ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5279/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацької Н.С
Принцевської Н.С.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря"
на рішення Господарського суду Одеської області
від 20 червня 2025 року (повний текст складено 20.06.2025)
у справі № 916/5279/24
за позовом Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря"
до відповідача Національного природного парку "Тузловські лимани"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
про стягнення 12 142,64 грн.
суддя суду першої інстанції: Сулімовська М.Б.
місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області, -
У грудні 2024 Науково-дослідна установа "Український науковий центр екології моря" звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Національного природного парку "Тузловські лимани" про стягнення 12 142,64 грн., відшкодування витрат на комунальні послуги. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем обов'язку з відшкодуванням витрат на утримання орендованого майна, а саме оплату комунальних послуг. Так, позивач вказує на те, що у відповідності до п.6.5 Договору оренди від 23.01.2024 № 209840912287, на адресу відповідача було направлено Договір № 20/24 про відшкодування витрат Балансоутримувача, на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, який відмовився підписувати зазначені договори, мотивуючи тим, що фактично не користувався орендованим приміщенням.
Крім того, позивач зазначає, що орендарем в порушення п .6.5 Договору оренди, не було укладено жодних окремих договорів з постачальниками комунальних послуг.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.12.2024 залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.2025 у справі №916/5279/24 (суддя Сулімовська М.Б.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем недоведений факт виникнення у відповідача обов'язку оплати відповідних послуг з утримання орендованого майна та сплати комунальних послуг. Місцевим господарським судом у своєму рішенні зазначено, що факт укладання позивачем договорів з постачальниками комунальних послуг, не свідчать про надання послуг за ними саме відповідачу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем та відповідачем послуг комунальних підприємств у спірний період, їх склад, обсяг, вартість, докази зняття показників засобів обліку, а також докази фактичного понесення позивачем витрат на оплату таких послуг.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Науково-дослідна установа "Український науковий центр екології моря" звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2025 у справі №916/5279/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря" до Національного природного парку "Тузловські лимани" про стягнення 12 142,64 грн. у повному обсязі. Також стягнути з відповідача судові витрати.
Доводи та вимоги скаржника ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням прав матеріального та процесуального права, а саме неповним з'ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для справи.
Так, апелянт посилається на те, що місцевим судом не було прийнято факт, що підписаний Договір оренди і Акт приймання-передачі орендованого приміщення, були надані третьою особою лише 01.02.2024, що підтверджується супровідним листом від 24.01.2024 № 11-06-00282, а тому строк пропущений не з вини позивача.
Також скаржник посилається на помилковий висновок суду першої інстанції, а саме ненадання достатніх доказів на підтвердження розміру комунальних послуг, оскільки додано до позовної заяви копії укладених договорів із постачальниками комунальних послуг і довідка про сплату комунальних послуг за 2024 рік.
За ствердженням апелянта, під час прийняття оскаржуваного рішення, судом не було прийнято до уваги, що у відповідності до наказу Фонду Державного майна України № 1576 від 05.09.2023 «Про затвердження Примірного договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю», ціни спожитих послуг пропорційно площі орендованого майна у загальній площі будівлі - у разі відсутності вузла обліку для орендованого майна або неможливості вимірювання обсягів отримання послуг вузлами обліку.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 10.07.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Принцевської Н.М.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря" було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/5279/24 до суду апеляційної інстанції.
18.07.2025 матеріали справи №916/5279/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
23.07.2025 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря" на рішення Господарського суду Одеської області від 20 червня 2025 року у справі № 916/5279/24 вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам цієї справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання х процесуальних питань.
29.07.2025 від позивача, Національного природного парку "Тузловські лимани" надійшов до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив, залишити апеляційну скаргу Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря" без задоволення, рішення суду першої інстанції від 20.06.2025 у справі № 916/5279/24 - без змін, як законим та обґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачем зазначені наступні обставини:
- оскільки Договір про відшкодування витрат на комунальні послуги не укладений, у зв'язку з цим орендар юридично не має чіткого зобов'язання компенсувати такі витрати до моменту, поки такий договір не буде укладений;
- з 22.01.2024 відповідач звертався до позивача щодо надання інформації про компенсації комунальних послуг за орендоване приміщення. Однак розрахунок та Договір на відшкодування комунальних витрат не був наданий у вказані строки, відповідно до умов договору - до 29.01.2024, а надісланий балансоутримувачем лише 22.05.2024;
- позивач помилкового посилається на положення ст.1211 Цивільного кодексу України, відносини мали договірний характер , без фактичного споживання послуг та без укладання договору про компенсацію витрат.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо, у зв'язку з якими існують обмеження у робочому часі; приймаючи до уваги принцип незмінності складу суду та значну завантаженість колегії суддів апеляційної інстанції, перебування членів апеляційної колегії у відрядженнях, на лікарняних та у відпустках тощо; з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга у даній справі розглядається у "розумний строк", тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та справедливого та неупередженого вирішення судом спору.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
23.01.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) та Національним природним парком "Тузловські лимани" (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912287.
Згідно розділу І договору - Змінювані умови договору (Умови): - балансоутримувач - Науково-дослідна установа "Український науковий центр екології моря" (п.3.3).
Інформація про об'єкт оренди - нежитлове приміщення (каб.188) 9-го поверху 9-ти поверхової адміністративної будівлі (інв.№101310001), загальною площею 19,6 кв.м., за адресою: м.Одеса, бульвар Французький, 89 (п.4.1).
Цільове призначення майна - розміщення організації (установи, закладу), яка повністю фінансується з державного бюджету (розміщення офісного приміщення, коворкінг-представництво Національного природного парку "Тузловські лимани") (п.7).
Річна орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 28.04.2021 №630 - 1 грн. (п.9.1).
Витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю - компенсуються орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5 договору (п.9.2).
Строк договору - 3 роки, діє до 23.01.2027 (п.12.1).
Відповідно до п.1.1 договору (розділ ІІ. Незмінювані умови договору), орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
За змістом п.2.1, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.
Відповідно до п.3.1 договору, орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо прибудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору).
Пунктом 6.5 договору передбачено, що протягом п'яти робочих днів з дати укладення цього договору, балансоутримувач зобов'язаний надати орендарю для підписання два примірники договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна та/або проекти договорів із постачальниками комунальних послуг, якщо стосовно об'єкта оренди такими постачальниками комунальних послуг відкриті окремі особові рахунки, або якщо окремі особові рахунки були відкриті на попереднього користувача майном.
Орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору або подати балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем за договором. Орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання від балансоутримувача відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем, підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору.
Орендар вживає заходів для укладення із постачальниками комунальних послуг договорів на постачання відповідних комунальних послуг протягом місяця з моменту отримання проектів відповідних договорів від балансоутримувача. Орендар зобов'язаний надати балансоутримувачу копії договорів, укладених із постачальниками комунальних послуг.
Договір №209840912287 від 23.01.2024 підписано уповноваженими представниками орендодавця, орендаря та балансоутримувача без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.
23.01.2024 між орендарем (Національним природним парком "Тузловські лимани") та балансоутримувачем (Науково-дослідною установою "Український науковий центр екології моря") складено і підписано Акт приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.
Листом №01/6-132 від 22.03.2024 позивач звернувся до відповідача з проханням надати довідку про чисельність персоналу та іншу інформацію для складання договору на відшкодування.
З матеріалів справи встановлено, що в якості доказів на підтвердження щомісячної сплати комунальних послуг за усю будівлю, разом із орендованими приміщеннями, позивач надав до матеріалів справи копії договорів, укладених з постачальниками комунальних послуг, а саме:
- договір №52/23 від 29.12.2023 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між позивачем та ТОВ "Електрика України";
- договір №13/24 від 13.02.2024 про закупівлю послуг з розподілу електричної енергії та послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії за державні кошти/власні кошти, укладений між позивачем та АТ "ДТЕК Одеські електромережі";
- договір №22009в/8/24 від 30.01.2024 про надання послуг централізованого водопостачання (для бюджетних організацій), укладений між позивачем та ТОВ "Інфокс";
- договір №22009с/9/24 від 30.01.2024 про надання послуг централізованого водовідведення (для бюджетних організацій), укладений між позивачем та ТОВ "Інфокс";
- договір №4/24 від 18.01.2024 про надання послуг з технічного обслуговування обладнання ліфтів, укладений між позивачем та ТОВ "Чорноморліфт";
- договір №20021/6/24 від 24.01.2024 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії, укладений між позивачем та КП "Теплопостачання міста Одеси".
31.10.2024 між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.01.2024 №209840912287, відповідно до якого сторони дійшли згоди припинити чинність договору оренди нерухомого майна з 31.10.2024.
З позовних вимог вбачається, за час використання спірного майна в період з 23.01.2024 по 31.10.2024 за Національним природним парком "Тузловські лимани" утворилась заборгованість з відшкодування витрат балансоутримувача в розмірі 12 142,64 грн., що, відповідно до розрахунку заборгованості, складається з відшкодування послуг з теплопостачання, водопостачання, водовідведення, постачання електричної енергії (активної та реактивної), розподілу електроенергії, технічного обслуговування ліфтів, відшкодування додаткових послуг з утримання орендованого нерухомого майна та прибудинкової території.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом позову в цій справі є матеріальна вимога позивача про стягнення 12 142,64 грн, яка обґрунтована невиконанням відповідачем зобов'язань про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
У даному спорі встановленню підлягають обставини щодо наявності правової підстави надання таких послуг, періоду надання послуг та, відповідно, правомірності дій позивача щодо такого нарахування.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 Господарського Кодексу України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Надаючи оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та апеляційної скарги, з наступних мотивів.
Спір у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача-орендаря з відшкодування позивачу - балансоутримувачу орендованого майна вартості спожитих відповідачем, але не оплачених комунальних послуг щодо орендованого ним за договором об'єкту комунальної власності, за обставин неукладення сторонами окремих правочинів щодо відшкодування витрат балансоутримувача на відшкодування відповідних витрат, обов'язок з укладення яких Договором оренди покладено на відповідача, а також щодо вартості таких послуг (розміру відшкодування).
Разом з цим колегія суддів зазначає, що у відповідних правовідносинах позивач при визначенні суми позову має довести належними, допустимими та достовірними доказами, що відповідач спожив певну кількість вимірних одиниць комунальних послуг та обґрунтувати їх вартість.
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до п.6.5 договору оренди нерухомого майна від 23.01.2024 № 209840912287, протягом п'яти робочих днів з дати укладення цього договору балансоутримувач зобов'язаний надати орендарю для підписання два примірники договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна та/або проекти договорів із постачальниками комунальних послуг, якщо стосовно об'єкта оренди такими постачальниками комунальних послуг відкриті окремі особові рахунки, або якщо окремі особові рахунки були відкриті на попереднього користувача майном.
Орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору або подати балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем за договором. Орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання від балансоутримувача відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем, підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору. Орендар вживає заходів для укладення із постачальниками комунальних послуг договорів на постачання відповідних комунальних послуг протягом місяця з моменту отримання проєктів відповідних договорів від балансоутримувача. Орендар зобов'язаний надати балансоутримувачу копії договорів, укладених із постачальниками комунальних послуг.
Так, в матеріалах справи міститься примірник договору №20/24 без дати про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю, який підписаний лише балансоутримувачем - Науково-дослідною установою "Український науковий центр екології моря".
Таким чином, з урахуванням доводів скаржника щодо обов'язку оплатити житлово-комунальні послуги також за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у разі, якщо споживачі фактично користувалися ними, судова колегія зазначає, що до цих правовідносин у передбачених Законом випадках також застосовуються положення пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг в орендованому приміщенні та послуг з утримання орендованого майна.
При цьому, якщо на обов'язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний.
Тобто, за відсутності доказів факту наданння/отриманння та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов'язок з її оплати у нього не виникає.
Отже, для встановлення розміру цього обов'язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.
А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов'язку оплачувати ці послуги.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Частинами першою, другою, четвертою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, договір про відшкодування витрат балансоутримувача стороною орендаря підписано не було, відповідно, істотних умов зазначеного вище договору сторонами погоджено не було.
Таким чином, договір про відшкодування витрат балансоутримувача між Науково-дослідною установою "Український науковий центр екології моря" (балансоутримувач) та Національним природним парком "Тузловські лимани" (орендар) не є укладеним.
Обов'язок орендаря нерухомого майна оплачувати комунальні послуги та витрати на утримання цього майна незалежно від укладеного договору у сфері комунальних послуг випливає також з положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (стаття 9), відповідно до яких споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними; факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Для встановлення розміру цього обов'язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.
За відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов'язку оплачувати ці послуги.
Колегія суддів апеляційної інстанції також вважає, що укладання Науково-дослідною установою "Український науковий центр екології моря" договорів з постачальниками комунальних послуг, не свідчить про надання цих послуг саме відповідачу, оскілки в матеріалах справи відсутні докази отримання сторонами цих послуг за спірний період, а саме їх обсяг, склад, вартість, докази зняття показників засобів обліку, виставлені постачальником рахунки за надані спірні послуги.
З огляду на зміст спірних правовідносин щодо відшкодування балансоутримувачу орендованого нерухомого майна вартості фактично спожитих орендарем комунальних послуг щодо вказаного майна, на відміну від правовідносин зі сплати орендної плати, яка має фіксований в договорі розмір, мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний характер, позивач має надати докази визначення відповідних сум відшкодування на підставі повірених засобів обліку або даних безпосередніх надавачів таких послуг.
Разом з цим, у матеріалах справи відсутні докази, в яких містяться дані надавачів комунальних послуг щодо обсягів спожитих відповідачем комунальних послуг щодо орендованого приміщення або посилання на визначення розміру спожитих відповідачем комунальних послуг на підставі даних певних надавачів комунальних послуг, в той час як відповідач повністю заперечує правильність визначеного позивачем розміру заборгованості, зазначаючи, що ним не споживалось зазначених в наданих позивачем розрахунках, рахунках та актах обсягів, і такі обсяги не підтверджено жодними первинними документами.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області 20.06.2025 у справі №916/5279/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря" - без задоволення.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області 20.06.2025 у справі №916/5279/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Науково-дослідної установи "Український науковий центр екології моря" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С.
Суддя Принцевська Н.М.