Справа № 320/17095/23 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.
18 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Хмельницькому на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Хмельницькому про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Хмельницькому, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань;
- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення з позивачем повного розрахунку за невикористані відпустки та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані відпустки, а саме: щорічну основну відпустку за 2023 рік (за 22 дні), за 2022 рік (за 31 день) та щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2023 рік (за 14 днів), за 2022 рік (за 14 днів);
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати належних позивачу сум при звільненні та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум у зв'язку зі звільненням по день фактичного розрахунку;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі позивачу при звільненні грошового атестату та зобов'язати відповідача видати позивачу грошовий атестат, в який занести відповідні записи щодо виплати йому належних видів грошового забезпечення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань. Зобов'язано ТУ ДБР, розташоване у м.Хмельницькому нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані з 2022 року по 2023 рік дні щорічної основної відпустки. Зобов'язано ТУ ДБР, розташоване у місті Хмельницькому нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані з 2022 року по 2023 рік дні щорічної основної відпустки. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані з 2022 року по 2023 рік календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов'язано ТУ ДБР, розташоване у м.Хмельницькому нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані з 2022 року по 2023 рік календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач просить скасувати його в частині відмови в задоволенні позовних вимог в частині матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких позовних вимог. Також, скаржник просить змінити рішення суду першої інстанції в частині компенсації за невикористані відпустки, зазначивши відповідну кількість невикористаних днів відпустки, за які підлягає виплата компенсації. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом не встановлено відсутності бюджетних асигнувань на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік і законодавчо встановлено чітку кількість днів щорічної і додаткової відпустки, тому суд мав встановити відповідну кількість днів невикористаної відпустки, за які підлягає виплаті компенсація.
Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпустки та виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повний рік служби.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у ДБР з 21.04.2021 та наказом відповідача від 06.04.2023р. №34-о/с/ДСК "Про звільнення ОСОБА_1 " припинено (розірвано) контракт про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 21.04.2021 та звільнено із служби в Державному бюро розслідувань у зв'язку із скороченням штату полковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого оперативного відділу у м.Житомирі ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому 10.04.2023 з компенсацією невикористаної основної щорічної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік (а.с.13).
Непогодившись із проведеними нарахуваннями вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки та інші грошові компенсації, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою від 10.04.2023 (а.с.16).
Листом від 24.04.2023 №В146/14-07-1688/2023 відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпустки (а.с.17).
Крім того, 17.02.2023 позивач звертався до відповідача із рапортом в якому просив надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, у задоволенні якого було відмовлено з підстав положень Постанови КМУ №988, наказу МВС №260, Інструкції ДБР №515 та відсутності бюджетних асигнувань (а.с.18).
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою та виплачується за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці, натомість позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за не використані ним основну щорічну та додаткову відпустки.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов'язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
Частиною 2 наведеної статті передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Нормами ч.1, 2 ст.92 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ч.1-4 ст.93 вказаного Закону тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Згідно з ч.10-11 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі за текстом Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Приписами статті 5 Закону № 3551-XII установлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; відпустка при народженні дитини;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
Таким чином, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством належать до щорічних відпусток.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-XII, особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, додаткова відпустка, яка передбачена, як п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", так і ст.16-2 Закону України «Про відпустки» є іншою додатковою відпусткою, яка прямо передбачена законодавством, а тому належить до щорічних відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення працівника, який має статус учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки (до якої належать також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством), а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Наведене спростовує твердження відповідача, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до визначеного законодавством переліку відпусток, за якій працівникам виплачується компенсація при звільненні.
Беручи до уваги, що додаткова відпустка учасникам бойових дій зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік прямо передбачена нормами законодавства, належить до інших додаткових відпусток, які включаються до щорічної відпустки в силу п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про відпустки», то при звільненні, позивач набув право на її компенсацію у відповідності до положень ч.1 ст.24 наведеного Закону.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпустки.
В той же час, спірним в рамках даної справи є саме наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані щорічну основну та додаткову відпустки за період 2022-2023 роки, натомість кількість таких днів не є спірним питанням і їх визначення із встановленням розміру відповідної суми компенсації належить до дискреційних повноважень відповідача, що розраховується виходячи із наявної інформації стосовно використаних (невикористаних) позивачем днів відпусток за спірний період, що свідчить про безпідставність та передчасність позовних вимог щодо встановлення конкретної кількості днів основної щорічної та додаткової відпусток за відповідний період.
Відповідно до ч.2 ст.94 Закону №580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом МВС України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі Порядок №260), пунктами 1, 6, 7 та 9 Розділу VI якого визначено, що у разі звільнення із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
Нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.
У наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат.
Одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Таким чином, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що у Положенні про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України постановою від 5 серпня 2020 року № 743 (далі - «Положення № 743») не передбачено виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки у разі, коли норми спеціального законодавства не регулюють певну частину правовідносин, до них застосовуються норми загального законодавства, тобто в даному випадку застосовується Порядок №260.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України "Про державну службу", державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідно до п.2, 3 "Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 № 500 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Відповідно до "Інструкції про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, порядок та умови її виплати", затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 21.09.2020 року № 515 (далі Інструкція № 515), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань державним службовцям ДБР надається на підставі частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 54 Закону України «Про державну службу» та Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 р. № 500.
Згідно з пп.2.2 ч.2 Інструкції №515 державним службовцям ДБР матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім'я Керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.
Таким чином, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою, а надається на підставі відповідного рішення керівника за умови наявності коштів в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.
Відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу тощо, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відсутність коштів для виплати такої допомоги підтверджується службовою запискою начальника фінансово-економічного відділу ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому від 22.02.2023 №14-10/6/26 (а.с.19).
Подальші зміни у кошторисі відповідача, додаткові бюджетні асигнування та збільшення фонду оплати праці, що могли мати місце у 2023 році після звільнення позивача, не можуть свідчити про наявність підстав для виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань станом на дату подання ним рапорту від 17.02.2023, щодо якого було прийнято рішення про відмову в його задоволенні внаслідок відсутності бюджетних асигнувань на момент його розгляду.
Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань належить до дискреційних повноважень та є правом, а не обов'язком керівника. Рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу на підставі особистої заяви (рапорту) працівника та за наявності коштів на цю мету. При цьому, подання відповідної заяви (рапорту) не є безумовною підставою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині і відсутності підстав для їх задоволення.
Інші доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині незадоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум при звільненні та видати оновлений грошовий атестат, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Хмельницькому - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 18 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма