18.02.2026
Справа № 482/2283/24
Номер провадження 2/482/163/2026
18 лютого 2026 року м. Нова Одеса
Суддя Новоодеського районного суду Миколаївської області Сергієнко С.А., розглянувши заяву представників позивача та відповідача, про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у провадженні за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
Представником позивача адвокатом Часовою А.Р. та представником відповідача адвокатом Баженовим Д.В. подано клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
Вирішуючи клопотання представників сторін про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції суддя виходить із наступного.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відео конференції у порядку, встановленому законом. Обов'язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Під час дії воєнного стану, учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України.
Аналіз норм ст. 212 ЦПК України свідчить, що прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. Вказана норма не передбачає обов'язку суду проведення судового засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання сторони.
Такий спосіб участі у судовому засіданні має винятковий характер, та має бути зумовлений обґрунтованими причинами, які ускладнюють або роблять неможливим особисту участь сторони в судовому засіданні.
Як вбачається з заяв представників сторін, у них відсутні обґрунтування неможливості їх безпосередньої участі у судовому засіданні.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі Суд), яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Тому, відмова у проведення судових засідань в режимі відеоконференції не є порушенням права на доступ до суду, з урахуванням вищевикладеного.
Враховуючи наведене, беручи до уваги, що:
представники сторін у своїх клопотаннях не наводять жодних належних та допустимих доказів наявності об'єктивних причин, за яких вони позбавлені можливості приймати участь у судовому засіданні;
ситуацію в державі, постійні повітряні тривоги, перебої з електропостачанням, що є загально відомим фактом;
останні результати намагань провести судове засідання у режимі ВКЗ цим складом суду у інших справах зокрема 21.01.2026 року, з постійними розривами зв'язку, які пов'язані з великою кількістю перемінних обставин, вимкненням електрики, з якою пов'язаний інтернет зв'язок, як у суді так і в учасників справи, які територіально знаходяться у різних чергах ГПВ, які у свою чергу не є сталими, необхідність переходу на запасні джерела живлення яке хоч і є у суду, однак перемикання потягне за собою вимкнення комп'ютерної техніки у суді, перезапуск всієї системи ВКЗ;
відсутність гарантій забезпеченості сторін запасними джерелами живлення і можливості безперебійного переходу на такі джерела живлення, без шкоди цілісності судового розгляду,
суддя приходить до висновку, що клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.53, 127, 189, 196-198, 200, 260 ЦПК України, -
У задоволенні клопотань представників сторін про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у провадженні за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: С.А.Сергієнко