Справа № 278/1892/25
18 лютого 2026 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До суду надійшов указаний позов. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № 18.07.2024-100001443 від 18.07.2024 відповідач отримала кредит у сумі 14000,00 грн.
Відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання за договором, кредит у встановлений строк не повернула.
З наведених мотивів та підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за позикою у сумі 46218,93 грн, яка складається із: 11286,20 грн - основний борг, 25132,73 грн - проценти, 2800,00 грн - комісія, 7000,00 грн - неустойка, а також суму сплаченого позивачем судового збору у сумі 2422,40 грн.
15.05.2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін у судове засідання ( а.с.36)
Відповідачу було скеровано копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позову з доданими до нього документами (а.с.14, 38).
Відповідно до трекінгу АТ «Укрпошта» копія позову з доданими до нього документами та копію ухвали про відкриття провадження поштове відправлення повернулось на адресу суду не врученим адресату з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» за вказаною адресою (а.с.45-46).
12.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що відповідач позовні вимоги не підтримує, разом із тим, із сумою заборгованості у сумі 46218,93 грн не погоджується, вважає її необґрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами та такою, що не підлягає задоволенню.
Оцінюючи надану представником позивача копію квитанції про електронний переказ коштів за кредитним договором, звертає увагу суду, що з її змісту вбачається, що ТОВ «Споживчий центр» перерахував на невстановлений банківський рахунок кошти в сумі 14000,00 грн, при цьому номер рахунку отримувача в ній не відображається, як в не відображається ПІБ, РНОКП особи, тому ідентифікувати відповідача як власника банківської картки та отримувача цих коштів за вказаним документом неможливим. Також цей документ не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відтак, відповідач вважає, що сама по собі надана довідка сформована платіжним сервісом, не є належним та достатнім доказом виникнення та існування між кредитором та відповідачем кредитних відносин та доказом заборгованості. Інших документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, так само як і розрахунку заборгованості, графіку погашення платежів, виписки по кредитному договору, позивачем не надано.
У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а надані ним докази є недостатніми, та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тому позов є необґрунтованим (а.с. 27-34).
Представником позивача 16.05.2025 надано суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що стороною позивача надані документи, що складають кредитний договір, та вказав, що вони підписувались електронним підписом. Позивач надає суду Log File з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно комунікаційній системі позивача - веб-сайті позивача sgroshi.com.ua. Позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі із підстав вказаних у йому (а.с. 39-41).
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши обставини справи, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, суд установив наступне.
18.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (а.с. 17-22), укладено електронний кредитний договір No 18.07.2024-100001443 відповідно до умов якого відповідачу надається кредит у сумі 14000,00 грн, на строк 210 днів, дата повернення 12.02.2025 включно; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі - 1% за 1 день; денна процентна ставка - 0.88%
18.07.2024 о 19:18 год ТОВ «Споживчий центр» здійснило зарахування коштів на рахунок відповідача у сумі 14000,00 грн, призначення платежу "Видача за договором №18.07.2024-100001443, що підтверджується банківською квитанцією (а.с. 9).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно -телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно -телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що договір № 18.07.2024-100001443 від 18.07.2024 укладено у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, оформлено договір в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки цей договір укладений на сайті позикодавця, та відповідач підписав його 18.07.2024 одноразовими ідентифікатором Е899, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства, такий договір не був би укладений.
Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.
За змістом Закону України «Про електронну комерцію», правочини які оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З довідки розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору № 18.07.2024-100001443 від 18.07.2024 складає: 11286,20 грн - основний борг, 25132,73 грн - проценти, 2800,00 грн - комісія, 7000,00 грн - неустойка, разом - 46218,93 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 18.07.2024 по 12.02.2025 (а.с. 16), що відповідає вартості кредиту, передбаченої умовами договору - 25132,73 грн.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості за основним боргом у сумі 11286,20 грн.
Щодо стягнення процентів за користування кредитом у сумі 25132,73 грн, суд вважає за необхідне задовольнити виходячи із наступного.
Порядок та підстави нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, зокрема кредитними коштами банку, передбачені статтями 1048 та 1056-1 ЦК України.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначається, що:
- проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з підписаного відповідачем кредитного договору № 18.07.2024-100001443, між сторонами у належній формі було погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом. Відповідно до графіку платежів зазначеного в заявці до кредитного договору № 18.07.2024-100001443 від 18.07.2024 відповідач - ОСОБА_1 повинна була сплатити відсотки (а.с. 21 на звороті).
Відповідно до умов договору №18.07.2024-100001443 від 18.07.2024 відповідач отримала грошові кошти, а тому була обізнана про необхідність повернення кредиту разом з відсотками, які передбачені умовами договору. ОСОБА_1 у повному обсязі взяті на себе зобов'язання не виконала, вчасно кредитні кошти не повернула, у зв'язку з чим за кредитним договором у неї виникла заборгованість, яку у добровільному порядку не повернуто позивачу.
Із довідки-розрахунку про стан заборгованості, вбачається, що загальний розмір заборгованості за відсотками складає 25132,73 грн, які нараховані за період з 18.07.2024 по 12.02.2025 (а.с. 16).
У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Пунктом 5 договору передбачено процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.88% (денна процентна ставка) = (25930.44 / 14000)/210 ? 100% (п. 6 договору).
Відтак, у межах наявних у матеріалах справи доказів суд самостійно здійснивши розрахунок заборгованості за процентами (14000х0,88%х210=25872,00), однак суд діє у межах заявлених позовних вимог, тому вважає за необхідне стягнути із відповідача заборгованість за відсотками у сумі вказаній у гаданому суду розрахунку, а саме: 25132,73 грн.
Тому доводи представника відповідача щодо неправомірності нарахування процентів задоволенню не підлягають.
Натомість вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії в сумі 2800,00 грн та неустойки в сумі 7000,00 грн підлягають частковому задоволенню з таких мотивів.
Відповідно до частин першої та другої ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 13 липня 2022 року в справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Пунктом 8 договору передбачено, що комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія за надання", "Комісія"; економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 20% від суми кредиту та дорівнює 2800 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 13 липня 2022 року в справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
За таких обставин, стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 2800,00 грн підлягає задоволенню.
Разом із тим, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим пунктом також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, в силу дії прямої норми вказаного вище Закону, ТОВ «Споживчий центр» зобов'язано було списати боржнику заборгованість за неустойкою в сумі 7000,00 грн, адже вона нарахована за кредитним договором укладеним після 24 лютого 2022 року, тобто у період дії воєнного стану, що нині триває. Однак позивач списання неустойки не здійснив, а всупереч положень Закону в 2025 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, у тому числі неустойки, яка випливає з кредитних правовідносин.
Із огляду на викладене вище, позовні вимоги про стягнення неустойки в сумі 7000,00 грн також задоволеними бути не можуть.
Крім цього, рішення суду першої інстанції грунтується на постановах Житомирського апеляційного суду у аналогічних справах №285/2550/25 та №277/603/25.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати позивачем судового збору в сумі 2155,41 грн пропорційно задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 11, 12, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 526, 1048, 1050 Цивільного Кодексу України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №18.07.2024-100001443 від 18.07.2024 у сумі 39218,93 грн, яка складається з: 11286,20 грн - заборгованості за основною сумою боргу; 25132,73 - заборгованість за процентами, 2800,00 грн - комісії.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у сумі 2155,41 грн.
У частині стягнення неустойки позивачу відмовлено.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя О. М. Дубовік