17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 335/8559/15-к
провадження № 51 - 3417 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника особи,
кримінальне провадження щодо якої
закрито судом, ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014080000000272
від 11 липня 2014 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лугове Ічнянського району Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ст. 28 ч. 2, ст. 294 ч. 1, ст. 365 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2025 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2024 року задоволено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката
ОСОБА_7 , на підставі ст. 49 ч. 1 пунктів 2, 3 КК України ОСОБА_6 звільнено
від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 294 ч. 1, ст. 365 ч. 1 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 до ОСОБА_6 залишено без розгляду.
Прийнято рішення щодо речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
Начальник ГУ МВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 , будучи працівником правоохоронного органу, який постійно здійснював функції представника влади,
за попередньою змовою з посадовими особами Запорізької ОДА та Запорізької обласної ради, діючи з метою порушення конституційного права учасників мітингу на мирне зібрання та його зриву, за обставин, детально викладених
в обвинувальному акті, 25 січня 2014 року організували на Жовтневій площі
в м. Запоріжжя масові заворушення, поєднані з порушенням громадського порядку, погромами, заподіянням побоїв і тілесних ушкоджень учасникам мітингу
із застосуванням палиць, бит та інших предметів, які використовувалися як зброя.
Крім того, ОСОБА_6 , перевищуючи владу та надані йому повноваження,
за відсутності судового рішення щодо обмеження права на свободу мирних зібрань, 26 січня 2014 року віддав наказ підлеглим працівникам міліції розігнати мітингувальників, чим істотно порушив права громадян на мирне зібрання, підірвав авторитет органів ГУ МВС України в Запорізькій області та завдав істотну шкоду охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, оскільки під час
розгону протестувальників працівники міліції без попередження використовували спеціальні засоби, наносили удари руками, ногами та гумовими кийками по різних частинах тіла мітингарів, тобто застосували до них насильницькі дії, внаслідок чого ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_26 була спричинена моральна та фізична шкода.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2025 року апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 та представника потерпілих ОСОБА_13 ,
ОСОБА_26 - адвоката ОСОБА_27 залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати зазначені вище судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано звільнив ОСОБА_6
від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, оскільки останній ухилився від досудового розслідування, у зв'язку із чим 31 липня 2014 року воно було зупинене, а ОСОБА_6 - оголошений у міжнародний розшук. У подальшому,
на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2015 року в кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування, а з 25 лютого 2016 року - спеціальне судове провадження з публікацією повісток про виклик до суду в порядку ст. 297-5 КПК України. Перебіг строків давності відновився 01 липня 2021 року, коли ОСОБА_6 після тривалого ухилення від досудового розслідування та суду з'явився в судове засідання місцевого суду.
Зазначає, що 07 липня 2017 року прокурором було змінено обвинувачення ОСОБА_6 зі ст. 365 ч. 1 КК України на ч. 2 вказаної статті, однак незважаючи на те, що нове обвинувачення було доведено до відома учасників судового провадження, роз'яснене стороні захисту, після передачі справи на розгляд до іншого суду, місцевий суд відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання
про оголошення зміненого обвинувального акта, а потім безпідставно застосував до ОСОБА_6 положення ст. 49 КК України.
Вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився із зазначеними висновками суду першої інстанції та, залишаючи апеляційну скаргу
без задоволення, в ухвалі не надав відповідей на доводи прокурора, не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, чим порушив вимоги
ст. 419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник особи, кримінальне провадження щодо якої закрито судом, ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить залишити
її без задоволення через необґрунтованість наведених прокурором доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила
її задовольнити.
В судовому засіданні захисник вважав касаційну скаргу необґрунтованою
і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави в особі відповідного суду від офіційного осуду, призначення покарання та визнання судимою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у випадках, передбачених КК України та у порядку, встановленому КПК України.
Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила внаслідок спливу певного проміжку часу.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті
та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого
є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення,
від кримінальної відповідальності.
Частиною першою статті 49 КК України передбачено, що особа звільняється
від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі,
чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Тобто вказаною нормою встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється
від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, їх відновлення, зупинення і переривання.
Згідно з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 05 квітня 2021 року в справі № 328/1109/19, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ст. 49 ч. 1 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа
не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням
або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ст. 49 ч. 1 КК України. У цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: п'ятнадцять років з часу вчинення злочину, п'ять років - з часу вчинення кримінального проступку. За таких обставин час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися
від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується
до загального строку давності, що продовжує спливати. Крім того, до загального строку також зараховується період такого ухилення, а також проміжок часу,
що пройшов із дня з'явлення особи із зізнанням або затримання до дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року в справі
№ 735/1121/20, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ст. 49 ч. 1 КК України, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених ст. 49 ч. 2 КК України (п'ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п'ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності
у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений
на час ухилення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання захисника ОСОБА_7 та звільняючи ОСОБА_6
на підставі ст. 49 ч. 1 пунктів 2, 3 КК України від кримінальної відповідальності
за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 294 ч. 1,
ст. 365 ч. 1 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності із закриттям кримінального провадження, врахував усталену судову практику, згідно з якою
для застосування положень ст. 49 ч. 2 КК України обов'язково має бути підтверджено факт умисного ухилення підозрюваного від слідства.
Суд першої інстанції вказав, що матеріали кримінального провадження
не містять доказів на підтвердження обізнаності ОСОБА_6 про необхідність явки
до слідчого та про притягнення його до кримінальної відповідальності у період
з початку досудового розслідування 28 січня 2014 року до моменту винесення постанови про оголошення його у розшук 07 липня 2014 року. Крім того, ОСОБА_6 неодноразово безперешкодно перетинав державний кордон України, однак не був затриманий уповноваженими органами.
З огляду на зазначене, місцевий суд дійшов висновку, що факт ухилення ОСОБА_6 від досудового розслідування та суду не знайшов свого підтвердження, строки давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності з моменту вчинення 26 січня 2014 року інкримінованих кримінальних правопорушень
(для ст. 28 ч. 2, ст. 294 ч. 1 КК України - 10 років, для ст. 365 ч. 1 КК України - 5 років) не зупинялись і станом на день подачі захисником клопотання про звільнення
ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України закінчились.
Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілих, погодився із висновком місцевого суду, підтвердивши обґрунтованість застосування положень ст. 49 КК України
та правильність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності
за ст. 28 ч. 2, ст. 294 ч. 1, ст. 365 ч. 1 КК України у зв'язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій
ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України.
Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 виїжджав за кордон, зокрема виїхав на територію РФ 09 липня 2014 року, у зв'язку із чим постановою УСБ України в Запорізькій області від 31 липня 2014 року його було оголошено у міждержавний розшук (т. 2, а.к.п. 75, 76).
Згідно з ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
від 03 березня 2015 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014080000000272 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ч. 2,
ст. 294 ч. 1, ст. 365 ч. 1 КК України (т. 2, а.к.п. 89-91), а після надходження обвинувального акта у вказаному кримінальному провадженні на розгляд
до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ухвалою цього суду
від 25 лютого 2016 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження (т. 2, а.к.п. 95, 95-а).
В подальшому судовий розгляд кримінального провадження здійснювався
за процедурою in absentia за участю захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_28 та ОСОБА_7 до моменту явки ОСОБА_6 в судове засідання 01 липня 2021 року.
Відповідно до вимог ст. 297-5 ч. 1 КПК України повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються
за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Згідно зі ст. 323 ч. 3 КПК України повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються
у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно
з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому кримінальному провадженні під час здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження повістки про виклик
ОСОБА_6 відповідно до вимог статей 297-5 ч. 1, ст. 323 ч. 3 КПК України надсилались за останнім відомим місцем його проживання/перебування, шляхом розміщення оголошень у газеті «Урядовий кур'єр» й публікацій на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на офіційному веб-порталі Судової влади України
на сторінці Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.
Однак суд першої інстанції не врахував наведеного, не звернув увагу на особливий порядок доведення до відома підозрюваного/обвинуваченого інформації змісту процесуальних документів і викликів до органу досудового розслідування/суду
під час здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, внаслідок чого дійшов передчасного висновку
про можливість застосування до ОСОБА_6 положень ст. 49 КК України.
При цьому апеляційний суд, визнаючи необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо належного повідомлення ОСОБА_6 про судові засідання шляхом публікації викликів в газеті «Урядовий кур'єр», зазначив, що таке повідомлення
є процесуально допустимим лише за наявності підтвердження. Проте цей висновок суперечить положенням статей 297-5 ч. 1, ст. 323 ч. 3 КПК України.
Отже, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 пунктами 1, 2 КПК України є підставою для скасування таких рішень.
Доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог статей 337, 338
КПК України, обмеження його права на зміну обвинувачення в суді та права потерпілих підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі
є необґрунтованими з огляду на таке.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що 07 липня 2017 року
до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшов змінений обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 294 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України, який того ж дня був оголошений прокурором в судовому засіданні, копії вказаного процесуального документа були вручені учасникам судового розгляду, а розгляд справи було відкладено для вручення обвинувального акту учасникам, які не були присутні в судовому засіданні (т. 6, а.к.п. 99, 100).
Надалі згідно з ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 січня 2020 року було задоволено подання голови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
та на підставі ст. 34 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 направлено на розгляд до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, де судовий розгляд було розпочато з початку (т. 12, а.к.п. 12, 13, 18).
12 липня 2021 року в судовому засіданні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя прокурором було оголошено первинний обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ч. 2,
ст. 294 ч. 1, ст. 365 ч. 1 КК України (т. 1, а.к.п. 1-15), після чого прокурор повідомив суду про зміну обвинувального акту, натомість головуючою було наголошено
на необхідності дотримання передбаченої процесуальним законом процедури зміни обвинувачення в суді, з чим прокурор погодився (т. 15, а.к.п. 15-17, аудіозапис судового засідання, т. 22, а.к.п. 89).
Тобто, в судовому засіданні 12 липня 2021 року прокурор не був позбавлений можливості одразу оголосити обвинувальний акт з урахуванням змін,
або ж упродовж подальшого судового розгляду, який тривав до 16 жовтня
2024 року, скористатися передбаченим ст. 337 ч. 2 КПК України правом на зміну обвинувачення в суді, однак він таким не скористався.
За таких обставин, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 підлягають скасуванню із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції,
а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, справу розглянути відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 433 ч. 3 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Оскільки ухвали судів першої та апеляційної інстанцій скасовуються і призначається новий розгляд у суді першої інстанції, суд касаційної інстанції, враховуючи обставини, передбачені ст. 178 КПК України, та мінімальні ризики щодо можливості переховування ОСОБА_6 від слідства, вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, передбачений ст. 179 КПК України,
з покладенням на нього відповідних обов'язків.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Покласти на ОСОБА_6 передбачені ст. 194 ч. 5 пунктами 2, 3 КПК України обов'язки, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Роз'яснити ОСОБА_6 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків,
до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3