Справа № 135/258/26
Провадження № 1-кс/135/67/26
іменем України
18.02.2026 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 , сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 , розглянувши в режимі відеконференції у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Ладижин клопотання старшого слідчого СВ ВП № 3 ГУНП у Вінницькій області, майора поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , згідно зі ст. 89 КК України раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
1. Стислий опис судового провадження
18.02.2026 до Ладижинського міського суду Вінницької області надійшло клопотання старшого слідчого СВ ВП № 3 ГУНП у Вінницькій області майора поліції ОСОБА_6 , погоджене прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у кримінальному провадженні №12026020240000045 від 09.02.2026.
Слідчим суддею встановлено, що клопотання надійшло своєчасно в установленому чинним законодавством порядку і відповідає вимогам ст. 184 КПК України. Копія клопотання разом з додатками, передбаченими ст. 184 КПК України, вручена підозрюваному та його захиснику 18.02.2026 о 08 год 00 хв згідно з письмовою розпискою про отримання.
2. Короткий виклад клопотання та позицій учасників судового провадження
2.1. У клопотанні слідчий просив обрати підозрюваному ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном 60 днів.
На обґрунтування клопотання зазначено, що солдат ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, перебуваючи в районі тимчасового місця розміщення 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) 23.12.2024 залишив місце несення служби, на телефонні дзвінки не відповідає, командування військової частини про своє місце перебування не повідомляв, відповідні документи щодо його перебування на лікуванні або ж затримання правоохоронними органами у військовій частині НОМЕР_1 відсутні, на службу не повернувся, чим ухиляється від проходження військової служби по теперішній час.
Отже, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у самовільному залишенні військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), вчиненому в умовах воєнного стану.
16.02.2026 о 17 год 10 хв ОСОБА_4 було затримано в порядку п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України. Цього ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
З урахуванням викладеного, у клопотанні стверджується про наявність таких ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 3) незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
2.2. У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане клопотання і просив його задовольнити з підстав, зазначених у клопотанні.
2.3. У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні клопотання та обрати відносно нього менш тяжкий запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Загалом не заперечує факту ухилення від військової служби, а саме про те, що покинув місце розташування військової частини та поїхав до місця проживання - в м. Ладижин, де і перебував до моменту свого затримання, заробляв на життя тимчасовими підробітками. Водночас вказує, що його спонукало це зробити небажання перебування в зоні активних бойових дій, куди його мали намір відправити напередодні.
2.4. Захисник ОСОБА_5 повністю підтримала позицію свого підзахисного та просила застосувати відносно останнього менш тяжкий запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
3. Норми права, якими керувався суд
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування та судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно із частиною 1 статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Пунктом 9 частини 2 статті 131 визначено зокрема, що заходами забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.
Частиною 1 статті 176 КПК визначено, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Згідно із частиною 1 статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 статті 177 КПК визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Також згідно із статтею 178 КПК при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Частинами 1, 3 статті 183 КПК визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами 6 та 7 статті 176 цього Кодексу. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно із частиною 1 статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною 1 статті 197 КПК визначено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
4. Обґрунтована підозра
Підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 цього Кодексу. Набуття особою статусу підозрюваного саме по собі не є достатнім, однак у поєднанні з наявними доказами повинно свідчити про існування такого ступеня підозри, який виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
КПК України не містить нормативного визначення поняття «обґрунтована підозра», тому згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України при його тлумаченні слід виходити з практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до підходу ЄСПЛ, існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин (п. 32 рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», п. 175 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Цей стандарт за рівнем переконання є нижчим, ніж стандарт, необхідний для постановлення обвинувального вироку чи навіть для пред'явлення обвинувального акта, а отже факти, що стали підставою для підозри, не мають бути настільки переконливими, як докази вини поза розумним сумнівом (п. 55 рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства»).
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у клопотанні слідчого та в судовому засіданні підтверджується сукупністю письмових та усних доказів, які в логічній послідовності встановлюють:
1. факт проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (витяг із наказу № 337 від 01.11.2024 про зарахування до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , матеріали, що характеризують особу, матеріали службового розслідування щодо самовільного залишення частини);
2. факт і час самовільного залишення військової частини 23.12.2024 та відсутності за місцем служби без дозволу командування і без поважних причин (повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 , матеріали службового розслідування, протоколи допиту свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 );
3. тривалість незаконної відсутності ОСОБА_4 у військовій частині понад три доби в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого надалі, - з 23.12.2024 до його затримання 16.02.2026, що підтверджується матеріалами службового розслідування, протоколом затримання від 16.02.2026, повідомленням про підозру від 16.02.2026 та протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_4 від 16.02.2026.
Зазначені докази в їх сукупності свідчать, що ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, у період дії воєнного стану самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та залишався відсутнім за місцем служби без поважних причин понад три доби, тобто тривало ухилявся від виконання обов'язків військової служби, що відповідає об'єктивним і суб'єктивним ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Слідчий суддя враховує, що надані матеріали узгоджуються між собою, взаємно підтверджують описані у клопотанні обставини події, а пояснення самого підозрюваного кореспондують показанням свідків, що свідчить про відсутність на цій стадії внутрішніх суперечностей у доказовому масиві.
Факт вручення ОСОБА_4 16.02.2026 письмового повідомлення про підозру, яке відповідає вимогам ст. 277 КПК України та було здійснене з дотриманням статей 111, 135, 278 КПК України, свідчить про набуття ним процесуального статусу підозрюваного у визначеному законом порядку.
За таких обставин слідчий суддя доходить висновку, що наведені у клопотанні обставини в сукупності з доданими матеріалами дають достатні підстави вважати підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану), обґрунтованою в розумінні ст. 177 КПК України.
Водночас слідчий суддя наголошує, що на цій стадії кримінального провадження оцінка наданих доказів здійснюється не з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення винуватості чи невинуватості особи (що є предметом дослідження суду під час розгляду справи по суті), а виключно для визначення вірогідності причетності підозрюваного до інкримінованого кримінального правопорушення та з'ясування того, чи є підозра настільки обґрунтованою, щоб виправдати подальше досудове розслідування і застосування до особи запобіжного заходу.
5. Оцінка наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України
5.1. Ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України)
В обґрунтування наявності ризику переховування підозрюваного ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та/або суду сторона обвинувачення послалася на тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, невідворотність покарання у вигляді позбавлення волі, а також його попередню поведінку, що полягала у тривалому ухиленні від проходження військової служби в умовах воєнного стану.
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Також суд враховує, що з огляду на положення Загальної частини Кримінального кодексу України цей злочин належить до такої категорії, що виключає можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.
Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для підозрюваного бути засудженим на тривалий строк, що утворює об'єктивне обґрунтування мотиву переховування.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland», заява № 14379/88, 26.01.1993).
З цього слідує, що сама по собі підозра у вчиненні тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що у підозрюваного існує бажання переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.
У даному кримінальному провадженні таким істотним індивідуалізованим фактором є попередня поведінка підозрюваного: за даними досудового розслідування, після самовільного залишення військової частини 23.12.2024 він понад рік перебував поза місцем служби, не вчинив жодних дій щодо добровільного повернення до частини чи повідомлення командування про своє місцезнаходження, а був затриманий 16.02.2026 не за власною ініціативою, а в порядку п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України. Така модель поведінки свідчить про готовність підозрюваного тривалий час ухилятися від виконання покладених на нього обов'язків і уникати контролю з боку військового командування та державних органів, що об'єктивно підсилює ризик його переховування і від органів досудового розслідування та суду.
Додатковим елементом, який посилює цей ризик, є дія в Україні воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України № 2402-ІХ від 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє дотепер. В умовах воєнного стану можливості державних органів щодо контролю за пересуванням та поведінкою осіб на значній частині території України є об'єктивно обмеженими, що створює сприятливі умови для ухилення від правосуддя для осіб, схильних до такої поведінки.
За наведених обставин слідчий суддя дійшов переконливого висновку про доведеність наявності ризику переховування підозрюваного ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та/або суду, який має реальний, а не лише ймовірний (гіпотетичний) характер.
5.2. Ризик незаконного впливу на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК)
Оцінюючи можливість незаконного впливу на свідків, слідчий суддя виходить із того, що відповідно до передбаченої КПК України процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а надалі, після направлення обвинувального акта до суду, такі показання підлягають безпосередній перевірці під час судового розгляду шляхом допиту свідків у судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні або отриманих у порядку, визначеному статтею 225 КПК України, і не вправі ґрунтувати рішення на показаннях, наданих слідчому чи прокурору, або посилатися на них як на самостійне джерело доказів (ч. 4 ст. 95 КПК України), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За таких умов ризик впливу на свідків зберігається до моменту їх безпосереднього допиту судом, а встановлення обмежень щодо контактів підозрюваного з певними особами може бути необхідним для забезпечення належного отримання та збереження доказової інформації. У даному кримінальному провадженні свідками є військовослужбовці тієї ж військової частини, з якими підозрюваний проходив службу та які володіють інформацією про фактичні обставини його служби, самовільного залишення частини та тривалість відсутності; з огляду на спільне проходження служби підозрюваному відоме місце їх служби (перебування) та порядок з ними зв'язку.
Водночас у матеріалах, наданих слідчому судді, відсутні відомості про вчинення ОСОБА_4 конкретних дій, спрямованих на вплив на свідків (погрози, вмовляння, пропозиції тощо) до моменту розгляду цього клопотання. Враховуючи характер інкримінованого діяння, наявність у підозрюваного мотиву уникнути кримінальної відповідальності, обізнаність із особами свідків та місцем їх перебування, а також те, що частина свідків ще може бути не допитана органом досудового розслідування та, безумовно, не допитана судом, слідчий суддя оцінює ризик незаконного впливу на свідків як реальний з огляду на вказані обставини, хоча й такий, що наразі не підтверджується конкретними фактами вже вчиненого впливу.
За наведених умов суд вважає, що наявність ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків у цьому кримінальному провадженні достатньо обґрунтована для врахування при виборі запобіжного заходу як додатковий аргумент на користь застосування більш суворого запобіжного заходу.
5.3. Ризик вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України)
ОСОБА_4 підозрюється у самовільному залишенні військової частини або місця служби в умовах воєнного стану, що за своєю суттю полягає в ухиленні від виконання обов'язків щодо проходження військової служби.
За матеріалами кримінального провадження встановлено, що після самовільного залишення військової частини 23.12.2024 підозрюваний тривалий час - до свого затримання 16.02.2026 - не повертався до місця служби, не вживав жодних передбачених законом заходів для врегулювання свого правового статусу (не звертався до командування, органів військового управління чи правопорядку із заявами про повернення, зміну умов служби, звільнення тощо) і фактично тривалий період залишався поза контролем військового командування.
Така модель попередньої поведінки свідчить про сформовану установку підозрюваного на ухилення від виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану, а відтак обумовлює реальний, а не лише гіпотетичний ризик того, що, перебуваючи на волі, він продовжуватиме самовільно не з'являтися до військової частини, чим фактично продовжить інкриміноване кримінальне правопорушення.
З урахуванням особливостей воєнного стану, коли значна частина території держави є зоною активних бойових дій або має обмежені можливості для ефективного контролю за пересуванням осіб, покладення на підозрюваного обов'язків, передбачених більш м'якими запобіжними заходами (з'являтися за викликом, не відлучатися з населеного пункту, не залишати місце служби тощо), за відсутності фактичних механізмів їх реального контролю не здатне належним чином нейтралізувати зазначений ризик продовження ухилення від служби. За таких обставин ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, підлягає визнанню доведеним і слугує додатковою підставою для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
6. Оцінка особи підозрюваного відповідно до ст. 178 КПК України
Здійснюючи оцінку особистості підозрюваного відповідно до вимог ст. 178 КПК України, слідчий суддя враховує як обставини, що свідчать на користь ОСОБА_4 , так і ті, що посилюють установлені ризики. Підозрюваний згідно зі ст. 89 КК України є особою, яка не має судимості, є військовослужбовцем Збройних Сил України, має постійне зареєстроване місце проживання на території Ладижинської територіальної громади, що свідчить про наявність формального зв'язку з місцем проживання.
Водночас за місцем проходження служби ОСОБА_4 характеризується посередньо, сім'ї не створив, неповнолітніх дітей чи інших утриманців не має; окрім того, за матеріалами провадження він протягом тривалого часу - понад рік - ухилявся від проходження військової служби в умовах воєнного стану, не вживаючи жодних законних заходів для врегулювання свого статусу.
За відсутності відомостей про стан здоров'я або інші обставини, які б унеможливлювали застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, наведені характеристики особи підозрюваного самі по собі не нівелюють встановлені ризики переховування, незаконного впливу на свідків та продовження інкримінованого кримінального правопорушення. Наявність лише формального місця реєстрації за відсутності сім'ї, утриманців і стабільної правомірної зайнятості не свідчить про існування в ОСОБА_4 таких сталих соціальних зв'язків, які могли б ефективно запобігти його подальшому ухиленню від військової служби, що в сукупності з даними про тривале попереднє ухилення від служби підтверджує необхідність застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу.
7. Неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатен запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. В загальному правилі слідчий суддя зобов'язаний перевірити можливість досягнення мети запобіжного заходу шляхом застосування менш суворих обмежень.
Водночас ч. 8 ст. 176 КПК України встановлює спеціальне імперативне правило, згідно з яким під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою. Оскільки ОСОБА_4 є військовослужбовцем та підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в умовах дії воєнного стану застосування щодо нього будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу законодавець прямо виключив.
З урахуванням установленої обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, доведених ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також обставин, що характеризують особу підозрюваного, слідчий суддя додатково констатує, що навіть за відсутності зазначеного імперативу тримання під вартою у цій конкретній ситуації відповідало б вимогам необхідності та пропорційності, оскільки більш м'які запобіжні заходи - з огляду на тривале попереднє ухилення від служби, відсутність сталих соціальних зв'язків за місцем фактичного проживання та дію воєнного стану - об'єктивно не спроможні належним чином нейтралізувати встановлені ризики. За таких обставин слідчий суддя вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою здатен достатнім чином забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_4 та виконання ним процесуальних обов'язків, а тому клопотання підлягає задоволенню.
8. Питання про визначення застави
Згідно з частиною четвертою статті 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України.
Розглядаючи питання про доцільність визначення застави у даному кримінальному провадженні, суд враховує характер інкримінованого ОСОБА_4 діяння - тривале самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану, високий ступінь його суспільної небезпеки, а також установлені ризики переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків і продовження інкримінованого кримінального правопорушення. З огляду на попередню тривалу модель ухилення від служби та обмеженість можливостей контролю за поведінкою підозрюваного в умовах воєнного стану, внесення застави не створило б належних гарантій його належної процесуальної поведінки і не усунуло б зазначених ризиків.
Враховуючи викладене, характер і обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, а також доведеність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд доходить висновку, що визначення розміру застави у цьому кримінальному провадженні є недоцільним та не здатне забезпечити досягнення мети запобіжного заходу. У зв'язку з цим слідчий суддя реалізує надане законом дискреційне право та не визначає розмір застави при обранні щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись статтями 176-198, 309, 369-372, 376, 532 КПК, слідчий суддя
Клопотання старшого слідчого СВ ВП № 3 ГУНП у Вінницькій області, майора поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, починаючи з 16 лютого 2026 року до 16 квітня 2026 року включно.
Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню.
На ухвалу слідчого судді безпосередньо до Вінницького апеляційного суду прокурором, підозрюваним, захисником, протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.
Слідчий суддя