13 лютого 2026 рокуСправа № 160/28165/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно належної станом на день звільнення 15.10.2024 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно належної станом на день звільнення 15.10.2024 року.
Ухвалою суду від 26 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали суду шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду
05 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» (документ сформований в системі 04.01.2026 року) на виконання ухвали суду від 26 грудня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача, в якій посилаючись на висновки Верховного Суду, останній зазначив, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, та після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов'язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою. Поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами. Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов'язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору. Спір стосовно невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці». Військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Реалізувати таке право військовослужбовець може здійснити і після звільнення з військової служби подавши відповідну заяву. 07.05.2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відомостей щодо проходження військової служби та серед іншого просив: надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі (дод. 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178); провести нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. 20.08.2025 року від відповідача було отримано лист з відомостями про нараховане та виплачене грошове забезпечення, де відповідач відмовив позивачу провести нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно (додатки 5, 6 до позовної заяви). Надалі позивач 28.09.2025 року звернувся до адміністративного суду з позовною заявою, тобто у тримісячний термін з дня письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення та відмови у проведенні виплати грошової компенсації за неотримане речове майно (20.08.2025 року), що врегульовано нормами статті 233 КЗпП України.
Розглянувши вказану заяву представника позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2023 року по справі №560/8394/21 дійшов висновку, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а отже речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.
Крім цього Верховний Суд також зауважив, що звернення до відповідача із заявою щодо проведення нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивача звільнено з військової служби 15.10.2024 року, отже строк звернення до суду закінчився 15.11.2024 року, а позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 29.09.2025 року, отже позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.
За наведених обставин, позивачем не усунуто недоліків позовної заяви.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Оскільки позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статтями 169, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя І.В. Тулянцева