вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
(додаткова)
"17" лютого 2026 р. Справа№ 925/600/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Сітайло Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження заяву Приватного підприємства "Вінагропром МС" про ухвалення додаткового рішення,
за результатами розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Вінагропром МС"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 (Повне рішення складено 07.10.2025 року.)
у справі № 925/600/25 (суддя В.М. Грачов)
за позовом Приватного підприємства "Вінагропром МС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво"
про стягнення 2 618 778, 49 грн
Приватне підприємство "Вінагропром МС" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" про стягнення, на підставі укладеного в спрощеній формі договору поставки, 2618778 грн. 49 коп., з яких: 18001001 грн. 31 коп. боргу, 655539 грн. 03 коп. інфляційних втрат, 162238 грн. 15 коп. 3 % річних та судові витрати.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 по справі № 925/600/25 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, Приватне підприємство "Вінагропром МС" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 по справі № 925/600/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вінагропром МС" задоволено, рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 у справі №925/600/25 скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позову.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що під час ухвалення зазначеної постанови судом не у повному обсязі вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрати на професійну правничу допомогу.
В прохальній частині апеляційної скарги позивачем зазначено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000 грн.
Розглянувши заявлені вимоги Приватного підприємства "Вінагропром МС" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5- 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5- 7 та 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, а також у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №910/8342/21.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. ст. 75-79 ГПК України.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
З матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі позивачем, крім іншого, зазначено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу при розгляді справи №925/600/25, відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, Приватним підприємством "Вінагропром МС" надано:
- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АВ №1242430 від 20.10.2025;
- рахунок фактуру №101 від 15.04.2025;
- додаткову угоду від 20.10.2025 до договору про надання послуг адвоката від 10.04.2025;
- копію прибуткового касового ордеру № 13;
- рахунок на оплату №41 від 20.10.2025.
Крім того, у матеріалах справи міститься - угода про надання послуг адвоката від 10.04.2025.
Матеріалами справи підтверджується, що правову допомогу Приватному підприємству "Вінагропром МС" у ході розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанції надавала адвокатка Левицька - Корчун В.В.
Згідно угоди від 10.04.2025 про надання послуг адвоката, укладеного між Приватномим підприємством "Вінагропром МС" (клієнт) та адвокатом Левицькою - Корчун В.В (адвокат), адвокат надає клієнту юридичну допомогу, а саме : правовий аналіз документів наданий довірителем, а також юридичний супровід в судах всіх інстанцій справи за позовом Клієнта до ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" про стягнення боргу.
На підставі п.2 угоди про надання послуг адвоката від 10.04.2025, позивачем Адвокату було сплачено аванс в сумі 25 000 грн, сплата яких оформлена відповідним касовим ордером від 15.04.2025. Згідно умов вище зазначеного п.2 Угоди про надання послуг адвоката, сума винагороди Адвоката становить 10 % від суми економічно позитивного результату для Клієнта «Гонорар успіху».
Проте, враховуючи обсяг наданих Адвокатом послуг в суді першої інстанції, як то підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, пояснень, тощо, участь Адвоката у судових засіданнях суді першої інстанції, а також підготовка апеляційної скарги, між сторонами було складено Додаткову угоду від 20.10.2025, в якій сторони внесли зміни в п.2 Угоди про надання послуг адвоката від 10.04.2025 року та встановили суму гонорару Адвоката у фіксованому розмірі 100 000,0 грн (сто тисяч грн 00 коп) (копія Додаткової угоди додається).
20.10.2025 Адвокатом було виставлено рахунок ПП «Вінагропрм МС» на суму 75 000 грн ( різниця суми, з урахуванням авансового платежу).
Вбачається, що відповідач не подав заперечень щодо заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 від 20.11.2020 р.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, а також обсяг підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для спору, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 80 000 грн.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 233, 244 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Заяву Приватного підприємства "Вінагропром МС" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" (вул. Енергетиків 65,м. Канів, Черкаська обл., ЄДРПОУ 33757711) на користь Приватного підприємства "Вінагропром МС" ( вул. Незалежності 53, м. Калинівка, Вінницька обл., ЄДРПОУ 37489453) 80 000 (вісімдесят тисяч ) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ.
4. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
Л.Г. Сітайло