Справа № 487/1147/26
Провадження № 1-кс/487/1091/26
16.02.2026 м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_6 у кримінальному проваджені № 62026080200000210 від 04.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 ,-
Слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 62026080200000210 від 04.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та покладенням на підозрюваного обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема не відлучатись із населенного пункту, місця служби, де вйськовослужбовець проходить військову службу, без дозволу слідчого, проурора або суду; повідомляти слідчого, проурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи (місця проходження служби); утриматися від спілкувння із свідками у даному кримінальному провадженні; прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на обґрунтованість підозри за ч. 5 ст. 407 КК України та наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, неможливість застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів. Так, на думку слідчого, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду, усвідомлюючи тяжкість покарання; самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показаннями інших осіб, у тому числі з іншими військовослужбовцями, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань з метою створення алібі; оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні військового злочину в умовах воєнного стану, що може свідчити про відсутність у останнього бажання підкорятися наказам командування та проходження подальшої служби в Збройний Силах України, існує ризик вчинення ним нових військових злочинів або продовжувати вчиняти інкрімінований злочин.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 підтримав, наполягав на його задоволенні, посилаючись на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, зазначивши, що дійсно залишив місце служби, оскільки у нього виникли проблеми зі здоров'ям, він підозрював у себе хворобу, наявність якої ставила під загрозу здоров'є інших військовслужбовців. Він планував звернутися до лікаря за місцем служби, але лікар був у відпустці, і тому залишив місце служби, 26 діб перебуваючи вдома і не повідомляючи про це нікого. 16.01.2026 його виявили та направили у наркологічне відділення психіатричної лікарні, де він перебував на лікуванні 14 днів. Зараз перебуває у військовій частині за місцем служби.
Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні клопотання слідчого, застосувати до підрзрюваного домашній арешт, врахувавши його стан здоров'я, участь у бойових діях, відсутність намірів переховуватися.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до такого висновку.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст. 177 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 183 КПК України встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 194 КПК України).
Так, судом встановлено, що другим слідчим відділом (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62026080200000210 від 04.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 29 серпня 2025 за № 246 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду кулеметника 3 відділення 4 стрілецького взводу стрілецької роти з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних цієї ж військової частини.
Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, з подальшим неодноразовим його продовженням та до теперішнього часу, відповідно до Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», почав діяти воєнний стан в Україні.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 2, 11, 16, 49, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно працювати над удосконаленням особистого стилю роботи, бути взірцем для особового складу відділення щодо виконання службових обов'язків, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Разом з цим, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військове кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце несення служби в м. Херсоні 19 грудня 2025 року, після чого до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у АДРЕСА_1 не з'являвся, про поважні причини відсутності на службі командування військової частини НОМЕР_1 не повідомляв.
16.01.2026 особовим складом ВЧ НОМЕР_1 місце знаходження солдата ОСОБА_5 було встановлено, та останній був повернутий до пункту тимчасової дислокації стрілецької роти з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 .
Таким чином, у період з 19.12.2025 по 15.01.2026 солдат ОСОБА_5 без поважних причин обов'язки військової служби не виконував, до військової частини безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, та за час відсутності на службі не вживав жодних заходів для з'явлення до місця служби у м. Херсоні, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього. При цьому, солдат ОСОБА_5 документів, підтверджуючих поважність та законність відсутності на військової службі, командуванню військової частини не надав.
12.02.2026 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, а саме: у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
При цьому слід зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Наявні докази, які містяться в матеріалах клопотання по кримінальному провадженню, свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_5 , це, зокрема, дані повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 від 23.01.2026 № 3/56/2-300-2026; матеріалів службового розслідування за фактом самовільного залишення пункту тимчасової дислокації стрілецької роти (з КЕОП) кулеметником 3-го відділення 4-го стрілецького взводу стрілецької роти (КЕОП) військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_5 ; протоколів допиту свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Слідчий суддя вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Злочин за ч. 5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, та за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Таким чином, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_5 у разі доведеності його вини, слідчий суддя переконаний, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, існує і є обґрунтованим.
Існує також ризик впливу підозрюваного на свідків у даному кримінальному провадженні, з якими він проходить службу, ОСОБА_5 може надавати поради стосовно надання потрібних йому показань, схиляти свідків до дачі неправдивих показань.
Крім того, слідчий суддя вважає, що існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки, будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, вбачає за можливе порушення військової дисципліни.
Слідчий суддя при обранні запобіжного заходу, відповідно до ст. 178 КПК України, враховує вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке йому загрожує в разі визнання винувтаим, а також вік та стан здоров'я підозрюваного, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає невралгією (зі слів), періодично вживає алкоголь, внаслідок чого перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні № 10 КНП "МОЦПЗ" МОР з 16.01.20206 по 30.01.20206, має постійне місце проживання у м. Херсоні, неодружений, утриманців не має, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, за місцем проходження служби характеризується негативно; раніше не судимий; з 08.10.20204 по 28.04.2005 брав участь у міжнародній миротворчиій операції у Іраку.
Отже, з урахуванням обставин справи, враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 в умовах воєнного стану, дані про особу підозрюваного, суд вважає обґрунтованим клопотання слідчого про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Саме такий запобіжний захід в повній мірі відповідає меті його застосування, забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 176 КК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отже, суд дійшов висновку про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
В той же час, Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях вказував на те, що обґрунтовуючи неможливість обрання інших альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, суд повинен послатися на ті чи інші конкретні обставини, як цього вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Осипенко проти України»). Уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою.
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Вренчев проти Сербії" п. 76).
Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п. п. 23-24).
Враховуючи вказану практику ЄСПЛ, ст. 183 КПК України, яка наділяє слідчого суддю, суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно застави, однак відповідно до вказаної статті зобов'язує слідчого суддю, суд визначити розмір застави застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає, що в даному випадку можливо визначити підозрюваному заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66560,00 гривень, який є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права підозрюваного ОСОБА_5 .
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 194 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 12 квітня 2026 року включно.
Визначити підозрюваному ОСОБА_5 заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави зобов'язати підозрюваного ОСОБА_5 прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду та виконувати наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, тобто з АДРЕСА_2 , без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного ОСОБА_5 з під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що в разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 18.02.2026.
Слідчий суддя ОСОБА_1