ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 лютого 2026 року Справа № 906/66/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
оргаун прокуратури - Казнодій С.Д.;
позивача - не з'явився;
відповідача-1 - Деліу О.В. (в режимі відеоконференції);
відповідача-2 - Цимбалюк В.Г. (в режимі відеоконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Малишенка Андрія Євгеновича на рішення Господарського суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року (повний текст складено 24.12.2024) у справі №906/66/24 (суддя Кудряшова Ю.В.)
за позовом Виконувача обов'язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі - Північного офісу Держаудитслужби
до Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області
до Фізичної особи-підприємця Малишенка Андрія Євгеновича
про визнання недійсним договору про закупівлю, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 452 253,53 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 у справі №906/66/24 позов Виконувача обов'язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі - Північного офісу Держаудитслужби до Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Фізичної особи-підприємця Малишенка Андрія Євгеновича про визнання недійсним договору про закупівлю, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 452 253,53 грн, задоволено.
Визнано недійсним договір №4 від 15.01.2019, укладений між Відділом гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області та Фізичною особою-підприємцем Малишенком Андрієм Євгеновичем.
Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Малишенка Андрія Євгеновича на користь Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області 1 452 253,53 грн, а з Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області одержані за рішенням суду 1 452 253,53 грн в дохід держави.
Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Малишенка Андрія Євгеновича на користь Житомирської обласної прокуратури 12 233,90 грн сплаченого судового збору.
Присуджено до стягнення з Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області на користь Житомирської обласної прокуратури 12 233,90 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ФОП Малишенко А.Є. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №906/66/24 та призначено справу до розгляду на 19.02.2025 об 12:00 год.
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 провадження у справі №906/66/24 зупинено до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення повного тексту постанови.
29.12.2025 від Фізичної особи-підприємця Малишенка Андрія Євгеновича надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у зв'язку із винесенням 19.12.2025 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №906/66/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 справу №906/66/24 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. Поновлено апеляційне провадження у справі №906/66/24 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Малишенка Андрія Євгеновича на рішення Господарського суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16 лютого 2026 року об 12:00 год.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.
Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача-2 та прокурор повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї; представник відповідача-1 - поклався на розсуд суду.
Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 грудня 2018 року Відділом освіти Бердичівської районної державної адміністрації в електронній системі закупівель оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів за предметом паливна деревина. Код згідно ДК 021:2015-03410000-7 - деревина (ідентифікатор UA-2018-12-05-004138-с), у обсязі 2 000 м.куб. з очікуваною вартістю 1 800 000,00 грн.
Участь у торгах за вказаним оголошенням прийняли 4 учасники:
Фізична особа-підприємець Кучерявий Сергій Іванович із первинною пропозицією 1430000,00 грн;
Фізична особа-підприємець Дятлов Олександр Ігорович із первинною пропозицією 1 440 000,00 грн;
Фізична особа-підприємець Герасимчук Анна Вікторівна із первинною пропозицією 1 720 000,00 грн;
Фізична особа-підприємець Малишенко Андрій Євгенович А.Є. із первинною пропозицією 1 795 000,00 грн.
В ході електронного аукціону учасник ФОП Кучерявий С.І. знизив свою первинну пропозицію з 1 710 000,00 грн до 1 430 000,00 грн та учасник ФОП Дятлов О.І. відповідно з 1 799 460,00 грн до 1 440 000,00 грн. Учасники ФОП Герасимчук А.В. та ФОП Малишенко А.С., в свою чергу, свої первинні цінові пропозиції не знижували, відтак їх конкурентного здешевлення не відбулося.
Згідно з протоколами засідання тендерного комітету Відділу освіти № 43 від 26.12.2018, №45 від 27.12.20218 та №49 від 28.12.2018 уповноваженою особою замовника відхилено тендерні пропозиції ФОП Кучерявий С.І., ФОП Дятлов О.І. та ФОП Герасимчук А.В., оскільки їх визначено такими, що не відповідають вимогам тендерної документації.
Надалі протоколом тендерного комітету №51 від 29.12.2023 визначено ФОП Малишенко А.С. переможцем торгів та укладено договір №4 від 15.01.2019 на загальну суму 1 795 000 грн.
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору, постачальник зобов'язувався передати у власність замовника товар - Паливна деревина. Код згідно ДК 021:2015-03410000-7 - деревина, І та II групи, окремими партіями згідно асортименту, кількість та за цінами, що погоджуються сторонами у специфікації до цього договору, яка є його невід'ємною частиною, а замовник зобов'язується приймати зазначений товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.
Відповідно до пункту 11.1. договору, останній набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2019.
Протягом дії договору між сторонами укладено 9 додаткових угод: №1 від 15.01.2019, №2 від 04.02.2019, №3 від 06.03.2019, №4 від 13.05.2019, №5 від 10.10.2019, №6 від 12.11.2019, №7 від 05.12.2019, №8 від 23.12.2019 та №9 від 27.12.2019, якими збільшено бюджетні зобов'язання до 1 451 398,53 грн.
Відповідно до платіжних доручень на користь ФОП Малишенко А.С. на виконання договору перераховано 1 452 253,53 грн та отримано Відділом освіти 1 618,029 куб. м паливної деревини.
В послідуючому рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/48-р/к від 08.06.2021 (т. 1, а.с. 47-52, 110) констатовано, що ФОП Дятлов О.І. та ФОП Малишенко А.Є. під час участі в процедурі закупівлі за предметом "Паливна деревина. Код ДК 021:2015-03410000-7 - деревина", яка проводилася Відділом освіти, вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (підпункт 58 пункту 6 Рішення).
За допущені порушення при проведенні вказаної закупівлі на ФОП Дятлов О.І. та ФОП Малишенко А.Є. накладено штрафи у розмірі 20 000,00 грн на кожного (пункти 2 резолютивної частини Рішення).
Рішення №60/48-р/к від 08.06.2021 у двохмісячний строк відповідачами не оскаржено, відтак останнє станом на день розгляду даної справи набрало чинності.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 у справі №905/710/22 позов Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Фізичної особи підприємця Малишенко Андрія Євгеновича задоволено. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Малишенко Андрія Євгеновича на користь Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України штраф в сумі 20 000,00 гривень, пеню в сумі 20 000,00 гривень, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2 481,00 гривень.
Прокурор посилаючись на те, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ФОП Дятлов О.І. та ФОП Малишенко А.Є. (відповідач-2) усунули конкуренцію та змагальність між собою, а відтак спотворили результати проведення замовником відкритих торгів, порушивши право останнього на отримання найбільш ефективного для нього результату, що підтверджується рішенням Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/48-р/к від 08.06.2021, звернувся до суду з позовом про визнання даного договору недійсним, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам із застосуванням наслідків недійсності договору шляхом стягнення з відповідача-2 одержаних ним грошових коштів на суму 1 452 253,53 грн на користь відповідача-1, а отримані ним за рішенням суду грошові кошти - стягнути в дохід держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані прокурором документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, суд першої інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні, що узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції, що встановлено у антимонопольній справі, унеможливили прозору та відкриту процедуру торгів чим порушили інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору №4 від 15.01.2019, укладеного між Відділом освіти Бердичівської районної державної адміністрації та ФОП Малишенко А.Є. (з урахуванням всіх додаткових угод), відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності такого договору.
Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Апеляційний господарський суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарських договорів, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Колегія суддів зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду 19.12.2025 переглянув у касаційному порядку рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі №922/3456/23 про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів (до закінчення перегляду судового рішення якої суд зупиняв апеляційне провадження у даній справі).
Перед Верховним Судом у справі №922/3456/23 постало питання: Чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини третьої статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції").
Так, приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Об'єднана палата у постанові від 19.12.2025 дійшла, зокрема, таких висновків:
"Щодо підстав для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 228 ЦК
61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 №338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" - в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК).
62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону "Про захист економічної конкуренції", зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі"), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення».
89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа «Kurban v. Turkey» (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх йкономічної
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави».
103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").
112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова".
Колегія суддів з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсними договорів, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, та стягнення грошових коштів у розмірі 1452253,53 грн, сплачених на виконання недійсного за рішенням суду договору на користь Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області 1 452 253,53 грн, а з Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області - в дохід держави.
В той же час, зі змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що застосування судом першої інстанції норми права (частина третя статті 228 ЦК України) не узгоджується з її правозастосуванням об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, висновок якої викладено у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись до суду із позовом у справі №906/66/24 прокурор стверджує, що договір №4 від 15.01.2019, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Малишенка А.Є., а кошти сплачені на його виконання стягненню з ФОП Малишенка А.Є. на користь Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, а з останнього в дохід держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.
При цьому прокурор, як на підставу для визнання недійсним вказаного договору, посилається на рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/48-р/к від 08.06.2021, яким встановлено, що під час участі у проведенні закупівлі UA-2018-12-05-004138-с їх учасниками ФОП Дятловим О.І. та ФОП Малишенком А.Є. вчинене порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю.
Однак колегія суддів зазначає, що прокурор у цій справі не довів, що: 1) спірний правочин (договір №4 від 15.01.2019) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства; 2) внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості.
Отже, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Об'єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 по справі №922/3456/23 зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сам лише встановлений рішенням АМК факт вчинення ФОП Малишенком А.Є. та ФОП Дятловим О.І. порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Крім того, колегія суддів бере до уваги те, що у даній справі прокурор просить стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ФОП Малишенка А.Є. на користь Відділу гуманітарної та інформаційної політики Бердичівської РДА Житомирської області).
Оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти Відділу РДА і кошти, стягнуті з винної сторони. Отже, при правильному застосуванні норми ч. 3 ст. 228 ЦК України з відповідача мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином. У даній справі - це паливна деревина, а не кошти, тобто перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводив Відділ освіти за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада Бердичівського району. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету територіальної громади Беридичівського району, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель, що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади Бердичівського району.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-2, так і щодо добросовісної сторони правочину.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору №4 від 15.01.2019 та стягнення 1452253,53 грн не підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, то суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 256, ч. ч. 3, 4 статті 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи те, що апеляційним господарським судом не встановлено порушення прав прокурора (позивача) при вирішенні даного спору, тому позовна давність до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно приписів п. 1 та п. 4 ч. 1 та ч. 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з огляду на що апеляційну скаргу ФОП Малишенка А.Є. слід задоволити, а рішення Господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 у справі №906/66/24 слід скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.
Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Малишенка Андрія Євгеновича задоволити.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року у справі №906/66/24 скасувати.
Прийняти нове судове рішення.
"В позові відмовити".
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "19" лютого 2026 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.