Справа № 638/23446/25
Провадження № 2-о/638/92/26
Іменем України
10 лютого 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Латки І.П.,
за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою, поданою в порядку окремого провадження, про встановлення факту, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просила суд встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_3 був пенсіонером та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Заявник звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою стосовно призначення пенсії в разі втрати годувальника, проте рішенням від 27.10.2025 року Управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що відсутні відомості про сумісне проживання з померлим.
Заявник зазначає, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 18.01.2008. Проживала разом зі своїм чоловіком. Вказаний факт підтверджується поясненнями свідків, заявою ОСОБА_3 . Головному лікарю КЗОЗ «Харківська міська поліклініка № 26», випискою з медичної картки. Останнім місцем реєстрації ОСОБА_3 було АДРЕСА_1 , яка також належала його дружині ОСОБА_1 .
Факт спільного проживання заявниці необхідно встановити для того, щоб ОСОБА_1 мала можливість скористатись своїм правом на призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_3 .
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області пояснення щодо заяви не подала, у зв'язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів.
Ухвалою суду від 19 січня 2026 року викликано в судове засідання як свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заяву підтримали та просили задовольнити.
Заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подала заяву, в якій просила справу розглянути за відсутності представника управління, проти встановлення факту не заперечувала.
Заслухавши пояснення заявника та її представника, допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про задоволення заяви з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладено шлюб 18 січня 2008 року, про що зроблено запис №24, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 18.01.2008 року, виданим Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.
Відповідно до відомостей паспорта громадянина України, серія НОМЕР_2 , ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 07 серпня 1991 року і дотепер.
Згідно з відомостями паспорта громадянина України, серія НОМЕР_3 , місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 02 лютого 2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_4 від 06 жовтня 2025 року.
20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого чоловіка, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за результатами розгляду заяви ухвалило рішення від 27.10.2025 року про розгляд заяви щодо призначення пенсії ОСОБА_1 в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в якому зазначило про відсутність законних підстав для призначення пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 за ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 не надала відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт, або рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім'ї на утриманні померлого годувальника.
Допитані як свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 повідомили суду, що є сусідами ОСОБА_1 , знайомі тривалий час. Усі свідки повідомили, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 весь час з моменту укладення шлюбу проживали разом однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2 .
Дослідженням копії заяви ОСОБА_3 на ім'я головного лікаря КЗОЗ «Харківська міська поліклініка № 26» від 17.11.2015, що ОСОБА_3 просив прикріпити його до Харківської міської поліклініки № 26 для медичного обслуговування у зв'язку з проживанням разом з його дружиною ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) № 9.6830/763 від 06.05.2025 року місцем проживання ОСОБА_3 зазначено адресу : АДРЕСА_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Проте, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, а також членів їх сім'ї, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Сім'ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (ст. 6 Закону № 2262-ХІІ).
Відповідно до ст. 30 Закону № 2262-ХІІ, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісті військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні та досягли пенсійного віку встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або є особами з інвалідністю.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 15.02.2007 р. за № 135/13402 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 № 10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 05.04.2023 р. за № 572/39628 (далі - Порядок), обумовлено, що для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються необхідні документи, зокрема відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт, або рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім'ї на утриманні померлого годувальника. Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
При цьому, сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про непроживання особи за певною адресою, якщо такі обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17,від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому у заяві про встановлення такого юридичного факту обов'язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц та в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи наведені положення законодавства та судової практики Верховного Суду в контексті обставин цієї справи, суд зазначає, що ОСОБА_1 на виконання вимог ст. 81 ЦПК України належними та допустимими доказами довела обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а саме, що її чоловік ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , був особою, яка отримувала пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ; що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_3 на час його смерті у зареєстрованому шлюбі; на час його смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, а тому відповідно до ст. 30 Закону № 2262-ХІІ відноситься до кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника.
Досліджені в судовому засіданні письмові докази та покази свідків, які відповідають критеріям належності та допустимості, не викликають сумніву у їх достовірності, у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , будучи подружжям, на час смерті ОСОБА_3 спільно проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд наголошує, сам по собі факт реєстрації ОСОБА_3 іншій квартирі ( АДРЕСА_3 , не спростовує ту обставину, що він проживав разом із заявницею у належній їй квартирі АДРЕСА_4 у цьому ж будинку, що підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
При цьому, зазначений факт спільного проживання має юридичне значення, оскільки зумовлює виникнення у ОСОБА_1 майнових прав щодо реалізації права на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ; чинне законодавство не передбачає іншого порядку його встановлення; заявник не має іншої можливості підтвердити цей факт, окрім як встановити в судовому порядку відповідно до ст. 315 ЦПК України; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
З урахуванням викладеного, суд задовольняє повністю заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Керуючись ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 293-294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, - задовольнити.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 19 лютого 2026 року.
Суддя І.П. Латка