8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4312/25
Господарський суд Харківської області у складі
судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до 1. ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), 2. ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), 3. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 )
про визнання недійсним договору та повернення майна
за участю представників сторін:
прокурора (позивача) - ОСОБА_4
відповідача - 1 - не з'явився
відповідача - 2 - не з'явився
відповідача - 3 - не з'явився
Керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова (позивач) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_3 (відповідач-2), ОСОБА_3 (відповідач-3), в якій просить суд:
1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 6060.
2. Зобов'язати ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 77265863101 - нежитлові приміщення цокольного поверху № 15, IX, Х, загальною площею 22,3 кв.м в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_6 - прийняти у власність зазначені приміщення.
Водночас прокурор просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його.
Також, до позовної заяви було надано заяву про забезпечення позову, в якій керівник ІНФОРМАЦІЯ_7 просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_8 , усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та ІНФОРМАЦІЯ_9 та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень цокольного поверху № 15, IХ, X у житловому будинку літ. "А-4", загальною площею 22,3 кв.м (реєстраційний номер 77265863101), які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
Ухвалою суду від 05.12.2025 повернуто керівнику Київської окружної прокуратури м. Харкова заяву про забезпечення позову.
Водночас ухвалою суду від 05.12.2025 позовну заяву керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова залишено без руху. Встановлено прокурору (позивачу) для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали. Прокурору (позивачу) у встановлений строк запропоновано надати до ІНФОРМАЦІЯ_4 :
- заяву про зазначення місця проживання чи перебування відповідача - ОСОБА_3 станом на момент подання позову;
- докази надіслання відповідачу - ОСОБА_3 копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу її місця проживання чи перебування станом на момент подання позову;
- докази сплати судового збору у розмірі 4844,80 грн.
15.12.2025 через систему "Електронний суд" Київською окружною прокуратурою м. Харкова подано письмові пояснення (вх.№29281), які за змістом є заявою про усунення недоліків позовної заяви.
Також, 15.12.2025 через систему "Електронний суд" Київською окружною прокуратурою м. Харкова подано заяву про забезпечення позову (вх.№29283), в якій прокурор (позивач) просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_8 , усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та ІНФОРМАЦІЯ_9 та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень цокольного поверху № 15, ІХ, Х у житловому будинку літ. "А-4", загальною площею 22,3 кв.м (реєстраційний номер 77265863101), які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
Ухвалою суду від 16.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4312/25. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 12 січня 2026 року о 10:00. Повідомлено ОСОБА_3 про розгляд справи шляхом розміщення цієї ухвали на офіційному веб-сайті судової влади України. Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Запропоновано учасникам справи провести перемови на предмет проведення процедури мирного врегулювання спору або укладення мирової угоди та письмово повідомити суд до початку підготовчого засідання про наявність обставин, зазначених у ч. 2 ст. 182 ГПК України. Встановлено прокурору строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачам строк для подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Ухвалою суду від 16.12.2025 задоволено заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№29283 від 15.12.2025). Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_8 , усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та ІНФОРМАЦІЯ_9 та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень цокольного поверху № 15, ІХ, Х у житловому будинку літ. "А-4", загальною площею 22,3 кв.м (реєстраційний номер 77265863101), які розташовані за адресою: АДРЕСА_5
29.12.2025 через систему “Електронний суд» відповідачем-3 подано відзив на позовну заяву (вх.№30460), в якому він просить застосувати строки позовної давності у справі, відмовити у задоволенні позовних вимог та покласти на позивача судові витрати. Відповідач-3 стверджує, що перед укладанням договору оренди нежитлового приміщення № 1575 між відповідачем-3 та відповідачем-1 (ХМР) 04 травня 2005 р. було проведено оцінку даних приміщень, про що свідчить Звіт про оцінку від 05.04.2005, який додано до відзиву, з фотографій якого вбачається жахливий стан приміщення. Проте з оцінки, наданої прокуратурою (Звіт ФОП ОСОБА_6 станом на 30.11.2012) візуально явно вбачається інший стан приміщення та ринкова вартість майна збільшилась на третину, що є підтвердженням факту здійснення невід'ємних поліпшень під час оренди та користування відповідачем. Крім того, позивачем надані до позову матеріали інвентаризаційної справи, які серед іншого, містять Акт технічного стану будівлі-пам'ятки архітектури, який є додатком до Попереднього договору №166 від 27.11.2012. Цим актом зафіксовано: п.3 Стан внутрішніх архітектурно-конструктивних і декоративних елементів пам'ятки: загальний стан приміщень ФОП ОСОБА_7 задовільний, після ремонту з використанням сучасних оздоблювальних матеріалів; двері заповнення змінені на нові, стеля поштукатурена, пофарбована або оздоблена підвісними плитами. До моменту викупу ОСОБА_3 як покупець мала право бути впевненою, що ІНФОРМАЦІЯ_10 , як органом влади, було вчинено всіх необхідних дій - проведено аукціон, конкурс, оцінка, тощо для ухвалення рішення про приватизацію шляхом викупу. Виходячи з принципу “належного урядування», державні органи зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки коштом приватної особи, яка діяла добросовісно. Крім того, позовна заява, подана прокуратурою, не містить взагалі негативних наслідків описаних позивачем дій. Так, позивач не зазначає до чого призвела, на його думку, невірна поведінка сторін за оскаржуваною угодою. Так, у позові відсутні зазначення про інших осіб, які б бажали придбати приміщення, що викуплене ОСОБА_3 , або що вартість об'єкту визначена невірно, чи якійсь інші наслідки. Таким чином, позов фактично не містить опису конкретного порушення прав міської громади (держави) діями відповідачів. Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці. Посилання прокуратури на те, що про факт порушення процедури продажу стало відомо лише з ухвали ІНФОРМАЦІЯ_11 від 20.07.2023 не є належним обґрунтуванням пропуску строку позовної давності, адже позивач пропустив строк позовної давності з дати Рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання, що відбулася 22.06.2012, на якому мав бути присутнім представник прокуратури, і яке знаходиться з цієї дати у публічному доступі у Єдиному міському реєстрі актів за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12
05.01.2026 через систему “Електронний суд» прокурором подано відповідь на відзив, яку зареєстровано 06.01.2026 за вх.№220, в якій він просить відхилити доводи відповідача-3 та задовольнити позов прокурора у повному обсязі, наполягаючи зокрема на тому, що прокурором надано усі документи, наявні у приватизаційній справі. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_13 від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок), який установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації відповідно до статті 18 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, та стосовно якого прийнято рішення про приватизацію шляхом викупу або про приватизацію на аукціоні з умовами та компенсацією орендарю вартості невід'ємних поліпшень. Проте відповідач-3, не з'ясував питання щодо дотримання безпосередньо ним положень Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, які здійснено за час оренди спірного майна, необґрунтовано наполягає на здійсненні таких поліпшень без надання відповідних доказів, передбачених вищевказаними положеннями Порядку. Відповідач-3 до відзиву на позовну заяву додає звіт про оцінку нежитлових приміщень від 05.04.2005. Однак вивченням матеріалів приватизаційної справи № 2089 встановлено, що вказаний звіт в матеріалах відсутній. Отже в порушення п. 2.2 Порядку № 377 відповідачем ФОП ОСОБА_3 не подано до органу приватизації жодних документів на підтвердження здійснення орендарем поліпшень орендованого приміщення. Доводи відповідача-3 щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 у день його публікації на офіційному веб-порталі ІНФОРМАЦІЯ_2 не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об'єкту комунального майна, про які можливо було дізнатися лише із відповідної погоджувальної документації, а не з самого рішення про його відчуження. Більш того, у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц Велика ІНФОРМАЦІЯ_14 звернула увагу на те, що “з урахуванням встановлених судами обставин, досліджених і оцінених судами доказів сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскаржених рішень не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав» (пункт 105 постанови). Прокурор дізнався про порушення відповідачами-1 і 2 законодавства про приватизацію після вилучення на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 приватизаційної справи щодо приватизації спірних нежитлових приміщень. До вилучення та вивчення вказаної приватизаційної справи прокурор не міг довідатись про відсутність у відповідача-3 - ФОП ОСОБА_3 , права на викуп спірного майна поза конкурентною процедурою. Проте сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.
09.01.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем-3 подано заперечення (вх.№699), в яких він повідомляє, що у позовній заяві зазначено, що прокуратура дізналася про нібито порушення пізніше ХМР як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Саме лише твердження прокурора про те, що ним обрано найбільш дієвий та ефективний спосіб збору та отримання документів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності на звернення з розглядуваним позовом. Європейським судом з прав людини у справах “Semenon v Russia», “Gavrilova v Russia» надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили, надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V Greece); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості. Обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві щодо підстав пропуску строку позовної давності, не носять об'єктивний і непереборний характер. Навпаки, обставини справи однозначно вказують на суб'єктивний характер причин пропущення прокуратурою строку позовної давності. Зокрема, виключно від самої прокуратури залежало прийняття рішень про здійснення/нездійснення перевірки законності ухвалення рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , витребування/не витребування матеріалів приватизаційної справи, строків витребування, строків та черговості їх дослідження, визначення пріоритетів процесуального реагування на виявлені порушення тощо. Саме лише посилання позивача на те, що встановити чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожним окремим рішенням можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності. Окрім вищезазначеного, 12.03.2025 статтю 261 Цивільного кодексу України доповнено новою частиною 8 згідно із якою перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. Реєстрація права власності за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була проведена 07.06.2013. Відтак, прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом. За таких обставин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
В судовому засіданні 12.01.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26 січня 2026 року о 12:40 год.
В судовому засіданні 26.01.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 09 лютого 2026 року о 16:00 год.
Присутній у судовому засіданні 09.02.2026 прокурор просив задовольнити позовні вимоги повністю та визнати поважною причину пропуску строку позовної давності та поновити його.
Представники відповідачів-1, 2 у судове засідання жодного разу не з'явилися про дату, час та місце цього засідання повідомлені належним чином, відзив на позов до суду не надали.
Присутній у судовому засіданні 09.02.2026 представник відповідача-3 просив відмовити в задоволенні позову повністю, у разі визнання позовних вимог обгрунтованими застосувати позовну давність.
09.02.2026, у зв'язку з оголошенням на території м. Харкова повітряної тривоги, сторін повідомлено ухвалою суду про те, що ухвалення та проголошення судового рішення у справі відбудеться 19 лютого 2026 року о 15:30 год.
Розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку прокурора та 3-го відповідача, господарський суд встановив наступне.
Як убачається з матеріалів справи, Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України.
Прокурором зазначено, що під час досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 в ІНФОРМАЦІЯ_2 отримано тимчасовий доступ до низки приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 (рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.08.2023 № 437/23 вулицю Маршала Бажанова перейменовано на вулицю Чорноглазівську), 14.
Листом від 03.07.2024 Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова повідомила ІНФОРМАЦІЯ_15 , що під час приватизації низки об'єктів комунального майна ІНФОРМАЦІЯ_10 та ІНФОРМАЦІЯ_16 не дотримані вимоги законодавства щодо приватизації в частині необхідності продажу нерухомого майна на аукціоні. Орендарі, в свою чергу, не мали законних підстав на приватизацію комунального майна шляхом викупу, оскільки не здійснили жодних невід'ємних поліпшень цього майна. Одночасно, направлено копію приватизаційної справи за адресою: АДРЕСА_5 для вирішення питання про вжиття відповідних заходів представницького характеру на захист інтересів держави, передбачених ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Як вказано прокурором, вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 04.05.2005 між ІНФОРМАЦІЯ_17 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 1575.
Згідно Акту приймання-передачі від 04.05.2005, на підставі вказаного договору в строкове платне користування ФОП ОСОБА_3 передано нежитлове цокольне приміщення загальною площею 22,3 кв.м в будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Майно), що належало до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 04.04.2006.
У пункті 3.1. вказаного договору оренди зазначено, що вартість об'єкту оренди на підставі висновку про вартість Майна складає 15 900 грн без ПДВ станом на 20.04.2005.
Відповідно до п. 4.7.-4.8. Договору Орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого Майна виключено за письмовою згодою Орендодавця. Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_18 до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягло за собою зміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП “ ІНФОРМАЦІЯ_19 » технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 3-х місяців після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено декілька додаткових угод, серед яких 04.01.2012 укладено додаткову угоду № 11, якою викладено договір в новій редакції, зокрема в строкове платне користування ФОП ОСОБА_3 передано нежитлові приміщення цокольного поверху № 15; ІХ; Х, загальною площею 22,3 кв.м в будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Майно), що належало до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 04.01.2013.
Також, між сторонами 25.01.2023 укладено додаткову угоду № 12, якою продовжено строк дії договору до 04.01.2014.
Орендар звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_17 з листом від 23.05.2012 про надання дозволу на приватизацію орендованого Майна (вх. № 9111 від 23.05.2012).
За твердженням прокурора, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.
Рішенням 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком.
Пунктом 12 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП ОСОБА_3 підлягають: - нежитлові приміщення цокольного поверху в житловому будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_5 .
ФОП ОСОБА_3 19.11.2012 до ІНФОРМАЦІЯ_17 подано заяву № 20225 про приватизацію орендованого Майна.
Також, 27.11.2012 ФОП ОСОБА_3 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_20 з листом (вх. № 20901 від 27.11.2012), у якому просила оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб'єкту оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_6 .
На підставі заяви ФОП ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_17 наказом від 30.11.2012 № 4443 доручено ФОП ОСОБА_6 , як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу.
Суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_6 складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 30.11.2012 склала 21 395 грн, без ПДВ.
Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
07.06.2013 між ІНФОРМАЦІЯ_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , на підставі рішення 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 23.12.2011 №565/11 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр." та рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 №765/12 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", укладено договір купівлі-продажу № 4991-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 6060, на підставі якого шляхом викупу за 25 674 грн, з ПДВ, до ФОП ОСОБА_3 перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху № 15, IX, Х, загальною площею 22,3 кв.м в будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 77265863101).
Згідно вказаного договору купівлі-продажу оціночна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, визначена відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 р., зафіксована в висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки, затверджених наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.12.2012 р. за № 4693 і складає 21 395 грн. (двадцять одна тисяча триста дев'яносто п'ять гривень).
15.08.2013 складено Акт прийому-передачі № 4991-В-С, який засвідчив факт передачі за вищевказаним договором купівлі-продажу нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 22.3 кв.м в будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_5 , та факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.11.2025 №454240053 спірне майно зареєстроване 07.06.2013 за відповідачем -3 та власником спірного майна на цей час є ОСОБА_3 .
Прокурор стверджує, що рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині пункту 12 додатку є незаконним, прийняте з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а тому договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсним, а нежитлові приміщення підлягають поверненню 3-м відповідачем на користь ІНФОРМАЦІЯ_21 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 як власнику комунального майна.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Так, у рішенні 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» зазначено, що його прийнято з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету м. Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 23.12.2011 р. № 565/11 (далі - Програма), керуючись ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до п. 5.4 вказаної Програми, продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення) (п.5.7. Програми).
Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного майна», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України “Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України “Про приватизацію державного майна» порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України “Про приватизацію державного майна» з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону України “Про приватизацію державного майна», об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України “Про приватизацію державного майна» передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Згідно зі ст. 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Статтею 4 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.
Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_13 .
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений ІНФОРМАЦІЯ_13 та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 № 439.
Згідно з п.п. 3.3., 7.15. Порядку № 439, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу.
А у разі коли на конкурс з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, такий об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта.
Відповідно до п. 8.1. Порядку № 439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно з п. 8.2. Порядку № 439, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище, оцінка майна, яке підлягає приватизації, проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003.
Відповідно до п. 63 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п. 67 Методики, вартість орендованого нерухомого майна під час приватизації на аукціоні (конкурсі) або шляхом викупу у разі прийняття рішення про компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок власних коштів за час оренди, визначається на підставі оцінки його ринкової вартості та ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна.
Для визначення ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна розраховується різниця між ринковою вартістю нерухомого майна на дату оцінки виходячи з ринкової вартості подібного майна з урахуванням невід'ємних поліпшень, що здійснені орендарем, та його ринковою вартістю на дату оцінки виходячи з ринкової вартості подібного майна, яке не містить зазначених поліпшень. Ринкова вартість невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна визнається у сумі, що не перевищує фактично сплаченої суми коштів орендаря у здійснення ідентифікованих невід'ємних поліпшень. Під час оцінки встановлюється питома вага часток держави та орендаря у ринковій вартості орендованого нерухомого майна.
Для продажу нерухомого майна, яке перебуває в оренді, на аукціоні (конкурсі) та щодо якого прийнято рішення про компенсацію невід'ємних поліпшень, його ринкова вартість та ринкова вартість поліпшень, визначені на дату оцінки, є початковою вартістю такого майна.
