18 лютого 2026 року м. Київ справа №320/32251/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 05 березня 2024 року №0161480707.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що під час проведення фактичної перевірки позивачем були надані всі первинні документи, обов'язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, проте відповідачем вказані документи не були взяті до уваги та прийняте оскаржуване рішення без належного мотивування та доказів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивачем не було надано під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, що є самостійною підставою для застосування штрафної санкції.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПКУ), відповідно до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 17.01.2024 № 320-п «Про проведення фактичних перевірок», направлень на перевірку від 29.01.2024 № 2192/26-15-07-07-01, № 2193/26-15-07-07-01 проведено в період з 29.01.2024 по 31.01.2024 фактичну перевірку магазина «iCenter» в ТЦ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 у сфері роздрібної торгівлі технічно складними побутовими товарами та аксесуарами до них.
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 31.01.2024 реєстраційний № 7812/26/15/07/3449305755 від 01.02.2024.
Перевіркою встановлено порушення вимог п. 12 ст. 3 від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265), а саме: встановлено факт порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці їх продажу на загальну суму 100500,00 гривень. ФОП ОСОБА_1 не надав документи на початок проведення перевірки та у визначену дату та час на запит про надання документів.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки щодо встановлених порушень ФОП ОСОБА_1 надано до ГУ ДПС у м. Києві заперечення від 13.02.2024 б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві №17835/6 від 19.02.2024) до акта фактичної перевірки, за результатами розгляду яких висновки акту залишено без змін, а заперечення -без задоволення.
На адресу позивача було надіслано податкове повідомлення-рішення від 05 березня 2024 року № 0161480707 про застосування фінансових (штрафних) санкцій у сумі 100 500 грн на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та ст. 20 ЗУ №265.
Позивачем було подано скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення. Рішенням Державної податкової служби № 14496/6/99-00-06-03-01-06 від 16.05.2024, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закон № 265-ВР). Дія цього закону поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Статтею 3 Закону №265/95-ВР встановлені обов'язки суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, до яких, зокрема, належить обов'язок вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку (пункт 12 цієї статті).
У вказаному вище пункті зазначено також, що суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
- 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
- 80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
- 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Із змісту наведених норм права слідує, що пункт 80.2 статті 80 ПК України виокремлює різні підстави для проведення контролюючим органом фактичної перевірки суб'єкта господарювання. Підставою для проведення фактичної перевірки згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України слугує наявність та/або отримання від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації про можливі порушення платником податків законодавства; 80.2.3 - письмове звернення покупця (споживача); 80.2.5 - наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення платником податків законодавства.
Позивач зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві не надано жодної інформації щодо того, в рамках яких заходів податковим органом було встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, та на підставі яких відомостей або документів встановлені факти сумнівності. В зв'язку із чим, вважає, що правові підстави для проведення фактичної перевірки були відсутні.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд не погоджується із такими доводами позивача, з огляду на наступне.
Так, у даній справі правовою підставою проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем зазначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, відповідно до якого фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Тобто, вказана норма дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі за наявної/ отриманої інформації про можливі порушення, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Вказана позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року по справі № 280/11618/21.
Таким чином, у контролюючого органу були наявні підстави для реалізації наказу на проведення фактичної перевірки позивача.
Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР, до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за: здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
У першому випадку підставою для притягнення до відповідальності є встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином.
У другому випадку необхідно звернути увагу на ключовий елемент норми пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (щодо обов'язку суб'єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів), а саме - словосполучення «товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу», яке міститься у кожній з цих норм.
З урахуванням цього словосполучення, платник податків зобов'язаний надати на початку перевірки облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходяться у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.
Такий висновок кореспондується також із положеннями підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2021 року №496 (далі - Порядок ведення обліку).
Пунктом 2 розділу І Порядку ведення обліку визначає такі терміни:
документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - форма обліку), та первинні документи;
первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
Відповідно до пункту 10 Порядку ведення обліку форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
Аналіз наведених положень свідчить, що обов'язок фізичної особи-підприємця щодо ведення обліку товарних запасів та зберігання первинних документів безпосередньо пов'язаний із наявністю конкретних товарів у місці продажу (господарському об'єкті). Первинні документи та форма обліку мають зберігатися у такому місці лише до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної у відповідних первинних документах.
Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 08 січня 2026 року у справі №140/844/25.
При цьому, суд звертає увагу на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 7 лютого 2024 року у справі № 280/6422/22, в якій зазначено, що для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово необхідно встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу.
Відповідно, лише у разі встановлення контролюючим органом, що у місці продажу на момент проведення перевірки фактично знаходився конкретний товар, який не внесений до форми обліку та щодо якого відсутні первинні документи, наявні підстави для застосування до суб'єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР.
Так, стаття 20 Закону № 265/95-ВР у редакції до 01 серпня 2020 року передбачала, що відповідальність застосовується до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку.
Тобто, підставою для притягнення до відповідальності згідно із нормою у зазначеній редакції могло бути лише встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином.
Водночас, 01 серпня 2020 року набрав чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 128-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг».
Цим Законом стаття 20 Закону № 265/95-ВР викладена у новій редакції, де відповідальність суб'єктів господарювання передбачена не тільки за реалізацію необлікованих товарів, а і за ненадання документів, які підтверджують облік товарів.
Тобто, ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, визначено самостійною підставою для застосування штрафної санкції (постанова Верховного Суду від 27.12.2023 по справі № 280/1998/23, від 07.02.2024 по справі № 280/6422/22, від 11.01.2024 по справі № 420/12275/22 ).
При цьому зазначеним Законом було введено обов'язок суб'єктів господарювання надавати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів.
Згідно з нормами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР платник податків зобов'язаний надати облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходяться у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.
Тобто, первинні документи на товари мають зберігатися в місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття (реалізації, списання тощо) останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
Відтак, для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово слід встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу.
Згідно описку залишків, які знаходяться в реалізації в магазині за адресою: м. Київ, ТЦ «Метроград», підземний торговий простір, в якому здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , у торговій точці на реалізації знаходились: навушники Аirpods 3 (2 шт), навушники Аirpods pro (1 шт), Macbook Air 13 (1 шт), Macbook Air 15 (2 шт), всього на загальну суму 100 500,00 грн.
При цьому, як свідчить зміст акту перевірки від 31.01.2024, позивача було притягнуто до відповідальності саме за ненадання контролюючому органу на момент початку проведення фактичної перевірки документів, що підтверджують облік та походження товарів, залишки яких зазначені в описі залишків товарів, що доданий до акту перевірки.
Позивач, обґрунтовуючи протиправність винесеного податкового повідомлення-рішення зазначає, що надав контролюючому органу під час проведення перевірки всі первинні документи, обов'язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, проте відповідачем вказані документи не були взяті до уваги при прийнятті рішення.
Суд зауважує, що зазначені факти спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, відповідно до запиту про надання документів від 29.01.2024, позивачу було запропоновано надати у термін до 12.00 год 30.01.2024 документи, необхідні для проведення фактичної перевірки.
Позивач вказані документи надати у строк, встановлений відповідачем, не зміг, про що в матеріалах справи містяться письмові пояснення ФОП ОСОБА_1 від 31.01.2024.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено ненадання позивачем на момент початку проведення перевірки документів, що свідчать про облік та походження товарів, залишки яких зазначені в описі залишків товарів (додаток до акту), встановлених під час проведення перевірки.
Вказані обставин свідчать про обґрунтованість винесеного податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2024 року №0161480707 та відсутність підстав для його скасування.
Статтею 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові ви трати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.