Справа №621/4207/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/812/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжний захід
17 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова, в режимі відеоконференції, провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 28 січня 2026 року,-
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено частково клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , 2005 року народження, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 28 березня 2026 року включно, визначено розмір застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений просить ухвалу скасувати та змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на те, що потерпілий не має до нього претензій.
Наголошує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, - відсутні.
Вважає, що його права були порушені, оскільки він відмовився від участі в судовому засіданні у зв'язку з тим, що воно проходило у режимі відеоконференції, хоча він наполягав на своїй фізичній присутності.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, клопотав про проведення судового засідання без його участі.
Обвинувачений, будучи повідомленим про дату, час та місце судового засідання належним чином, клопотань про його особисту участь не подавав.
А тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за вчинення якого останньому може бути призначено покарання до 8 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою, має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, - на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Разом з цим, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор.
Згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Як слідує із матеріалів провадження, у клопотанні прокурора не було посилань на наявність ризику, передбаченого п. 2 ч.1 ст.177 КПК України.
Суд першої інстанції, визнав наявність ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, знищення, спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, чим фактично вийшов за межі клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, оскільки в порушення вимог п.2 ч.1 ст. 194 КПК України визнав наявним ризик, який не вказував прокурор у клопотанні.
Тому, колегія суддів виключає із мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції посилання на доведеність ризику знищення, спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.1 ст. 177 КПК України.
Однак виключення зазначеного ризику не спростовує правильності висновків суду першої інстанції про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Разом з тим, колегія суддів вважає наявним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, який знаходить своє підтвердження в тому, що ОСОБА_7 раніше судимий, неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення протягом строку дії умовно-дострокового звільнення, що доводить схильність обвинуваченого до протиправної поведінки.
За таких обставин колегія суддів вважає доведеним існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, що об'єктивно вбачається з відомостей, наявних у кримінальному провадженні.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою з визначенням розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Щодо тверджень обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що потерпіла не має до нього претензій, то вони є безпідставними, оскільки даних на підтвердження цього суду апеляційної інстанції не надано.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на порушення його прав внаслідок проведення судового засідання у режимі відеоконференції, а не за його безпосередньої присутності, є необґрунтованими з огляду на таке.
Статтею 336 КПК України передбачено, що судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), зокрема, для забезпечення оперативності судового провадження.
З урахуванням викладеного, з метою забезпечення безпеки учасників судового розгляду, у зв'язку із введенням на території України воєнного стану та через неможливість конвоювання ОСОБА_7 , який тримається в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», судом першої інстанції було прийнято рішення про здійснення судового провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 в режимі відеоконференції, яке регламентується із нормами КПК України.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 28 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: