465/8325/25
2/465/1918/26
Іменем України
(заочне)
18.02.2026 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді - Мартьянової С.М.
за участі секретаря судового засідання - Штокало С.-М. Р.
розглянувши у відкритому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
позивач, в особі свого представника, звернувся до суду через систему «Електронний суд» із позовом до відповідачки ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, в якому просить стягувати з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позову покликається на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішенням Франківського районного суду м. Львова (справа №465/7839/25) від 14.05.2021 було розірвано шлюб.
В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась спільна дитина ОСОБА_3 .
21.01.2021 року Франківським районним судом Львівської області було винесено судовий наказ про стягнення щомісячно з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі однієї четвертої заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня подання заяви, з 01 грудня 2020 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач зазначає, що наразі виникла об'єктивна необхідність у перегляді аліментів у зв'язку зі зміною сімейного та матеріального стану позивача.
23.11.2025 між позивачем та ОСОБА_5 укладено шлюб та в даному шлюбі народилась спільна дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, станом на сьогодні на утриманні позивача перебувають дві неповнолітні дитини, що є підставою для перегляду встановленого розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України.
Утримання дитини до одного року потребує постійних та неминучих витрат, зокрема: підгузки, гігієна - 2000-2500 грн/міс.; адаптовано харчування та суміші - 3000 грн/міс.; медичні огляди, щеплення, ліки - 1000-1500 грн/міс.; одяг, меблі, предмети догляду - разово або сезонно від 10000 до 20000 грн.
Сукупні щомісячні витрати становлять близько 6000-7000 грн., без врахування витрат на житло, транспорт, комунальні послуги, особисте утримання позивача.
Це свідчить про суттєве збільшення фінансового навантаження, що прямо впливає на можливість сплачувати аліменти в попередньо визначеному розмірі.
Крім, утримання дітей позивач на даний ас проходить військову службу в умовах воєнного стану, перебуваючи в золі активних бойових дій.
Задля виконання службових обов'язків, позивач змушений витрачати власні кошти на: забезпечення взводу - 10000 грн/міс.; пальне для генератора - 10000 грн/міс.; зв'язок Starlink - 4000 грн/міс.; особисте забезпечення - харчування. військова форма,амуніція; автотранспорт - ремонт автомобіля, збір коштів на придбання нового, оскільки наявний постійно виходить з ладу.
Таким чином, фактичні фінансові витрати позивача зростають, а можливість повноцінного фінансового забезпечення аліментів у колишньому обсязі - зменшується з незалежних від нього обставин.
Додатково зазначає, що дружина позивача перебуває наразі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та має на утриманні дитину від попереднього шлюбу, батько якої ухиляється від сплати аліментів. Через це не має стабільного щомісячного доходу, що також впливає на загальний рівень сімейного доходу та збільшує фінансове навантаження на позивача як основного годувальника сім'ї.
Також, позивач вказує, що аліменти стягуються не на утримання дитини, а відповідачка розтрачує їх на свої потреби. Відповідач має багато боргів за кредитами в різних фінансових установах, що свідчить про нецільове використання коштів.
Позивачу відомо, що відповідачка вдруге вийшла заміж та змінила прізвище на ОСОБА_7 .
У зв'язку з вищевикладеним позивач і був змушений звернутися до суду з даними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 06.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено проведення засідання.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про день час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, відзиву на позовну заяву до суду не надала.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи повторну неявку відповідача в судове засідання та відсутність заперечень сторони позивача щодо проведення заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ч. 4 ст.223, ст.280 ЦПК України, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Справа вирішується за наявними матеріалами, згідно з ч.8ст.178 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14.05.2021 було розірвано. (а.с.11-12)
Як вбачається з ЄДРСР, 21.01.2021 року Франківським районним судом м. Львова видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на дитину, та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня подання заяви, з 01 грудня 2020 року, і до досягнення дитиною повноліття та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 227 грн.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №2404/РВ3 від 15.09.2024. (а.с.9)
З витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.5.2025 №130 вбачається, що ОСОБА_5 з 06.05.2025 виключено з котлового забезпечення (обіду) в частині. Виплачено за період з 06 травня по 07 вересня 2025 року премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №248/9240 від 28.12.2018. допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами за 118 календарних діб. (а.с.13)
Відповідно до ч.ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Крім того,стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'яжи щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3ст.181СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 2 ст.182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розмірі аліментів.
Звертаючи до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач фактично посилався на те, що він одружився та в нього народилась ще одна дитина, тобто змінився сімейний стан, що є самостійною, незалежно від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
У постанові від 16 вересня 2020 року у справі №56/2017/19 Верховний Суд вказав, що зміна сімейного сану позивача, а саме народження інших дітей/дитини без підтвердження погіршення його матеріального становища, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, оскільки батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20 (провадження №61-1031св21) зменшення розміру раніше стягнутих аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні інших дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №760/9783/18-ц (провадження №61-9460св20), від 16 вересня 2010 року у справі №565/2071/19 (провадження №61-9460св20), від 22 липня 2024 року у справі №688/4308/23 (провадження №61-5168/св24).
Висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Матеріали справи не містять доказів погіршення матеріального стану позивача (зміну місця роботи, розміру доходу).
Зазначені позивачем витрати у позовній заяві не підтвердженні жодними доказами. До наявних у матеріалах справи квитанцій про підтвердження платежу (а.с.6,7) суд ставиться критично, оскільки з них не можливо встановити хто є платником, які товари було придбано.
Також позивач посилався на те, що на його утриманні перебуває й дружина яка наразі знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, проте з витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.5.2025 №130, зокрема, вбачається, що ОСОБА_5 перебувала у додатковій відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами лише 118 календарних діб, а саме за період з 06 травня по 07 вересня 1025 року. Отже чи перебуває дружина ОСОБА_5 станом на сьогодні у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку суду доказів надано не було.
Зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась у шлюбі з ОСОБА_5 та знаходження на його утриманні теперішньої дружини та її дитини від іншого шлюбу без доведення погіршення майнового становища, само по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Відповідно до ч.3 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В частині 2статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, у розумінні ст.81 ЦПК України та ст.192 СК України мається на увазі необхідність саме позивачу доводити обставини змін у матеріальному становищі, сімейному стані, здоров'ї або ж вказати на інші випадки, що виникли після винесення судового рішення, що можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.
Окрім цього, позивач вказує, що аліменти стягуються не на утримання дитини, а відповідачка розтрачує їх на свої потреби, оскільки має багато боргів у фінансових установах, проте на підтвердження даних обставин жодних належних та достатніх доказів матеріали справи не містять.
Разом з тим, визначений судовим наказом розмір аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідає вимогам сімейного законодавства, а саме положенням ст.ст.182,183 СК України, а його зменшення не буде спрямовано на належне майнове забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам. Платник аліментів, враховуючи встановлені судом обставини, має можливість нести відповідні витрати на утримання доньки, а також такі витрати не позбавлять позивача матеріального забезпечення.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивачем належними та достатніми доказами не доведено факту того, що зміни його сімейного стану спричинили значне погіршення його матеріального становища, у зв'язку з цим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з тим, що у задоволені позовних вимог відмовлено судові витрати залишаться за позивачем.
Керуючись статтями 12,13, 76-81, 89, 263 265,280-282, 289,354 ЦПК України, суд -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Мартьянова С.М.