Справа № 163/1612/24
Провадження № 1-кп/163/39/26
17 лютого 2026 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області кримінальне провадження №12024035560000018 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Ріпки Ріпкинського району Чернігівської області, що зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, менеджера з маркетингу відділу Енгельхард у ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », одруженого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
ОСОБА_4 близько 15:50 години 28 січня 2024 року під час проходження прикордонного контролю в пункті пропуску для міжнародного залізничного сполучення " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", що по АДРЕСА_2 умисно, з метою незаконного перетину державного кордону України, в порушення Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" як підставу перетину кордону надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_4 завідомо підроблені документи на своє ім'я, а саме: тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_1 від 29 травня 2023 року, форма якого встановлена наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 №610 від 21 листопада 2017 року, з недостовірними відомостями про визнання його непридатним до військової служби, завірене відтисками гербової печатки « ІНФОРМАЦІЯ_6 * Код НОМЕР_2 » та штампів «абз. ч. ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову під час мобілізації», «ВЗЯТО на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 » та довідку військово-лікарської комісії №41/4520 від 29 травня 2023 року, форма якої встановлена наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 №402 від 14 серпня 2008 року із внесеними недостовірними відомостями про визнання його непридатним до військової служби, завірену відтисками печаток « ІНФОРМАЦІЯ_6 * Код НОМЕР_2 », «Лікар ОСОБА_6 », з підробленими підписами начальника, голови та секретаря ВЛК, які відповідною установою не видавались та не посвідчувались.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні вину за інкримінованим обвинуваченням не визнав і показав, що кордон України по зазначених документах перетинав декілька разів. Ці документи отримав офіційно у ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Попри такі показання обвинуваченого ОСОБА_4 , його винуватість у вчиненні встановленого судом кримінального правопорушення за ч.4 ст.358 КК України доведена наданими в судовому засіданні стороною обвинувачення доказами, із дослідження та аналізу яких встановлено таке.
Згідно внесених 29 січня 2024 року відомостей в ЄРДР за ознаками ч.4 ст.358 КК України ОСОБА_4 близько 15:50 години 28 січня 2024 року під час проходження прикордонного контролю в МЗПП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » надав працівнику прикордонної служби тимчасове посвідчення військовозобов'язаного та довідку ВЛК, видані ІНФОРМАЦІЯ_7 з ознаками підробки.
Під час проходження прикордонного контролю встановлено ознаки повної підробки поданої ОСОБА_4 довідки ВЛК, через що інспектором прикордонної служби зроблено заяву на здійснення поглибленої перевірки документа.
Відповідно до висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки документа від 28 січня 2024 року надана ОСОБА_4 до прикордонного контролю довідка ВЛК не дійсна та не належить ОСОБА_4 .
Зазначене слугувало підставою для повідомлення працівником прикордонної служби на службу « НОМЕР_3 » та виїзду на місце події слідчо-оперативної групи.
З протоколу огляду місця події від 28 січня 2024 року встановлено, що в службовому приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_9 в МЗПП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » виявлено і вилучено:
- тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_1 від 29 травня 2023 року, видане ІНФОРМАЦІЯ_10 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;
- довідку військово-лікарської комісії №41/4520 від 29 травня 2023 року, видану ІНФОРМАЦІЯ_10 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 .
Відповідно до висновку експерта ІНФОРМАЦІЯ_12 від 01 лютого 2024 року № СЕ-19/103-24/1345-ДД відбитки гербової печатки « ІНФОРМАЦІЯ_13 Код НОМЕР_2 », відбитки штампів «ВЗЯТО на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 », «абз.__ч.__ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову під час мобілізації» в тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного серії НОМЕР_1 від 29 травня 2023 року нанесені в результаті безпосереднього контакту кліше гербової печатки, штампів з документом. Відбиток гербової печатки « ІНФОРМАЦІЯ_13 Код НОМЕР_2 », відбиток круглої печатки «Лікар ОСОБА_6 » в довідці військово-лікарської комісії №41/4520 від 29 травня 2023 року нанесені в результаті безпосереднього контакту кліше печаток з документом. Наявні на цьому посвідченні та довідці підписи виконані рукописним способом пишучим приладом барвником чорного кольору.
З протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 25 березня 2024 року вбачається, що слідчий на підставі ухвали слідчого судді Любомльського районного суду від 20 березня 2024 року про тимчасовий доступ до речей і документів отримав від ІНФОРМАЦІЯ_14 зразки круглої гербової печатки « ІНФОРМАЦІЯ_13 * Код НОМЕР_2 » та штампу «ВЗЯТО на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 ».
Експерт ОСОБА_7 у висновку № СЕ-19/103-24/1645-ДД від 16 лютого 2024 року зазначив, що відбитки гербової печатки ІНФОРМАЦІЯ_14 та штампу «ВЗЯТО на військовий облік» у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного серії НОМЕР_1 і довідці ВЛК №41/4520 від 29 травня 2023 року, виданих на ім'я ОСОБА_4 , нанесені не гербовою печаткою ІНФОРМАЦІЯ_14 та не штампом «ВЗЯТО на військовий облік» ІНФОРМАЦІЯ_14 , експериментальні зразки відбитків яких надані на дослідження в якості порівняльного матеріалу.
До аналогічних висновків і дійшов експерт ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_8 у своєму висновку № СЕ-19/103-24/5514-ДД від 09 травня 2024 року, що відбитки печатки та штампу на тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного і на довідці ВЛК ОСОБА_4 нанесені не печаткою та штампом ІНФОРМАЦІЯ_14 , зразки відбитків яких були вилучені 25 березня 2024 року.
У відповіді від 30 березня 2024 року №2930 ІНФОРМАЦІЯ_7 зазначив, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_15 не перебуває та для постановки на такий облік не звертався.
З інформації ІНФОРМАЦІЯ_16 від 19 лютого 2024 року №782 вбачається, що ОСОБА_4 відповідно до бази даних АІТС ЄДРВ « ІНФОРМАЦІЯ_17 » перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_18 .
Щодо клопотання захисника про визнання протоколу огляду місця події від 28 січня 2024 року та висновку поглибленої перевірки документа від 28 січня 2024 року недопустимими доказами, суд приходить до таких висновків.
Допитана в судовому засіданні як свідок начальник третьої групи ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_19 » ОСОБА_9 показала, що 28 січня 2024 року в МЗПП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » прибув потяг. В ході проходження прикордонного контролю ОСОБА_4 , виявила у останнього ознаки підробки тимчасового посвідчення військовозобов'язаного та довідки ВЛК. Для встановлення підробки документів було проведено поглиблену перевірку та офіцером ІНФОРМАЦІЯ_20 здійснено телефонний дзвінок до ІНФОРМАЦІЯ_14 . Дійсність документів підтверджена не була. В подальшому оформила висновок поглибленої перевірки документа від 28 січня 2024 року та рішення №562 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_4 .
Згідно із ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
З досліджених матеріалів кримінального провадження встановлено, що 28 січня 2024 року під час проходження прикордонного контролю у МЗПП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_4 надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_4 документи з ознаками підробки. У зв'язку з цим прикордонною службою проведено поглиблену перевірку документів, за результатами якої складено відповідний висновок та прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону, після чого повідомлено органи Національної поліції, які здійснили виїзд слідчо-оперативної групи та провели огляд місця події із вилученням зазначених документів.
Суд звертає увагу, що висновок поглибленої перевірки документа, складений посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_9 , не є процесуальним документом у розумінні КПК України та не виступає самостійним джерелом доказів у цьому кримінальному провадженні. Він лише фіксує службові дії прикордонного наряду, які передували внесенню відомостей до ЄРДР та виклику слідчо-оперативної групи. Фактичне вилучення документів здійснено саме під час проведення огляду місця події, що підтверджується змістом протоколу огляду від 28 січня 2024 року, в описовій частині якого детально зазначено виявлення та вилучення тимчасового посвідчення військовозобов'язаного та довідки ВЛК.
Доводи захисника про відсутність підпису ОСОБА_9 у висновку поглибленої перевірки не впливають на допустимість протоколу огляду місця події, оскільки зазначений висновок не є процесуальним джерелом доказів, на підставі якого суд встановлює винуватість особи, а відтак формальні недоліки його оформлення не можуть бути підставою для визнання недопустимими інших доказів, отриманих у передбаченому законом порядку.
Щодо відсутності підпису оперуповноваженого ОСОБА_10 у протоколі огляду місця події, суд зазначає, що сам по собі факт відсутності підпису одного з учасників не свідчить про істотне порушення вимог КПК України, якщо з матеріалів провадження вбачається, що огляд фактично проводився, його хід та результати зафіксовані належним чином, а стороною захисту не доведено, що така обставина призвела до обмеження прав обвинуваченого чи спотворення змісту зафіксованих відомостей.
Протокол огляду містить усі істотні відомості, передбачені ст.104 КПК України: дату, час, місце проведення слідчої дії, дані про осіб, які брали участь, опис виявлених та вилучених речей. Відомості викладені у протоколі узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_9 , іншими матеріалами провадження та подальшими експертними дослідженнями вилучених документів. Будь-яких даних про фальсифікацію протоколу або недостовірність відображених у ньому обставин стороною захисту суду не надано.
Таким чином, суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час проведення огляду місця події та вилучення документів, які б тягли визнання відповідних доказів недопустимими. Доводи захисника є формальними, не свідчать про порушення прав обвинуваченого та не спростовують належності й допустимості досліджених доказів.
З огляду на викладене, у задоволенні клопотання захисника про визнання доказів недопустимими слід відмовити.
Також, показання обвинуваченого ОСОБА_4 про отримання ним документів офіційно у ІНФОРМАЦІЯ_15 суд оцінює як спосіб захисту, спрямований на уникнення кримінальної відповідальності, з огляду на їх невідповідність сукупності досліджених у судовому засіданні доказів.
Такі твердження ОСОБА_4 повністю спростовуються дослідженими доказами, а його обізнаність про підробку тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, довідки ВЛК та свідоме, умисне їх використання 28 січня 2024 року під час проходження прикордонного контролю вочевидь доводиться тим, що на військовому обліку він перебуває у ІНФОРМАЦІЯ_21 , а ІНФОРМАЦІЯ_7 офіційно повідомив, що ОСОБА_4 на військовому обліку у цьому центрі не перебуває та з питання постановки на облік не звертався.
Перебування особи на військовому обліку є фактом, про який військовозобов'язаний обізнаний, оскільки він особисто проходить процедуру постановки на облік, отримує відповідні документи та перебуває у взаємодії з конкретним територіальним центром комплектування. Відтак ОСОБА_4 достеменно знав, у якому саме ТЦК та СП перебуває на обліку, та не міг обґрунтовано вважати, що документи нібито видані іншим територіальним центром є справжніми.
Зазначене свідчить про його обізнаність щодо невідповідності поданих документів дійсним обставинам та підтверджує наявність у його діях прямого умислу на використання завідомо підроблених документів.
Щодо доводів обвинуваченого про те, що він нібито раніше перетинав кордон за цими документами, суд зазначає, що навіть у разі такого факту це не свідчить про їх справжність, а лише може вказувати на те, що раніше ознаки підробки не були виявлені. Сам по собі факт можливого попереднього використання документів не спростовує встановленого експертними дослідженнями їх підробленого походження.
Отже, вищенаведеними доказами у своїй сукупності та взаємозв'язку достатньо і обґрунтовано доводиться винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у використанні завідомо підробленого документу, тобто у вчиненні передбаченого ч.4 ст.358 КК України кримінального правопорушення.
Крім цього, в зміненому обвинувальному акті ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи особою призовного віку, яка підлягає мобілізації та не має права перетину державного кордону України під час дії запровадженого воєнного стану, переслідуючи мету виїзду за межі території України, у невстановлені досудовим розслідуванням час, дати, місці вступив у змову із невстановленою досудовим розслідуванням особою, з якою невстановленим досудовим розслідуванням шляхом домовився про виготовлення на своє ім'я документів, які надають право безперешкодного перетину державного кордону України, а саме: тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, форма якого встановлена наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 № 610 від 21 листопада 2017 року та довідки військово-лікарської комісії, форма якої встановлена наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 №402 від 14 серпня 2008 року. З цією метою, діючи за попередньою змовою в групі осіб з невстановленою досудовим розслідуванням особою ОСОБА_4 надав невстановленій особі невстановленим шляхом свої персональній дані та власну фотокартку для подальшого використання при виготовленні підроблених документів. Невстановлена особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4 , використовуючи його персональні дані, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, за допомогою комп'ютерної техніки виготовила на ім'я ОСОБА_4 підроблені документи - тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_1 від 29 травня 2023 року, в яке вклеїла фотокартку останнього та внесла недостовірні відомості про визнання його непридатним до військової служби і нанесла відтиски печатки « ІНФОРМАЦІЯ_6 * Код НОМЕР_2 », штампів «абз. ч. ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову під час мобілізації», «ВЗЯТО на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 », підробивши підпис начальника вказаної установи та довідку військово-лікарської комісії №41/4520 від 29 травня 2023 року, в яку внесла недостовірні відомості про непридатність ОСОБА_4 до військової служби і нанесла відтиски печаток « ІНФОРМАЦІЯ_6 * Код НОМЕР_2 », «Лікар ОСОБА_6 », підробивши підписи голови та секретаря ВЛК. В подальшому невстановлена особа невстановленим досудовим розслідуванням шляхом передала ОСОБА_4 зазначені підроблені документи.
Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.3 ст.358 КК України як підроблення інших офіційних документів, які видаються і посвідчуються установами, які мають право видавати та посвідчувати такі документи, і які надають права та звільняють від обов'язків з метою їх використання підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
В цій частині обвинувачення суд дійшов такого висновку.
Стаття 91 КПК України визначає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно із ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Судом встановлено, що у цьому кримінальному провадженні відомості за ознаками ч.4 ст.358 КК України в ЄРДР внесені 29 січня 2024 року за №12024035560000018.
Постановою начальника Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури від 08 березня 2024 року зазначене кримінальне провадження об'єднано з кримінальним провадженням №12024030560000114 від 06 березня 2024 року за ознаками ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України, яке розслідувалось по факту пособництва ОСОБА_11 , тобто наданні засобів вчинення кримінального правопорушення іншим співучасникам, у підробленні тимчасового посвідчення військовозобов'язаного НОМЕР_1 від 29 травня 2023 року та довідки військово-лікарської комісії №41/4520 від 29 травня 2023 року, які видаються установою, яка має право видавати такі документи, і які надають права та звільняють від обов'язків, з метою використання його пособником, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
В судовому засіданні 21 жовтня 2025 року прокурор вручив обвинуваченому та його захиснику змінений обвинувальний акт, в якому дії ОСОБА_4 як пособника у вчиненні злочину виключені, а кваліфікація його діяння змінена з ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України на ч.3 ст.358 КК України.
В цей же час жодних доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, сторона обвинувачення суду не надала.
Згідно з положеннями ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Стаття 62 Конституції України визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Аналогічні за змістом положення також закріплені у ст.17 КПК України.
Зокрема, ч.2 ст.17 КПК України передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Доведення вини особи «поза розумним сумнівом» є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у "розумної (розсудливої) людини" не може лишатися "розумного сумніву", що обвинувачений винен.
Тобто, стандарт доведення "поза розумним сумнівом" означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний із елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 04.07.2018 у справі № 688/788/15-к). Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Необхідність дотримання судом вказаного стандарту також неодноразово була зафіксована в рішеннях Європейського суду з прав людини, наприклад в рішенні від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства", в якому ЄСПЛ зазначив, що докази вини особи повинні випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
В рішенні "Севтап Везнедароглу проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що ніхто не повинен піддаватися покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена поза розумним сумнівом.
З диспозиції ч.3 ст.358 КК України вбачається, що кримінально караним є саме підроблення офіційного документа, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто активні дії, спрямовані на виготовлення або внесення неправдивих відомостей до документа.
Із досліджених у судовому засіданні доказів беззаперечно встановлено факт використання ОСОБА_4 завідомо підроблених документів, що утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України. Разом із тим, жоден із наданих стороною обвинувачення доказів не підтверджує, що саме ОСОБА_4 здійснював підроблення зазначених документів, організовував їх виготовлення чи перебував у попередній змові з іншими особами з цією метою.
У зміненому обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_4 вступив у змову з невстановленою особою, надав їй свої персональні дані та фотокартку, після чого остання виготовила підроблені документи. Водночас такі твердження не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які показання свідків щодо домовленостей ОСОБА_4 з іншими особами; дані про листування, телефонні з'єднання, грошові перекази чи інші відомості, які б свідчили про замовлення ним виготовлення документів; висновки експертів, які б підтверджували виконання ОСОБА_4 рукописних записів чи підписів у спірних документах; інші фактичні дані, що безпосередньо вказували б на його участь у процесі виготовлення підроблених документів.
Сам по собі факт використання підроблених документів не є безумовним доказом їх підроблення саме особою, яка їх використала. Використання підробленого документа та його підроблення є самостійними складами кримінальних правопорушень, що потребують окремого доказування кожного з них.
Таким чином, сторона обвинувачення не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності та взаємозв'язку беззаперечно підтверджували вчинення ОСОБА_4 підроблення офіційних документів за попередньою змовою групою осіб.
За таких обставин та відповідно до загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, рівності перед законом та судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, суд дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_4 підлягає виправданню за пред'явленим йому обвинуваченням за ч.3 ст.358 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки зібраними стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні доказами не доведено наявність в його діях складу цього кримінального правопорушення.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за доведеним і встановленим під час судового розгляду обвинуваченням за ч.4 ст.358 КК України суд згідно з вимогами ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, обставини, що обтяжують покарання.
Вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком.
Обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутні.
Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Сам обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працевлаштований, за місцем роботи та проживання характеризуються з позитивної сторони.
Також суд враховує конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, у тому числі мету його вчинення обвинуваченим, яка є очевидною з огляду на ведення в Україні з 24 лютого 2022 року згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану та у зв'язку із цим запровадженими на законодавчому рівні обмеженнями щодо перетину державного кордону.
З огляду на вищенаведене у своїй сукупності, а також умисність дій обвинуваченого ОСОБА_4 на вчинення кримінального правопорушення, відсутність жодної пом'якшуючої покарання обставини, обрану стратегію захисту, яка безумовно виключає щире каяття винного у скоєному та намагання у будь-який спосіб уникнути відповідальності, суд дійшов висновку, що покарання обвинуваченому слід призначити в межах закону, за яким він притягується до кримінальної відповідальності, у виді обмеження волі.
Призначення менш суворого виду покарання у даному випадку буде недієвим та не забезпечить виправлення засудженого.
Крім цього, незважаючи на характеризуючі дані обвинуваченого, суд вважає неможливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання, а тому не вбачає підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Призначення обвинуваченому покарання у виді реального обмеження волі, на переконання суду, буде відповідати принципу індивідуалізації покарання і є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як ним, так і іншими особами.
Долю речових доказів належить вирішити згідно зі ст.100 КПК України.
На підставі ст.124 КПК України судові витрати на проведення експертиз слід покласти на обвинуваченого.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосовано, клопотання про застосування такого заходу не заявлено і суд не вбачає підстав для його застосування з власної ініціативи.
Керуючись ст.ст.373, 374, ч.15 ст.615 КПК України,
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, і призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з дня приведення цього вироку до виконання.
ОСОБА_4 у пред'явленому йому за ч.3 ст.358 КК України обвинуваченні визнати невинуватим за недоведеністю в його діянні складу злочину і по суду виправданим.
Речові докази:
- тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_1 та довідку військово-лікарської комісії №41/4520 від 29 травня 2023 року видані ІНФОРМАЦІЯ_7 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які зберігаються в матеріалах кримінального провадження №12024035560000018, - залишити у матеріалах цього провадження, скасувавши накладений ухвалою слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області від 30 січня 2024 року арешт;
- зразки круглої гербової печатки « ІНФОРМАЦІЯ_6 * Код НОМЕР_2 » та штампу «ВЗЯТО на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 » на 11 аркушах, оптичний носій інформації DVD-R диск, що зберігаються при матеріалах кримінального провадження №12024035560000018, - залишити у матеріалах цього провадження.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави 10 979 (десять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 84 копійки судових витрат на проведення трьох судових технічних експертиз документів.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення через Любомльський районний суд.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий : суддя ОСОБА_1