/спільна/
суддів Великої Палати Верховного Суду Гімона М. М., Короля В. В., Кривенди О. В., Стефанів Н. С.
справа № 990SCGC/11/25
провадження № 11-110сап25
1. 22 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 990SCGC/11/25 (провадження № 11-110сап25) за скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 » (далі - оскаржуване рішення, рішення ВРП).
2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою скаргу ОСОБА_2 залишила без задоволення, а скаргу ОСОБА_1 - задовольнила і скасувала спірне рішення.
3. Висловлюємо свою незгоду з ухваленою постановою суду, у зв'язку із чим відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку з таких міркувань.
Мотиви постанови Великої Палати Верховного Суду
4. Свою постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала тим, що визначені пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) підстави для скасування оскаржуваного рішення ВРП відсутні. Однак, спірне рішення не відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила, оцінюючи рішення ВРП як в межах першого складу дисциплінарного проступку [порушення прав людини і основоположних свобод, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку з порушенням вимог статей 294, 15, 43 ЦПК України], так і в межах другого [інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку з порушенням вимог статті 342 ЦПК України].
5. Щодо рішення ВРП в межах першого складу дисциплінарного проступку Велика Палата Верховного Суду, виходила з того, що:
- станом на 30 березня 2022 року (дата розгляду справи № 758/2814/22) стаття 341 ЦПК України не містила вимоги про обов'язкову участь адвоката в розгляді справ про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку;
- ОСОБА_2 не заявляв про залучення адвоката для представництва його інтересів, а реалізував свої права самостійно, тож відсутність адвоката в суді першої інстанції не мала для нього визначальної ролі, оскільки він успішно оскаржив рішення;
- невиконання вимог статті 294 ЦПК України щодо роз'яснення прав не було надто очевидним, оскільки суддя встановив особи учасників, оголосив склад суду, з'ясував наявність клопотань і перейшов до суті, а ОСОБА_2 надавав пояснення;
- ОСОБА_2 мав можливість надавати пояснення по суті питання, але скористався своїм правом на власний розсуд, намагаючись пояснити нерелевантні обставини, а ВРП не навела конкретних доводів чи аргументів ОСОБА_2 , які були відхилені без мотивів, а також не довела, як це унеможливило повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи;
- постанова апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції, не містить жодних висновків про допущення судом першої інстанції порушень процесуальних прав ОСОБА_2 ;
- ВРП не встановила істотних негативних наслідків та їхнього причинно-наслідкового зв'язку з діями судді, а позбавлення свободи ОСОБА_2 (госпіталізація на 36 днів) обумовлене медичними показаннями та висновками лікарів КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», а не рішенням суду.
Зазначені мотиви стали підставою для висновку, що рішення ВРП в цій частині не містить обґрунтування грубості порушень, істотності наслідків та причинного зв'язку. ВРП фактично переглянула законність судового рішення, що не є її компетенцією в дисциплінарному провадженні, та вдалася до оцінки обґрунтованості висновків суду про підстави госпіталізації, що суперечить принципу незалежності суддів.
6. Щодо рішення ВРП в межах другого складу дисциплінарного проступку Велика Палата Верховного Суду, виходила з того, що:
- ОСОБА_2 не заявляв про застосування насильства під час примусової госпіталізації;
- зовнішніх ознак побиття (садна, синці, набряки) чи інших проявів насильства не було зафіксовано присяжними чи суддею;
- згадка у висновку лікарів-психіатрів про свіже садно в ділянці лоба не містила контексту насильства;
- висновок про істотні негативні наслідки є необґрунтованим, а скасування постанови про закриття кримінального провадження, як наслідок продовження досудового розслідування, спростовує незворотність наслідків;
- наслідки не є істотними для ОСОБА_2 як учасника справи в розумінні пункту 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), стосуються загальних інтересів (розслідування злочинів, суспільна безпека), а не безпосередньої шкоди ОСОБА_2 (наприклад, майнової чи моральної шкоди).
Зазначені мотиви стали підставою для висновку, що рішення ВРП в цій частині також не містить обґрунтування грубості порушення, істотності наслідків та причинного зв'язку. ВРП фактично ототожнила порушення з наслідками, не розрізняючи їх, та вдалася до ревізії судового рішення, що суперечить принципу незалежності суддів. До того ж ВРП презюмувала протиправність дій лікарів та поліції без доказів у дисциплінарній справі, що виходить за межі її компетенції.
7. У цілому Велика Палата Верховного суду констатувала, що розгляд цивільної справи № 758/2814/22, який здійснював суддя ОСОБА_1, не був бездоганним з погляду повного дотримання всіх приписів цивільного процесуального законодавства, чинного на момент розгляду. Однак, допущені процесуальні неточності зумовлені комплексом об'єктивних обставин, серед яких: особлива складність правової природи справи про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, специфіка оцінки доказів у такій категорії справ, а також умови воєнного стану, що склалися в місті Києві наприкінці березня 2022 року (загроза окупації, систематичні обстріли, суттєві труднощі з організацією участі присяжних та інших учасників процесу). Такі недоліки, на погляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на конкретні обставини справи та контекст їх вчинення, не досягають того ступеня тяжкості, який потрібний для кваліфікації поведінки судді як дисциплінарного проступку та притягнення до відповідальності.
Мотиви окремої думки
8. Погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП, які визначені пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.
9. Однак, не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про невідповідність рішення ВРП вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII. Тим більш не можемо погодитися з мотивами про те, що ВРП фактично переглянула законність судового рішення та вдалася до оцінки обґрунтованості висновків суду про підстави госпіталізації.
10. Як вбачається зі змісту спірного рішення ВРП, остання не втручалася в суть ухваленого судом під головуванням судді ОСОБА_1 рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»», не давала цьому рішенню оцінки, а лише виходила із встановлених фактів порушення суддею вимог процесуального закону під час розгляду справи, що призвело, зокрема до порушення прав людини і основоположних свобод. Саме ці факти ВРП оцінювала, відповідаючи на питання, чи є підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
11. У цій справі Велика Палата Верховного Суду мала перевірити, чи відповідає критерію обґрунтованості висновок ВРП, що у діях судді ОСОБА_1 є склад дисциплінарних проступків, передбачених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII [допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини (гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий суд), що призвело до істотних негативних наслідків; інше грубе порушення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, закону, що призвело до істотних негативних наслідків].
Щодо дисциплінарного проступку, об'єктивна сторона якого ВРП встановлена як допущення суддею ОСОБА_1 порушення прав людини (гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий суд), що призвело до істотних негативних наслідків (пункт 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII)
12. Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано право кожної особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
13. Вважаємо за потрібне наголосити, що в цій справі мова йде про допущення суддею порушень під час розгляду справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Така категорія справ вирішується судом в порядку окремого провадження (положення пункту 9 частини другої статті 293 ЦПК України). Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 294 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України суд зобов'язаний під час розгляду справ окремого провадження роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Цей обов'язок покликаний гарантувати обізнаність учасників судового процесу із усім обсягом їх процесуальних прав задля свідомого їх використання, зокрема, і в питанні необхідності отримання правової допомоги.
14. З аналізу норм статей 12, 15, 42, 43 ЦПК України слідує, що в судовому процесі особа, щодо якої суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, має право брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи та міркування, користуватися правничою допомогою, зокрема й безоплатною; такій особі в обов'язковому порядку має бути роз'яснено її права.
15. Право на отримання правничої допомоги закріплене у статті 59 Конституції України. Так, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Це конституційне право є наскрізним і не має жодних винятків, тим більше, якщо йдеться про обмеження особистої свободи.
16. Крім того, право на правничу допомогу особи, щодо якої суд розглядає питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, також закріплене у спеціальних нормах Закону України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон № 1489-III). Відповідно до частини третьої статті 25 цього Закону особи, яким надається психіатрична допомога, зокрема, мають право на безоплатну юридичну допомогу з питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги, а частиною п'ятою статті 22 цього Закону встановлено право таких осіб на безоплатну правничу допомогу протягом розгляду справи в суді.
17. Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право, зокрема, на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні під час вирішення питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку із цим їхніх прав (частина третя статті 25 Закону № 1489-III).
18. Отже, на суд покладається обов'язок як роз'яснити права особі, щодо якої розглядається справа про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, так і сприяти в реалізації такою особою гарантованих Конституцією і законами України прав, зокрема прав надавати пояснення та користуватися правничою допомогою.
19. Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що він в судовому засіданні під час розгляду справи № 758/2814/22 не роз'яснив ОСОБА_2 його прав, зокрема право на правничу допомогу. Ця обставина підтверджується звукозаписом судового засідання 30 березня 2022 року у справі № 758/2814/22.
При цьому ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомляв, що потребує правничої допомоги, а після госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги він був позбавлений доступу до інформації, засобів зв'язку, не отримав правничої допомоги, хоча таке прохання він висловлював завідувачу відділення [факт такої заяви ОСОБА_2 в судовому засіданні підтверджується звукозаписом судового засідання]. Вважаємо, що такі обставини були більш, ніж достатніми для вжиття суддею заходів задля виконання статті 15 ЦПК України щодо забезпечення права особи користуватися правничою допомогою та сприяння ОСОБА_2 в отриманні такої допомоги.
20. Погоджуємося з висновками ВРП, що, окрім повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, суд повинен особливо ретельно ставитися до прав особи, щодо якої розглядається справа про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, адже надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу та продовження такої госпіталізації свідчить не лише про серйозність та чутливість відповідного питання, а й розглядається як позбавлення особистої свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею.
21. У справі «Горшков проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року, заява № 67531/01) ЄСПЛ зауважив, що особа, яку піддано обов'язковому медичному лікуванню, повинна мати доступ до суду та можливість бути вислуханою або особисто, або через будь-яку форму представництва (пункт 39; див. De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium, рішення від 18 червня 1971 року, Series A no. 12, параграфів 73-76, та рішення Winterwerp v. the Netherlands, рішення від 24 жовтня 1979 року, Series A N 33, сс. 16 та 18, параграфів 60 та 61).
У справі «Анатолій Руденко проти України» (рішення від 17 липня 2014 року, заява № 50264/08) [в якій ЄСПЛ, незважаючи на важливість для заявника питання, що є предметом спору, констатував, що його особисто не заслухали і не надали можливості прокоментувати висновки експертів на судовому засіданні, на якому було ухвалено рішення про тримання заявника у психіатричному закладі] ЄСПЛ зазначив, що для того, щоб відповідати підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, провадження щодо примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу повинно обов'язково передбачати чіткі ефективні гарантії від свавілля з огляду на вразливість осіб, які страждають на психічні розлади, та потребу в наведенні дуже вагомих причин для виправдання будь-яких обмежень їхніх прав (див. рішення від 02 травня 2013 року у справі «Загідуліна проти Росії» (Zagidulina v. Russia), заява № 11737/06, п. 63) (пункт 104 рішення від 17 липня 2014 року).
22. Проте, як правильно зауважила ВРП, суддя ОСОБА_1, достеменно знаючи, що ОСОБА_2 перебував у КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»» та не мав можливості самостійно вчинити дії для укладення договору з адвокатом, усупереч покладеному на нього обов'язку не сприяв у здійсненні ОСОБА_2 гарантованого Конституцією України і законами України права користуватися правничою допомогою. Зокрема, після того, як ОСОБА_2 повідомив про своє бажання скористатися правничою допомогою, суд, незважаючи на наявність у ОСОБА_2 гарантованого законом права на отримання в тому числі безоплатної правничої допомоги, не розглянув та не вирішив питання про залучення до участі у справі адвоката, що свідчить про допущення суддею ОСОБА_1 порушення гарантованого державою права ОСОБА_2 на правничу допомогу. Відповідно, на наше переконання, ВРП зробила правильний висновок про наявність з боку судді порушення прав людини - права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.
23. Посилання в постанові Великої Палати Верховного Суду на те, що стаття 341 ЦПК в редакції, чинній станом на 30 березня 2022 року, не містила вимоги про обов'язкову участь адвоката у справі за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, вважаємо незмістовними. Відсутність на момент розгляду справи вимоги про обов'язкову участь адвоката у спорах цієї категорії не свідчить про те, що заява учасника справи про потребу в правовій допомозі може ігноруватися судом.
24. Крім того, під час судового розгляду цієї справи № 990SCGC/11/25 знайшли своє підтвердження встановлені у дисциплінарній справі обставини щодо обмеження суддею ОСОБА_1 у можливості ОСОБА_2 надати пояснення щодо обставин, які призвели до його примусового поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги з наступним зверненням до суду із заявою про надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку. При цьому такі обмеження у наданні пояснень, на наше переконання, були надмірними, а не необхідними, зважаючи на положення частини другої статті 214 ЦПК України (щодо повноважень головуючого судді у судовому процесі). ОСОБА_2 просив надати йому можливість висловитися стосовно обставин, які передували його поміщенню в спеціалізований медичний заклад, що мало безпосередній зв'язок з його заявою про насильство, яке, як він стверджував, відбулося стосовно нього. Ці обставини при розгляді такого чуттєвого для ОСОБА_2 питання, як застосування до нього примусового психіатричного лікування, підлягали ретельній перевірці судом, через що обмеження ОСОБА_2 у наданні пояснень не можна вважати обґрунтованими.
25. Довід же ОСОБА_1 , з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про те, що ним було забезпечено право ОСОБА_2 надати пояснення, яким той скористався на свій розсуд, вважаємо неприйнятним. Технічний запис судового засідання у справі № 758/2814/22 підтверджує обставину неодноразового переривання суддею ОСОБА_1 пояснень ОСОБА_2 із подальшим вимкненням звуку. Тим більш, зазначаючи про необхідність надання пояснень щодо заяви КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»» про примусову госпіталізацію (яка обґрунтовувалася в контексті загрози оточуючим фактами конфліктів, що мали місце у лютому і березні 2022 року), суддя, перериваючи пояснення ОСОБА_2 , вимагав надати відповідь на питання щодо подій, які мали місце 17 листопада 2021 року. До моменту отримання відповіді на своє питання суддя не давав можливості ОСОБА_2 сказати і пояснити про події лютого і березня 2022 року. Після ж отримання відповіді на поставлене судом питання подальші намагання ОСОБА_2 щось пояснити суддя ігнорував.
26. З цих підстав вважаємо обґрунтованим висновок ВРП про порушення суддею ОСОБА_1 вимог частини першої статті 294 ЦПК України, що своєю чергою, зумовило порушення гарантованих ОСОБА_2 . Конституцією України та законами України прав надавати пояснення по суті питання та користуватися правничою допомогою, які до того ж є складовими права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При цьому ВРП звернула увагу, що такі порушення прав ОСОБА_2 мали істотні невідворотні негативні наслідки, які настали для нього, адже рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»» було негайно виконано, що унеможливило їх усунення у зв'язку з подальшим скасуванням рішення судом апеляційної інстанції.
27. Порушення суддею ОСОБА_1 вимог процесуальних норм щодо обов'язкового роз'яснення та сприяння учасникам справи в реалізації їхніх прав (зокрема права на правничу допомогу, надавати пояснення, наводити свої доводи і міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечень проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб), внаслідок чого ОСОБА_2 не мав змоги надати повною мірою пояснення та навести свої аргументи щодо відсутності підстав для надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку, на наше переконання, свідчить про грубу недбалість судді під час розгляду цієї справи.
28. Тому вважаємо, що ВРП правильно кваліфікувала такі дії судді як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, адже зазначені дії судді ОСОБА_1 призвели до порушення прав ОСОБА_2 , визначених Конституцією та законами України, які захищаються Конвенцією, як особи, щодо якої вирішувалося питання про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Щодо дисциплінарного проступку, об'єктивна сторона якого визначена ВРП як інше грубе порушення суддею ОСОБА_1 закону, що призвело до істотних негативних наслідків
29. У дисциплінарній справі встановлено, що в заяві КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»» про госпіталізацію ОСОБА_2 зазначено таке: «В день госпіталізації (зі слів пацієнта) виник конфлікт з директором пансіонату, який, зі слів пацієнта, вдарив пацієнта стільцем по голові (в ділянці лоба свіже садно), в зв'язку з цим пацієнт почав захищатись. Була викликана поліція та спеціалізована психіатрична бригада. Госпіталізовано до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»» в супроводі спеціалізованої психіатричної бригади, за рапортом поліції. Добровільну згоду на огляд, госпіталізацію та лікування підписати відмовився».
30. У висновку комісії лікарів-психіатрів від 28 березня 2022 року, долученому до заяви КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»» про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 , зазначено: «В день госпіталізації (зі слів пацієнта) виник конфлікт з директором пансіонату, який, зі слів пацієнта, вдарив пацієнта стільцем по голові (в ділянці лоба свіже садно), в зв'язку з цим пацієнт почав «захищатися»».
31. Відповідно до технічного запису судового засідання ОСОБА_2 , намагаючись розповісти про події в Київському пансіонаті ветеранів праці 28 березня 2022 року, казав, що під час його перебування в бібліотеці пансіонату до приміщення «увірвався» заступник директора, який почав на нього кричати, «піднімає стілець, кидає, б'є в голову… в мене костилі… я підняв руки…». Після цього до приміщення забігли директор пансіонату, інженер, завідуючий господарством.
32. Відповідно до частини четвертої статті 342 ЦПК України, якщо під час судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час примусової госпіталізації або, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час примусової госпіталізації, суддя зобов'язаний забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи та надіслати відповідному органу досудового розслідування окрему ухвалу щодо необхідності проведення дослідження фактів застосування насильства та вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
33. Суддя ОСОБА_1 пояснював, що зовнішній вигляд ОСОБА_2 не давав підстав вважати, що до нього було застосовано насильство. Однак, відповідно до вищенаведеної норми, зовнішній вигляд, стан чи інші відомі судді обставини щодо особи, про примусову госпіталізацію якої ставиться питання, є лише однією з двох самостійних підстав для вжиття заходів, передбачених цією нормою. Така підстава не залежить від наявності/відсутності заяви особи. Іншою ж самостійною підставою для вжиття відповідних заходів є повідомлення особою під час судового засідання про обставини застосування до неї насильства під час примусової госпіталізації.
34. Надані в судовому засіданні під час розгляду справи № 758/2814/22 пояснення ОСОБА_2 чітко вказують на зявлення ним про застосування до нього фізичного насильства перед викликом працівників поліції та спеціалізованої медичної бригади, що передувало поміщенню його до спеціалізованої психіатричної установи. Однак, незважаючи на повідомлення ОСОБА_2 про застосування до нього насильства та зазначення в заяві про госпіталізацію ОСОБА_2 про виявлення у нього (в ділянці лоба) свіжого садна, суддя ОСОБА_1 не вжив заходів щодо з'ясування обставин, про які повідомив ОСОБА_2 (хоча в судовому засіданні брали участь представники Київського пансіонату ветеранів праці), не виконав вимог частини четвертої статті 342 ЦПК України, зокрема не забезпечив невідкладного проведення його ( ОСОБА_2 ) судово-медичного обстеження.
35. Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що повідомлення про наявність свіжого садна не супроводжувалося контекстом про застосування насильства, на наше переконання, є необґрунтованим, адже сукупність встановлених у цій справі обставин вказує на те, що з високим ступенем вірогідності таке садно могло бути отримане в результаті застосування насильства у відношенні до ОСОБА_2 . Це додатково підтверджує об'єктивну необхідність у застосуванні суддею під час розгляду справи вимог частини четвертої статті 342 ЦПК України, чого, однак, зроблено не було.
36. У зв'язку з цим вважаємо обґрунтованим висновок ВРП, що суддя ОСОБА_1 грубо порушив норму частини четверту статті 342 ЦПК України, оскільки, ураховуючи встановлені в дисциплінарній справі обставини, необхідність застосування цієї правової норми була зрозумілою, недвозначною і не передбачала іншої поведінки судді.
37. Також не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що скасування постанови про закриття кримінального провадження, як наслідок продовження досудового розслідування, спростовує незворотність наслідків.
У судовому процесі не спростовано, що ОСОБА_2 внаслідок примусової госпіталізації до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»» був позбавлений засобів зв'язку, а, отже, не мав найменшої можливості за своєї ініціативи невідкладно пройти судово-медичне обстеження задля виявлення тілесних ушкоджень та звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього кримінального правопорушення.
Невжиття суддею ОСОБА_1 передбачених частиною четвертою статті 342 ЦПК України заходів щодо забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_2 призвело до настання для нього істотних негативних наслідків незворотного характеру, оскільки ОСОБА_2 був позбавлений можливості вчасно (у найкоротший термін після подій, які, на його думку, свідчать про вчинення кримінального правопорушення) звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою, а також реалізувати право, передбачене пунктом 3 частини четвертої статті 56 КПК України, подавати під час досудового розслідування (яке триває з 14 квітня 2023 року, після скасування постанови про закриття кримінального провадження) докази про те, що він 28 березня 2022 року отримав тілесні ушкодження.
38. Отже, сукупність установлених у дисциплінарній справі обставин, а саме: неуважне ставлення судді ОСОБА_1 до повідомлень ОСОБА_2 про його побиття, яке передувало його примусовій госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги; поверхове вивчення заяви про госпіталізацію та висновку лікарів-психіатрів, в яких було зазначено про наявність у ОСОБА_2 свіжого садна в ділянці лоба; невиконання вимог частини четвертої статті 342 ЦПК України щодо обов'язкового реагування та здійснення передбачених законодавством дій після отримання повідомлення про вчинення насильства - свідчить про грубу недбалість судді. Така недбалість, на наше переконання, обґрунтовано кваліфікована ВРП як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
39. Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII та частини п'ятої статті 50 Закону № 1798-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
40. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду, що ВРП не врахувала обставини, в яких діяв суддя ОСОБА_1, пов'язані із введенням воєнного стану в країні. Саме врахування ВРП таких обставин стало підставою для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді ОСОБА_1 , на найбільш м'яке - попередження. Таке стягнення, на наше переконання, ураховуючи характер допущених суддею ОСОБА_1 порушень та ступінь його вини, яка не має характеру умислу, а також позитивну характеристику судді, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, є пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам, тобто відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII та статті 50 Закону № 1798-VIII.
41. За таких обставин вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду не було жодних передумов для висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення ВРП і наявність підстав для його скасування, а наведене в постанові обґрунтування не відповідає підставам, визначеним у пункті 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIIІ, для скасування рішення ВРП.
42. Отже, на наше переконання, факти вчинення суддею дисциплінарних проступків об'єктивно підтверджені матеріалами дисциплінарного провадження, накладене дисциплінарне стягнення повністю відповідає критерію пропорційності, враховуючи характер вчинених суддею проступків, а оскаржуване рішення ВРП містить належне та достатнє обґрунтування підстав дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, на підставі яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Незгода скаржників з мотивами такої оцінки не свідчить про їх відсутність у рішенні ВРП.
43. Відповідно, вважаємо, що за наслідками розгляду скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід було ухвалити постанову, якою залишити скарги без задоволення, а рішення ВРП від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 » - без змін.
Судді: М. М. Гімон
В. В. Король
О. В. Кривенда
Н. С. Стефанів