Справа №463/1425/26
Провадження №1-кс/463/1827/26
19 лютого 2026 року слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на постанову слідчого Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області про відмову у визнанні потерпілим, -
представник скаржника звернулась до слідчого судді із скаргою на постанову слідчого Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_5 від 16.02.2026 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою у кримінальному провадженні № 12025141360001640 від 24.09.2025.
Скаргу мотивує тим, що Львівським районним управлінням поліції №1 ГУ НП у Львівській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12025141360001640 від 24.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. В межах вказаного кримінального провадження подано клопотання про визнання ОСОБА_3 потерпілою, за результатами розгляду якого слідчим винесено оскаржувану постанову. Скаржник вважає дану постанову необґрунтованою, такою, що порушує її права, суперечить обставинам кримінального провадження, не містить належного мотивування, у зв'язку з чим просить її скасувати.
Представник скаржника подав заяву про розгляд скарги у її відсутності, вимоги скарги підтримує та просить задовольнити.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 28 КПК України, яка передбачає, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, а положеннями ч. 3 ст. 306 КПК України хоч і визначено, що розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, але наслідки неявки у судові засідання такої не визначено, а тому слідчий суддя вважає, що скаргу слід розглянути у відсутності скаржника на підставі наявних матеріалів.
Представник суб'єкта оскарження - Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, заперечення на скаргу не подав.
У зв'язку із наведеним, враховуючи скорочені процесуальні строки для розгляду скарги, вважаю за можливе розглянути скаргу у відсутності суб'єкта оскарження на підставі наявних доказів.
Дослідивши матеріали скарги, приходжу до наступного висновку.
Судом встановлено, що Львівським районним управлінням поліції №1 ГУ НП у Львівській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12025141360001640 від 24.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України щодо невиконання судового рішення у справі № 380/28380/23.
В межах вказаного кримінального провадження представником ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_4 подано клопотання від 29 січня 2026 року про визнання потерпілою, за результатами розгляду якого слідчим винесено оскаржувану постанову від 16.02.2026 року.
Слідчий дану постанову мотивує тим, що на даний час не здобуто доказів про завдання моральної або майнової шкоди, а тому в задоволенні клопотання відмовлено. Крім того, вказано, що беручи до уваги правові позиції та норми чинного кримінального процесуального законодавства, у кримінальному провадженні за ознаками ст.382 КК України відсутні об'єктивні підстави для визнання заявника потерпілим, оскільки склади цих злочинів не передбачають обов'язкового завдання конкретної шкоди фізичній чи юридичній особі. Також, під час проведення досудового розслідування жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні будь якого кримінального правопорушення в цьому кримінальному провадженні, отже не встановлено, чи дійсно у діях невстановлених осіб наявні ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст. 382 КК України.
Встановивши обставини та мотиви винесення оскаржуваної постанови приходжу до наступного висновку.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (ч. 3 ст. 110 КПК).
Необхідно визначити, у яких випадках особа може набувати статусу потерпілого відповідно до норм кримінального процесуального закону. Так, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ч. 1 ст. 55 КПК України). Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 2 ст. 55 КПК України). Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 3 ст. 55 КПК України).
З урахуванням цих положень, потерпілим може бути 1) особа, якій завдано шкоди (моральної, фізичної або майнової), яка 2) подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або 3) яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода, і тому вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Слід враховувати, що слідчий має право відмовити особі у визнанні її потерпілим. Зокрема, така відмова (у формі постанови) є обґрунтованою за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди (ч. 5 ст. 55 КПК України). Це - єдиний випадок, коли можна відмовити особі у визнанні її потерпілим.
Таким чином, слідчий, виносячи оскаржувану постанову, повинен був надати аналіз та вказати мотиви прийняття оскаржуваної постанови, виходячи з дослідження всіх наявних в матеріалах кримінального провадження даних щодо можливого спричинення заявнику шкоди та врахувати те, що саме за його заявою були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення та те, що права і обов'язки потерпілого виникли в особи з моменту подання заяви про вчинення кримінального правопорушення.
Тому слідчий суддя прийшла до переконання, що відмова у визнанні потерпілим слідчим належним чином не мотивована.
Згідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Ч. 5 ст. 40 КПК України передбачено, що слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
У статті 2 Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Таким чином, саме слідчий здійснюючи свою процесуальну діяльність в межах даного кримінального провадження, не обмежений у праві на збирання доказів, встановлювати фактичні данні, а тому приймаючи процесуальне рішення в межах кримінального провадження, слідчий зобов'язаний його оформити з врахуванням приписів ст. 110 КПК України.
Згідно до п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема процесуальне рішення у виді постанови повинно мати мотивувальну частину, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Постанова слідчого про відмову у визнанні потерпілим має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту свої прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають можливість визнання особи потерпілою, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу (ст. 110 КПК України).
Також, із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що така є аналогічна за своїм змістом попередній винесеній постанові, а відтак слідчим належним чином не враховані висновки слідчих суддів, якими було скасовано попередні постанови, недоліки слідства не усунуто.
Таким чином, оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, оскільки не містить належних мотивів прийнятого рішення, не відповідає вимогам процесуального закону, тому підлягає до скасування.
Відповідно до ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов'язання припинити дію; зобов'язання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.
Разом з тим, положеннями ч. 5 ст. 40 КПК України передбачено, що слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку, осіб, що не мають на те законних підстав забороняється.
Тому, враховуючи наведене, вимога скаржника про зобов'язання слідчого задовольнити заяву та визнати скаржника потерпілим у кримінальному провадженні не підлягає до задоволення.
Враховуючи наведене, слідчий суддя приходить до переконання, що скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 55, 110, 303, 306, 307, 309, 372 КПК України -
скаргу - задовольнити частково.
Скасувати постанову слідчого Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_5 від 16.02.2026 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою у кримінальному провадженні № 12025141360001640 від 24.09.2025 та зобов'язати уповноваженого на розслідування кримінального провадженні № 12025141360001640 від 24.09.2025 слідчого повторно розглянути клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про залучення до провадження як потерпілого.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_6