У разі коли в процесі продажу початкова вартість орендованого нерухомого майна зросла, покупець оплачує кошти за державну частку в об'єкті приватизації, які дорівнюють фактичній ціні продажу орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, за вирахуванням ринкової вартості таких поліпшень, визначеної під час оцінки. У разі коли в процесі продажу ціна продажу орендованого нерухомого майна зменшилася порівняно з його початковою вартістю, покупець сплачує кошти за державну частку в об'єкті приватизації, яка дорівнює фактичній ціні продажу орендованого нерухомого майна, скоригованій з урахуванням питомої ваги державної частки у ньому, визначеній у процесі оцінки. Втрата вартості орендованого нерухомого майна в процесі такого продажу визнається його економічним зносом. Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_22 . Цим Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Зазначений порядок встановлений ІНФОРМАЦІЯ_23 , а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ІНФОРМАЦІЯ_23 від 27.02.2004 № 377 (далі - Порядок № 377).
Відповідно до п. 1.1. Порядку № 377, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Відповідно до п. 1.4. Порядку № 377 незалежна оцінка орендованого нерухомого майна проводиться суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та включає такі етапи:
- опрацювання вихідних даних, необхідних для оцінки, у тому числі отриманих від органу приватизації за результатами виконання робіт підготовчого етапу; - ідентифікація поліпшень орендованого майна;
- застосування методичних підходів та узагальнення отриманих з їх використанням результатів оцінки з метою визначення ринкової вартості орендованого нерухомого майна та ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна;
- визначення питомої ваги часток держави (відповідно комунального майна або майна, що належить Автономній Республіці Крим) та орендаря у визначеній ринковій вартості орендованого нерухомого майна; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість орендованого нерухомого майна, подання їх до органу приватизації на рецензування та затвердження не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення встановленого законодавством строку проведення незалежної оцінки;
- затвердження висновку про вартість орендованого нерухомого майна відповідним органом (далі - відповідний орган приватизації): державним органом приватизації - у разі приватизації державного (республіканського) майна або якщо йому надані повноваження щодо приватизації комунального майна, виконавчим органом органу місцевого самоврядування - у разі приватизації комунального майна.
Згідно з п. 2.1. Порядку № 377, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п. 2.2. Порядку № 377, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_24 дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_20 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Як убачається з матеріалів приватизаційної справи 23.05.2012 ФОП ОСОБА_3 звернулась із заявою № 9111 про надання дозволу на приватизацію орендованого майна до Управління.
При цьому, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію ФОП ОСОБА_3
19.11.2012 до ІНФОРМАЦІЯ_17 подано заяву № 20225 про приватизацію орендованого майна.
Крім того, 27.11.2012 ФОП ОСОБА_3 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_20 з листом (вх. № 20901 від 27.11.2012), у якому просила оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб'єкту оціночної діяльності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 .
На виконання вказаного листа наказом Управління комунального майна суб'єкту оціночної діяльності ОСОБА_6 (наказ від 30.11.2012 № 4443) доручено провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ФОП ОСОБА_3
ФОП ОСОБА_6 складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, затверджений Управлінням комунального майна 27.12.2012, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 30.11.2012 складає 21 395 грн без з ПДВ.
Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились невід'ємні поліпшення у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі, ремонтні роботи, відсутні.
У подальшому, 07.06.2013 між ФОП ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_3 укладено договір купівлі-продажу № 4991-В-С, відповідно до якого відповідач-3 приватизувала вказані нежитлові приміщення шляхом викупу за 21 395 грн без ПДВ (разом з ПДВ - 25 674 грн.).
15.08.2013 складено Акт прийому-передачі № 4991-В-С, який засвідчив факт передачі за вищевказаним договором купівлі-продажу нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 22,3 кв.м в будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_5 , та факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
Отже, як убачається з вищевикладеного, ініціатором приватизації спірного майна є відповідач ФОП ОСОБА_3 .
Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем-3 згідно умов вказаного вище Договору оренди, дозволу орендодавця - ІНФОРМАЦІЯ_3 на проведення невід'ємних поліпшень, як і відсутні належні та допустимі докази здійснення відповідачем-3 будь-яких поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді у останньої.
ФОП ОСОБА_3 до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_25 , не подавала документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
При цьому, наданий відповідачем-3 - ФОП ОСОБА_3 до відзиву на позовну заяву звіт про оцінку нежитлових приміщень, переданих в оренду ФОП ОСОБА_3 , від 05.04.2005 відсутній в матеріалах приватизаційної справи № 2089.
Відповідач-3 у відзиві вказує, що позивачем надано до позову матеріали інвентаризаційної справи, які серед іншого, містять Акт технічного стану будівлі-пам'ятки архітектури, який є додатком до Попереднього договору № 166 від 27.11.2012. Цим актом зафіксовано здійснення ремонту ФОП ОСОБА_7 , так у п. 3 зазначено, що стан внутрішніх архітектурноконструктивних і декоративних елементів пам'ятки - загальний стан приміщень ФОП ОСОБА_7 задовільний, після ремонту з використанням сучасних оздоблювальних матеріалів; двері заповнення змінені на нові, стеля поштукатурена, пофарбована або оздоблена підвісними плитами.
Водночас поняття ремонту будівлі та невід'ємних поліпшень - не тотожні та не рівнозначні поняття, більш того останні мають мати місце під час чинності останнього договору оренди та мають бути проведені у передбаченому законом порядку.
Окрім того, за даними Державного реєстру нерухомих пам'яток України, будинок за адресою: АДРЕСА_5 частиною якого є спірні приміщення, є пам'яткою містобудування та архітектури місцевого значення "Жилий будинок", занесена до Реєстру наказом ІНФОРМАЦІЯ_26 від 04.06.2020 № 1883 (охоронний № 7206-Ха).
У матеріалах приватизаційної справи міститься Попередній договір про укладення в майбутньому охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини (ї частину) від 27.11.2012 № 166, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_27 (орган охорони ) та ФОП ОСОБА_3 (набувач), у якому зазначено, що беручи до уваги те, що набувач має намір приватизувати нерухоме майно - Пам'ятку культурної спадщини (її частину) (далі - Пам'ятка), відповідно до абзацу третього частини першої статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» уклали цей попередній договір (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору набувач зобов'язується не пізніше ніж через місяць з моменту набуття в установленому порядку права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № 15, IX, X загальною площею 22,3 м2 у будівлі - пам'ятці архітектури місцевого значення, прийнятої на облік рішенням ІНФОРМАЦІЯ_28 №334 від 30.04.1980 (зі змінами та доповненнями) дата і номер рішення про її державну реєстрацію, охоронний №159, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 (далі - Пам'ятка), укласти з Органом охорони Охоронний договір на Пам'ятку на умовах і порядку, встановлених Порядком укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1768, та цим Договором, який міститиме наступні істотні умови, зокрема:
1.1.1. Сторонами Охоронного договору є Орган охорони за цим Договором та Власник - Набувач Пам'ятки за цим Договором.
1.1.2. За Охоронним договором Власник бере на себе зобов'язання щодо охорони Пам'ятки, її використання відповідно до встановленого режиму використання, а також утримання Пам'ятки в належному стані на умовах і в порядку, визначеному Охоронним договором.
1.1.3. Власник Пам'ятки зобов'язаний, зокрема:
своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт Пам'ятки і роботи з упорядження її території, виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи в терміни, передбачені Охоронним договором, а у разі потреби в терміни, визначені окремим розпорядженням Органу охорони;
проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом Органу охорони. Копії матеріалів про проведення обміру та дослідження Пам'ятки, а також науково-проектну документацію безоплатно передавати Органові охорони в 10-денний строк після її затвердження;
з метою збереження Пам'ятки та створення належних умов для її використання Власник зобов'язаний забезпечити виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження території Пам'ятки, інших заходів, спрямованих на збереження Пам'ятки, необхідність яких визначається Органом охорони.
1.1.4. Відповідальність Власника:
у разі самовільного проведення Власником робіт, пов'язаних з перебудовою чи переробленням Пам'ятки, інших робіт, які призвели до спотворення Пам'ятки, її території, їх наслідки повинні бути усунені за рахунок Власника в терміни, визначені письмовим розпорядженням Органу охорони;
якщо в результаті дій або бездіяльності Власника Пам'ятки їй загрожує пошкодження або знищення, Орган охорони робить Власнику Пам'ятки відповідне попередження. У разі невиконання Власником вимог, що містяться у попередженні, Орган охорони має право на звернення в установленому порядку до суду з позовом про примусове відчуження Пам'ятки.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Згідно з частиною першою статті 9 вказаного Закону будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом "Про регулювання містобудівної діяльності".
Власники та користувачі об'єктів архітектури відповідно ст. 28 Закону України "Про архітектурну діяльність" зобов'язані: утримувати в належному стані будинки і споруди, а так само закріплені за ними земельні ділянки, забезпечувати поточний огляд, періодичне обстеження і паспортизацію об'єкта, додержуватися під час експлуатації об'єкта архітектури вимог, визначених у його паспорті, а також вимог законодавства; отримувати в установленому законодавством порядку документ дозвільного характеру, що дає право на виконання робіт, пов'язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об'єкта архітектури.
Матеріали справи не містять доказів отримання в установленому законодавством порядку документів дозвільного характеру, що дає право на виконання робіт, пов'язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об'єкта архітектури - належно затвердженої та погодженої проектної документації, що є порушенням ст. ст. 9, 27 Закону України "Про архітектурну діяльність", п. 9.1 ДБН А.2.2-3-2004 "Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проєктної документації для будівництва".
До того ж, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Положеннями абз. 2, 3 ч.1 ст. 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.
Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток передує проведення необхідних науководослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних.
З огляду на викладене, проведення будь-яких робіт на пам'ятці, у тому числі ремонту, капітального ремонту, без дозволу органу охорони культурної спадщини, а також без проведення необхідних науково-дослідних робіт є незаконним.
Ураховуючи наведене, оскільки дозвіл на здійснення ремонтних робіт від органу охорони культурної спадщини не отримувався, науково-дослідні роботи не проведено, будь-які ремонтні роботи, здійснені ФОП ОСОБА_3 є незаконними.
Отже, суд погоджується з доводами прокурора про те, що ІНФОРМАЦІЯ_24 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Доказів зворотного відповідачами під час розгляду справи не доведено.
Тобто, відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності ІНФОРМАЦІЯ_29 від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19 та ІНФОРМАЦІЯ_30 від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з частиною п'ятою статті 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною п'ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
За приписами ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Правовий статус суб'єктів права різних форм власності ґрунтується на єдиних конституційних принципах. Разом із тим правовий статус кожного з них має особливості, що і характеризують того чи іншого суб'єкта права власності як такого.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності як у тому, що є загальним для них, так і в його особливостях відповідно до законів, дія яких на них поширюється.
Підставам виникнення та припинення права власності присвячені гл. гл. 24, 25 ЦК України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
При цьому, за загальним правилом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
Усі підстави виникнення права власності можна поділити на первісні і похідні способи. В основу цього поділу може бути покладений критерій волі (коли визначальне значення має воля на виникнення права власності, її відсутність) та критерій правонаступництва (коли значення має наявність або відсутність правонаступництва при виникненні права власності).
Первісними вважаються такі способи набуття права власності, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника.
Похідні способи характеризуються тим, що право власності переходить від однієї особи до іншої (правонаступництво) та виникає внаслідок взаємного волевиявлення цих осіб.
При цьому, таке волевиявлення виникає спочатку у однієї сторони (ініціатора) та адресується іншій, яка, у свою чергу, може виразити власне волевиявлення.
До похідних способів набуття права власності належать договори, спрямовані на передачу майна у власність, перехід майна в порядку спадкування, приватизація державного і комунального майна (ст. 345 ЦК України).
Отже, при приватизації державного і комунального майна волевиявлення наявне як у покупця, так і у продавця такого майна.
Воля та волевиявлення орендаря формується з чіткого розуміння меж його цивільних прав на комунальне майно та відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди.
У свою чергу, таке волевиявлення виражається в юридично значущій дії - поданні заяви про приватизацію шляхом викупу.
Крім того, подання цієї заяви є ініціативними діями особи щодо початку спрощеної процедури приватизації для органу місцевого самоврядування порівняно з проведенням аукціону.
Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв'язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку органу місцевого самоврядування.
Згідно з абз. 15 ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Слід зазначити, що волю юридичних осіб виражають її органи. Так само і волю держави й інших публічних утворень виражають відповідні органи (державної влади, влади АРК, місцевого самоврядування).
При цьому, на відміну від приватних осіб, територіальні громади реалізують право комунальної власності через відповідні органи місцевого самоврядування, які в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Варто пам'ятати, що дії та рішення органу місцевого самоврядування не завжди відповідають волі та інтересам територіальної громади як власника комунального майна.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_31 у постановах від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика ІНФОРМАЦІЯ_14 у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ІНФОРМАЦІЯ_14 від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та постанові об'єднаної палати ІНФОРМАЦІЯ_29 від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_25 та ФОП ОСОБА_3 були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
З огляду на вищевикладене, оскільки приватизація спірного майна проведена із порушенням норм чинного законодавства, суд вважає, що рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 в частині пункту 12 додатку є незаконним, у зв'язку з тим, що його прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України “Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Разом з цим, рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вичерпало свою дію, як наслідок визнання його незаконним та скасування є неефективним способом захисту порушеного права держави, а тому позивачем окремо така вимога не була заявлена.
Щодо підстав для визнання недійсним договору та повернення майна, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку, як зазначено вище, порушено.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Виходячи з положень ст.ст. 203, 216 ЦК України вимогу щодо реституції за недійсним правочином можливо пред'явити лише стороні договору.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом “а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_8 (у випадку, передбаченому підпунктом “а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
У зв'язку з вищевикладеним, спірний договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 07.06.2013 № 4991-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_3 та ФОП ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсним, як наслідок, майно - поверненню ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, має дві мети - повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним територіальною громадою. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності ІНФОРМАЦІЯ_29 від 29.05.2025 у справі №922/3727/19.)
При вирішенні цієї категорії справ варто враховувати практику Європейського суду з прав людини у застосуванні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, “Щокін проти України» від 14.10.2010, “Сєрков проти України» від 07.07.2011, “Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, “Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, “Трегубенко проти України» від 02.11.2004, “East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014), якою напрацьовано три критерії для оцінки на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті “суспільний», “публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного», “публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття “суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі “Колишній король Греції та інші проти Греції»).
Критерій “пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки “пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності “суспільного», “публічного» інтересу, визнає за державою досить широку “сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий “розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у рішенні “Трегубенко проти України» від 02.11.2004 вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.
Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах “Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, “Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, “Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, “Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, “Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).
Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Виходячи з вищевикладеного, у правовідносинах щодо приватизації орендарем комунального майна шляхом викупу при нездійсненні ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартост майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність орендарем, а тому позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тож в даному випадку правильним способом захисту порушеного права є визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання відповідача-3 повернути спірне майно ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності ІНФОРМАЦІЯ_29 від 29.05.2025 у справі №922/3727/19, а саме:
"31. Судами встановлена незаконність пункту 60 додатку до рішення від 26.10.2016 № 412/16 в частині відчуження спірних об'єктів комунальної власності, оскільки під час процедури викупу сторони допустили порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що свідчить і про наявність порушень чинного законодавства під час укладення договору купівлі продажу нежитлових приміщень та є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
41. Крім того, як зазначила об'єднана палата ІНФОРМАЦІЯ_29 у складі ІНФОРМАЦІЯ_32 в постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення зазначеної особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки зумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна. Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування, має легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності. Тож у названій постанові об'єднана палата ІНФОРМАЦІЯ_29 у складі ІНФОРМАЦІЯ_32 виснувала, що у цьому випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3."
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З огляду на викладене, оскільки рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 в частині пункту 12 додатку є незаконним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 6060, є обгрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.
Щодо вимоги прокурора про повернення спірного майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Ураховуючи те, що наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції підлягають застосуванню за наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С, позовна вимога прокурора про зобов'язання ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 77265863101 - нежитлові приміщення цокольного поверху № 15, IX, Х, загальною площею 22,3 кв.м в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_6 - прийняти у власність зазначені приміщення, яка в свою чергу є похідною від названої вимоги, також є обгрунтованою та законною.
Водночас відповідачем-3 заявлено про застосування строку позовної давності.
В обґрунтування поданої заяви відповідач-3 посилається на те, що прокурор міг бути присутнім на засіданні ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якій приймалось рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», крім того дане рішення було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської, а тому прокурор міг дізнатися про відповідні порушення в межах встановленого законом строку позовної давності та вважається таким, що довідався або міг би довідатись про прийняття оскаржуваного рішення та порушення прав безпосередньо в день пленарного засідання ІНФОРМАЦІЯ_2 - 22.06.2012. Разом з тим, прокурор звернувся до суду лише 03.12.2025, тобто з пропуском строку позовної давності.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), ЦК України визначено як позовну давність (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові ІНФОРМАЦІЯ_14 від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що правило щодо початку обчислення позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібна правова позиція викладена у постановах ІНФОРМАЦІЯ_32 від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 08.02.2023 у справі №922/3589/21.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Подібна правова позиція міститься у постанові ІНФОРМАЦІЯ_14 від 20.11.2018 у справі №907/50/16.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах ІНФОРМАЦІЯ_32 від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 17.01.2023 у справі №911/1014/20.
У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц ІНФОРМАЦІЯ_14 дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 ІНФОРМАЦІЯ_33 наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Отже застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2024 у справі №922/1057/20.
Суд зауважує, що прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Подібний висновок викладено у постанові ІНФОРМАЦІЯ_32 від 08.02.2023 у справі №922/3589/21.
Як зазначалося вище, за змістом ст.261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовною заявою 03.12.2025, тобто більше ніж через 13 років і два місяця днів з моменту прийняття 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 та майже через 12 років після укладення на його підставі відповідного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С.
За змістом позовної заяви прокурор просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити його, тобто прокуратурою визнано пропуск строку позовної давності на звернення з відповідним позовом.
Надаючи оцінку доводам прокурора щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.
В обгрунтування клопотання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності прокурором зазначено, що з урахуванням того, що прокурор у цій справі є самостійним позивачем строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. При цьому, прокурором зауважено, що 30 січня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», яким п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Водночас 03.06.2025 офіційно опубліковано Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434-IX), яким п. 19 цього розділу виключено. Вказані зміни набувають чинності 04.09.2025, тобто через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Положеннями ч. 3 ст. 263 Цивільного кодексу України передбачено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. За таких обставин, з 04.09.2025, після набрання чинності Законом № 4434-IX, перебіг строку позовної давності продовжується в межах визначеного законодавством строку, з урахуванням періоду часу, який сплив від моменту початку його перебігу до моменту зупинення. Тобто, строк позовної давності до вказаних спірних правовідносин почався з 04.09.2025. З урахуванням вказаного, у разі надходження з боку відповідачів заяви про застосування позовної давності, суд на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України може визнати поважними (виходячи з наведених вище доводів) причини пропущення прокурором позовної давності та захистити порушені права, та інтереси ІНФОРМАЦІЯ_21 у спірних правовідносинах.
Водночас прокурором зазначено, що прокуратурі про незаконність оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.06.2012 № 765/12 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023. Проте на думку прокурора, сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Водночас прокуророром зазначено, що прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_34 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 . При цьому, прокурором зазначено, що не може свідчити обізнаність (можливість довідатися) органів прокуратури щодо порушення відповідачем вимог чинного законодавства за конкретним фактом приватизації виключно з тексту відповідних рішень ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не можна надати оцінку законності приватизації, проведеної шляхом викупу, без дослідження матеріалів приватизаційної справи.
Суд звертає увагу, що зі змісту мотивувальної частини ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 (розміщена у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень), на яку безпосередньо посилається прокурор, вбачається, що в обґрунтування клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_3, про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, зазначено про відчуження ІНФОРМАЦІЯ_10 комунального майна шляхом викупу на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки та переліку рішень ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема рішення 16 сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
При цьому, з ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_34 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 вбачається, що "рішення про відчуження об'єктів комунального майна проведено без продажу на аукціоні, що в свою чергу спричинило тяжкі наслідки."
На підставі аналізу змісту ухвали ІНФОРМАЦІЯ_34 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 суд робить висновок, що станом на момент звернення до суду з відповідним клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню №42023222060000064 від 22.03.2023 прокурору вже було відомо про системний характер продажу ІНФОРМАЦІЯ_10 об'єктів нерухомого майна шляхом викупу їх орендарями з порушенням закону про приватизацію майна.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що прокурором не доведено наявності підстав, через які він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова, спричинене ухваленням рішення від 22.06.2012 № 765/12.
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Тобто, прокурор був обізнаний про наявність правопорушень в сфері приватизації ще до 22.03.2023, що також вбачається з витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42023222060000064 і тому мав можливість, з використанням своїх повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію.
Матеріали справи не містять доказів звернення прокурора та ухилення суб'єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору, прокурор не зазначає про наявність таких доказів.
Суд також приймає до уваги наступне.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі №922/1782/21 зазначено:
"24. … помилково не врахувавши зазначені правові висновки, викладені в постанові ІНФОРМАЦІЯ_14 від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про відсутність спливу позовної давності з посиланням на початок перебігу цього строку з 06.02.2019 (з дня прийняття ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_35 від 06.02.2019 у справі №639/687/19, якою оформлено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо спірного нежитлового приміщення), і спливу позовної давності 06.02.2022.
27. Таким чином, усупереч вимогам статей 86, 236, 237, 269 ГПК України суди попередніх інстанцій не відхилили та не спростували доводів скаржника-1 про те, що оскільки право власності територіальної громади міста Харкова на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тобто перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи, то в такому разі прокурор із дня укладення договору №5429-В-С (27.12.2016) та вибуття майна з комунальної власності міг довідатися про порушення інтересів держави та реалізувати функцію представництва інтересів держави в суді ".
Окрім того, у постанові ІНФОРМАЦІЯ_36 від 21.01.2022 у справі №308/334/20 зазначено, що суди правильно врахували те, що прокурор, пред'являючи у березні 2015 року позов у справі №308/3120/15 про витребування цієї земельної ділянки, міг довідатися про порушені права держави, зокрема, про належність спірної земельної ділянки особі, тобто раніше, ніж до пред'явлення цього позову у січні 2020 року. Отже, прокурор був достатньо обізнаний з обставинами надання громадянам спірних земельних ділянок, зі зміною власників цих земельних ділянок, мав у розпорядженні матеріали акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного 07 липня 2014 року ІНФОРМАЦІЯ_30 та міг отримати відомості із державних реєстрів. Верховний Суд, дійшов висновку про можливість прокурору дізнатися про обставини надання громадянам спірних земельних ділянок, в тому числі, з Державних реєстрів.
Отже, Верховний Суд виснував, що помилковим є посилання на початок перебігу строку з дня прийняття ухвали слідчого судді, якою оформлено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо спірного нежитлового приміщення. Прокурор міг довідатися про факт вибуття майна з комунальної власності із дня укладення договору купівлі-продажу з відкритих джерел, в тому числі реєстрів прав власності.
В даному випадку договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 6060, був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 07.06.2013.
Тож прокурор був достатньо обізнаний з обставинами відчуження комунального майна із порушеннями діючого законодавства, тому мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про відчуження спірного комунального майна, своєчасно звернутися з клопотанням до слідчого судді про надання доступу до приватизаційної справи в межах встановленого законом строку позовної давності, чого ним зроблено не було.
Прокурором також не обґрунтовано, за яких поважних причин мало місце зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою після отримання тимчасового доступу до речей і документів з кримінального провадження 42023222060000064 від 22.03.2023 на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_34 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 (зволікання склало майже два роки).
Саме лише твердження прокурора про те, що ним обрано найбільш дієвий та ефективний спосіб збору та отримання документів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності на звернення з розглядуваним позовом.
Європейським судом з прав людини у справах "Semenon v Russia", "Gavrilova v Russia" надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили, надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V Greece); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.
Суд вважає, що обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві щодо підстав пропуску строку позовної давності, не носять об'єктивний і непереборний характер. Навпаки, обставини справи однозначно вказують на суб'єктивний характер причин пропущення прокуратурою строку позовної давності. Зокрема, виключно від самої прокуратури залежало прийняття рішень про здійснення/нездійснення перевірки законності ухвалення рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , витребування/не витребування матеріалів приватизаційної справи, строків витребування, строків та черговості їх дослідження, визначення пріоритетів процесуального реагування на виявлені порушення тощо.
Саме лише посилання прокурора на те, що встановити чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожною окремою адресою можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з цим позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Наведеним спростовуються доводи прокурора про те, що перебіг позовної давності слід пов'язувати з датою отримання ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_34 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 , оскільки моментом вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи є дата державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ).
У цій справі завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна (договір купівлі-продажу від 07.06.2013 № 4991-В-С) та реєстрації права власності за покупцем 07.06.2013, а отже положення розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" не можуть застосовуватися.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки, які були передбачені законодавством на час завершення процедури приватизації.
Оскільки позивачем є прокурор, який не був стороною спірного правочину, то строк позовної давності оскарження договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2013 № 4991-В-С, для прокурора почався саме з дати державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ), тобто 07.06.2013 та, відповідно сплив 07.06.2016.
В той же час, позовна заява подана до суду 03.12.2025, тобто через суттєво більший термін після спливу строку позовної давності.
Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ураховуючи заяву відповідача-3 про застосування позовної давності, зважаючи на недоведеність прокурором поважності причин пропуску строку для звернення до суду з цим позовом, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог через сплив строку позовної давності.
При цьому, суд відхиляє аргументи відповідача-3 щодо застосування ч. 8 ст. 261 ЦК України, оскільки ця норма стосуються початку перебігу позовної давності у справах про витребування майна (віндикація), в даному ж випадку предметом спору у цій справі №922/4312/25 є повернення майна за недійсним правочином (реституція).
Щодо правомірності представництва інтересів держави в суді прокурором у цій справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація “інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
“Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
“Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ІНФОРМАЦІЯ_14 від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Водночас слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 продемонстровано правову позицію ВП ВС щодо субсидіарної ролі, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У цій справі ВП ВС пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.
Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Саме прийняття ІНФОРМАЦІЯ_10 рішення від 22.06.2012 № 765/12 призвело до порушень приватизаційного законодавства та приватизації спірного майна в порушення передбаченого законом порядку, що унеможливлює звернення прокурора в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_2 , адже цей орган сам і допустив ці порушення.
Отже, слід зазначити, що прокурор є самостійним позивачем у цьому спорі, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_24 не може та не повинна бути позивачем за позовом прокурора, оскільки саме міська рада допустила порушення інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, а тому вона не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ІНФОРМАЦІЯ_14 від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23.
Як наслідок, в даному випадку прокурор звертається за захистом інтересів держави до суду як самостійний позивач, оскільки суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого віднесені повноваження такого захисту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_24 , є відповідачем за вказаним позовом, тому відповідне повідомлення про звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_37 не направлялось.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування. Постановою ІНФОРМАЦІЯ_38 від 26.04.2016 у справі № 916/2129/15 щодо аналогічних правовідносин за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_39 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_40 » про витребування майна зазначено наступне.
Так, “суспільним», “публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_40 » є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об'єктів комунальної власності, які були передані із порушенням чинного законодавства.
Окрім цього, ІНФОРМАЦІЯ_31 у постановах від 02.11.2016 у справі № 6- 2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика ІНФОРМАЦІЯ_14 у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Крім того, застосовуючи принцип “справедливого балансу» між “суспільними» та “приватними» інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.
Згідно зі ст. ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/ функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 у справі № 3-234/2018.
З урахуванням того, що ІНФОРМАЦІЯ_24 представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_3 , прокурор самостійно подає вказаний позов.
Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленн і законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129, п. 4 ч. 2 ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 844,80 грн та зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 211,20 грн, суд покладає на прокурора.
Окрім того, суд зазначає, що за приписами п. 6 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 статтею 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Ураховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову повністю, суд, керуючись ч. 1 ст. 145 ГПК України, вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.12.2025 по справі №922/4312/25.
При цьому відповідно до ч. 10 ст. 145 ГПК України в такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 13, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1, 24, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 1, 3, 5-1, 16-2, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 1, 3, 8, 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 203, 215, 216, 257, 261, 267, 327, 345 Цивільного кодексу України, та ст. 4, 13, 73, 74, 77, 86, 126, 129, 145, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.12.2025 по справі №922/4312/25.
Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.12.2025 по справі №922/4312/25 зберігають свою дію до набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_41 протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяОСОБА_1