Слобідський районний суд міста Харкова
Провадження № 2/641/1901/2026 Справа № 295/18095/25
19 лютого 2026 року м. Харків
суддя Слобідського районного суду міста Харкова Музиченко В.О., розглянувши матеріали позовної заяви ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 .
Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. матеріали позовної заяви були надіслані за підсудністю до Слобідського районного суду міста Харкова, оскільки відповідно до результатів отриманої 07.01.2026 судом інформації з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Житомирській області від 05.01.2026 місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться, а також згідно відповіді № 2231435 від 12.01.2026 за вказаними параметрами особу не знайдено. Отже, місце проживання відповідача (перебування) не значиться зареєстрованим у встановленому законом порядку на території Богунського району міста Житомира, так само як і останнє відоме зареєстроване її місцем проживання або перебування не знаходилося на цій території, а, як убачається з копії укладеного між сторонами договору про відкриття кредитної лінії № 1556-8499 від 26.05.2025 і додатків до нього її місцем проживання є АДРЕСА_1 та паспорт їй було видано Комінтернівським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 26.09.2015.
Однак, згідно відповіді № 2361477 від 19.02.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особі з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 відповідно до довідки № 1826-5003088298 від 10.01.2024 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини 1статті 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Слід також врахувати, що недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду ч. 1 ст. 378 ЦПК України.
Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18 (провадження № 61-1182св19).
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно із ч. 1ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі ВПО) засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період.
Довідка про взяття на облік ВПО засвідчує місце проживання особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо вказаних осіб та саме він підлягає застосуванню.
При вирішенні питання щодо підсудності справи необхідно враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 липня 2019 року в справі№ 409/2636/17.
Положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» мають пріоритет над положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
З огляду на досліджені матеріали приходжу до висновку про помилковість надіслання справи з Богунського районного суду м. Житомира для розгляду Слобідським районним судом м. Харкова.
Згідно з конституційними положеннями, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів. Цим Законом, зокрема, закріплено положення щодо права на повноважний суд, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма з'явилась саме завдяки впливу ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття "суд, встановлений законом", входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.
Питання підсудності регулюються відповідними процесуальними кодексами. Зокрема, підсудність цивільних справ визначається відповідно до ст. ст. 26-32 ЦПК України. Встановивши загальні правила підсудності, законодавець, разом з тим, передбачив обставини, за яких участь судді у справі, віднесеної до компетенції, недопустима, зважаючи на неможливість забезпечити неупередженість суду. Отже, принцип законного судді є фундаментом правил підсудності, він являє собою суттєву гарантію правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, відіграє роль судоустрійної засади, через його реалізацію досягається виконання завдань судочинства.
Зазначене розуміння принципу законного судді охоплюється також положеннями права на повноважний суд та включається до закріпленої у міжнародно-правових актах засади здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Таким чином, є всі підстави розглядати як принцип організації судової влади і судочинства в Україні - здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Вимога розгляду справи судом, встановленим законом, передбачає здійснення правосуддя спеціально створеним згідно з законом юрисдикційним органом - судом, який уповноважений на підставі норм вирішувати питання у межах його компетенції.
Таким чином, комплексне поняття «належний суд» включає в себе дві складові: суд як орган судової системи та суд як суддя чи декілька суддів, що становлять його склад. Тобто, належний суд у розумінні належного судового органу може бути позначений поняттям «компетентний суд», що використовується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, чи поняттям «повноважний суд», що застосовується Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Враховуючи те, що поняття «компетенція» є більш широким, доцільнішим є використання терміну "компетентний суд", під яким розуміється суд, наділений компетенцією розглянути ту чи іншу справу, яка підсудна даному суду, відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, компетентний суд є не окремим абстрактним поняттям, а набуває свого значення лише стосовно розгляду та вирішення певної справи чи категорії справ, підсудних цьому судові, саме тих справ, на які поширюється юрисдикція цього суду. Отже, компетентним судом є орган судової системи держави, наділений компетенцією здійснювати правосуддя (юрисдикцією) у справах, що відповідно до закону йому підсудні. Відповідно правом особи на компетентний суд є її нічим не обмежене та безумовне право звернутися до того суду судової системи держави, який наділений відповідною компетенцією щодо розгляду підсудної йому справи.
Системний аналіз наведеного свідчить про те, що розгляд справи судом з порушенням правил підсудності, свідчить про те, що справа розглянута некомпетентним (неповноважним) судом.
А тому виходячи з викладеного вище суддею Богунського районного суду м. Житомира Семенцовою Л.М. помилково направлено дану справу за підсудністю до Слобідського районного суду м. Харкова.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з ч. 3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що вказана справа не є підсудна Слобідському районному суду м. Харкова та була передана помилково.
За таких обставин, вважаю за необхідне повернути позовну заяву ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до Богунського районного суду м. Житомира як помилково направлену.
Керуючись статтями 27, 31, 259, 260, 261 ЦПК України, суд,-
Цивільну справу № 295/18095/25 за позовною заявою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - повернути до Богунського районного суду м. Житомира.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя -В. О. Музиченко