19 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/7108/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), яким просить суд:
1) здійснити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження;
2) визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №20 від 23.05.2024 року;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в радгоспі «Данилівський» з 24.02.1986 року по 15.04.2000 року;
4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 ;
5) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виплатити суми пенсії, належні ОСОБА_1 з 23.05.2024 року;
6) витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області розпорядження № 20 від 23.05.2024 року;
7) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
16 грудня 2024 року позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог та просить суд:
2) визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №34 від 25.09.2024 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду до прийнято розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.04.2024 року позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. Листом від 29.09.2024 року №0700-0306-8/59012, ОСОБА_1 повідомлено про припинення виплати пенсії. Зі стажу було вилучено періоди роботи без нарахування заробітної плати а також встановлено відсутність наказів на прийом та звільнення.
З даними діями відповідача позивач не погоджується, тому звернулася з даним позовом.
19 листопада 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
04 грудня 2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з метою своєчасного та якісного опрацювання електронних пенсійних справ, які призначаються в межах централізації, а також для недопущення переплат чи недоплат пенсійних коштів спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області проведено перевірку первинного призначення пенсії ОСОБА_1 за заявою №1747 від 24.04.2024 року. При призначенні пенсії позивача було враховано 32 роки 5 місяців 23 дні загального стажу, з яких стаж, набутий в Україні, становив 20 років 4 місяці 22 дні.
За результатами опрацювання акту перевірки №0700-1002-1/3942 від 07.08.2024 року щодо періоду роботи в радгоспі «Данилівський» (АКАТО «САД») здійснено перегляд розрахунку стажу в електронній пенсійній справі №072150009975. Під час перевірки встановлено, що за період роботи з 24.02.1986 по 15.04.2000 відсутні накази про прийняття та звільнення, а також відсутні дані про нарахування заробітної плати за 1989, 1992-2000 роки. У зв'язку з відсутністю первинних документів зазначений період роботи, на думку відповідача, неможливо підтвердити.
За наслідками перегляду розрахунку стажу встановлено, що стаж, набутий позивачем в Україні, зменшився до 13 років 4 місяців 8 днів, а загальний стаж з урахуванням періодів роботи у Чеській Республіці становить 25 років 5 місяців 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (необхідно 30 років). Відповідач зазначає, що записи у трудовій книжці НОМЕР_2 не підтверджені первинними документами, а виявлені недоліки є суттєвими, тому правові підстави для зарахування періоду роботи з 24.02.1986 по 15.04.2000 до страхового стажу відсутні.
05 грудня 2024 року надійшли матеріали електронної пенсійної справи позивача від ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 24.04.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду заяви їй було призначено пенсію та враховано 32 роки 5 місяців 23 дні страхового стажу. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області № 0700-0306-8/59012 від 24 вересня 2024 року її повідомлено про припинення виплати пенсії. У зазначеному листі вказано, що актом перевірки стажу роботи та заробітної плати в радгоспі «Данилівський» за період з 24.02.1986 року по 15.04.2000 року виявлено відсутність наказів про прийняття та звільнення, а також відсутність нарахування заробітної плати за 1989, 1992- 2000 роки.
У результаті перегляду стаж, набутий в Україні, було зменшено до 13 років 4 місяців 8 днів, а загальний стаж з урахуванням роботи у Чеській Республіці визначено у розмірі 25 років 5 місяців 9 днів. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу виплату пенсії припинено на підставі розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області № 20 від 23.05.2024 року. Водночас у трудовій книжці НОМЕР_3 містяться посилання на відповідні накази як підстави внесення записів; такі записи засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою, є послідовними, не містять виправлень і відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58.
Приймаючи рішення про припинення виплати пенсії, відповідач не зазначив, які саме документи, подані при призначенні пенсії, містили недостовірні відомості.
Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується, починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж обчислювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року в справі №580/4885/20.
У спірний період роботи позивача діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, що виконувалась на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку, підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Із записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 24.02.1986 р. вбачається, що:
Запис №1 від 24.02.1986 р. прийнята робочою садової бригади Золотарівського отряду на підставі наказу №8-н від 22.02.1986 р.;
Запис №2 від 15.04.2000 р. звільнена з роботи у зв'язку з реформуванням, на підставі наказу №4 від 15.04.2000р.
Вказані записи внесені акуратно без виправлень, містять посилання на накази на підставі яких вчинені, скріплені печаткою та підписом відповідальної особи. Недоліки трудової книжки відсутні.
Згідно службової записки щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 зазначено, що період роботи з квітня 1986 року по листопад 1989 року та вересень-грудень 1991 року у радгоспі «Данилівський» (АКАТО «Сад») згідно трудової книжки було направлено на зустрічну перевірку. Після надходження акту перевірки №0700-1002-1/3942 від 07.08.2024 року період роботи в радгоспі «Данилівський» (АКАТО «Сад») з 24.02.1986 р. по 15.04.2000 р., виявлено, що відсутні накази на прийом та звільнення, відсутнє нарахування заробітної плати за 1989, 1992-2000 роки.
Було вилучено із стажу періоди роботи, за які не було проведено нарахування заробітної плати з лютого за 1989, 1992-2000 роки.
Водночас, суд вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Відтак, суд приходить до висновку про протиправність не зарахування до страхового стажу роботи позивача періодів роботи за 1989, 1992-2000 роки. Отже, суд, на підставі наведених вище норм права, вважає, що вказаний період роботи позивача необхідно зарахувати до її страхового стажу.
Щодо позовної вимоги зарахувати період роботи з 24.02.1986 р. по 15.04.2000 р. у зв'язку з відсутністю наказів на прийом та звільнення позивача, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 року №1788-XII (далі за текстом Закон №1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (далі за текстом Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі №683/3705/16-а.
Як вже встановлено судом, серед іншого позивачу не зараховано до загального стажу періоди її роботи:
- з 24.02.1986 по 15.04.2000 рр., оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.93 року №58 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 «Про трудові книжки працівників» №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Як встановлено вище в рішенні з записів трудової книжки НОМЕР_2 від 24.02.1986 р., позивача, ОСОБА_1 , у спірний період працювала, зокрема:
Запис №1 від 24.02.1986 р. прийнята робочою садової бригади Золотарівського отряду на підставі наказу №8-н від 22.02.1986 р.;
Запис №2 від 15.04.2000 р. звільнена з роботи у зв'язку з реформуванням, на підставі наказу №4 від 15.04.2000р.
Вказані записи скріплені печаткою установи та засвідченні підписом уповноваженої особи.
Отже, з трудової книжки позивача прослідковується її трудова діяльність у спірний період у вищезазначеній установі.
Разом з тим, вказані записи також скріплені печаткою установи та засвідченні підписом уповноваженої особи. А також, трудова книжка містить посилання на накази, які відповідно, були підставами для прийому та звільнення позивача із займаної посади.
Отже, трудова книжка позивача містить записи щодо її трудової діяльності у спірний період. Вказані записи є чіткими, послідовними, не містять виправлень, засвідчені підписом відповідальної особи та скріплені печаткою.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірний періоді її роботи з підстав: - з 24.02.1989 по 15.04.2000 рр. через відсутність наказів про прийняття та звільнення, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідачами не надано.
Крім того, суд зазначає, що, відповідно до п. 2 ч. 1ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Однак, відповідачем не доведено факту недостовірності даних документів на підставі яких призначено пенсію позивачу, відтак, на думку суду, відповідач без законних підстав припинив виплату пенсії позивачу.
Таким чином, розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №34 від 25.09.2024 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 є протиправним, а тому його необхідно скасувати.
Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії є похідною від першої, а тому така підлягає задоволенню.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №34 від 25.09.2024 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в радгоспі «Данилівський» з 24.02.1986 року по 15.04.2000 року та відновити виплату пенсії з 23.05.2024 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець