Дата документу 18.02.2026 Справа № 331/5112/25
Єдиний унікальний №331/5112/25 Головуючий у 1-й інстанції: Фісун Н.В.
Провадження № 22-ц/807/592/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
18 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Онищенка Е.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Ясир Дар'ї Ігорівни на рішення Запорізького районного суду Запорізької області 01 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс»звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивуючи свої вимоги тим, що 25.12.2017 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг N 2017496957 за типом продукту (CARD), за умовами якого, за яким відповідачу надано доступ до кредитної лінії з нарахуванням процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,01 % річних протягом пільгового періоду та 40% річних після пільгового періоду, розмір кредитного ліміту складає 15500 грн, строк дії договору 36 місяців з правом пролонгації. Надання кредитних коштів ОСОБА_1 та користування ними підтверджується випискою по рахунку. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання.
18.08.2021 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу N 18/08/21, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права нового кредитора до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором 2017496957 від 25.12.2017 року.
Таким чином, ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за договором про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» N 2017496957 (CARD) від 25.12.2017 року.
Відповідачем зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів на умовах договору не виконано, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за договором про надання банківських послуг N 2017496957 від 25.12.2017 (CARD) у розмірі 30 435,43 грн, з них: заборгованість по тілу кредиту 21 217,08 грн, заборгованість по відсоткам 9218,35 грн. Товариством на адресу ОСОБА_1 23.06.2025 року направлялася вимога про досудове врегулювання спору, в якій позивач вимагав відповідача погасити заборгованість за кредитом у зазначеному вище розмірі, яка залишилася без належного реагування, в зв'язку з чим новий кредитор звернувся до суду.
На підставі вищевикладеного, ТОВ «Цикл Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором про надання банківських послуг N 2017496957 від 25.12.2017 року у розмірі 30 435,43 грн, з них: заборгованість по тілу кредиту 21 217,08 грн, заборгованість по відсоткам 9218,35 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором N 2017496957 від 25.12.2017 року у розмірі 30 435,43 грн, з них: заборгованість по тілу кредиту 21 217,08 грн, заборгованість по відсоткам 9218,35 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ясир Дар'ї Ігорівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами вже існував спір з приводу зазначеного кредитного договору, з приводу якого було ухвалено рішення, яке набрало законної сили. Так, 02.11.2011 позивач звернувся до приватного нотаріуса та отримав виконавчий напис №14141 на стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 30 627,41 грн на підставі кредитного договору №2017496957 від 25.12.2017 та договору факторингу між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» №18/08/21 від 18.08.2021 (цей самий кредитний договір разом з договором факторингу є предметом спору у зазначеній справі). В результаті чого було відкрито виконавче провадження № 67770096. З метою оскарження вимог ТОВ «Цикл Фінанс» ОСОБА_1 було подано позовну заяву до ТОВ «Цикл Фінанс» (справа №317/4202/21), яка рішенням від 22.06.2022 була задоволена повністю. Заперечує проти банківської виписки як доказу, який підтверджує наявну заборгованість, оскільки дана виписка не дозволяє визначити суму заборгованості за тілом кредиту та за нарахованими відсотками.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Цикл Фінанс» було доставлено до електронного кабінету зареєстрованого в підсистемі «Електронний суд» 27.01.2026 року, що підтверджується відповідною довідкою відповідального працівника суду (а.с.152).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 30 435,43 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Рішення суду мотивовано порушенням відповідачем договірних зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статті6та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1-2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ч. 1ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В силу ст. 526,530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що 25.12.2017 між відповідачем ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк», було укладено договір про видачу і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток N 2017496957, відповідно до якого відповідач виявила бажання на отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту розміром 15500 грн. строком на 36 місяців з процентною ставкою 0,01 % протягом пільгового періоду та 40 % річних після пільгового періоду, ціль отримання кредиту: споживчі цілі, який підписаний особистим підписом відповідача (а.с.35).
Також ОСОБА_1 25.12.2017 заповнила та підписала заяву фізичної особи на встановлення кредитної лінії/зміну розміру кредитної лінії, яка містить особові дані клієнта, а також паспорт споживчого кредиту, який містить аналогічні умови кредитування, викладені в договорі (а.с.36- 37).
Встановлено, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором N 2017496957 від 25.12.2017, надавши кредитні кошти у визначеному договором розмірі, в свою чергу відповідач користувалася вказаними коштами та частково здійснювала оплату, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача (а.с.11-18).
У зв'язку з неналежним виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором N 2017496957 від 25.12.2017 у останньої виникла заборгованість, яка станом на 18.08.2021 становить 30435,43 грн та складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 21217,08 грн та заборгованості по відсотках у розмірі 9218,35 грн (а.с.11-18).
На виконання умов Договору АТ "ОТП Банк" було перераховано кредитні кошти на особистий рахунок відповідача, що підтверджується Випискою по особистому рахунку (а.с36).
Власноручним підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Договір підписаний сторонами та містить печатку АТ "ОТП Банк", що свідчить про дотримання обов'язкової письмової форми кредитного договору, встановленої статтями 1055, 207 ЦК України.
Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом підписанням договору, з зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку, передбаченому умовами договору.
Стороною відповідача не спростовано факту отримання відповідачем від позивача кредитних коштів, а також не спростовано (не надано свого розрахунку) заборгованості за кредитним договором.
Позивачем на адресу ОСОБА_1 направлялася вимога про досудове врегулювання спору від 23.06.2025 щодо сплати заборгованості за кредитним договором, яка залишилася без належного реагування боржника (а.с.34).
Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконував, у встановлений договором строк кредит не повернув, не сплатив проценти за користування кредитом, внаслідок чого станом на 18.08.2021 утворилася заборгованість у розмірі 30 435,43 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 21 217,08 грн, заборгованість по відсотках 9218,35 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором N 2017496957 від 25.12.2017 (а. с.11-20).
Колегія суддів вказує, що підписавши кредитний договір, відповідач зобов'язався повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Отримання відповідачем кредитних коштів та неналежне виконання вимог кредитного договору щодо своєчасного повернення коштів підтверджується наданими позивачем доказами та не спростовується відповідачем.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі N 274/7221/19 (провадження N 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 (що було чинним на час видачі кредиту), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічне за змістом правило закріплене у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції).
Відповідно виписка за рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі N 200/5647/18 (провадження N 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі N 456/3643/17 (провадження N 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі N 760/7792/14-ц (провадження N 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі N 278/2177/15-ц (провадження N 61-22158св19).
Доказом нарахування та використання кредитних коштів є виписка по особовому рахунку з 26.12.2017 по 06.02.2020, що є належним та допустимим доказом у розумінні вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ N 566 від 30 грудня 1998 року (чинного на час проведення грошових операцій за кредитним договором) (а.с11-18).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
18.08.2021 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу N 18/08/21, згідно з умовами якого АТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «Цикл Фінанс» права вимоги, в тому числі за кредитним договором N 2017496957 від 25.12.2017, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , про що свідчить Витяг з додатку N 1 до договору факторингу N 18/08/21 від 18.08.2021 року (а.с.20,22-26).
Договір факторингу є дійсним та в судовому порядку не оскаржувався.
Згідно з Витягом з Додатку № 1 до Договору факторингу N 18/08/21 від 18.08.2021 до ТОВ «Цикл Фінанс» перейшли права кредитора, зокрема, у кредитному договорі N 2017496957 від 25.12.2017 року відносно боржника ОСОБА_1 на суму заборгованості 30 435,43 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 21 217,08 грн, заборгованість по відсотках 9218,35 грн (а.с.20)
Згідно з актом приймання-передачі прав вимог за договором факторингу N 18/08/21 від 18.08.2021 року АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» підтверджують, що права грошових вимог передані у повному обсязі (а.с. 10).
Оплата права грошової вимоги згідно з Договору факторингу N 18/08/21 від 18.08.2021 підтверджується платіжним дорученням N 1592 від 18.08.2021 року (а.с.32).
Отже, факт переходу до ТОВ «Цикл Фінанс» прав первісного кредитора до ОСОБА_1 за Кредитним договором є доведеним та спростовують доводи апеляційної скарги в цій частині.
Твердження скаржника, що вказаний розмір заборгованості не підтверджений достатніми, достовірними та допустимими доказами, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи в яких міститься виписка про рух грошових коштів за період з 25.12.2017 по 18.08.2021, з якої вбачається, що відповідач активно користувалась кредитної картою, а також міститься розрахунок заборгованості, так як скаржником не надано свого контррозрахунку, який би спростував доводи позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги, що між сторонами вже існував спір з приводу зазначеного кредитного договору, з приводу якого було ухвалено рішення, яке набрало законної сили, колегія суддів зазначає наступне.
Так, 02.11.2021 позивач звернувся до приватного нотаріуса та отримав виконавчий напис №14141 на стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 30 627,41 грн на підставі кредитного договору №2017496957 від 25.12.2017 та договору факторингу між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» №18/08/21 від 18.08.2021. В результат чого було відкрито виконавче провадження № 67770096. З метою оскарження вимог ТОВ «Цикл Фінанс» ОСОБА_1 було подано позовну заяву до ТОВ «Цикл Фінанс» треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Антон Юрійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (справа №317/4202/21).
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 22.06.2022 позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 02.11.2021, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за N 14141, про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Рішення суду в загальному доступі в ЄДРСР. Даним рішенням встановлено: «виконавчий напис виданий на підставі п. 2 Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі N 826/20084/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, у тому числі: "Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".
Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п. 4 ст. 254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачає можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка виникла на підставі нотаріально не посвідченого договору. Таким чином, в момент вчинення виконавчого напису 12.01.2021 року відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню».
Отже, в рішенні Запорізького районного суду Запорізької області від 22.06.2022 у справі №317/4202/21 встановлено, що виконавчий напис вчинений 02.11.2021 на підставі не посвідченого нотаріально кредитного договору, а отже є таким, що не підлягає виконанню. Проте, ні кредитний договір №2017496957 від 25.12.2017, ні договір факторингу між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» №18/08/21 від 18.08.2021 недійсними не визнавалися, висновки щодо суми заборгованості не ухвалювалися. Так, після скасування судом виконавчого напису нотаріуса, за яким було стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за вищевказаним кредитним договором, стягував має право звернутися до суду в порядку позовного провадження з позовною заявою про стягнення такої заборгованості. Отже, скасування напису не означає автоматичного зникнення боргу, а лише визнає процедуру його стягнення неправомірною, після якої стягувач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовною заяво про стягнення такої заборгованості у судовому порядку. Таким чином, після скасування 22.06.2022 рішенням Запорізького районного суду Запорізької області у справі №317/4202/21 виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №2017496957 від 25.12.2017 ТОВ «Цикл Фінанс», як правонаступник первісного кредитора АТ «ОТП Банк» на підставі договору факторингу №18/08/21 від 18.08.2021 задля захисту своїх прав правомірно звернувся до суду з позовом щодо стягнення такої заборгованості у позовному провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що виписка по особовому рахунку відповідача не містить доказів перерахування кредитних коштів з рахунку кредитора на особистий рахунок Відповідача, таким чином не може бути первинним бухгалтерським документом, колегія суддів не може прийняти до уваги, з огляду на наступне.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Саме таку позицію висловив Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 року у справі 278/2177/15-ц.
Матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що між сторонами дійсно виникли кредитні відносини з підстав, викладених в позовній заяві, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи містять копію кредитного договору, підписаного власноруч відповідачем, крім того відповідач власноручним підписом ознайомився з графіком платежів/розрахунком орієнтовної загальної вартості кредиту, також відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст. ст.76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Ясир Дар'ї Ігорівни - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області 01 грудня 2025 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 18 лютого 2026 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кухар С.В. Онищенко Е.А.