Справа № 452/3699/25
Провадження № 1-кп/455/49/2026
17 лютого 2026 року м. Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_5
потерпілого ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника - адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань клопотання прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за №12025141290000429 від 08.08.2025 року про обвинувачення:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кружики Самбірського району Львівської області, який має зареєстрованим місце проживання: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст. 115, ч.2 ст.15, п. 1,6 ч.2 ст.115, ч.4 ст. 187, ч.5 ст. 407 КК України,
В провадженні суду перебуває зазначене вище кримінальне провадження.
16 лютого 2026 року прокурор Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 подав клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки строк перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою закінчується 08 березня 2026 року.
Клопотання прокурор мотивує тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез'явленні вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , вчинене з корисливих мотивів, закінчений замах на умисне протиправного заподіяння смерті двох осіб, вчинений з корисливих мотивів, напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), з проникненням у житло та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчинений в умовах воєнного стану. Його провина, на думку сторони обвинувачення, підтверджується зібраними на досудовому розслідуванні доказами. На даний час ризики, враховані слідчим суддею при обранні та судом при продовженні запобіжного заходу, продовжують існувати, їм не можна запобігти шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу. Вважав, що необхідно врахувати характер вчинених кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.п.1,6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187КК України, те, що його дії були спрямовані на позбавлення життя осіб із корисливим мотивом, та вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а тому, на думку сторони обвинувачення, підстав для визначення розміру застави не має.
Необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 пов'язана з наявністю ризиків, передбачених п. 1, 4, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати, зокрема:
-переховуватись від суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України). Цей ризик підтверджується тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі. Знаючи про тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, з метою уникнення відповідальності, може переховуватися від суду;
- зухвалість та кількість вищевказаних кримінальних правопорушень свідчить про відсутність у обвинуваченого будь-яких моральних принципів та дає підстави вважати, що ОСОБА_7 , розуміючи невідворотність покарання за вчинений ним діяння, обставини вчинення яких встановлені органом досудового розслідування, намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином), зокрема шляхом переховування від суду і здійснення впливу на свідків, експерта;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Це підтверджується тим, що перебуваючи з 29.04.2025 року у СЗЧ, тобто під час вчинення триваючого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких, 08.08.2025 року вчинив особливо тяжкі злочини.
З огляду на наведене, просив продовжити строк застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав клопотання, просив задовольнити. Звернув увагу, що у разі обвинувачення особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, законодавець передбачив застосування безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Застосування ж більш м'якого запобіжного заходу у такому випадку фактично легалізує самовільне залишення частини.
Потерпілий ОСОБА_6 підтримав клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що і надалі зазнає наслідків отриманих контузій, страждає безсонням, надані ліки не допомагають та не дуже задоволений отриманим в умовах несвободи лікуванням. Щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не висловив чіткої позиції, сказав хай буде ще 60 днів.
Його захисник, адвокат ОСОБА_8 , щодо клопотання поклався на розсуд суду, вважав, що суд має розглянути можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Заслухавши думку учасників судового провадження та проаналізувавши клопотання прокурора, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно із ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею177 КПК України. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті ( тримання під вартою).
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював (у справі Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства, Феррарі-Браво проти Італії, Мюррей проти Сполученого Королівства), що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.177, 178, 183 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Обов'язок обґрунтування ризиків кримінального провадження покладено КПК України на слідчого, прокурора.
Обґрунтовуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , прокурор послався на те, що ризики того, що він може: переховуватися від суду; вчиняти інші кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується, оскільки, перебуваючи в СЗЧ з 29.04.2025 року, під час вчинення триваючого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких, 08.08.2025 року вчинив особливо тяжкі злочини, не зменшилися та продовжують існувати.
Зазначаючи у своєму клопотанні про існування ризику переховування, посилається на те, що за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується , передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі, знаючи про тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою уникнення відповідальності за вчинений ним злочин, може переховуватися від суду.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ), тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув'язнення. Проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у п.80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v.Bulgaria, заява №33977/96 від 26/07/2001), а також п. 36 рішення у справі «Москаленко проти України» (заява № 37466/04) ЄСПЛ нагадав, що «суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину». В обидвох рішеннях ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року).
Ризик переховування від суду продовжує існувати, є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
Вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, суд враховує покарання, що передбачене законом за вчинення злочинів, які інкримінуються ОСОБА_7 , оцінюючи його у сукупності з реальною можливістю покинути місце проживання у зв'язку з відсутністю міцних соціальних зв'язків, тим самим ухилитись від явки до суду та затягнути судовий розгляд, виснує, що ризик переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності не зменшився та продовжує існувати.
Суд враховує, що для небезпеки переховування та вчинення іншого кримінального правопорушення має значення не лише суворість можливого покарання, але й особа обвинуваченого, його кошти, відсутність міцних соціальних зв'язків та зв'язки з державою. Суд враховує, що обвинувачений є особою молодого віку, перебуває на обліку психіатра, проходив військову службу за контрактом та володіє навиками поводження в екстремальних умовах, що істотно посилюють зазначені ризики. За версією обвинувачення під час незаконного перебування за межами місця служби ОСОБА_7 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити За встановлених умов та з врахуванням вимог ч. 8 ст. 176 КПК України застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу на цьому етапі розгляду кримінального провадження є неможливим.
З урахуванням зазначеного, суд погоджується з наявністю обґрунтованої підозри, яка стала підставою для звернення до суду з обвинувальним актом та наявністю заявлених ризиків, які стали підставою для звернення із клопотанням про продовження строку тримання під вартою.
Встановлено, що ризики, передбачені п.1, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які встановлені ухвалою слідчого судді Самбірського районного суду Львівської області від 03.10.2025 року та підтверджені ухвалами Старосамбірського районного суду Львівської області від 20.11.2025 року та від 08.01.2026 року при продовженні запобіжного заходу не зменшились.
Зважаючи на складність справи, встановлений порядок і обсяг дослідження всіх доказів у справі, судове провадження до спливу строку тримання під вартою не може бути завершено та вимагає забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Оскільки ризики, котрі були підставами для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали і не зменшилися, то підстави для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який також відсутні. Відтак, обвинуваченому слід продовжити строк тримання під вартою до 60 днів.
Суд дійшов висновку про те, що потреби кримінального провадження виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого. Також відповідний ступінь втручання є розумним і співмірним із завданнями цього кримінального провадження. Крім цього, у даній конкретній справі, не встановлено, що продовжений запобіжний захід становитиме для особи непомірний тягар. Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням його тривалості ще не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому діянь, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню від суду, а стан його здоров'я на даний час не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Зважаючи на тримання обвинуваченого під вартою, судовий розгляд указаного кримінального провадження здійснюється пріоритетно.
Частиною 4 ст.183 КПК України визначено виключний перелік випадків у яких слідчий суддя, суд має право при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, а саме: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Крім того, відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 183 КПК України щодо визначення розміру застави, суд враховує передбачені ч. 4 ст. 183 КПК України обставини, зокрема те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, та злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, тому доходить висновку про відсутність підстав на даному етапі судового розгляду для визначення розміру застави обвинуваченому.
Враховуючи викладене, керуючись ст.176, 177, 178, 182, 183, 196, 197, 331 КПК України,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 (шістдесят) днів, тобто до 17 квітня 2026 року (включно).
Копію ухвали про продовження строку тримання під вартою направити для виконання адміністрації ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)».
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_7 та його захиснику.
На ухвалу суду протягом п'яти днів з дня її оголошення сторони можуть подати апеляцію безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено 19.02.2026 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3