформаційної взаємодії з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, електронної системи охорони здоров'я, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Єдиної державної електронної бази з питань освіти, Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, інформаційно-аналітичної платформи електронної верифікації та моніторингу, централізованого банку даних з проблем інвалідності з метою забезпечення виконання покладених на нього завдань відповідно до законодавства України.
Отримання інформації шляхом електронної інформаційної взаємодії з Єдиного державного демографічного реєстру та інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, здійснюється з використанням єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.
Частиною 1 та 2 статті 40 Закону № 1105-XIV в редакції на час звернення представника з заявою регламентовано, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Якщо на утриманні потерпілого перебувають члени сім'ї, які проживають на території України, виплати у випадках, передбачених пунктами 1 і 5 цієї статті, не припиняються, а лише зменшуються на суму, що не перевищує 25 відсотків усієї суми виплат.
Отже, вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 9 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що припинення виплати страхових виплат відбулось у зв'язку з проживанням позивача на непідконтрольній території та відсутності звернення позивача про поновлення страхових виплат.
Водночас, статтею 46 Закону №1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат (нарахування та виплату) з зазначених підстав.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Відповідачем щомісячні грошові суми за спірний період не виплачені позивачеві з посиланням на не звернення останнього з заявою щодо поновлення виплати в цей період. Разом з цим, спірним є питання правомірності припинення виплат. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за попередній період.
Порядки на які посилається відповідач не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 р № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
Отже, суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 у справі № 640/18720/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав, що спростовує посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об'єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов протиУкраїни», № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09, пункт 93).
З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 р. у справі № 200/378/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 р. у справі № 200/378/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 19 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
Т.Г. Гаврищук