Справа № 366/229/26
Провадження № 2/366/714/26
про залишення позовної заяви без руху
12.02.2026 селище Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Мовчан В.В., розглянувши матеріали
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Ліквідаційної комісії Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Прибірський» (вул. Шевченка, 1, с. Прибірськ, Вишгородського району, Київської області)
про визнання права власності на будинок за набувальною давністю
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Іванківського районного суду Київської області з позовом до Ліквідаційної комісії Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Прибірський» (далі - відповідач) про визнання права власності на будинок за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання за позивачкою права власності за набувальною давністю на будинок по АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Мовчана В.В.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порядок звернення до суду з позовною заявою урегульований ЦПК України. Подання заяви має відбуватись з дотриманням певних умов, зокрема, щодо юрисдикції.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановлено, що заява подана без додержання вимог ст. 175, 177 ЦПК України, виходячи з наступного.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Так, відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Одночасно з цим, право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.
Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Такого правового висновку дійшла і Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Разом тим, позивачем в позовній заяві не зазначено обставини, які мають суттєве значення для розгляду справи, та докази, що їх підтверджують, а саме: з яких підстав позивач вселилася та проживає у спірному житловому приміщенні та на підставі якого документа.
Позивачка вказує на те, що з 1996 року та по сьогоднішній день проживає зі своєю родиною в будинку по АДРЕСА_1 . Зазначений будинок був наданий її співмешканцю, який працював у СГВК «Прибірський». Однак дана обставина не підтверджена жодним доказом доданим до позову.
Позивачка зазначає, що у будинку, крім неї, проживають її діти і внуки, однак вони не залучені у справі у якості відповідачів, які можуть претендувати на визнання за ними права власності.
У позові позивач належним чином не обґрунтувала свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між нею та відповідачем та неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку, що впливає на наявність чи відсутність спору між сторонами.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Згідно інформаційного листа № 24-150 /0/4-13 від 28.01.2013 р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" в частині 6 зазначено, що позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Це призводить до помилки у правовідносинах, і до договірних правовідносин застосовуються правовідносини набувальної давності. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
Відповідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громад.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно вказати з яких підстав вона вселилася та проживає у спірному будинку. Надати суду докази вселення у спірний житловий будинок. Обґрунтувати свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між позивачкою та відповідачем та неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку, а саме зазначити, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача. Визначити суб'єктний склад відповідачів, враховуючи всіх членів родини, які проживають у спірному будинку.
Вищенаведені недоліки заяви унеможливлюють відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно усунути зазначені недоліки.
Згідно з ч. 1 ст. 185 ЦПК України, заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення вищевказаних недоліків з роз'ясненням того, що в разі їх не усунення у встановлений судом термін заява буде визнана неподаною та повернута заявнику.
Керуючись ст. 175-177, 185, 260 ЦПК України, суд
1.Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Прибірський» про визнання права власності на будинок за набувальною давністю - залишити без руху.
2.Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу.
3.Надати позивачу строк для усунення недоліків - п'ять днів з дня отримання ухвали про залишення заяви без руху.
4.Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, заява вважатиметься не поданою та буде повернута.
5.Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Віталій МОВЧАН