18 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 904/4421/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Чередко А.Є., судді: Мороз В.Ф., Парусніков Ю.Б.)
від 16.12.2025
у справі № 904/4421/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги"
про стягнення 978 327 734,39 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Катафєєва Г.С.
відповідача - Лаврищев В.В.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" основного боргу у розмірі 962 039 683,50 грн, 3% річних в розмірі 6 276 061,37 грн, інфляційних втрат в розмірі 10 011 989,52 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 у справі № 904/4421/24 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 6 276 061,37 грн 3% річних, 10 011 989,52 грн інфляційних втрат, закрито провадження у справі в частині стягнення 962 039 683,50 грн заборгованості.
2.2. Місцевий господарський суд, встановивши, що під час розгляду справи відповідачем сплачено заборгованість в сумі 962 039 683,50 грн, дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині.
В частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 6 276 061,37 грн, інфляційних втрат в розмірі 10 011 989,52 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 у справі №904/4421/24 частково змінено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 6 225 811, 99 грн - 3% річних, 9 786 786, 88 грн - інфляційних втрат, в решті рішення залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних, дійшов висновків, що при нарахуванні 3% річних позивачем невірно визначено періоди нарахування за вказаною складовою. Щодо часткової відмови у стягненні інфляційних, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач нарахував інфляційні втрати за серпень 2024 року на борг у розмірі 760 379 383,30 грн, тобто з урахуванням суми коригування, прострочення якої становило менше місяця. Оскільки станом на 15.08.2024 сума заборгованості складала 722 845 609,83 грн, суд апеляційної інстанції здійснив власний перерахунок інфляційних від вказаної суми.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі №904/4421/24, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 50249,38 грн та інфляційних втрат у розмірі 225202,64 грн скасувати, та залишити рішення місцевого господарського суду в силі.
3.2. Підставами касаційного оскарження Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 №902/186/21, від 22.09.2020 №918/631/19, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16, від 20.06.2018 № 913/869/14, від 05.06.2018 № 910/14216/17 (щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України).
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" 03.10.2023 укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №549, який відповідно до пункту 1.1 є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі (далі - користувач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання користувача до умов цього договору згідно з заявою- приєднання, що є додатком 1 до цього договору.
Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 309 (далі - КСП), та є однаковими для всіх користувачів. Далі за текстом цього договору ОСП та користувач іменуються - "сторона", а разом - "сторони" (пункт 1.2 договору).
За цим договором ОСП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору. Послуга, яка надається за цим договором згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010), має код: 35.12 (пункт 2.1 договору).
Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, КСП, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку електричної енергії, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (пункт 2.2 договору).
Планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua. energy/ (пункт 4.1 договору).
Для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги. Плановий обсяг послуги визначається відповідно до розділу XI КСП на підставі даних адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) за кожну відповідну декаду розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги формується без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. Фактичний обсяг послуги в розрахунковому періоді визначається відповідно до розділу XI КСП (пункт 5.1 договору).
Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (пункт 6.1 договору).
Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків: 1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду; 2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду; 3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду (пункт 6.2 договору).
У разі зміни тарифу на послугу з передачі електричної енергії ОСП здійснює розрахунок належної до сплати вартості послуги за новим тарифом, починаючи з дня введення в дію відповідного тарифу, згідно з рішенням НКРЕКП про зміну тарифу (пункт 6.3 договору).
Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно). Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання-передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі Послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем (пункт 6.4 договору).
Відповідач звернувся до позивача з заявою-приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, що є додатком 1 до договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
Позивачем на адресу відповідача 28.10.2023 направлено повідомлення про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії. За текстом повідомлення ідентифікатор договору - № 0145-02024-ПП, дата акцептування - 01.01.2024.
На виконання умов договору позивачем складено та направлено відповідачу наступні акти: акт приймання-передачі послуги № ПРА-0003853 від 31.05.2024 на суму 247714656,10 грн; акт приймання-передачі послуги № ПРА-0004373 від 30.06.2024 на суму 227070812,65 грн; акт приймання-передачі послуги № ПРА-0004909 від 31.07.2024 на суму 221087897,10 грн; акт приймання-передачі послуги № ПРА-0005448 від 31.08.2024 на суму 201660300,20 грн; акт коригування № ПРА_К-0004074 від 30.05.2024 на суму 6932724,76 грн; акт коригування № ПРА_К-0004732 від 13.06.2024 на суму 12377672,95 грн; акт коригування № ПРА_К-0005750 від 25.06.2024 на суму 8579567,05 грн; акт коригування № ПРА_К-0006094 від 04.07.2024 на суму 22523058,23 грн; акт коригування № ПРА_К-0006594 від 09.07.2024 на суму 14092994,46 грн на загальну суму 962039683,50 грн.
На час надходження до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви заборгованість у сумі 962 039 683,50 грн існувала.
В зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань по оплаті за договором позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат, приймаючи до уваги суми простроченої заборгованості за послуги, надані за період з травня по серпень 2024 року за плановими рахунками, рахунками за фактичними обсягами.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" обґрунтована посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за переконанням скаржника, судом апеляційної інстанції застосовано положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 №902/186/21, від 22.09.2020 №918/631/19, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16, від 20.06.2018 № 913/869/14, від 05.06.2018 № 910/14216/17.
5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в інший спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.5. Предметом касаційного оскарження, у справі, що переглядається, є постанова суду апеляційної інстанції в частині часткової відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 50249,38 грн та інфляційних втрат у розмірі 225202,64 грн.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних виходив з невірного визначення позивачем періодів нарахування за вказаною складовою. Щодо часткової відмови у стягненні інфляційних, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач нарахував інфляційні втрати за серпень 2024 року на борг у розмірі 760 379 383,30 грн, тобто з урахуванням суми коригування, прострочення якої становило менше місяця. Оскільки станом на 15.08.2024 сума заборгованості складала 722 845 609, 83 грн, суд апеляційної інстанції здійснив власний перерахунок інфляційних від вказаної суми.
5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на яку посилається скаржник, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справах №902/186/21, №918/631/19 Верховний Суд дійшов загального висновку, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. При цьому Верховний Суд зазначав, що якщо відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
У справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, №922/3095/18, №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у справі №3-1462гс16, на незастосування яких посилається скаржник.
У справі №913/869/14 Верховний Суд виснував, що норми статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (частина перша). Врахувавши наведені норми права, Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
У справі №910/14216/17 Верховний Суд зазначав, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Наведеним Суд спростовував безпідставні твердження скаржника про те, що три відсотки річних та інфляційні втрати є за своєю природою штрафними санкціями та про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порушення відповідачем умов договору поставки щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України платежів, оскільки факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару є доведеним, мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, а наявність обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Колегія суддів виходить з того, що висновки Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є сталими та універсальними у правозастосуванні, однак їх застосування залежить від фактичних обставин справи, адже алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судом апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що відповідні позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків суду апеляційної інстанцій у цій справі та у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.
При цьому колегія суддів враховує, що в жодній із наведених скаржником справ, суди не здійснювали власного перерахунку нарахованих сум 3% річних та інфляційних, що мало місце в оскаржуваній скаржником постанові суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, а виходили з правової природи нарахування річних та інфляційних та загального права позивача у їх нарахуванні, виходячи із встановлених судами фактичних обставин справи та наявності підстав для такого нарахування.
5.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі №904/4421/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко