Справа № 141/595/25
Провадження №1-кп/141/10/26
18 лютого 2026 року с-ще Оратів
Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого (цивільного відповідача) ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_6 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025025250000015 від 25.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велика Ростівка Оратівського району Вінницької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не працює, одруженого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
ОСОБА_4 23.02.2025 в період часу із 16 год 30 хв до 17 год 00 хв, перебуваючи в с. Оратів Оратівської ТГ Вінницького району Вінницької області, неподалік колишнього хімічного складу ТОВ «Воїнське ХПП», яке розташоване по вул. Привокзальна, 1, неподалік житлового будинку ОСОБА_6 , що розташований по АДРЕСА_3 , помітив ОСОБА_6 , який рухався на велосипеді у напрямку свого житлового будинку.
Маючи неприязні відносини, які виникли заздалегідь до цього, ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_6 , розпочав розмову, яка переросла у суперечку.
Під час даної суперечки ОСОБА_4 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно - небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, перебуваючи навпроти потерпілого, кулаком своєї лівої руки наніс два удари в область обличчя ОСОБА_6 , при цьому, правою рукою утримував останнього за шию.
Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_4 двома руками взяв ОСОБА_6 за його верхній одяг та звалив останнього на землю, після чого, коли потерпілий лежав на землі, ОСОБА_4 своєю правою ногою наніс два удари в область грудей зліва та, сівши зверху на потерпілого, лівою рукою утримував останнього за шию, а пальцями правої руки здійснював натискання на очі ОСОБА_6 , в той час, як потерпілий намагався вирватись та припинити протиправні дії ОСОБА_4 .
В подальшому ОСОБА_4 припинив свої протиправні дії та залишив місце події.
Своїми протиправними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, синців та саден на обличчі, крововиливів під кон'юктиви обох очей, які відповідно до висновку судово - медичного експерта від 09.05.2025 виникли від травматичної дії (удару, тертя) тупого твердого предмета (предметів), давністю творення, можливо, в строк, вказаний у постанові про призначення експертизи та відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (згідно з п.2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»).
Досудовим слідством дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку при вказаних у обвинувальному акті обставинах не визнав та суду пояснив, що 23 лютого 2025 року він розчищав свою земельну ділянку, при цьому, потерпілого ОСОБА_6 того дня він не бачив.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 суду пояснив, що 23.02.2025 він працював у своєму садку та неподалік від нього пройшов ОСОБА_4 й через декілька хвилин до ОСОБА_4 прийшов його син, після чого із колишнього хімічного складу ТОВ «Воїнське ХПП» вийшли два охоронці та приблизно десять хвилин спілкувались із ОСОБА_4 . Після того, як охоронці поспілкувалися із ОСОБА_4 , вони почали здійснювати обхід території, а ОСОБА_4 разом зі своїм сином пішли в сторону залізничної дороги, де здійснювали вирізку дерев. Надалі, приблизно через 20-30 хвилин, ОСОБА_6 зібрав сміття та поїхав велосипедом до колишнього сміттєзвалища, щоб викинути сміття, при цьому дорога до смітника була поблизу місця, де знаходився ОСОБА_4 . Повертаючись назад ОСОБА_6 помітив, як із правої сторони дороги до нього біжить син ОСОБА_4 , який надалі перегородив дорогу та почав висловлюватись нецензурною лайкою, після чого до ОСОБА_6 підбіг ОСОБА_4 , взяв за горло та наніс йому удар в скроню, після чого ОСОБА_6 взяв ОСОБА_4 за верхній одяг й вони зійшли з дороги на узбіччя. В подальшому, ОСОБА_6 оступився та впав на землю й ОСОБА_4 почав наносити йому удари кулаками в обличчя, ногами в живіт та натискати пальцями рук на очі.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснив, що 23.02.2025 він разом із ОСОБА_9 здійснювали обхід території та зустріли ОСОБА_4 , до якого трохи згодом підійшов його син, вони поспілкувались декілька хвилин та далі почали здійснювати обхід підприємства.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 суду пояснила, що вона є дружиною потерпілого ОСОБА_6 23.02.2025 її чоловік ОСОБА_6 працював у садку та приблизно о 17 годині, вийшовши на вулицю, вона помітила, що чоловіка немає. Знаючи куди він міг піти, вона вирішила подивитися, чи дійсно чоловік повіз сміття. Після чого ОСОБА_10 йшла дорогою та побачила велосипед, яким їздить її чоловік, та приблизно через півтора метри від велосипеда лежав ОСОБА_6 , якому наносив удари ОСОБА_4 , який, в подальшому, сів зверху на її чоловіка та продовжував бити, також стояв син ОСОБА_4 поблизу них. Після чого ОСОБА_4 припинив бити ОСОБА_6 , встав з нього та разом із сином вони пішли. ОСОБА_10 хотіла підійти ближче до чоловіка, однак там бігав собака й вона боялась підійти та вже коли ОСОБА_4 разом із сином пішли з місця події ОСОБА_10 рушила до чоловіка, він також підняв велосипед та йшов до неї навпроти. Коли вже ОСОБА_10 побачила чоловіка ближче, то помітила, що в нього все обличчя було в крові, а із лівого ока йшла кров. ОСОБА_10 зазначає, що подію вона бачила приблизно на відстані 50 метрів та ОСОБА_4 вона чітко впізнала.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 суду пояснив, що 23.02.2025 приблизно після обіду він разом із сином здійснювали зовнішній обхід периметру підприємства та поблизу залізничних воріт побачив ОСОБА_4 , з яким розпочали розмову й до якого підійшов його син, після чого ОСОБА_9 поспілкувався із ОСОБА_4 та його сином приблизно 5 - 10 хвилин. Про конфліктну ситуацію між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ОСОБА_9 дізнався через декілька дінв.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду пояснив, що він працює лікарем та в лютому 2025 року ОСОБА_6 звернувся до лікаря офтальмолога в лікарню планового лікування за медичною допомогою, а саме із скаргами на крововиливи та погіршення зору. При цьому, ОСОБА_6 йому пояснив, що отримав травми внаслідок хуліганських дій зі сторони сусіда.
Допитавши потерпілого, обвинуваченого, свідків та дослідивши надані докази, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 23 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини поза розумним сумнівом, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечуючи відповідно до вимог ст. 321 КПК України здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямувавши судовий розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального провадження, надавши сторонам кримінального провадження можливість подання ними суду доказів, самостійного обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, провівши судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 337 КПК України лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Частиною першою статті 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).
Зазначені вище докази є належними, оскільки у своїй сукупності підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, та є допустимими, оскільки отримані в порядку, встановленому нормами КПК України та без порушень. Вони є послідовними, не містять протиріч, переконливими як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку. Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування. А тому, суд приймає до уваги при ухваленні вироку вказані докази, як докази вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення.
Надані в судовому засіданні показання обвинуваченого ОСОБА_4 про його невинуватість у скоєнні інкримінованого йому кримінального проступку суд розцінює як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та спрямовані на уникнення відповідальності за скоєне.
В постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 зауважено, що законодавець в ст. 94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.
Таким чином, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні, у їхній сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд дійшов висновку про доведеність обвинувачення, висунутого ОСОБА_4 відповідно до обвинувального акту.
У зв'язку з цим суд, розглядаючи справу в межах висунутого обвинувачення, кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 2 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
При цьому, суд враховує, практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вказав, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (п. 150, п. 253).
Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Прокурор підчас судових дебатів просив визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеженням волі на строк один рік.
Потерпілий ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 під час судових дебатів погодилися з думкою прокурора, просили призначити обвинуваченому покарання у виді обмеженням волі.
Обвинувачений ОСОБА_4 під час судових дебатів зазначив, що вину у учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не визнає.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 підтримала позицію обвинуваченого ОСОБА_4 в судових дебатах, однак просила суд, за умови визнання ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, призначити йому покарання відповідно до ст. 69 КК України та ст. 75 КК України.
При вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_4 покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії кримінальних проступків, не працює, за місцем проживання характеризується добре, на обліку у наркологічному кабінеті та на «ДО» у психіатра не перебуває, раніше не судимий.
Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Обставини, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Із врахуванням всіх обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції, встановленої ч. 2 ст. 125 КК України у виді громадських робіт, яке буде справедливим та необхідним у даному випадку, а також відповідатиме меті покарання та запобігатиме вчиненню обвинуваченим та іншими особами нових кримінальних правопорушень і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Розглядаючи цивільний позов ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 3297,00 грн та моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн, завданої внаслідок вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, суд керується наступним.
В судовому засіданні потерпілий та його представник заявлений цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним проступком, підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити та надали аналогічні пояснення тим, які викладені у позовній заяві.
Прокурор у судовому засіданні при вирішенні цивільного позову поклався на розсуд суду.
Цивільний відповідач (обвинувачений) заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши доводи сторін, надавши належну оцінку зібраним доказам з точки зору їх належності та допустимості, доходить наступних висновків.
Так, за змістом положень ч. 2 ст. 127, ч. 1, 5 та 7 ст. 128 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Крім цього, згідно із вимогами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що на підтвердження своїх вимог потерпілим ОСОБА_6 надано фіскальні чеки у загальному розмірі на суму 3297,00 грн.
Отже, потерпілим доведено належними доказами понесення ним вищезазначених витрат, які пов'язані з вчиненням злочину обвинуваченим, а тому дані витрати за відповідними фіскальними чеками підлягають відшкодуванню потерпілому обвинуваченим у розмірі 3297,00 грн.
Положеннями ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода це зумовлені моральними стражданнями втрати немайнового характеру. Страждання викликають певні зміни у житті особи: неможливість реалізації своїх звичок і бажань, погіршення стосунків у колективі, втрата роботи, втрата довіри близьких людей, тощо. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод цивільні позивачі мають право на справедливу сатисфакцію.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Знайкін проти України» зазначено: суд немає сумнівів щодо того, що заявник зазнав тривоги та страждань внаслідок порушення його прав, гарантованих Конвенцією, які не можуть бути адекватно відшкодовані визнанням Судом наявності порушень.
У рішенні «Кучерук проти України» (2007) Європейський суд з прав людини наголошує на ймовірнісному вимірі моральної шкоди, що, врешті-решт, як зазначається у юридичній доктрині, має спонукати вітчизняні суди замислитись над обґрунтованістю жорстких вимог, які зазвичай висуваються ними до організації доказової діяльності сторін щодо підтвердження факту завдання моральної шкоди та розміру належної компенсації.
Європейський суд з прав людини у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 р. зазначив, що моральна школа має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до висновку Європейського суду від 28.05.1985 (справа Abdulaziz, Cabalesand Balkandali v. UnitedKingdom,) де зазначено, що деякі форми моральної шкоди, зокрема емоційні страждання, за своєю природою не завжди можуть бути доведені чимось конкретним.
Згідно роз'яснень, які викладені у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду по справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), викладеної у постанові від 15 грудня 2020 року, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань потерпілого ОСОБА_6 , ступеня вини обвинуваченого та причини конфлікту, а також зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 моральної шкоди в розмірі 12000,00 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо вирішення питання про професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з долучених до позовної заяви документів 13 березня 2025 року між ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 укладено договір про надання правничої допомоги № 405.
Понесені витрати на правничу допомогу підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордера № 405 від 13.03.2025 на суму 5000,00 грн, у якому зазначено, що прийнято від ОСОБА_6 , підстава - договір про надання правничої допомоги № 405.
З огляду на вказане, врахувавши характер виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності і розумності судових витрат, суд вважає вимоги потерпілого щодо стягнення з обвинуваченого (цивільного відповідача) витрат на професійну правничу допомогу такими, що підлягають задоволенню у розмірі 5000,00 грн.
Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід стосовно обвинуваченого у кримінальному провадженні № 12025025250000015 не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 65-67, ч.2 ст. 125 КК України, ст.ст. 100, 118, 120, 121, 124, 128, 371, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк двісті годин.
Цивільний позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3297,00 грн (три тисячі двісті дев'яносто сім гривень 00 копійок) у відшкодування завданої кримінальним проступком матеріальної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 12000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 копійок) у відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
В задоволенні решті позовних вимог відмовити.
Речові докази по кримінальному провадженню №12025025250000015 відсутні.
Згідно ст. 532 КПК України вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Вирок суду може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти діб з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Оратівський районний суд Вінницької області.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1