Справа № 127/35895/25
Провадження № 2-а/127/346/25
16.02.2026 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Антонюка В. В.,
за участі: секретаря Карпенка А. В.,
представника позивача - адвоката Ткаченко Т. В.,
представника відповідача Власова О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Вінниця, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, який мотивував тим, що позивач є учасником бойових дій, приймав безпосередню участь у АТО, отримував поранення, контузії, внаслідок яких був визнаний інвалідом війни. Наразі служить в органах поліції. Неодноразово викликався до ТЦК та СП, прибував за повістками, проходив ВЛК.
Наприкінці жовтня 2025 року позивач виявив, що кошти на банківському рахунку, на який отримував пенсію по інвалідності, заблоковані. З'ясувавши причину - накладення арешту за постановою державного виконавця Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центральнoго міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при здійсненні виконавчого провадження № 76049595, відкритого щодо позивача 13.09.2024 року на виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 № 273 від 23.07.2024 року, отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження та копію оскаржуваної постанови, із якої вбачається, що 23.07.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 273 про накладення адміністративного стягнення за справою про адмімістративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою позивача приягнуто до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу у сумі 17 000 грн.
Позивач зазначає, що постанову обгрунтовано наступним: «Згідно відомостей, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення за вх. № 273 від 18.07.2024 р. гр. ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та ч. 1 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 2 ч. 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних згідно додатку 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року, а саме 06.07.2024 р. у строк вказаний у півістці, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 через погане самопочуття, тому і не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 по повістці.
Згідно наданих пояснень позивач свою вину у вчиненому правопорушенні визнає та пояснив, що не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 тому що погано себе почував, був доставлений співробітниками поліції 18.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
З даною постановою позивач не погоджується, оскільки постанова є протиправною та на його думку підлягає скасуванню.
Крім того, позивач просив поновити строк для оскарження постанови №105 від 03.07.2024, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 , якою ОСОБА_1 було притягнуто до адмінвідповідальності у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.
14.01.2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що не погоджується із заявленими позовними вимогами, адміністративний позов не визнає в повному обсязі та по суті заявлених позовних вимог може зазначити, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 полковника ОСОБА_2 від 18.07.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено штраф в сумі 17 000 гривень. У постанові №273 від 18.07.2024 зазначено, що ОСОБА_1 , будучи завчасно належним чином оповіщеним, не прибув на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 у визначений час 06.07.2024, у встановлений 3-денний термін не повідомив про наявність поважних причин своєї неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб, та в подальшому також не прибув на виклик у строк, що не перевищує 7 календарних днів, чим порушив вимоги постанови Кабінету МіністріУкраїни від 16.05.2024 №560, абз.3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», під час дії особливого періоду. Окрім того, 06.07.2024 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , у строк вказаний у повістці, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Немирів) та не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 про причини не прибуття за повісткою. Вручення 05.07.2024 року повістки військовозобов'язаному ОСОБА_1 , підтверджується особистим підписом позивача у розписці №3/1253 від 05.07.2024 року. Відповідно підпункту 1 п. 41. Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки. Відповідно до частини 1 п. 41 Порядку № 560, у разі вручення повістки -особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акту відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкування з особою уповноваженою вручати повістки. Позивач посилаючись в позовній заяві на п. 40 Порядку №560 про обов'язковість проведення відеозапису вручення повістки, робить висновок: «докази вручення позивачеві повістки, за якою він не з'явився до ТЦК та СП - відсутні. Що виключає його відповідальність за неявку по повістці». Цей висновок позивача є хибним. Відповідно ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» було передбачено, що під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. На виконання цього положення Закону, групи оповіщення фіксували фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації (боді-камер). Відповідач з об'єктивних причин не може надати запис боді-камери про обставини вручення повістки позивачу. Об'єктивними причинами є: кількість записів вчинених ІНФОРМАЦІЯ_8 включно зі сімома відділами за 2024 рік (зокрема) та строк і можливість збереження записів боді камер. Станом на 05.07.2024 законодавчо не було врегульовано строки зберігання ТЦК та СП записів боді-камер. Записи з бодікамер ТЦК зберігало на сервері ТЦК та СП щонайменше 30 днів, з можливістю подовження терміну у разі службових розслідувань, кримінальних проваджень або оскаржень, де ці записи виступали доказом. 06.08.2024 Міністерством оборони України наказом за № 532 затверджено Інструкцію із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, в якому закріпило вищевказаний строк зберігання відео записів. З моменту вручення повістки позивачу 05.07.2024 та до подання ним позовної заяви до суду в листопаді 2025, сплив час протягом якого ІНФОРМАЦІЯ_8 був зобов'язаний зберігати фото- та відеофіксації обставин вручення. Відтак, виходячи з положень чинного законодавства, належним і допустимим доказом вручення повістки є розписка позивача №3/1253 в отриманні повістки, що наявна у справі з адміністративного провадження. Абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військовооблікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; Відповідно до ч. 1 ст. 22 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. П. 2 ч. 1 «Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних», (які є Додатком 2 до Порядку організації та проведення обліку військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 20.12.2022 року) встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.Позивач не виконав вимоги мобілізаційного законодавства та проігнорував виклик до ТЦК та СП, не прибувши 06.07.2024 року на 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт не прибуття позивача у строк встановлений в повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем не заперечується.
Представник позивача - адвокат Ткаченко Т. В., в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повому обсязі за обставин, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, поданої 30.01.2026 року, просила суд їх задовільнити.
Представник відповідача Власов О. В., в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві поданий до суду.
Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши усі докази по справі і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов наступного висновку.
Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
В силу ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч.2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Судом встановлено, що повістку на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , меш. АДРЕСА_1 , про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 на 09 год. 00 хв. 06.07.2024 ОСОБА_1 , отримав під підпис 05.07.2024.
18.07.2024 старшим інструктором ІНФОРМАЦІЯ_2 ст. сержантом ОСОБА_3 складено протокол №273 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , в якому вказано, що 06.07.2024 о 09 год. 00 хв. військовозобов'язаний ОСОБА_1 , не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 та будучи ознайомленим та оповіщеним 05.07.24, без поважних на те причин порушив абз. 6 ч. 10 ст. 1 ЗК «Про військовий обов'язок і військову службу», чим вчинено правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. Копію протоколу №273 від 18.07.2024 року позивач отримав 18.07.2024 року, що підтверджується розискою з особистим підписом ОСОБА_1 .
Суд ставить під сумнів твердження позивача про те, що він не отримував повістку про виклик в ТЦК на 06.07.2024 та не був повідомлений про розгляд справи на 23.07.2024, оскільки таке твердження спростовується копією розписки про отримання 05.07.2024 ОСОБА_1 , повістки про виклик на 09:00 год. 06.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та підписом про отримання копії протоколу №273 від 18.07.2024, в якому ОСОБА_1 повідомлений під підпис про розгляд справи о 10 год. 00 хв. 23.07.2024.
Постановою №273 від 23.07.2024 постановленою начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності по ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 17 000 грн.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 18.07.2024 власноруч надав пояснення про те, що на виклик 06.07.2024 не з'явився у зв'язку з погіршенням здоров'я, однак підтвердження на дане твердження до ІНФОРМАЦІЯ_2 в строк передбачений чинним законодавством не надав. Суду також не надав підтвердження поважності свого неприбуття на виклик 06.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, також передбачена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.
Так, пунктом 21 передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
П.23 Порядку встановлено, що поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються:перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
П.24 Порядку передбачено, що у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Дослідивши в сукупності всі надані у справі докази, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, належним чином оцінив обставини справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення у порядку, що визначений КУпАП, прийняв рішення, яке відповідає вимогам Закону, а тому суд вважає прийняте рішення законним та обґрунтованим, підстав для задоволення позовних вимог і його скасування не вбачає.
Твердження позивача та його представника про те, що позивач не був оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки повістки йому ніхто не вручав, а також те, що про час та місце розгляду справи щодо нього про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП, його ніхто не повідомляв за результатом якого було винесено постанову №273 від 23.07.2024 спростовано запереченнями відповідача, викладеними у відзиві, а також доданими письмовими доказами, зокрема: копією протоколу про адміністративне правопорушення від 18.07.2024, копією розписки про вручення повістки на 05.07.2024.
Дії позивача свідчать лише про те, що він обрав тактику поведінки заперечувати факти, помилково вважаючи, що таким чином це унеможливлює притягнення його до відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 по справі №520/2261/19 визначений частиною другою статті 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у свої рішеннях від 01.02.2018 у адміністративній справі № 800/502/17 та від 08.02.2018 адміністративній справі № 800/191/17.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.
Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.
З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення) а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Враховуючи викладене, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача внаслідок прийняття рішення.
Схожа позиція висловлена в окремих рішеннях Конституційного Суду України, зокрема рішення від 25.11.2017 № 6-рп/1997 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) та від 25.12.1997 № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води).
Окрім того, суд звертає увагу на рішення Верховного Суду від 28.02.2019 у адміністративній справі № 522/3665/17, у якому зазначено, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Відповідно до положень ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, керуючись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», зокрема, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно було винесено оскаржувану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності №273 від 23.07.2024 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, беручи до уваги положення ст.139 КАС України, та з огляду на те, що позов до задоволення не підлягає, відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 90, 122, 242-246, 262, 286 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 19.02.2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя: