18.02.2026 Справа № 363/6690/25
Іменем України
18 лютого 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря Підопригори Х.О., позивачки ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Бороденка О.А., представника відповідача - адвоката Попельнюх Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів,-
06.11.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Бороденка О.А. подано вказану позовну заяву, в якій адвокат просив суд зобов'язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» передати (повернути) ОСОБА_1 оригінал договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого 27.12.2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., за №17480 в реєстрі та стягнути з відповідача на користь позивачки 30 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням прав споживача.
Так, в обґрунтування позову представник позивачки посилався на те, що ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг, які надаються їй відповідачем - АТ КБ "ПРИВАТБАНК". Так, 27.12.2006 року між позивачкою та відповідачем укладений кредитний договір за №KIY0GK00830020, згідно якого позивачка отримала споживчий кредит на купівлю житла у розмірі 20 000 доларів США у вигляді невідновлюваної кредитної лінії, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. 27.12.2006 року між сторонами по справі, з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, також укладений договір іпотеки за №KIY0GK00830020, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за №17484, предметом іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., в реєстрі за №17480. Так, п. 18.11. договору іпотеки передбачено, що правовстановлюючий документ на предмет іпотеки передається на зберігання іпотекодержателю до дати остаточного погашення заборгованості за кредитним договором. 08.07.2025 року набрало законної сили рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06.06.2025 року по справі за №363/165/25, яким визнано припиненою іпотеку за вищевказаним договором іпотеки. Крім того, рішенням суду від 24.05.2016 року у справі за №363/557/16-ц на користь ПАТ «КБ ПРИВАТБАНК» з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року в сумі 14 167,56 доларів США, що складає за курсом НБУ, станом на 01.02.2016 року - 361 981,16 грн. Вказане судове рішення виконане повністю, що підтверджується постановами головного державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 15.09.2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП за №54318734 та про зняття арешту з майна, накладеного в межах ВП за №54318734. Відомості про скасування вказаної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження в матеріалах справи відсутні, а відтак, зобов'язання позивачки за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року виконані в повному обсязі. За вказаних обставин, з моменту виконання у повному обсязі зобов'язань, визначених рішенням суду від 24.05.2016 року по справі за №363/557/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
припинилися і зобов'язання останньої як боржника за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року так і ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за договором іпотеки за №KIY0GK00830020 від 27.12.2016 року. У зв'язку з припиненням іпотеки, позивачка звернулась до відповідача з вимогою повернути їй правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, які передані відповідачу на зберігання, відповідно до п. 18.11. договору іпотеки, проте отримала відмову (в усній формі) мотивовану тим, що у внутрішніх системах банка продовжує обліковуватись начебто наявна заборгованість позивачки за кредитним договором. Позивачкою 01.10.2025 року цінним листом з описом вкладення (трек код поштового відправлення 0731300057475) на адресу відповідача направлена письмова вимога про усунення порушення прав споживача банківських послуг, однак зазначена письмова вимога відповідачем проігнорована, а правовстановлюючі документи на предмет іпотеки позивачці так і не повернуті. Усно співробітником банку позивачці було запропоновано підписати реструктуризацію неіснуючого боргу за кредитним договором, який нібито обліковується в системах банка, в обмін на повернення правовстановлюючих документів на предмет іпотеки. Позивачка вважає зазначену поведінку відповідача недобросовісною, протиправною та такою, що порушує її законні права як споживача банківських послуг, відносно неї відповідачем застосовується заборонена ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» - нечесна (агресивна) підприємницька практика. Вищезазначена протиправна поведінка відповідача призвела до моральних (душевних) страждань та приниження позивачки. Через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, які безпідставно та протиправно утримує у себе відповідач, позивачка протиправно позбавлена можливості вільно розпоряджатися своєю власністю, вимушена відпрошуватись з роботи, витрачати час на відвідування юристів, нотаріуса з питань відновлення документів та своїх порушених прав, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи ступінь душевних страждань, які зазнала та продовжує зазнавати позивачка, а також часу та зусиль, необхідних їй для відновлення попереднього стану, позивачка вважає, що судом має бути стягнуто з відповідача на її користь 30 000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10.11.2025 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 07.01.2026 року по справі закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
25.11.2025 року від представника позивачки до суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому адвокат зазначав, що 19.11.2025 року (після відкриття судом провадження по цій справі) на адресу позивачки надійшов лист відповідача, датований 15.10.2025 року за №20.1.0.0.0/7-251003/53491, зміст якого фактично підтверджує викладені в позовній заяві обставини, а саме: відповідачем у вказаному листі зазначено, що за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року є заборгованість. Тобто не дивлячись на те, що рішенням суду від 06.06.2025 року по справі за №363/165/25, яке набрало законної сили 08.07.2025 року, встановлено, що зобов'язання за вказаним кредитним договором виконані у повному обсязі, у зв'язку з чим іпотеку визнано припиненою, відповідач станом на сьогоднішній день продовжує протиправно наполягати на тому, що за вказаним кредитним договором є заборгованість, про що зазначає в листі. Позивачці пропонується звернутися за правовстановлюючими документами на предмет іпотеки «після закриття угоди». Таким чином, відповідач продовжує протиправно утримувати у себе та не повертає позивачці правовстановлюючі документи на квартиру. Зміст вказаного листа від 15.10.2025 року за №20.1.0.0.0/7-251003/53491, на думку представника позивачки, повністю підтверджує викладені в позовній заяві обставини протиправної поведінки відповідача.
З письмових пояснень по суті спору, наданих 15.12.2025 року представником відповідача, вбачається, що відповідач з позовом ОСОБА_1 не погоджується та просить суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що вимоги позивачки суперечать вимогам чинного законодавства України, не підтверджені належними і допустимими доказами, а її обґрунтування зводяться до суб'єктивного тлумачення норм чинних нормативно-правових актів. Так, дійсно 27.12.2006 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір за №KIY0GK00830020, згідно якого 27.12.2006 року позивачка отримала кредит у розмірі 20 000 доларів США у вигляді невідновлюваної кредитної лінії,
зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами по справі 27.12.2006 року укладено договір іпотеки за №KIY0GK00830020. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06.06.2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПРИВАТБАНКУ" про визнання іпотеки припиненою, визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На виконання даного рішення суду, відповідачем закрито договір іпотеки за №KIY0GK00830020 та направлено листа на зняття обтяження нотаріусу, тобто рішення суду від 06.06.2025 року виконано в повному обсязі. Крім того, відповідач заперечує щодо стягнення з нього на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 30 000 грн., оскільки позивачка не зазначає в чому саме полягають її моральні страждання та не надає на підтвердження жодного належного та допустимого доказу, не доводить наявність завданої їй моральної шкоди саме в результаті протиправних дій відповідача, а отже законних підстав для задоволення цих вимог не вбачається. Позивачкою не надано суду жодного доказу нанесення їй матеріальної шкоди відповідачем, як і фактичного обґрунтування того, в чому вона зазнала матеріальних збитків. ОСОБА_1 не надає розрахунку нібито спричиненої їй відповідачем моральної шкоди. З наявних в матеріалах справи складових частин договору іпотеки не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договірних зобов'язань, як і відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів».
Під час розгляду справи судом, позивачка та її представник підтримали вимоги, викладені в позові та просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти них заперечувала та просила суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її вимог.
Суд, заслухавши думку позивачки, представників сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку:
Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2006 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір за №KIY0GK00830020, згідно якого банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти, шляхом видачі готівки через касу на строк з 27.12.2006 року по 27.12.2021 рік включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 20 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
27.12.2006 року між сторонами, з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, був укладений договір іпотеки за №KIY0GK00830020, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської обл. Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за №17484, предметом іпотеки за яким є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської обл. Голуб Л.А., в реєстрі за №17480.
Так, згідно п.п. 18.10.-18.11 договору іпотеки - в разі придбання предмету іпотеки іпотекодавцем за рахунок кредиту іпотекодавець зобов'язується протягом десяти днів з дати купівлі предмету іпотеки зареєструвати договір купівлі-продажу предмету іпотеки та право власності на предмет іпотеки згідно з чинним законодавством (якщо така реєстрація не здійснюється безпосередньо іпотекодержателем за дорученням іпотекодавця). Іпотекодавець повинен зареєструвати предмет іпотеки в Реєстрі прав власності на нерухоме майно в указаний термін, якщо на дату купівлі предмета іпотеки цей реєстр буде діяти.
До отримання позичальником кредиту або протягом 3-х днів з моменту реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно п. 18.10 цього договору, передати правовстановлюючі документи на предмет іпотеки на зберігання іпотекодержателю до дати остаточного погашення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 року у справі за №753/11000/14-ц. Подібні правові висновки висловлені також Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03.07.2018 року у справі за №917/1345/17, від 08.06.2021 року у справі за №662/397/15-ц.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 року у справі за №917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Так, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06.06.2025 року у цивільній справі за №363/165/25 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання іпотеки припиненою, що набрало законної сили 08.07.2025 року - позов ОСОБА_1 задоволено та визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (на даний час АТ КБ «ПРИВАТБАНК») (код ЄДРПОУ:14360570), посвідченого 27.12.2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., та зареєстрованого в реєстрі за №17484 щодо квартири за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , запис про іпотеку: 56043149 (спеціальний розділ), дата та час державної реєстрації: 29.07.2024 14:37:55, державний реєстратор: приватний нотаріус Павленко Інна Василівна Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область.
Крім того, зазначеним рішення, що набрало законної сили встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24.05.2016 року по справі за №363/557/16-ц позовну заяву ПАТ "КБ ПРИВАТ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 14 167,56 дол. США, що складає за курсом НБУ станом 01.02.2016 року 361 981,16 грн.
27.12.2016 року Вишгородським районним судом Київської області був виданий виконавчий лист за №363/557/16-ц.
15.09.2021 року головним державним виконавцем Вишгородського ВДВС У Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП за №54318734 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»,
у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
15.09.2021 року головним державним виконавцем Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено Постанову про зняття арешту з майна, накладеного в межах ВП за №54318734, у зв'язку зі сплатою коштів за виконавчим документом у повному обсязі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.04.2022 року у справі за №477/33/20 суд дійшов висновку, що з урахуванням того, що рішенням суду з особи на користь банку стягнута в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, вказане судове рішення виконано повністю, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження, відомості про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження в матеріалах справи відсутні, наявні підстави вважати зобов'язання за кредитним договором виконаним. За таких обставин, суд зробив вірний висновок, що з моменту виконання у повному обсязі зобов'язань, визначених рішенням суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися зобов'язання позивача як за договором кредиту, так і за договором іпотеки. Зазначене узгоджується із висновком, що міститься у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі за №711/4556/16.
Таким чином судом встановлено, що судове рішення від 24.05.2016 року виконане повністю, що підтверджується постановами головного державного виконавця Вишгородського ВДВС У Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 15.09.2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП за №54318734 та про зняття арешту з майна, накладеного в межах ВП за №54318734. Відомості про скасування вказаної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження в матеріалах справи відсутні, тому суд приходить до висновку про наявність підстави вважати зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року виконаним у повному обсязі.
За вказаних обставин, з моменту виконання у повному обсязі зобов'язань, визначених рішенням суду від 24.05.2016 року по справі за №363/557/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, припинилися зобов'язання останньої як боржника за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року, так і ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за договором іпотеки за №KIY0GK00830020 від 27.12.2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
З врахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що під час судового розгляду сторонами не надано доказів скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження за №54318734, суд приходить до висновку, що така постанова є чинною, а виконавче провадження за №54318734 закінчено у зв'язку з виконанням в повному обсязі ОСОБА_1 рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24.05.2016 року по справі за №363/557/16-ц.
Крім того, з Витягу з Державного реєстру речових прав за №437397495 від 29.07.2025 року вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Падалком Р.О. внесено відомості до реєстру щодо припинення іпотеки 29.07.2025 року. Типом об'єкту є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, судом встановлено, що станом на момент розгляду цієї справи ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання перед відповідачем
за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року,крім того, рішенням суду, що набрало законної сили, визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним між сторонами по справі за № KIY0GK00830020 від 27.12.2016 року.
В той же час, відповідачем не повернуто позивачці правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, які згідно п. 18.11. договору іпотеки перебувають у нього на зберіганні.
Так, позивачкою 01.10.2025 року цінним листом з описом вкладення (трек код поштового відправлення 0731300057475) на адресу відповідача направлена письмова вимога про усунення порушення прав споживача банківських послуг.
Згідно листа супервайзера з обробки звернень клієнтів й держорганів ГО АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 15.10.2025 року позивачку повідомлено про те, що її звернення розглянуто, з нею було проведено контакт з відповідальним співробітником та надано інформацію. За угодою за № KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року є заборгованість, банком буде проведено перерахунок протягом 30 днів. Після закриття угоди, представник банку запропонував позивачці звернутися до відділення банку для замовлення повернення правовстановлюючих документів.
Позивачка, звертаючись до суду з цим позовом обґрунтовувала свої вимоги посилаючись на ЗУ «Про захист прав споживачів».
Так, рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року за №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (з подальшими змінами) у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною ч. 4 ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є одними із фундаментальних засад цивільного права, спрямованими, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, отже, кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі за №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч 3 ст. 1054 ЦК України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16.10.2011 року).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків
найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10.06.2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10.06.2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Так, за змістом ст. ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Таким чином, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року,станом на момент розгляду справи судом визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним між сторонами по справі за № KIY0GK00830020 від 27.12.2016 року.
За таких обставин суд не погоджується з твердженням позивачки про те, що в даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЗУ «Про захист прав споживачів».
В той же час, суд звертає увагу на наступне:
Європейський суд з прав людини нагадав, що «відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову заявника апеляційним судом, який спочатку двічі задовольнив цей позов (п. 10), а також висновок, зроблений внаслідок цього не на користь заявника, і відсутність у нього можливості подати відповідні докази та аргументи у зв'язку зі зміною правової кваліфікації, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам ст. 6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу. В ухвалі від 25.07.2011 року, якою Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду від 21.02.2011 року (п. 15), також не було роз'яснене це питання, хоча у своїй касаційній скарзі заявник посилався на неправильне застосування норм матеріального права» (GUSEV v. UKRAINE, № 25531/12, § 26, 30, 33, ЄСПЛ, від 14.01.2021 року).
Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі за №487/10128/14-ц.
У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права,
предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (п. 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі за №924/1473/15.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.06.2023 року у справі за №910/5361/22 вказано, що «суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в п. 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі за №924/1473/15). Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок викладено в п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі за №917/1739/17)».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст.12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі за №129/1033/13-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі за №638/18231/15-ц зроблено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).
За положеннями ст. ст. 626-628 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі за №355/385/17.
Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Так, між позивачкою та відповідачем 27.12.2006 року було укладено договір іпотеки за №KIY0GK00830020, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за №17484, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., в реєстрі за №17480.
Пунктом 18.11. зазначеного договору передбачено, що правовстановлюючий документ на предмет іпотеки передається на зберігання іпотекодержателю до дати остаточного погашення заборгованості за кредитним договором.
Оскільки судом встановлено, що позивачкою ОСОБА_1 рішення суду від 24.05.2016 року по справі за №363/557/16-ц, яким позов ПАТ "КБ ПРИВАТ БАНК" до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором за №KIY0GK00830020 від 27.12.2006 року було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача по справі заборгованість - виконано в повному обсязі, про що 15.09.2021 року державним виконавцем винесені відповідні постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та про зняття арешту з майна (предмет договору іпотеки - квартиру), а також 29.07.2025 року приватним нотаріусом внесено відомості до реєстру щодо припинення іпотеки (типом об'єкту є квартира за адресою: АДРЕСА_1 ) - у відповідача відсутні жодні законні підстави утримувати правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, а відтак, суд вважає необхідним зобов'язати його повернути позивачці оригінал договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 27.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., в реєстрі за №17480.
Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача 30 000 грн. моральної шкоди суд зазначає наступне:
Так, позивачка звертаючись до суду з цими вимогами зазначала, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки суд прийшов до висновку, що на спірні відносини між сторонами по справі щодо зобов'язання відповідача виконати вимоги п. 18.11. договору іпотеки, а саме повернути позивачці оригінал правовстановлюючого документу, не застосовуються положення ЗУ «Про захист прав споживачів», а відтак і вимоги ОСОБА_1 в цій частині суд вважає необґрунтованими.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, у разі задоволення позову на відповідача. Судом встановлено, що у зв'язку з розглядом цієї справи позивачкою судових витрат щодо заявлених вимог понесено не було, а відтак з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 23, 76, 81,141, 258, 259, 265, 273, 274, 279, 280, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заявуОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів - задовольнити частково.
Зобов'язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повернути ОСОБА_1 оригінал правовстановлюючого документу, а саме договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 27.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., в реєстрі за №17480.
Стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ:14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.
Головуюча суддя О.П. Дьоміна