Номер провадження 2/754/7347/25
Справа №754/11546/25
Іменем України
02 грудня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Буша Н.Д.,
секретаря с/з Поліщук Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про стягнення моральної шкоди, завданої військовою агресією РФ,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ про стягнення моральної шкоди, завданої військовою агресією РФ у розмірі - 35 000 євро (1 697 794,00 грн.).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що до 24 лютого 2022 року позивач проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Проте з початком збройної агресії ситуація у селі загострювалась. На початку березня 2022 року, а саме в період з 02 березня 2022 року по 28 березня 2022 року відбулась окупація с. Рудницьке та на його території велись бойові дії окупаційними військами відповідача. Від початку бойових дій та до моменту звільнення села з під окупації, позивач та її родина знаходилася в епіцентрі подій, вівся безперестанний вогонь зі всіх видів озброєнь, таких як танки, артилерія, міномети, стрілецька зброя, скидалися бомби з літаків. Знаходячись в цьому «пеклі», немаючі шансу на порятунок (евакуацію), позивач та її родина перебували у величезному стресі, пов?язаному зі страхом смерті, зазнаючи величезної моральної шкоди. Оскільки територія села, де позивач проживала, опинилась під окупацією, позивач зазнавала обмежень у доступі до води, газу, світла, медицини, була позбавлена будь-якого зв?язку та не мала права на вільне переміщення. Позивач була вимушена покинути свій дім та переселитись у більш безпечне місце, а саме до Мукачівської області, смт. Кольчино, де позивач і оформила статус ВПО. У зв?язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивач кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв?язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, позивач кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушенного права. Всі ці події в житті позивача, що спричинені збройною агресією відповідача, значно вплинули на якість її життя, яка суттєво знизилась, стала страждати пам?ять, у спілкуванні з іншими часто помічається підвищена емоційність. У зв?язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивач кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, безпеку рідних. Зазначеними обставинами були порушені нормальні життєві зв?язки позивача та погіршилися відносини з оточуючими людьми, вона кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Моральні страждання внаслідок стресу позивача викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об?єктів критичної інфраструктури, в зв?язку з цим позивач зобов?язана докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24.07.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13.10.2025 року закрито підготовче засідання у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в засідання не з'явилися, в матеріалах справи наявна заява від позивача про розгляд справи у її відсутність.
Відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи через офіційний сайт Деснянського районного суду міста Києва, відзив до суду не надходив.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 сформулював висновок, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема, Російською Федерацією, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, відповідно до довідки Баришівської селищної ради Броварського району Київської області виконавчого комітету Рудницький старостинський округ №63 від 13.05.2025 року ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час оккупації села Рудницьке війсками Російської Федерації в період 02 березня 2022 року по 28 березня 2022 року проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач має статус переселенця. Зареєстроване місце її проживання АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_3 .
У зв?язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивач кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв?язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, позивач кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушенного права.
Всі ці події в житті позивача, що спричинені збройною агресією відповідача, значно вплинули на якість її життя, яка суттєво знизилась, стала страждати пам?ять, у спілкуванні з іншими часто помічається підвищена емоційність.
У зв?язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивач кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, безпеку рідних. Зазначеними обставинами були порушені нормальні життєві зв?язки позивача та погіршилися відносини з оточуючими людьми, вона кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
Моральні страждання внаслідок стресу позивача викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об?єктів критичної інфраструктури, в зв?язку з цим позивач зобов?язана докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
14 квітня 2014 року Указом Президента України введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», чим оголошено початок антитерористичної операції зі звільнення захоплених підконтрольними рф бойовиками територій Донецької та Луганської областей України.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до положень статей 1 - 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
За змістом ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (чинний на момент пред'явлення позову), тимчасово окупованими визнаються частини території Донецької та Луганської областей України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.
Відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частина перша ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Обставини збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування. Наслідком збройної агресії Російської Федерації відносно України стала окупація частини території України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії рф проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що рф чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф; відзначаючи, що дії рф на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
РФ припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до ст. 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022)2 про припинення членства рф у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням рф своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року, який надалі продовжений згідно з наступними рішеннями: указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, та Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави та, починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
У відповідності до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатись на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 490/9551/19 та 22.06.2022 року у справі № 311/498/20.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 було затверджено «Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації починаючи з 19 лютого 2014 року.
Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28 Конституції України).
Згідно з ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч.2 ст. 16 ЦК України).
Як кореспондують положення п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини третя-п'ята ст. 23 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частині четвертій ст. 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позивачу завдано моральної шкоди за обставин, установлених у справі.
При вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди позивачу, а також розміру цієї шкоди, суд приймає до уваги практику ЄСПЛ та керується розміром задоволених вимог заявників по схожим спорам, що розглядалися ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «Хачукаєви проти Росії», «Сагаєва та інші проти Росії», «Ісламова проти Росії», «Султигов та інші проти Росії».
Також суд приходить до висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту у виді стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно неї. Отже, зважаючи викладене існують правові підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди варто зазначити наступне.
Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Зважаючи вищевикладене стягненню з відповідача рф на користь позивача підлягає грошова сума відшкодування моральної шкоди у розмірі - 35 000 євро (1 697 794 грн.)
Згідно пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Керуючись ст.ст.16,22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст. 76-82, 223, 258, 259, 263-268, 280, 281 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про стягнення моральної шкоди, завданої військовою агресією РФ - задовольнити.
Стягнути з держави Російська федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі - 35 000 євро (1 697 794 грн.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.289 ЦПК України,-заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Повний текст решення складено 02.12.2025 року.
Суддя Н.Д. Буша